Постанова № 72284384, 13.02.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 750/8484/17 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Литвиненко І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Літвіної Н.М.

суддів Федотова І.В.

Коротких А.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України на постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 22 листопада 2017 року у справі за адміністративним позовом Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області про: визнання дій щодо списання коштів на суму 8511,11 грн. з рахунку Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України протиправними; стягнення з Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області на рахунок позивача 8511,11 грн. неправомірно знятих коштів.

Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 22 листопада 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач - Чернігівське об'єднане управління Пенсійного фонду України, звернулось з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на здійснені судом першої інстанції порушення матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Станом на 30 січня 2018 року відповідач не надав до суду письмового відзиву на апеляційну скаргу.

У зв'язку з неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, відповідно до ч. 4 ст. 229, п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та наданий до суду відзив на скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 28 серпня 2017 року відповідачем, на підставі платіжної вимоги було списано з рахунку № 25607300037163 відкритому в Чернігівській філії ПАТ «Державний ощадний банк України» грошові кошти в розмірі 8511 грн. 11 коп. в рахунок погашення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження за виконавчими провадженнями № 53898642, № 53898642/3, виконавчим листом № 750/3871/16-а.

Державний виконавець 30 серпня 2017 року виніс розпорядження - 53898642 про стягнення виконавчого збору з позивача в сумі 8511,11 грн. на р/р 31317305700002 в ГУДСК у Чернігівській області.

Не погоджуючись з такими діями, позивач звернувся з позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем у межах та у спосіб визначених законом повноважень здійснено дії по списанню з рахунків боржника виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (в редакцій, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст. 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною 5 вказаної норми передбачено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому ст. 27 цього Закону.

Згідно ч. 1 ст. 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи (ч. 3 ст. 27 цього Закону).

Отже, з наведених правових норм слідує, що державний виконавець у разі надходження до нього виконавчого документа, який відповідає вимогам закону, виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, з обов'язковим зазначенням у ній про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірах установлених ст. 27 Закону №1404-VIII.

Як свідчать обставини справи, постанови про відкриття виконавчого провадження № 53898642, про стягнення з боржника виконавчого збору та про стягнення витрат на проведення виконавчих дій у рамках виконавчих проваджень є чинними.

Доводи позивача стосовно того, що вказані документи не направлялись на його адресу у зв'язку з чим він не знав про їх існування та не мав можливості їх оскаржити спростовуються матеріалами справи.

З матеріалів справи вбачається, що постановою від 11 травня 2017 року ВП №53898642 відкрито виконавче провадження за виконавчим листом № 750/3871/16-а, виданим Деснянським районним судом про зобов'язання Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України призначити ОСОБА_1 з дня звернення із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР № 1173 від 22 серпня 1956 року. Зазначеною постановою також стягнуто з боржника виконавчий збір у розмірі 12800 грн.

Листом позивача від 22 травня 2017 року останній повідомив відповідача про стан виконання судового рішення та зазначив, що зобов'язання призначити ОСОБА_1 пенсії управлінням виконано, а виплату пенсії буде здійснено в червні 2017 року.

Тобто, станом на час відкриття виконавчого провадження та прийняття рішення про стягнення з боржника виконавчого збору, позивачем було виконано добровільно лише зобов'язальну частину судового рішення.

08 червня 2017 року відповідачем прийнято постанову ВП №53898642 про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у сумі 75 грн.

За змістом ст. 42 Закону №1404-VIII, кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті.

Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.

На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Згідно п. 2 розділу 6 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерством юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; надалі Інструкція) витрати виконавчого провадження стягуються з боржника на підставі постанови виконавця про їх стягнення, у якій зазначаються види та суми витрат виконавчого провадження. Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження надсилається сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.

Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1 - 4, 6, 7 і 9 ч. 1 ст. 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 ч. 1 ст. 39 Закону.

У разі якщо при закінченні виконавчого провадження або поверненні виконавчого документа витрати виконавчого провадження не були стягнуті, постанова про стягнення витрат виконавчого провадження виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в порядку, встановленому Законом.

Отже, зі змісту наведених правових норм вбачається, що передумовою стягнення витрат виконавчого провадження є винесення державним виконавцем відповідної постанови.

Так, державним виконавцем у рамках виконавчого провадження № 53898642 винесено постанови про стягнення з боржника виконавчого збору у сумі 12 800 грн., та 75 грн. - витрат на проведення виконавчих дій.

Відповідно до п. 7 розділу 9 Інструкції при виконанні рішення, за яким боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, у разі якщо боржник самостійно не сплачує виконавчий збір, витрати виконавчого провадження, основну винагороду приватного виконавця та накладені на нього штрафи, у передбачених Законом випадках, виконавець примусово стягує виконавчий збір, витрати виконавчого провадження, основну винагороду приватного виконавця та накладені на боржника штрафи одночасно із виконанням такого рішення.

Як свідчать обставини справи та не заперечується апелянтом, позивачем не сплачені у добровільному порядку виконавчий збір та витрати на проведення виконавчих дій у рамках вказаних виконавчих проваджень. Доказів скасування постанов державного виконавця матеріали справи не містять, а тому дії державного виконавця щодо списання з рахунків пенсійного органу у примусовому порядку коштів відповідають вимогам законодавства.

Частиною 1 ст. 2 Закону України від 05 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» передбачено, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

За змістом ч. 2 ст. 6 Закону №1404-VIIІ, рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Таким чином, примусове виконання рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ органами казначейства, можливо лише за умови, що вказані органи здійснюють казначейське обслуговування коштів боржника, при цьому кошти, на які звертається стягнення, є бюджетними.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, рахунок Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України № 25607300037163 , з якого відповідачем списано кошти, обслуговується в Чернігівській філії АТ «Державний ощадний банк України». На цьому рахунку зберігаються кошти, які не включаються до складу Державного бюджету України, а тому органи казначейства України не уповноважені виконувати рішення про списання коштів з цих рахунків, у зв'язку з чим на спірні правовідносини не поширюється дія ст. 6 Закону № 1404-VIIІ.

З огляду на зазначені вище обставини справи, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції постановлено законне і обґрунтоване рішення по справі про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

У зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ч. 4 ст. 229, п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України - залишити без задоволення, а постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 22 листопада 2017 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Н.М. Літвіна

Судді І.В. Федотов

А.Ю. Коротких

Повний текст постанови виготовлено 15 лютого 2018 року.