Постанова № 72285098, 08.02.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2018 рокуЛьвів№ 876/136/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Макарика В.Я., Судової-Хомюк Н.М.,

за участю секретаря судового засідання: Копанишин Х.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Тисменицького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області на постанову Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 06 грудня 2017 року, прийняту суддею Струтинським Р.Р. у м.Івано-Франківськ о 16:18, у справі №352/1573/17 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Тисменицького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області про зобов’язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

14 вересня 2017 року позивач – ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до відповідача - Тисменицького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області, у якому просила зобов’язати призначити і виплачувати пенсію відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» в розмірі 60 відсотків суми заробітної плати, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування з дати звернення до пенсійного органу з відповідною заявою – з 23.08.2017.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що з 21.05.2002 по 02.02.2006 позивач працювала на посаді спеціаліста І категорії Радчанської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області, з 03.04.2006 працює на посаді головного бухгалтера цієї сільської ради. Відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» 02.07.2016 року досягнула пенсійного віку. Вказує, що 23.08.2017 як особа, яка має одночасно право на різні державні пенсії та відповідно вимог до ст. 6 Закону України «Про пенсійне забезпечення» має право на призначення однієї пенсії за вибором, звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії відповідно до Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», статтею 21 якої встановлено, що пенсійне забезпечення посадових осіб місцевого самоврядування, які мають стаж служби в органах місцевого самоврядування та/або державної служби не менше 10 років, здійснюється у порядку, визначеному законодавством України про державну службу. Однак, Тисменицьким об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Івано-Франківської області протиправно відмовлено у призначенні пенсії відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ та призначено пенсію за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Постановою Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 06 грудня 2017 року позов задоволено. Зобов’язано Тисменицьке об’єднане управління Пенсійного фонду України призначити і виплачувати ОСОБА_1 пенсію відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» у розмірі 60% суми заробітної плати, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, з часу звернення в Тисменицьке об'єднане управління Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії з 23 серпня 2017 року. Постанову у частині зобов'язання нарахувати і виплатити пенсію у межах суми стягнення за один місяць звернуто до негайного виконання.

Постанова мотивована тим, що на час звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії позивач набула 15 років 3 місяці стажу служби в органах місцевого самоврядування. Тобто, маючи більше 10 років стажу служби в органах місцевого самоврядування, з досягненням пенсійного віку у позивача виникло право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу».

Внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213 зміни стосуються виплати пенсії працюючим пенсіонерам, пенсії яким призначені відповідно до Законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України» та інші, а не призначення пенсії. Тому безпідставним є посилання УПФУ на п.5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, яким встановлено, що у разі неприйняття до 01.06.2015 закону щодо призначення всіх пенсій, в тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01.06.2015 скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до вказаних законів. І, як наслідок, неправильним є висновок УПФУ про те, що у зв'язку з викладеним з 01.06.2015 пенсії в порядку та на умовах, визначених вищезазначеними Законами не призначаються.

Суд дійшов висновку, що порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов'язання відповідача призначити і виплачувати позивачу пенсії відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» у розмірі 60% суми заробітної плати, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, з часу звернення в Тисменицьке об'єднане управління Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії - з 23 серпня 2017 року.

Не погоджуючись із постановою суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що постанова прийнята з неповним з’ясуванням обставин справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що оскільки позивач є посадовою особою місцевого самоврядування, дія Закону України «Про державну службу» на неї не поширюється. Крім того зазначає, що відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213 у разі неприйняття до 01.06.2015 закону щодо призначення всіх пенсій, в тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01.06.2015 скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до Законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про національний банк України» та інші. Вказаним законом не було передбачено відновлення виплати пенсій з 01.06.2015 одержувачам пенсій, які працюють на посадах, що дають право на призначення пенсій за спецзаконами. У зв’язку з наведеним, з 01.06.2015 пенсії в порядку та на умовах, визначених спецзаконами, не призначаються, раніше призначені не перераховуються.

В судове засідання сторони не з'явились, хоча були повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи у суді, а тому суд вважає за можливе розглянути справу без їх участі та відповідно до вимог ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.

Заслухавши суддю – доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з 21.05.2002 по 02.02.2006 працювала на посаді спеціаліста 1 категорії Радчанської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області, а з 03.04.2006 працює на посаді головного бухгалтера цієї сільської ради. Відповідно до розпоряджень від 21.05.2002 № 7 позивачці присвоєно 14 ранг та від 15.02.2003 №8К – 13 ранг посадової особи місцевого самоврядування (а.с.7-8).

02 липня 2017 року позивач досягнула пенсійного віку відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі – Закон №1058-IV).

Згідно з ст. 6 Закону України «Про пенсійне забезпечення» особам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором.

На звернення позивача (23.08.2017) із заявою про призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ Тисменицьким об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Івано-Франківської області листом №3042/03 від 06.09.2017 повідомлено про призначення позивачу пенсії за віком з 28.08.2017 відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та роз’яснено про відсутність правових підстав для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ.

Позивач, вважаючи дії Тисменицького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області щодо відмови у призначенні пенсії відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ та призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» протиправними, звернулась до суду з метою захисту свого порушеного права.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів виходить з наступного.

Так, відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п. 6 ст. 92 Конституції України, виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Такими законами є: Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та спеціальні закони, норми яких застосовуються при призначенні пенсії окремим категоріям громадян.

Відповідно до ст.21 Закону України „Про службу в органах місцевого самоврядування" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) пенсійне забезпечення посадових осіб місцевого самоврядування, які мають стаж служби в органах місцевого самоврядування та/або державної служби не менше 10 років, здійснюється у порядку, визначеному законодавством України про державну службу.

Відповідно до частини п'ятої Прикінцевих положень Закону України від 2 березня 2015 року №213-VІІІ “Про внесення змін до де яких законодавчих актів стосовно пенсійного забезпечення” (який набрав чинності 1 квітня 2015 року) у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до Законів України “Про державну службу”, “Про прокуратуру”, “Про судоустрій і статус суддів”, “Про статус народного депутата України”, “Про Кабінет Міністрів України”, “Про судову експертизу”, “Про Національний банк України”, “Про службу в органах місцевого самоврядування”, “Про дипломатичну службу”, Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

Як слідує з матеріалів справи, із заявою про призначення пенсії відповідно до Закону України “Про службу в органах місцевого самоврядування” позивач звернулася після встановленого вищевказаним Законом України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів стосовно пенсійного забезпечення” терміну, який надавався для прийняття закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних. Такого закону прийнято не було.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що позивач звернулася до відповідача з заявою про призначення пенсії відповідно до Закону України “Про службу в органах місцевого самоврядування” після набрання чинності Законом України “Про державну службу” (№889-VIII від 10 грудня 2015 року).

Так, Законом України «Про державну службу №889-VIII від 10 грудня 2015 року, який набрав чинності з 01.05.2016, встановлені інші правила щодо пенсійного забезпечення державних службовців та не містить окремого порядку призначення, переведення та перерахунку пенсій державним службовцям.

Стаття 90 цього закону передбачає, що пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону №1058-ІV.

Згідно з п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII від 10 грудня 2015 року Закон №3723-ХІІ від 16.12.1993 втратив чинність, окрім ст.37, що застосовується для осіб, зазначених в пунктах 10 і 12 цього розділу.

Пунктами 10 та 12 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» визначено право на пенсійне забезпечення державних службовців відповідно до ст.37 Закону України “Про державну службу” (№3723-XII від 16 грудня 1993 року).

Ст.37 Закону України “Про державну службу” (№3723-XII від 16 грудня 1993 року, в редакції, що діяла на на час звернення до пенсійного органу із відповідною заявою про призначення пенсії) на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідноїпосади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Відповідно до п.10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про державну службу” (№889-VIII від 10 грудня 2015 року) державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993, № 52, ст.490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Згідно з п.12 цих Положень для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст.25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст.490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Враховуючи те, що положеннями п.п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про державну службу” (№889-VIII від 10 грудня 2015 року) визначено право на призначення пенсій відповідно до ст.37 Закону України “Про державну службу” (№3723-XII від 16 грудня 1993 року) виключно осіб, які працювали на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців.

Крім того, п.11 ч.3 ст.3 Закону України “Про державну службу” (№889-VIII від 10 грудня 2015 року, який діяв на час виникнення спірних правовідносин) передбачає, що дія цього Закону не поширюється на депутатів місцевих рад та посадових осіб місцевого самоврядування.

Як слідує з матеріалів справи, позивач у період з 21.05.2002 по 02.02.2006 працювала на посаді спеціаліста І категорії Радчанської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області, а з 03.04.2006 обіймає посаду головного бухгалтера цієї сільської ради та є посадовою особою місцевого самоврядування, а тому Закон України “Про державну службу” (№889-VIII від 10 грудня 2015 року) на неї не поширюється.

Слід зазначити, що відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, розміри соціальних виплат залежать від фінансово-економічних можливостей держави.

Так, згідно висновку Конституційного Суду України зробленого у своєму рішенні від 25.01.2012 року № 3рп/2012, соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.

Конституційний Суд України також зазначив, що передбачені законами соціально - економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Водночас одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Відповідно до частини 2 ст. 6, частин 1,2 ст.7 КАС України суд при вирішенні справи застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового.

Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Аналізуючи вищенаведені правові норми та фактичні обставини справи, колегія суддів дійшла висновку про правомірність призначення ОСОБА_1 пенсії відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та відсутність правових підстав для призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції не виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин не вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення, яке підлягає скасуванню.

Керуючись статтями 242, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Тисменицького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області задовольнити, а постанову Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 06 грудня 2017 року у справі №352/1573/17 – скасувати.

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Тисменицького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області про зобов’язання до вчинення дій – відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_2 судді ОСОБА_3 ОСОБА_4 Постанова складена в повному обсязі 12.02.2018.