Постанова № 72285457, 13.02.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2018 рокуЛьвів№ 876/12448/17

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Попка Я.С.

суддів Хобор Р.Б., Іщук Л.П.

розглянувши у порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Луцького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області на постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 1 листопада 2017 року, ухвалену суддею Плахтій І.Б., м.Луцьк, дата складання повного тексту рішення 1 листопада 2017 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Луцького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області про поновлення виплати пенсії,-

В С Т А Н О В И В:

26.09.2017 року позивач – ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Луцького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області, в якому просить визнати протиправним дії відповідача щодо відмови йому у поновленні виплати раніше призначеної пенсії; зобов’язати відповідача поновити йому виплату призначеної пенсії починаючи з з 1 червня 2017 року.

Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 1 листопада 2017 року позов задоволено. Визнано протиправним дії Луцького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області щодо відмови у поновленні виплати раніше призначеної пенсії ОСОБА_1 з 01 червня 2017 року. Зобов’язано Луцьке об’єднане управління Пенсійного фонду України Волинської області поновити виплату ОСОБА_1 призначеної пенсії починаючи з з 01 червня 2017 року.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 щодо неконституційності положень п.2 ч.1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, вважаючи її незаконною та необґрунтованою, прийнятою з неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням норм матеріального та процесуального права, Луцьке об’єднане управління Пенсійного фонду України Волинської області оскаржило її, подавши апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 1 листопада 2017 року та прийняти нову постанову, якою повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги апелянт зазначає, що ст. 51 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» передбачає порядок виплати пенсії у разі виїзду за кордон, а саме, у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, виплачується за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною ОСОБА_2 України. Враховуючи, що позивач виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю, з якою не укладено міжнародного договору з питань соціального (пенсійного) забезпечення, підстав для поновлення виплати пенсії немає.

В рішенні Конституційного суду України від 07.10.2009 року № 25-рн/2009 про визнання такими, що не відповідають Конституції України, положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV визнано неконституційними і втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Було також звернено увагу Верховної ОСОБА_2 України про необхідність приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.

Однак до теперішнього часу Верховною ОСОБА_2 України такі закони не прийнято, а тому відповідач не має правових підстав та механізму поновлення виплати пенсії зазначеної категорії осіб.

Також, звертає увагу, що згідно положення ст.92 Закону України «Про пенсійне забезпечення», яка не була предметом розгляду Конституційним судом України і є чинною на даний час, громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються. Пенсії, призначені в Україні до виїзду на постійне проживання за кордон, виплачуються за 6 місяців наперед перед від'їздом за кордон. За час перебування цих громадян за кордоном виплачуються тільки пенсії, призначені внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання, тоді як, позивачам пенсія призначена на загальних підставах.

Відтак, апелянт вважає, що відсутні законні підстави для поновлення виплати пенсії позивачу.

Учасники справи в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань від учасників справи, про розгляд справи за їх участю не поступило, а тому суд апеляційної інстанції, у відповідності до п.п.1,2 ч.1 ст.311 КАС України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Із змісту ст. 19 Конституції України вбачається, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу правовідносин і закон, який їх регулює.

Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, перебував на обліку в Луцькому об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України Волинської області та йому була призначена пенсія за віком відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

З 01.06.2017 року виплата пенсії ОСОБА_1 була припинена відповідно до п.2 ч.1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування», на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною радою України.

Представник позивача за довіреністю ОСОБА_3 в інтересах свого довірителя звернулась до ЛО УПФ України Волинської області із заявою про поновлення виплати пенсії.

Луцьке об’єднане управління Пенсійного фонду України Волинської області листом від 01.09.2017 року № 389/Б-01 року повідомило ОСОБА_3 про відмову у поновленні ОСОБА_1 виплати пенсії за віком, з посиланням на те, що він виїхав на постійне місце проживання за кордон, а міжнародного договору, яким би було передбачено виплату такої пенсії між Україною і США не укладено.

Порядок нарахування та виплати пенсії закріплено Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

При цьому встановлено, що вини відповідача у неотриманні позивачем пенсії немає.

Згідно вимог п.2 ч.1 ст.49 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною ОСОБА_2 України.

Статтею 51 вказаного Закону передбачалось, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від’їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною ОСОБА_2 України.

Як слідує із матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 у спірний період перебував у США, з якою в України відсутній відповідний міжнародний договір щодо виплати пенсій.

Проте, рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року по справі № 1-32/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України, положення п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

З огляду на зазначене положення п. 2 ч. 1 ст. 49 та другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» втратили чинність з 07.10.2009 року, тобто з дати прийняття рішення № 25-рп/2009 Конституційним Судом України.

Відтак, з 07.10.2009 року порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням рішення Конституційного суду України №25-рп/2009, тобто виплата пенсії повинна проводитися незалежно від місця проживання пенсіонера.

Відсутність законодавчо встановленого механізму поновлення виплати пенсії, припиненої у зв’язку з виїздом громадянина України на постійне місце проживання за кордон, або переведення з одного виду пенсії на інший, не може бути підставою для позбавлення таких осіб права на соціальний захист, що встановлений статтею 46 Конституції України.

Апелянтом не було надано доказів на підтвердження вимог апеляційної скарги.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, а доводи апелянта на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Луцького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області залишити без задоволення, а постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 1 листопада 2017 року у справі №161/14711/17 за позовом ОСОБА_1 до Луцького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області про поновлення виплати пенсії – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_4 судді ОСОБА_2 ОСОБА_5 Повне судове рішення складено 13.02.2018 року.