Постанова № 72285362, 13.02.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2018 рокуЛьвів№ 876/10201/17

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Ніколіна В.В.,

суддів Гінди О.М., Багрія В.М.,

за участі секретаря Смидюк Х.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Львівської міської ради на постанову Галицького районного суду м. Львова від 10 липня 2017 року (суддя – Стрельбицький В.В., м. Львів) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради, Виконавчого комітету Львівської міської ради, Управління земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради про визнання бездіяльності неправомірною та зобов’язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач 19 квітня 2017 року звернувся до суду з позовом до Львівської міської ради, Виконавчого комітету Львівської міської ради, Управління земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради про визнання неправомірною бездіяльності Львівської міської ради з розгляду його заяви про погодження вибору місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,10 га в урочищі Голоско житлового району «Збоїща» у м. Львові для будівництва та обслуговування житлового будинку; зобов'язання Львівську міську раду розглянути на пленарному засіданні сесії вказану заяву в строки, порядку та у спосіб, передбачені Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі – Закон №280/97-ВР) та Земельним кодексом України та прийняти відповідне рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю у позивача передбаченого законодавством України права на одержання безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності у межах норм безоплатної приватизації, та обов'язком відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування розглянути клопотання особи у місячний строк і надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні. Вказує, що Львівською міською радою, як суб’єктом владних повноважень, до виключної компетенції якого віднесено питання регулювання земельних відносин, допущено порушення вимог законодавства України, оскільки не розглянуто в місячний термін подану ним заяву про погодження вибору місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та не прийнято за результатами її розгляду рішення, що призвело до порушення його права на розгляд вказаного питання компетентним органом. Вважає, що внаслідок бездіяльності ОСОБА_2, він не може реалізувати своє конституційне право на безкоштовне отримання у власність земельної ділянки в порядку, встановленому ЗК України.

Постановою Галицького районного суду м. Львова від 10 липня 2017 року у справі №461/2779/17 заявлений позов задоволено.

Не погодившись із вказаною постановою суду першої інстанції, Львівська міська рада подала апеляційну скаргу на неї, в якій просила постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що позивачу правомірно було надано відповідь на його заяву Управлінням земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради, оскільки підстави для розгляду такої на пленарному засіданні Львівської міської ради були відсутні.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій (посвідчення від 13.10.2015 серії АБ №010284).

15 лютого 2017 року позивач звернувся з письмовою заявою до Львівської міської ради щодо погодження вибору місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, орієнтовною площею 0.10 га в урочищі Голоско житлового району «Збоїща» у м. Львові, до якої було долучено план земельної ділянки масштабу 1:500, виконаний спеціалізованою організацією, із зазначеними межами ділянки, вирахуваною загальною її площею, нанесеними червоними лініями; довідка про правовий статус земельної ділянки, видана відділом Держгеокадастру у м. Львові Львівської області; довідка про наявність/відсутність зареєстрованих на заявника правовстановлюючих документів на земельні ділянки, видана відділом Держземагенства у м. Львові Львівської області; копія паспорта громадянина України (1, 2, 11 сторінки) та ідентифікаційного коду; копія посвідчення учасника бойових дій.

У відповідь на вказану заяву Управління земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради листом від 21.03.2017 №2403-1634 повідомило позивача про те, що запропонована ним до закріплення земельна ділянка відповідно до плану зонування Шевченківського району м. Львова, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 21.05.2015 № 4657, входить в зону Ж-2 (зона малоповерхової забудови 4 поверхи). Також зазначено, що питання про надання земельних ділянок для індивідуального будівництва учасникам антитерористичної операції перебуває на стадії опрацювання, у зв’язку з чим позивачу повернено пакет його документів.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не розгляду заяви позивача на пленарному засіданні Львівської міської ради протиправною, позивач звернувся із даним адміністративним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що до компетенції міських рад входить вирішення питання щодо регулювання земельних відносин, які розглядаються на пленарному засіданні ради із прийняттям відповідного рішення. Разом з тим, Львівською міською радою, як органом місцевого самоврядування, порушено порядок розгляду звернення позивача, оскільки заява позивача про погодження вибору розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення землеустрою щодо відведення земельної ділянки в урочищі Голоско житловий район «Збоїща» у м. Львові для будівництва житлового будинку не була вирішена на пленарному засіданні Львівської міської ради.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильними, виходячи з наступного.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, ЗК України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до ч.1 ст.116 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

У ч.3 ст.116 ЗК України перелічено випадки безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадян, однією з яких є одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених ЗК.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання (ч.4 ст.116 ЗК України).

Статтею 118 ЗК України визначено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами. Так, відповідно до змісту ч.6 цієї статті громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу. Встановлено, що у клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). ОСОБА_2 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з положеннями ч.7 вказаної статті відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Правом передавати земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб відповідно до ч.1 ст.122 ЗК України наділені сільські, селищні та міські ради.

Відповідно до п.34 ч.1 ст.26 Закону № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Системний аналіз положень ст.118 ЗК України дає підстави вважати, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких визначені в ст.118 ЗК України органи приймають одне з відповідних рішень. Разом з тим, виходячи з положень ст.122 ЗК України та п.34 ч.1 ст. 26 Закону № 280/97-ВР повноваженнями щодо розпорядження землями комунальної власності наділені сільські, селищні, міські ради, які вирішують ці питання виключно на пленарних засіданнях.

Відповідно до частин 1 і 2 ст. 59 Закону № 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Тобто, способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади, з регулювання земельних відносин, є прийняття рішення сесією.

Відтак, приписами чинного законодавства встановлено, що розгляд клопотання заінтересованої особи у вирішенні зазначеного питання повинно прийматися у формі рішення, що є виключною компетенцією органів місцевого самоврядування чи органів виконавчої влади.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року №21-358а13.

Як видно з матеріалів справи, розгляд заяви позивача про погодження вибору розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,10 га в урочищі Голоско житлового району «Збоїща» у м. Львові для будівництва житлового будинку не було винесено на чергове пленарне засідання та не прийнято відповідного рішення, а лише скеровано до Управління земельних ресурсів департаменту містобудування Львівської міської ради, яким її повернуто позивачу.

Суд зазначає, що оскільки питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сесії відповідної місцевої ради, самостійне вирішення таких питань Управлінням земельних ресурсів департаменту містобудування Львівської міської ради суперечить наведеним вище нормам законодавства.

Таким чином, згадана вище заява позивача на пленарному засіданні Львівської міської ради протягом встановленого строку не вирішувалась, що свідчить про допущену нею протиправну бездіяльність, відтак, суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.

Посилання відповідача на відсутність підстав для задоволення заяви позивача в обґрунтування невнесення на розгляд такої заяви на пленарне засідання суд не бере до уваги, оскільки вказана обставина не позбавляє його обов’язку розглянути заяву у відповідності до вимог чинного законодавства.

Отже, відповідач, в порушення ст.118 ЗК України та Закону № 280/97-ВР, не виконав покладений на нього обов'язок, а саме не розглянув заяву позивача на пленарному засіданні міської ради та не прийняв відповідне рішення з цього питання.

Таким чином, доводи апелянта є безпідставні та не спростовують відповідних висновків суду першої інстанції з вищенаведених мотивів.

При цьому, суд при вирішенні цього спору застосовує закріплений у судовій практиці Європейського Суду з прав людини принцип "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов’язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Колегія суддів вважає, що відповідачем у цьому випадку не дотримано цей принцип, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову ОСОБА_1

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Львівської міської ради залишити без задоволення, а постанову Галицького районного суду м. Львова від 10 липня 2017 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня ухвалення судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя ОСОБА_3 судді ОСОБА_4 ОСОБА_5 Повне судове рішення складено 15 лютого 2018 року.