Постанова № 72284201, 14.02.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 752/21154/17 Суддя (судді) першої інстанції: Чередниченко Н.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Кузьмишиної О.М., Пилипенко О.Є.,

секретаря Андрієнко Н.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії, за апеляційною скаргою Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України на постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 29 листопада 2017 року, -

У с т а н о в и в:

ОСОБА_2 звернувся у суд із позовом до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, у якому просив: визнати протиправною відмову відповідача у призначенні йому пенсії за віком, оформлену листом вих. № 52360/05 від 27.09.2017 р.; зобов'язати відповідача призначити йому пенсію за віком та виплачувати у порядку, визначену діючим законодавством України, з дати звернення з заявою з 15.09.2017 р.

В обгрунтування вимог позовної заяви позивач посилається на те, що проживаючи в Державі Ізраїль, як громадянин України, він має такі ж самі конституційні права як і інші громадяни України. Також, позивач зазначає, що відповідно до положень діючого законодавства паспорт громадянина України для виїзду за кордон є належним документом, який засвідчує особу та підтверджує її вік, копію якого разом із іншими документами було надано відповідачу із заявою про призначення пенсії.

Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 29 листопада 2017 року позов задоволено.

Рішення суду умотивовано тим, що проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, оскільки Конституція та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання. До того ж, відповідно до положень діючого законодавства України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон є належним документом, який засвідчує особу та підтверджує її вік, а місце реєстрації особи в Голосіївському районі м. Києва підтверджується наданими позивачем довідками, виданими уповноваженими на те органами.

Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач подав апеляцій скаргу, у якій просить скасувати постанову суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що представником позивача, усупереч вимогам п. 29, 2.23 постанови Правління Пенсійного фонду України «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №22-1 від 25.11.2005 року, до заяви про призначення пенсії не надано паспорт громадянина України ОСОБА_2, а також не було надано оригіналів документів про стаж, вік та заробітну плату позивача.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з таких підстав.

Після досягнення пенсійного віку (69 років) позивач звернувся із заявою (через уповноваженого представника за нотаріально посвідченою довіреністю на ОСОБА_3.) до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про призначення пенсії за віком.

27.09.2017 р. за результатами розгляду заяви отримав відмову вих. № 52360/05 в призначенні пенсії за віком, у зв'язку з тим, що на думку відповідача, ОСОБА_2 не було дотримано порядку подачі документів, а саме відсутній паспорт громадянина України.

Уважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся у суд із даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 3 статті 25 Конституції України визначено, що Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Згідно частини 1статті 46 Конституції України «Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом».

Частиною 3 статті 2 Протоколу № 4 «Конвенції про захист прав і основних свобод людини» передбачено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

За частиною 2 статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» № 1382-IV від 11.12.2003 р. визначено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження».

Відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» закріплено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Згідно з частиною 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» «Особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років».

Проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Тобто, позивач, як громадянин України, незалежно від країни свого проживання вправі користуватися конституційними правами, в тому числі і правом на пенсійне забезпечення.

Аналогічного висновку дійшов Вищий адміністративний суд в Ухвалі по справі № 667/1450/14-а (К/800/51249/15) від 21.06.2016 р.

При цьому, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Статтею 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана ВРУ.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. №25-рп/2009 (далі по тексту - Рішення №25-рп/2009) положення п.2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону №1058 щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Як зазначено в Рішенні № 25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону №1058 держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення.

Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Відповідно до положень Закону України «Про Конституційний Суд України», а також Рішення Конституційного суду України від 14 грудня 2000 року № 15-рп/2000 закони, правові акти або окремі положення визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню, як такі, що відповідно до частини другої статті 152 Конституції України втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

До того ж, у Рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014р. зазначено, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну.

У пункті 54 вказаного Рішення ЄСПЛ по справі «Пічкур проти України» зазначено, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Ураховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.2006р.

Аналогічного висновку дійшов і Вищий адміністративний суд в Ухвалах по справі № 475/166/17 (К /800/27285/17) від 10.08.2017 р. та по справі № 489/3899/16-а (К/800/21312/17) від 18.09.2017 р.

При цьому, суд першої інстанції правомірно не прийняв до уваги посилання відповідача на те, що позивачем не було дотримано порядку подачі документів, а саме відсутній паспорт громадянина України, з огляду на наступне.

Пунктом 1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі по тексту - Порядок), передбачено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Згідно п. 2.9. Порядку «Особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік)».

Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України є: паспорт громадянина України, свідоцтво про належність до громадянства України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, проїзний документ дитини, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» № 5492-VI від 20.11.2012 р. документами, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України є: а) паспорт громадянина України; б) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; в) дипломатичний паспорт України; г) службовий паспорт України; ґ) посвідчення особи моряка; д) посвідчення члена екіпажу; е) посвідчення особи на повернення в Україну; є) тимчасове посвідчення громадянина України.

Матеріалами справи підтверджується, що разом із заявою позивачем (через уповноваженого представника) було подано наступні документи: копію паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії PU 124066 від 02.02.2017 р., засвідчену копію трудової книжки, оригінал довідки про заробітну плату з останнього місця роботи (вих. № 571 від 24.07.2017 р.), оригінал листа Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про надання інформації щодо реєстрації останнього місця проживання ОСОБА_2 (вих. № 100-15191 від 29.08.2017 р.) копію довіреності на представника.

Ураховуючи те, що відповідно до положень діючого законодавства України паспорт громадянина України для виїзду за кордон є належним документом, який засвідчує особу, підтверджує її вік, а місце реєстрації особи в Голосіївському районі м. Києва та відомості про стаж і заробітну плату підтверджуються наданими позивачем довідками, виданими уповноваженими на те органами, а також копією трудової книжки, відповідач протиправно відмовив позивачу у призначенні пенсії.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 КАС України, суд

П о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України залишити без задоволення.

Постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 29 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.М. Кузьмишина суддяО.Є. Пилипенко

(Повний текст постанови складений 14 лютого 2018 року.)