Постанова № 72284225, 13.02.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 2а-12667/11/2670 Прізвище судді першої інстанції: Літвінова А.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Бужак Н. П.

Суддів: Костюк О.О., Троян Н.М.

За участю секретаря: Івченка М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2017 року у справі за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авант-К", Товариства з обмеженою відповідальністю "Берест Славутич" про зобов'язання вчинити певні дії,-

У С Т А Н О В И В:

Державна податкова інспекція у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авант-К", Товариства з обмеженою відповідальністю "Берест Славутич" про стягнення в дохід держави коштів, одержаних за нікчемною угодою.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16.12.2015 року №К/800/15978/13 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.01.2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2013 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопадп 2017 року відмовлено у задоволенні позову.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі міста Києва проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Берест Славутич" з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість при взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю "Хелдінг", Товариством з обмеженою відповідальністю "Директорія", Товариством з обмеженою відповідальністю "Авант-К", Товариством з обмеженою відповідальністю "Торг-М", Товариством з обмеженою відповідальністю "Хортком", Товариством з обмеженою відповідальністю "ЦСП-Авант", Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрінжпроект", Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрінженергія", Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгстрім плюс", приватним підприємством "Біг Кепітал", Товариством з обмеженою відповідальністю "Імідж-Текс", Товариством з обмеженою відповідальністю "Гарант Техноресурс", Товариством з обмеженою відповідальністю "Елітсервіс-2008", Товариством з обмеженою відповідальністю "Інформконсалт плюс", Товариством з обмеженою відповідальністю "Аквілон-2009", Товариством з обмеженою відповідальністю "Стрім-торг плюс", Товариством з обмеженою відповідальністю "Топ Дизайнер", Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтехфлот", Товариством з обмеженою відповідальністю "Укррекламасервіс", Товариством з обмеженою відповідальністю "Зодчих Буд", Приватним підприємством "Центр правової допомоги "Оберіг", Товариством з обмеженою відповідальністю "Правтранс" за період з 01.01.2008 року по 31.12.2010 року.

Перевіркою встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Берест Славутич" підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 1 014 991,00 грн.

За наслідками перевірки Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі міста Києва складено акт від 18.08.2011 року №9330/23-11/35892173.

В акті перевірки від 18.08.2011 року №9330/23-11/35892173 відображено, що перевіркою встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Авант-К" (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Берест Славутич" (замовник) укладено договір про надання транспортних послуг №5 від 01.09.2010 року.

До перевірки надано акт здачі-приймання робіт від 27.09.10 року №АВ-0000020 на суму 100000,00 грн., накладну від 27.09.2010 року №82709 на суму 100000,00 грн.

За наслідками перевірки контролюючим органом зроблено висновок про нікчемність договору про надання транспортних послуг №5 від 01.09.2010 року з посиланням в обгрунтування цього висновку на докази, отимані під час здійснення досудового провадження слідчим УПМ ДПА України у кримінальній справі №69-110, по обвинуваченню ОСОБА_2, інших осіб за ознаками злочинів, передбачених ст. 205, частиною 3 ст. 212 Кримінального кодексу України. Ці докази свідчать про організацію схем незаконної діяльності щодо сприяння підприємствам у незаконній мінімізації податкових зобов'язань, посібництво в ухиленні від сплати податків та розкраданні державних коштів, зокрема із за діянням фіктивного підприємства TOB "Авант-К", яке зареєстровано на підставних осіб.

Як вбачається із матеріалів справи, в провадженні Слідчого управління податкової міліції Державної податкової адміністрації України знаходилась кримінальна справа №69-110 по обвинуваченню директора та головного бухгалтера товариства з обмеженою відповідальністю "Караван нате. Україна" ОСОБА_2 за фактом умисного ухилення від сплати податків, за попередньою змовою групою осіб, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів в особливо великих розмірах, за ознаками складу злочину, передбаченого частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України, та по обвинуваченню групи фізичних осіб за фактами фіктивного підприємництва.

Відповідно до постанови про порушення кримінальної справи від 19 листопада 2010 року зазначено, що досудовим слідством встановлено, що обвинувачені організували схему незаконної діяльності щодо сприяння підприємствам у мінімізації ними податкових зобов'язань, які підлягають сплаті до бюджету, та посібництва в умисному ухиленні від сплати податків та розкраданні державних коштів.

Для функціонування зазначеної схеми групою осіб створено та придбано низку суб'єктів підприємницької діяльності, зареєстрованих на підставних осіб, серед яких Товариство з обмеженою відповідальністю "Авант-К".

При проведенні аналізу руху грошових коштів вказаних суб'єктів господарювання, встановлено, що послугами щодо документального оформлення господарських операцій користувалося Товариство з обмеженою відповідальністю "Берест Славутич".

Відповідно до протоколу допиту свідка від 26.11.2010 року ОСОБА_3, яка згідно реєстраційних документів була директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Авант-К", пояснила, що вказане підприємство зареєструвала за винагороду, фактично ніяких функцій не виконувала, особисто в банківських установах рахунків не відкривала, довіреностей не видавала.

Відповідно до висновку експерта від 12.08.2011 року №229 підписи від імені директорів підприємств, в тому числі, Товариства з обмеженою відповідальністю "Авант-К" ОСОБА_3 в оригіналах бухгалтерських документів, вилучених та Товариства з обмеженою відповідальністю "Берест Славутич", виконані не нею, а іншою особою.

Таким чином, податковий орган прийшов до висновку, що правочин між Товариством з обмеженою відповідальністю "Авант-К" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Берест Славутич" є таким, що порушує публічний порядок, укладався з метою заниження об'єкту оподаткування податком на прибуток, несплати даного податку, що призвело до втрат дохідної частини Державного бюджету України, а отже в розумінні вимог статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом пп. 20.1.30 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, повязаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами

Разом з тим, необхідною умовою для визнання недійсними правочинів, які суперечать інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такі правочини. Оскільки носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін відповідного правочину є їх посадові особи, то слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Авант-К" (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Берест Славутич" (замовник) укладено договір про надання транспортних послуг №5 від 01.09.2010 року.

До перевірки надано акт здачі-приймання робіт від 27.09.10 року №АВ-0000020 на суму 100000,00 грн., накладну від 27.09.2010 року №82709 на суму 100000,00 грн., що не запереречується контролюючим органом та не оспорюється їх законність.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 01.09.2011 року, на момент підписання спірного договору, складання акту приймання виконаних підрядних робіт від 27.09.2010 року та виписки податкових накладних, юридична особа TOB "Авант-К" не була припинена, керівником вказаного підприємства значиться ОСОБА_3

Таким чином, позивачем не надано доказів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання відповідачами у даній справі договору.

Також, позивачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договору, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Недійсність правочину визначено статтею 215 ЦК України. Так, відповідно до частини першої цієї статті, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною другою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі, визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Правові наслідки недійсного правочину передбачені положеннями статті 216 ЦК України, згідно якої недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

За правилами частин першої та другої статті 228 ЦК правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до частини третьої статті 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Зазначена частина кореспондує з частиною першою статті 208 ГК України, відповідно до якої якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

При цьому, застосовуючи правові наслідки визначені статтею 208 ГК України, необхідно керуватись приписами статті 207 цього кодексу, яка встановлює порядок визнання господарського зобов'язання недійсним, а саме: господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Отже, нікчемний правочин є таким в силу закону (ч. 2 ст. 203, ч. 2 ст. 215, ЦК України) та правові наслідки застосовуються за загальним правилом відповідно до статті 216 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Таким чином, правові наслідки, передбачені ч. 3 ст. 228 ЦК України та ч. 1 ст. 208 ГК України, можуть бути застосовані лише після визнання судом такого правочину недійсним.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що предмет спору в даній справі не стосується визнання договору укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Авант-К" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Берест Славутич" про надання транспортних послуг №5 від 01.09.2010 року недійсним.

Сама по собі спірна угода не є такою, що суперечить інтересам держави та суспільства. Фактів, які б свідчили про те, що зміст договору не відповідає дійсним намірам сторін і що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами діяльності судом не встановлено.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду попередньої інстанції, що позовні вимоги про стягнення коштів є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки позивачем на підтвердження правомірності заявлених позовних вимог не надано доказів щодо визнання судом спірного правочинну недійсним та наявності у сторін умислу на укладення угоди з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, при укладені договору про надання транспортних послуг №5 від 01.09.2010 року.

Щодо доводів апеляційної скарги стосовно протоколу допиту свідка ОСОБА_3 - директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Авант-К" від 26.11.2010 року, висновоку експерта від 12.08.2011 року№229, то колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки вони не підтверджують, що вчинений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Авант-К" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Берест Славутич" правочин є недійсним, так як для визнання такого правочинну недійсним необхідний відповідне рішення суду.

Представник податкового органу в судовому засіданні пояснив, що йому не відомо чи існує на даний час кримінальна справа, а вироку суду по ній він не знайшов.

Відповідно до податкових декларацій ТОВ «Берест Славутич» за 09 та 10 місяці 2010 року, які були витребувані судом та досліджені в суді апеляційної інстанції, товариством зазначено обсяги поставки та суми ПДВ, сума податкового кредиту, а також зазначені інші дані щодо визначення сум податкових зобов'язань та розрахунків з бюджетом.

Крім того, зазначене товариство подало до податкового органу розшифровку податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів за вищезазначений період.

Представник апелянта в судовому засіданні не змінг пояснити чи реальною була господарська діяльність відповідачів по вищезазначеному договору про надання транспортних послуг, оскільки її реальність у розумінні значення «виконання в наявності» ніхто не досліджував. Висновок щодо нікчемності угоди податковий орган прийняв з урахуванням лише досліджених при перевірці доказів та виходячи з факту порушення кримінальної справи, висновку експертизи, що підписи у документах вчинені не посадовою особою, а невідомою.

Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2017 року.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду є законною і обґрунтованою, ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для її скасування не має.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2017 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

Суддя-доповідач: Бужак Н.П.

Судді: Костюк Л.О.

Троян Н.М.

Повний текст виготовлено: 14 лютого 2018 року.