Постанова № 72284583, 14.02.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/1591/16 Суддя (судді) першої інстанції: Кармазін О.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Кузьмишиної О.М.,

Суддів: Глущенко Я.Б.

Шелест С.Б.,

за участю секретаря судового засідання Пушенко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Міністерства фінансів України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 листопада 2017 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Суматра-ЛТД» до Міністерства фінансів України, Державної фіскальної служби України про визнання протиправними дій, скасування індивідуальної податкової консультації, зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Суматра-ЛТД» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства фінансів України, Державної фіскальної служби України, в якому позивач просить суд:

1. визнати дії Міністерства фінансів України по ухиленню від надання відповіді на звернення позивача та переадресації запиту ТОВ «Суматра-ЛТД» для надання відповіді по суті Державній фіскальній службі України;

2. визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію Державної фіскальної служби від 11 вересня 2015 року № 19513/6/99-99-12-01-03-15;

3. зобов'язати Міністерство фінансів України, протягом 30 календарних днів з дня винесення рішення по справі, надати ТОВ «Суматра-ЛТД» та ДФСУ достовірну відповідь на звернення ТОВ «Суматра-ЛТД» від 14 липня 2015 року № 14/07/3;

4. зобов'язати Державну фіскальну службу України протягом 30 календарних днів з дня отримання відповіді від Міністерства фінансів України, надати нову індивідуальну податкову консультацію, з врахуванням наданої Міністерством фінансів України інформації та висновків суду, викладених у рішенні по справі.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 листопада 2017 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Міністерства фінансів України, яка полягає у ненаданні Товариству з обмеженою відповідальністю «Суматра-ЛТД» відповіді по суті звернення від 14.07.2015 року № 14/07/3. Визнати протиправними дії Міністерства фінансів України щодо перенаправлення звернення від 14.07.2015 року № 14/07/3 до Державної фіскальної служби України. Зобов'язано Міністерство фінансів України (код ЄДР 00013480; адреса: 01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2) розглянути та надати Товариству з обмеженою відповідальністю «Суматра-ЛТД» (код ЄДР 21591206; адреса: 02093, м. Київ, вул. Бориспільська, 19, літера «Б») відповідь по суті звернення від 14.07.2015 року № 14/07/3 протягом 30 календарних днів після набрання законної сили постановою суду у даній справі. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Присуджено з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства фінансів України (код ЄДР 00013480; адреса: 01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Суматра-ЛТД» (код ЄДР 21591206; адреса: 02093, м. Київ, вул. Бориспільська, 19 Літера «Б») судовий збір у розмірі 2 756,00 (дві тисячі сімсот п'ятдесят шість) гривень із загальної суми, сплаченої платіжним дорученням № 520 від 12.01.2016 року.

Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідач Міністерство фінансів України подав апеляційну скаргу, у якій просить суд скасувати постанову з мотивів порушення судом норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення про відмову задоволенні адміністративного позову.

Розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як свідчать обставини справи та встановлено судом першої інстанції, 14 липня 2015 року позивачем сформовано запит за № 14/07/3 на адресу Міністра фінансів України «Про застосування окремих положень Конвенції між Урядом України та Республіки Кіпр про усунення подвійного оподаткування, що підписана 08.11.2012 року, ратифікована Україною 04.07.2013 року, набула чинності для України». Запит отриманий Міністерством 16.07.2015.

У запиті позивач звернув увагу на те, що вже надсилав 05.07.2014 року запит на адресу Міністерства, однак, відповіді по суті не отримано.

Між тим, позивач у запиті виклав суть питань, що вимагають роз'яснення Компетентного органу, які зводяться, згідно запиту, до наступного.

ТОВ «Суматра-ЛТД», код ЄДР 21591206, резидент України, отримано позику в іноземній валюті від закритої акціонерної компанії з обмеженою відповідальністю «ДЖІАСІНТОКО ХОЛДІНГЗ ЛІМІТЕД», резидента Республіки Кіпр. Відповідно до умов договору товариство щомісяця сплачує відсотки за користування позикою вказаному резиденту Республіки Кіпр, яке є фактично власником процентів та податковим резидентом Республіки Кіпр на 2014 рік.

Позивач зазначив про положення ст. 11 Конвенції відносно оподаткування процентів, зокрема, проценти, що виникають у Договірній Державі і сплачуються резиденту іншої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій іншій Державі, якщо такий резидент є особою - фактичним власником таких процентів (п. 1). Однак такі проценти можуть також оподатковуватись у Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо особа - фактичний власник процентів є резидентом іншої Договірної Держави, податок, що стягується таким чином, не повинен перевищувати 2 відсотків від загальної суми процентів. Спосіб застосування цих обмежень встановлюється компетентними органами Договірних Держав за взаємною домовленістю (п. 2).

Таким чином, як зазначає позивач у запиті, розмір податку, що може утримуватися в Україні, по суті не визначений, оскільки фраза «не повинен перевищувати 2 відсотки» встановлює верхню межу стягуваної суми, однак не встановлює конкретного розміру стягуваної суми, а отже, вказана сума податку може становити для прикладу і 1%, і 0,5%, і 1,5% і т.д.

Наразі, як стверджує позивач у запиті від 14.07.2015, будь-які протоколи між Договірними Сторонами за згаданою Конвенцією, які б врегульовували питання застосування вказаного 2-відсоткового обмеження, відсутні.

Застосування максимально допустимої згідно Конвенції межі податку, чинним законодавством України не передбачено, а тому не може застосовуватися автоматично.

З огляду на все вищевикладене, як зазначено у запиті, до затвердження на законодавчому рівні конкретної ставки податку, що належить утримувати при виплаті відсотків, відповідно до положень Конвенції, а також до підписання спільного Протоколу щодо застосування вказаного обмеження, оподаткування відсотків має проводитись у відповідності до загального правила, передбаченого п. 1 ст. 11 Конвенції.

Враховуючи наведене у сукупності, заявник просив у Міністерства надати роз'яснення щодо наступного:

1. Чи існують протоколи між Договірними Сторонами згаданої Конвенції з приводу застосування обмеження, передбаченого п. 2 ст. 11 Конвенції ?

2. За відсутності Протоколів про порядок застосування обмеження, передбаченого п. 2 ст. 11 Конвенції, яким положенням згаданої Конвенції необхідно керуватися при сплаті відсотків нерезиденту, враховуючи відсутність в законодавстві України норм щодо обов'язкового застосування верхньої межі, встановленої Конвенцією ?

Листом від 29.07.2015 № 31-11160-10-10/24523 «Про надання роз'яснення» Міністерство скерувало зазначений запит за належністю до ДФС України для розгляду та надання відповіді заявнику, посилаючись на норми Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою КМ України від 21.05.2014 № 236.

У свою чергу ДФС України, 11.09.2015 за № 19513/6/99-99-12-01-03-15 направила позивачу відповідь «Про застосування окремих положень українсько-кіпрської Конвенції».

Посилаючись на положення п. 141.4. ПК України, пунктів 1 та 2 ст. 11 Конвенції, ДФС роз'яснила, що положення пунктів 1 і 2 статті 11 Конвенції не можуть трактуватися як такі, що дають платникові податків право вибору, в якій із Договірних Держав здійснюватиметься оподаткування доходу у вигляді процентів. Відповідно до зазначених положень обидві держави, які є сторонами Конвенції - і держава, що є джерелом доходу, і держава, резидентом якої є одержувач доходу, мають право оподатковувати такий дохід.

Вираз «можуть оподатковуватись», який використовується в пункті 2 статті 11 Конвенції, означає, що держава, що є одержувачем доходу, має право оподатковувати вказаний вид доходу, якщо це передбачено її законодавством. Таким чином, оподаткування здійснюється не виключно в країні резиденції одержувача доходів, а й у державі, де виникає отримуваний дохід.

Разом з тим, держава, що є одержувачем доходу, як зазначено у відповіді ДФС, не зобов'язана оподатковувати зазначені доходи в розмірі встановлених у Конвенції ставок, якщо положеннями її внутрішнього законодавства не передбачено оподаткування такого доходу або встановлена більш низька ставка податку. Таким чином, Конвенція не надає змоги встановлювати додаткові податкові зобов'язання та погіршувати становище платників порівняно з національним законодавством.

Отже, зазначає ДФС, відповідно до положень п. 2 ст. 11 Конвенції держава, що є джерелом доходу, має переважне право оподаткування зазначених видів доходів, якщо оподаткування таких доходів передбачено її внутрішнім законодавством, але це право обмежене встановленою в Конвенції ставкою оподаткування.

Враховуючи наведене, резидент України, який виплачує доходи у вигляді процентів за позикою на користь фактичного власника процентів - кіпрського резидента, зобов'язаний утримувати податок з таких доходів за ставкою 2 відсотки відповідно до пункту 2 ст. 10 Конвенції, замість ставки 15 відсотків, визначених п/п. 141.4.2 ПК України.

З огляду на вищевикладене, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи колегія суддів, виходить з наступного.

Частинами 1 та 2 статті 11 Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи (Конвенція) передбачено, що проценти, що виникають у Договірній Державі і сплачуються резиденту іншої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій іншій Державі, якщо такий резидент є особою - фактичним власником таких процентів. Такі проценти можуть також оподатковуватись у Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо особа - фактичний власник процентів є резидентом іншої Договірної Держави, податок, що стягується таким чином, не повинен перевищувати 2 відсотків від загальної суми процентів. Спосіб застосування цих обмежень встановлюється компетентними органами Договірних Держав за взаємною домовленістю.

Частиною 1 статті 22 Конвенції («Процедура взаємного погодження») встановлено, що якщо особа вважає, що в результаті дій однієї чи обох Договірних Держав вона піддається чи піддаватиметься оподаткуванню, яке не відповідає положенням цієї Конвенції, вона може, незалежно від засобів правового захисту, передбачених національним законодавством цих Держав, передати свою справу до компетентного органу Договірної Держави, резидентом якої вона є, або, якщо її справа підпадає під дію пункту 1 статті 22 цієї Конвенції, тієї Договірної Держави, національною особою якої вона є. Ця справа повинна бути представлена протягом трьох років з моменту першого повідомлення про дії, що призводять до оподаткування, яке не відповідає положенням цієї Конвенції.

Частиною 2 статті 22 Конвенції передбачено, що компетентний орган намагатиметься, якщо вважатиме заперечення обґрунтованим і якщо сам не в змозі дійти до задовільного рішення, вирішити справу за взаємною згодою з компетентним органом іншої Договірної Держави з метою уникнення оподаткування, яке не відповідає Конвенції. Будь-яка досягнута домовленість повинна виконуватись незалежно від будь-яких обмежень у часі, передбачених внутрішнім законодавством Договірних Держав. Компетентні органи Договірних Держав намагатимуться вирішити за взаємною згодою будь-які суперечки або спірні питання стосовно тлумачення або застосування Конвенції.

Частиною 1 статті 24 Конвенції («Обмін інформацією») компетентні органи Договірних Держав обмінюються інформацією, необхідною для виконання положень цієї Конвенції або національних законодавств, що стосуються податків будь-якого виду та визначення, що стягуються від імені Договірних Держав або їхніх адміністративно-територіальних одиниць чи місцевих органів влади настільки, наскільки оподаткування не суперечить цій Конвенції. Обмін інформацією не обмежується статтями 1 та 2.

Згідно п. «i» частини 1 статті 3 Конвенції «Загальні визначення» для цілей цієї Конвенції, якщо із контексту не випливає інше, термін «компетентний орган» означає, у випадку України - Міністерство фінансів України або його повноважного представника, та у випадку Кіпру - Міністра фінансів або його повноважного представника.

З огляду викладених правових норм вбачається, що розгляд поставлених позивачем питань за нормами Конвенції входять у пряму компетенцію Міністерства фінансів України.

Колегією суддів встановлено, що Міністерством фінансів України запит по суті не розглянутий та направлений до ДФС, у зв'язку з чим порушено права позивача на отримання відповіді від Компетентного органу за Конвенцією.

Підпунктами 14.1.172. ПК України (в редакції на час подання звернення до Міністерства) встановлено, що податкова консультація - допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування, нарахування та сплати податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган.

Пунктом 52.1. ПК України встановлено, що за зверненням платників податків контролюючі органи надають безоплатно консультації з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.

Контролюючі органи мають право надавати консультації виключно з тих питань, що належать до їх повноважень (п. 52.5. ПК України).

Запит позивача до Міністерства фінансів України, як вірно встановив суд першої інстанції, не носив характеру звернення щодо надання податкової консультації.

Розглянувши отриманий від Міністерства запит позивача, ДФС України фактично в порядку п/п 17.1.1. та п/п. 19-1.1.27. ПК України надала інформаційну послугу, зазначивши у листі-відповіді власне бачення розв'язання поставлених позивачем питань, які самі по собі, без прийняття податкового повідомлення-рішення за наслідками перевірки в рамках оцінки дій позивача відносно конкретного випадку, не створюють для позивача будь-яких правових наслідків, у тому числі негативних, не покладають обов'язків та не можуть вважатися податковою консультацією по своїй суті.

Вищевикладеним спростовуються доводи апеляційної скарги відповідача.

Приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду доводами апелянта не спростовані, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України,суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Міністерства фінансів України залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя: О.М. Кузьмишина

Судді: Я.Б.Глущенко

С.Б.Шелест

Повний текст постанови виготовлено 15 лютого 2018 року.