Постанова № 72283877, 07.02.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/2168/17 Суддя (судді) першої інстанції: Качур І.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Губської Л.В.,

Суддів: Вівдиченко Т.Р.,

Федотова І.В.,

при секретарі: Нікітіній А.В.,

за участю:

представника позивача Петриченка О.П.,

представника відповідача Піонтковської А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м.Києві на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 31 жовтня 2017 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нові Продукти» до Головного управління ДФС у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Нові Продукти», звернувся до суду з даним позовом, в якому просив визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м.Києві від 14.11.2016 №0022561404, №0022541404, №0022531404.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 31 жовтня 2017 року адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на неповне з'ясування обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволені позову.

В судовому засіданні представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримала і просила її задовольнити, в той час як представник позивача проти цього заперечував, просив залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції установлено та підтверджується матеріалами справи, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Нові Продукти» зареєстроване Печерською районною в м. Києві Державною адміністрацією від 26.11.2004 та перебуває на податковому обліку у ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві з 03.12.2004.

Відповідно до вимог пп.78.1.4 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України та у зв'язку з поданням платником ТОВ "НОВІ ПРОДУКТИ" декларації з податку на додану вартість із сумою, що підлягає бюджетному відшкодуванню на розрахунковий рахунок платника за травень 2016 року, відповідачем проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань правомірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за травень 2016 року.

За результатами перевірки складено акт від 28.10.2016 № 258/26-15-14-04-01/33234957, яким встановлено наступні порушення ТОВ «Нові Продукти»:

- п.198.1, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за квітень 2016 року на суму ПДВ 142 250,00 грн.;

- п.200.1, п.200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на рахунок платника у банку у податковій декларації з ПДВ за травень 2016 року на суму 352 114,00 грн.

Не погоджуючись із висновками акта перевірки, позивач подав заперечення, які були розглянути ГУ ДФС у м. Києві та рішенням від 09.11.2016 №23892/10/26-15-14-04-01 висновки акта залишені без змін, а скарга позивача - без задоволення.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 14.11.2016, а саме: №0022531404, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 142 250,00 грн. та нараховані штрафні санкції на суму 35 563,00 грн.; №0022541404, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 142 250,00 грн.; №0022561404, яким відмовлено у бюджетному відшкодуванні податку на додану вартість у розмірі 209 864,00 грн.

За результатами процедури адміністративного оскарження вказані повідомлення-рішення залишено без змін.

Вказані податкові повідомлення-рішення є предметом цього позову, оскільки, позивач вважає їх протиправними.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.ч.1,2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач як суб»єкт владних повноважень не довів суду правомірність своїх дій та рішень, в той час, як позивач свої вимоги довів і обґрунтував належними та допустимими доказами.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, відповідно до п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно п. 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Так, судом установлено і підтверджується матеріалами справи, що між ТОВ «Нові Продукти» (Замовник) та ТОВ Уманською будівельно-монтажною фірмою «Агропромрембуд» (Підрядник) укладено договір підряду №02/03/16-1 від 02.03.2016, згідно умов якого Підрядник зобов'язується відповідно до умов даного Договору та державних будівельних норма і правил виконати роботи з «Реконструкції цеху з виробництва безалкогольних напоїв з добудовою приміщення резервуарів ЦКТ-80» (далі - Роботи) на об'єкті Замовника, що знаходиться на території виробництва Замовника за адресою: Черкаська область, м. Жашків, вул. Перемоги, 10а, а Замовник зобов'язується прийняти такі роботи та оплатити їх.

Відповідно до п. 5.2.1 Договору Замовник у строк 5 банківських днів від дати надання Підрядником рахунку-фактури, перераховує Підряднику аванс в розмірі 60% від договірної вартості Робіт, а саме: 1 694 400 грн. з урахуванням ПДВ 20%.

Відповідно до п. 2.1 Договору передбачено, що Підрядник на свій ризик за рахунок своїх та/або залучених сил, матеріалів, засобів, техніки та устаткування зобов'язується виконати Роботи на об'єкті Замовника.

Згідно із п. 7.4 Договору прийняття Замовником виконаних робіт здійснюється та оформляється актами приймання-передачі виконаних робіт.

Так, на виконання умов зазначеного договору, сторонами складено та підписано додатки №1 та №2 до Договору, якими визначено графік виконання робіт та графік фінансування будівельних робіт.

На підтвердження реальності господарських операції позивачем надано акт приймання виконаних будівельних робіт №1 від 31.05.2016, податкові накладні від 11.03.2016 №2 на суму 847 200,00 грн., у тому числі ПДВ - 141 200,00 грн., від 04.04.2016 №1 на суму 847 200,00 грн., у тому числі ПДВ - 141 200,00 грн., від 15.04.2016 №4 на суму 6 300,00 грн., у тому числі ПДВ - 1050,00 грн., від 23.05.2016 №3 на суму 706 000,00 грн., у тому числі ПДВ - 117 666,67 грн., довідки від 31.05.2016 про вартість виконаних будівельних робіт.

При цьому, доводи апелянта щодо відсутності в актах деталізації наданих послуг, неможливості встановити кількість прямих та супутніх витрат, спростовуються самим актом, наявним в матеріалах справи.

Так, згідно пп.14.1.18. п.14.1. ст.14 ПК України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.3 ст. 200 ПК України визначено, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку,що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду (п.200.4 ст.200 ПК України).

Згідно з пунктом 200.7 ст.200 ПК України платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Тобто, чинним законодавством України передбачено два шляхи отримання бюджетного відшкодування: зарахування суми платнику повної суми бюджетного відшкодування до зменшення податкових зобов'язань по цьому податку в наступних податкових періодах та повернення повної суми бюджетного відшкодування на рахунок платника податків.

Також, між ТОВ «Нові Продукти» (Замовник) та ПП «Компанія «Інтер-Трейд» (код ЄДРПОУ 37030093) (Виконавець) укладено договір підряду від 06.01.2016 №06/01/16, згідно умов якого Виконавець зобов'язується здійснити виготовлення та монтаж обладнання збірника запасу води 500 м.куб. (далі - Обладнання) та здійснити необхідні пусконалагоджувальні роботи (далі - Роботи), а Замовник зобов'язується прийняти їх та оплатити на умовах даного Договору. Після виконання Робіт з пусконалагодження обладнання Виконавець зобов'язується провести працівникам Замовника навчання з правил роботи на Обладнанні. Послуги з навчання входять у загальну вартість Договору.

На виконання умов Договору позивачем здійснено попередню оплату за послуги з виготовлення та монтажу обладнання збірника запасу води (500 м.куб) та здійснення всіх пусконалагоджувальних робіт згідно платіжного доручення від 20.04.2016 №10864 на суму 2 236 691,62 грн., у тому числі ПДВ - 372 781,94 грн. та виписано податкову накладну від 20.04.2016 №20 на суму 2 236 691,62 грн., у тому числі ПДВ - 372 781,94 грн., яка зареєстрована в ЄРПН 05.05.2016 за №9069958998.

Реальність господарських операцій підтверджується копіями договору підряду з додатками та технічним завданням, актів приймання-передачі обладнання в рамках договору від 06.01.2016 №06/01/16 від 21.05.2016, від 04.07.2016, від 22.07.2016, товарно-транспортною накладною від 21.05.2016, актів здачі-приймання робіт (надання послуг) №РН-0000177, №РН-0000045, протокол проведення навчання з правил роботи на обладнанні збірника запасу води 500 м.куб. від 05.10.2016.

Оплата позивачем виготовлення і монтажу обладнання збірника запасу води згідно рахунку №СФ-000068 від 20.04.2016 на користь ПП «Компанія «Інтер-Трейд» суму у розмірі 2 236 691,62 грн., у тому числі ПДВ - 372 781,94 грн., підтверджується копією платіжного доручення від 20.04.2016 №10864.

20.04.2016 ПП «Компанія «Інтер-Трейд» складено податкову накладну №20 на суму 2 236 691,62 грн., у тому числі ПДВ - 372 781,94 грн., яка зареєстрована в ЄРПН 05.05.2016. Вказана сума ПДВ включена позивачем до складу податкового кредиту.

Доводи апелянта щодо передчасності заявлення позивачем суми за вказаними операціями до бюджетного відшкодування грунтуються лише на припущеннях, а не на нормах діючого законодавства.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції надано належну оцінку первинним документам у їх сукупності, які підтверджують показники, відображені платником податків у податковій звітності, та встановлено умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів позивача.

Висновки відповідача ґрунтуються лише на податковій інформації по контрагентам контрагента позивача, а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

При цьому, слід зазначити, що чинним законодавством України на сторону господарських операцій - покупця товару (робіт, послуг), який є платником податків, не покладено обов'язку в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії постачальників товару (послуг) зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат та податкового кредиту.

Водночас, лише достовірне встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови в праві на валові витрати та праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на доказах, що відповідають критеріям, визначеним у статті 70 Кодексу, тобто бути належними, допустимими і достовірними.

Аналогічна правова позиція викладена Вищим адміністративним судом України в рішеннях від 05.10.2015р. (справа №К/9991/44826/12), від 21.09.2015р. (справа №К9991/35087/12) та від 15.09.2015р. (справа №К/800/13763/14).

Крім того, чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

В разі порушення контрагентом податкової дисципліни, відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Суд вважає, що висновки відповідача повністю ґрунтуються на сумнівах та припущеннях, що є неприпустимим у податкових правовідносинах, які не доведені у встановленому порядку і які суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв з огляду на положення частини другої статті 77 КАС України, відповідно до якої, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи і судове рішення ухвалено у відповідності до норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для скасування постанови не вбачається.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м.Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 31 жовтня 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-331 КАС України.

Постанова в повному обсязі складена 12 лютого 2018 року.

Головуючий-суддя Л.В.Губська

Судді Т.Р.Вівдиченко

І.В.Федотов