Постанова № 72283099, 06.02.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/7569/16 Суддя (судді) першої інстанції: Каракашьян С.К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача: Федотова І.В.,

суддів: Губської Л.В. та Парінова А.Б.,

за участю секретаря Часник А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2017 року у справі за адміністративним позовом Київського міського центру зайнятості до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, третя особа: ОСОБА_3 про стягнення коштів,

ВСТАНОВИЛА:

Київський міський центр зайнятості (далі - позивач)звернувся до суду з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (далі - відповідач), третя особа: ОСОБА_3 про стягнення коштів.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2017 року у адміністративний позов було задоволено.

Стягнуто з Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг на користь Київського міського центру зайнятості суму виплаченої допомоги по безробіттю в розмірі 56056,97 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити в задоволені позову в повному обсязі, посилаючись на незаконність, необ'єктивність, необґрунтованість рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які з'явились в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених статтею 238 цього Кодексу.

Як встановлено судом першої інстанції, Київський міський центр зайнятості звернувся до суду з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, в якому просив стягнути з відповідача суму на відшкодування виплаченого забезпечення та вартості надання соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду відповідно до вимог частини четвертої статті 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Суд першої інстанції дійшов до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог стосовно стягнення з Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг грошових коштів у розмірі 56056,97 грн.

Проте, колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Положеннями частини четвертої статті 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» передбачено, що із працедавця утримується сума виплаченого забезпечення та вартості надання соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду; незаконно виплачена безробітному сума забезпечення у разі неповідомлення про його прийняття на роботу.

Згідно пункту 1 частини третьої статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діяла до 15.12.2017р.) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, законодавець чітко визначив, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування в сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема, обов'язку доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування. Тобто, однією з визначальних особливостей Кодексу адміністративного судочинства України є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем - орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи.

Відповідно до статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України(в редакції, що діяла до 15.12.2017р.) громадяни України, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження що до реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

З огляду на викладене, всі наведені підстави, коли юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб.

Крім того, частиною четвертою статті 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» передбачено, що сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному, у разі поновлення його на роботі за рішенням суду, утримується із роботодавця.

Отже, спір про стягнення зазначених сум не є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб'єкта владних повноважень, який у спірних правовідносинах не здійснює владні управлінські функції, а тому дану справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Аналогічна правова позиція відповідає висновку, висловленому Верховним Судом України у постановах від 18 червня 2013 року №21-204а13, від 22 вересня 2015 року №П/811/3781/14, від 20 вересня 2016 року № 813/614/14.

Положеннями пункту 5 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діяла до 15.12.2017р.) визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, що діяла до 15.12.2017р.) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

З огляду на викладене, за суб`єктним складом сторін та суттю спору дана справа підлягає розгляду господарськими судами у порядку, визначеному Господарського процесуального кодексу України.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19 КАС України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.

Приписи п. 1 частини першої статті 238 КАС України визначають, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Згідно з частиною першою статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги, скасування постанови суду першої інстанції із закриттям провадження у справі.

Керуючись ст. ст. 238, 239, 242, 250, 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 листопада 2017 року скасувати.

Провадження у справі за позовом Київського міського центру зайнятості до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, третя особа: ОСОБА_3 про стягнення коштів закрити.

Роз'яснити Київському міському центру зайнятості, що розгляд таких справ віднесено до юрисдикції господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді: