Постанова № 72284620, 13.02.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 825/1906/17 Головуючий у І інстанції: Клопот С.Л.

Суддя-доповідач: Мацедонська В.Е.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Мацедонської В.Е.,

суддів Лічевецького І.О., Мельничука В.П.,

при секретарі Горяіновій Н.В.,

розглянувши за відсутності учасників справи відповідно до ч.4 ст.229 КАС України у відкритому судовому засіданні в м.Києві справу за апеляційною скаргою громадянки Республіки Камерун ОСОБА_2 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року (дата складання повного тексту не зазначена) у справі за адміністративним позовом громадянки Республіки Камерун ОСОБА_2 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання неправомірним, скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії,-

в с т а н о в и в:

23 листопада 2017 року громадянка Республіки Камерун ОСОБА_2 звернулась до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області, в якому просила визнати неправомірним та зобов'язати відповідача скасувати наказ від 26 вересня 2017 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання громадянки Республіки Камерун ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце перебування - АДРЕСА_1 тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні при ДМС України, біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язати відповідача прийняти рішення про прийняття та оформлення документів для ретельного дослідження обставин справи стосовно громадянки Республіки Камерун ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце перебування - АДРЕСА_1 тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні при ДМС України, та вирішення питання про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року в задоволенні адміністративного позову громадянки Республіки Камерун ОСОБА_2 відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції з мотивів порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, та прийняти нову постанову у справі про задоволення позовних вимог. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що позивач має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань в Республіці Камерун за національною ознакою, за належність до певної соціальної групи осіб, які були ув'язнені в країнах походження, через що зазнала страждань і переслідувань, залишила Республіку Камерун і прибула до України шукати захист, а відповідач ґрунтовно не розглянув наведених громадянкою Республіки Камерун ОСОБА_2 відомостей.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, оскільки позивач не зазначила жодних обставин, які б вказували про можливість визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивачем не доведено, що її перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує її життю та свободі з підстав переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань, також позивачем не надано жодного доказу щодо підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування, не доведено існування умов для визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Учасники справи про дату, час і місце слухання справи в розумінні вимог КАС України повідомлені належним чином, до суду апеляційної інстанції не з'явилися. В апеляційній скарзі позивач просила розглянути справу без її обов'язкової участі та обов'язкової участі її представника.

У зв'язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, враховуючи, що справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, тому у відповідності до ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, та перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідності до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач є громадянкою Республіки Камерун, ІНФОРМАЦІЯ_1, згідно закордонного паспорту Республіки Камерун НОМЕР_1, народилась у Камеруні, має неповнолітню дитину ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка залишилась в країні виїзду. 30 липня 2017 року легально залишила країну постійного проживання, скориставшись повітряним сполученням, та мала дозвіл від компетентних органів на виїзд з країни.

06 вересня 2017 року громадянка Республіки Камерун ОСОБА_2 звернулася до Управління ДМС України у Чернігівській області з заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій зазначила, що в середині 2016 року в Камеруні почалась криза між англофонами та франкофонами, розпочалися страйки, вона не могла нормально працювати та призупинила своє навчання, кризою були заблоковані школи, лікарні, базар, що було травматичним, що її дуже турбує та вона сподівається на безпеку свого життя в Україні.

В додатку до вказаної заяви-анкети від 06 вересня 2017 року №1811 позивач зазначила, що політична криза в її країні Камерун стала соціальною та економічною кризою за участі англофонів та франкофонів (республика), оскільки франкофони погано ставляться до англофонів та інші утиски, що походять від адміністрації або виконавчих органів. Ці проблеми почалися минулого року з юристами, вчителями, студентами, батьками та іншими людьми, відправляючи багатьох на вулицю для демонстрацій, мертві тіла, випадки зґвалтування, міграція осіб та погане ставлення для людей. Коли позивач почула про протест і вийшла подивитись, що відбувається, вона побачила хлопчиків, які були дітьми, але їх забрали військові, щоб ті показали куди втекли протестувальники. Оскільки ОСОБА_2 нічого не знала, то її катували та затримали. Потім їй допомогли звільнитися і вона подала документа в Україну для отримання захисту. Просила допомогти їй з захистом, оскільки вона не може повернутися назад до своєї країни.

26 вересня 2017 року завідувачем сектору ОСОБА_3 складено висновок щодо прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, по справі №2017CN0025 громадянки Республіки Камерун ОСОБА_2, відповідно до якого в результаті всебічного, об'єктивного та неупередженого аналізу матеріалів справи №2017CN0025 та інформації по країні походження було встановлено, що шкода, завдання якої побоюється заявниця у разі повернення до Камеруну, не є такою, що підпадає під перелік підстав для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до п.п.1, 13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», у зв'язку з чим доцільно відмовити громадянці Республіки Камерун ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі ч.6 ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», як особі, заява якої є очевидно необґрунтованою, тобто у заявниці відсутні умови, зазначені у п.п.1, 13 ч.1 ст.1 цього Закону.

Наказом Управління Державної міграційної служби України у Чернігівській області від 26 вересня 2017 року №76 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання, зокрема, громадянки Республіки Камерун ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі ч.6 ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», як особі, заява якої є очевидно необґрунтованою, тобто у заявниці відсутні умови, передбачені п.п.1, 13 ч.1 ст.1 цього Закону.

Про прийняте рішення позивача було повідомлено відповідним повідомленням №25 про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Вважаючи наказ Управління Державної міграційної служби України у Чернігівській області від 26 вересня 2017 року №76 протиправним позивач звернулась до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що відповідач правомірно відмовив громадянці Республіки Камерун ОСОБА_2 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки встановлено умови, за яких такий статус не надається, а тому рішення УДМС України в Чернігівській області від 26 вересня 2017 року №76 прийняте на підставі та у межах повноважень, у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про біженців та осіб, які потребуються додаткового або тимчасового захисту», який визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні.

В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначено, що біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п.13 ч.1 ст.1 наведеного Закону особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

В силу вимог ст.6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа:

яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;

яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів;

яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй;

стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні;

яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

Частиною 1 ст.7 вищезазначеного Закону визначено, що оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Відповідно до ч.7 ст.7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно ст.8 наведеного Закону центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Під час співбесіди заявнику, який не володіє українською або російською мовами, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, забезпечує перекладача з мови, якою заявник може спілкуватися. Заявник має право залучити перекладача за свій рахунок або за рахунок інших юридичних чи фізичних осіб. Перекладач повинен дотримуватися конфіденційності з обов'язковим оформленням центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, розписки про нерозголошення відомостей, що містяться в особовій справі заявника.

Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.

Зі змісту вищенаведених норм вбачається, що Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області в силу положень ч.6 ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» має повноваження прийняти рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у випадку подання очевидно необґрунтованої заяви, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця, якими є:

1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;

2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності: б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів;

4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Отже, особа може бути визнана біженцем тільки у випадку, якщо відповідає вищевказаним критеріям. Економічні, особисті, побутові або інші обставини, через які особа залишила та не може або не бажає повернутися до країни походження, не дають підстав для отримання статусу біженця в Україні.

Управлінням Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців видано Керівництво по процедурам та критеріям визначення статусу біженців (відповідно до Конвенції про статус біженця 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року) (Женева, 1992), згідно якого процес визначення статусу біженця проходить в два етапи: 1) визначення фактів, які відносяться до справи та 2) встановлення чи відповідають такі факти положенням Конвенції про статус біженця 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року.

У відповідності до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців, особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. Тобто, особа, яка звертається із заявою про надання статусу біженця повинна надати конкретні документи, які б давали підстави вважати реальною наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

Згідно з Позицією УВКБ ООН «Про обов'язки та стандарти доказів у біженців» 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

Обов'язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

Згідно з п.5 ст.4 Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27 квітня 2004 року №8043/04 заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Отже, для визнання особи біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, така особа має подати відповідні докази, зокрема, навести усні обґрунтування щодо наявності підстав для встановлення відповідного статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту, які визнаються належними доказами, за умови, що такі обґрунтування є зрозумілими, правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії заяви-анкети позивача, додатку до неї, анкети та протоколу співбесіди від 06 вересня 2017 року (справа №2017CN0025), позивач зазначає підставою необхідності визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, соціальну та економічну кризи, страйки, вуличні демонстрації, протести, випадки зґвалтування, погане ставлення до людей, утиски, що походять від адміністрації та виконавчих органів, зазначала про нелюдське ставлення до неї, тортури та арешт. В той же час, позивач повідомила, що не є військовозобов'язаною, службу в армії не проходила, ні вона, ні її рідні не були членами політичних, релігійних, військових або соціальних організацій, за ознаками раси, національності, громадянства, релігії, приналежності до певної соціальної групи чи політичні погляди ні позивач, ні її рідні не переслідувались, за вказаними ознаками до інцидентів із застосуванням фізичного насильства причетною не була. Державні органи не переслідували. Різні люди схиляли до злочинних дій та били, однак за наслідками побиття до лікарні або поліції не зверталась через брак коштів та побоювання. Загалом позивач зазначала про заворушення у Республіці Камерун, спричинені кризою у країні, які порушують публічний прядок.

В той же час, у своїй позовній заяві та апеляційній скарзі громадянка Республіки Камерун ОСОБА_2 зазначає, що вона не може повернутися до своєї країни, оскільки там зазнавала погроз і переслідувань з боку провладних військ, так як вона є членом опозиційної партії та почала відстоювати права та своє право на гідну оплату праці і в разі повернення вона стане жертвою переслідування або буде вбита.

Однак, наведені обґрунтування жодним чином не підтверджуються та суперечать тій інформації, що позивач надавала Управлінню Державної міграційної служби України у Чернігівській області у своїх заявах-анкетах, анкеті та під час співбесіди під час попереднього розгляду питання про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

З матеріалів справи вбачається, що органами Державної міграційної служби України за наслідком розгляду заяви позивача досліджувались обставини щодо кризової ситуації, яка склалась в Республіці Камерун, та за наслідком звернення до джерел, що містять актуальну інформацію по країні походження позивача, встановлено, що школи припинили свою діяльність на північному заході та південному заході у листопаді минулого (2016) року, коли англомовні юристи та вчителя призвали до страйку проти припустимої маргіналізації переважно французької влади Яунде, школи у кризових регіонах, розмовляючи англійською, в Камеруні боязко поновили роботу у 2017/2018 учбовому році, незважаючи на розгортання сил безпеки. Заявницю не переслідували державні та недержавні суб'єкти, вона не була затримана, заарештована та не була засуджена у суді в Камеруні.

Таким чином, відповідач дійшов висновку, що шкода, завдання якої побоюється заявниця у разі повернення до Камеруну, не є такою, що підпадає під перелік підстав для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до п.п.1, 13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а заява позивача є очевидно необґрунтованою.

Наведене відображено в висновку від 26 вересня 2017 року завідувача сектору ОСОБА_3 щодо прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, по справі №2017CN0025 громадянки Республіки Камерун ОСОБА_2.

Колегія суддів зазначає, що легальний виліт позивача з Республіки Камерун за дозволом органу влади та за відсутності перешкод з боку уряду країни походження також свідчить на користь неправдоподібності тверджень апелянта про її переслідування з боку провладних військ та необґрунтованості відповідних побоювань, у зв'язку з чим суд погоджується з відповідними аргументами відповідача.

З матеріалів справи вбачається, що позивач ніколи не була членом жодної політичної, релігійної, військової чи громадської організації, утисків на Батьківщині за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань не зазнавала, обґрунтовані побоювання наявності загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження внаслідок застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання відсутні.

Посилання на загальну ситуацію щодо стану дотримання прав людини в певній країні не може саме по собі слугувати підставою для однозначного висновку про те, що у випадку повернення до країни громадянської належності позивачу буде загрожувати індивідуальна серйозна шкода у вигляді тортур, нелюдського або принизливого поводження чи покарання. Натомість, жодних доводів та доказів щодо наявності переслідувань або утисків відносно позивача, що відповідали б вимогам п.п.1, 13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», не надано.

Крім того, позивач прибула до України 31 липня 2017 року, проте з заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, звернулась лише 06 вересня 2017 року, в той час, як разова віза на перебування в Україні була дійсна до 07 серпня 2017 року. При цьому, вищезазначена заява була подана після прийняття Білгород-Дністровським міськрайонним судом Одеської області постанови від 09 серпня 2017 року про примусове видворення з України громадянки Республіки Камерун ОСОБА_2.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, також свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

Крім того, позивачем в країні громадянської належності залишена неповнолітня дитина, яка була передана сторонній особі (не члену родини), що також свідчить про необґрунтованість тверджень заявника про наявність відповідних побоювань та загрози життю, здоров'ю або безпеки, як заявника, так і членів її родини.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що побоювання позивача стати жертвою переслідувань за ознаками, зокрема, політичних переконань не є обґрунтованими, за відсутності фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними, також в матеріалах справи відсутні докази загрози життю позивача, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування до неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, з огляду на встановлені обставини.

З урахуванням вищенаведеного, наказ Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області №76 від 26 вересня 2017 року в частині відмови в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання громадянки Республіки Камерун ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є правомірним, прийнятим на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений чинним законодавством, з огляду на наявність підстав, встановлених ч.6 ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», та відсутність у заявниці умов, передбачених п.п.1, 13 ч.1 ст.1 цього Закону.

Обставини прийняття відповідачем наказу №76 від 26 вересня 2017 року досліджувались судом першої інстанції, а тому посилання апелянта на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, не заслуговують на увагу.

З огляду на викладені обставини, за результатами розгляду апеляційної скарги, з урахуванням наведених норм права, суд апеляційної інстанції приходить до висновку що спірне рішення відповідача є правомірним, обґрунтованим та таким, що прийняте уповноваженим органом в порядку та спосіб, визначений чинним законодавством України, оскільки побоювання позивача повертатися у країну своєї громадянської належності та наявність переслідувань або утисків відносно неї не підтверджено, заява позивача є необґрунтованою з огляду на відсутність у позивача умов, зазначених в п.п.1, 13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», внаслідок чого вказаним рішенням прав позивача не порушено.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.

Керуючись ст.ст.308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу громадянки Республіки Камерун ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 15 лютого 2018 року.

Головуючий суддя В.Е.Мацедонська

Судді І.О.Лічевецький

В.П.Мельничук