Постанова № 72283028, 07.02.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 760/9113/17 Суддя (судді) першої інстанції: Шереметьєва Л.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Кузьмишиної О.М., Пилипенко О.Є.,

секретаря Андрієнко Н.А.,

за участю:

представника позивача: ОСОБА_2,

представника відповідача: Андрєєва Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними, скасування пункту протоколу та зобов'язання вчинити дії, за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 02 листопада 2017 року, -

У с т а н о в и в:

ОСОБА_4 звернувся у суд із позовом до Міністерства оборони України, у якому просив: визнати протиправними дії відповідача щодо відмови в призначенні йому одноразової грошової допомоги внаслідок настання 2 групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби; скасувати п.7 протоколу №34 від 07 квітня 2017 року засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних виплат, затвердженого відповідачем, щодо відмови в виплаті йому одноразової грошової допомоги; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому одноразову грошову допомогу в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, відповідно до ст. 16 Закону України «Про соціальній та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25 грудня 2013 року.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що з 27 січня 1980 року по 24 лютого 1980 року в складі військової частини №2066, та в період з 01 січня 1982 року по 16 лютого 1982 року в складі військової частини № 2033 він приймав участь у бойових діях в зв'язку з виконанням обов'язків військової служби в Демократичній республіці Афганістан, де велися бойові дії та отримав множинні вогнепальні осколкові поранення. Однак, відповідачем усупереч вимогам чинного законодавства було відмовлено в призначенні та виплаті йому одноразової грошової допомоги.

Постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 02 листопада 2017 року позов задоволено.

Рішення суду умотивовано тим, що дії відповідача щодо відмови в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги позивачу внаслідок настанні 2 групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, є необґрунтованими та суперечать вимогам чинного законодавства.

Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить постанову суду скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що позивач проходив строкову військову службу у військові частині, яка входила до складу прикордонних військ КДБ СРСР. Відтак, оскільки Державна прикордонна служба України не перебуває у підпорядкуванні МОУ, має власну структуру, є самостійною юридичною особою, то виплата вказаної допомоги повинна здійснюватися саме Державною прикордонною службою України. Також, апелянт зазначає, що із наданих позивачем документів не убачається, що травма (поранення, контузія) отримані позивачем саме під час участі у бойових діях. Окрім того, на думку апелянта, дана справа повинна розглядатися Окружним адміністративним судом м. Києва, оскільки відповідачем в ній є центральний орган виконавчої влади.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з таких підстав.

Колегією суддів установлено, що 28 квітня 2016 року позивач через Чернігівський обласний військовий комісаріат направив до Міністерства оборони заяву з документами про виплату йому одноразової грошової допомоги в 200-кратному розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно до ст. 16 Закону України «Про соціальній та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25 грудня 2013 року.

Комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних з призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних виплат, протоколом від 07 квітня 2016 року було відмовлено в призначенні та виплаті цієї допомоги.

Відмова обгрунтована тим, що виплата такої допомоги має здійснюватися органом державної влади, який здійснював розрахунок під час звільнення, тобто Державною прикордонною службою України. Окрім того, не подано документ, що свідчить про обставини поранення.

Уважаючи зазначене рішення неправомірним, позивач звернувся у суд із даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Матеріалами справи підтверджується, що з 27 січня 1980 року по 24 лютого 1980 року у складі військової частини №2066, та в період з 01 січня 1982 року по 16 лютого 1982 року у складі військової частини № 2033 позивач приймав участь у бойових діях в зв'язку з виконанням обов'язків військової служби в Демократичній республіці Афганістан, де велися бойові дії та отримав множинні вогнепальні осколкові поранення. В подальшому отримав 2 групу інвалідності.

При цьому, згідно із довідкою до акту огляду МСЕК Серія АВ №0128566 від 27.03.2014 року та витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 20.01.2014 року №115 інвалідність позивача пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Відповідно до пп. 4 п. 2 ст. 16, підпункту «б» частини 1 статті 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 200 - кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи.

Згідно з пунктом 6 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок), одноразова грошова допомога призначається і виплачується: військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 200 - кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи.

Відповідно до пункту 2 Порядку особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №499, Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 року №284, і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 року №1331; допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Відповідно до пункту 3 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є, зокрема, у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Отже, оскільки інвалідність IІ групи, яка пов'язання із виконанням обов'язків військової служби в країнах де велися бойові дії, позивачу встановлено після звільнення з військової служби та набранням чинності Законом України від 04 липня 2012 року №5040-VI «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» та постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, що визначають розмір та порядок виплати одноразової грошової допомоги, інвалідність настала внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, колегія суддів дійшла до висновку, що позивач має право на отримання одноразової допомоги у розмірі 200 - кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

Аналогічна правова позиція також наведена у постановах Верховного Суду України від 10 червня 2014 року у справі № 21-446а14, від 21 квітня 2015 року у справі № 21-183а13.

Доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі щодо того, що із наданих позивачем документів не убачається, що травма ним отримана саме під час виконання військового обов'язку, є необґрунтованими та такими, що спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, у тому числі довідкою до акта огляду медико - соціальною експертною комісією від 27.03.2014 року серія №0128566, відповідно до якої позивачу встановлена IІ група інвалідності у зв'язку з пораненням (контузією) та його наслідками і захворюваннями, пов'язаними з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країні, де велись бойові дії.

Тобто, матеріалами справи підтверджується той факт, що інвалідність позивача пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії. При цьому, відповідачем всупереч ч. 2 ст. 77 КАС України не спростовано їх достовірності.

Окрім того, ч. 6 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» чітко передбачено, що обов'язок щодо призначення і виплати вказаної допомоги покладено на Міністерство оборони України.

При цьому, посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що саме Державна прикордонна служба України повинна здійснювати виплату вказаної допомоги, є необґрунтованими, з огляду на наступне.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року № 1431-ХІІ «Про військові формування» підпорядковано всі військові формування, дислоковані на території республіки, Верховній Раді України. Утворено Міністерство оборони України. Уряд України приступив до створення Збройних сил України, республіканської гвардії та підрозділу охорони Верховної ради, Кабінету Міністрів України і Національного банку України.

Статтею 4 Закону України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 року № 1543-ХІІ встановлено, що органи державної влади і управління, органи прокуратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі Конституції (основного Закону) Української РСР, діють в Україні до створення органів державної влади і управління, органів прокуратури, судів та арбітражних судів на підставі нової Конституції України.

Згідно п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 02 січня 1992 року № 3 «Питання Державного комітету у справах охорони державного кордону2 установлено, що Державний комітет у справах охорони державного кордону України є правонаступником колишнього Управління військ західного прикордонного округу КДБ СРСР.

Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 671, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом міністрів України.

Міноборони є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період. Міноборони є органом військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили.

Враховуючи вищенаведене, приймаючи до уваги те, що позивач проходив службу саме у Збройних силах СРСР, які на той час були підпорядковані та знаходились на фінансовому утриманні Міністерства оборони СРСР, правонаступником якого в подальшому стало Міністерство оборони України, перебував на обліку в установі Міністерства оборони України, звідки його і було звільнено, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та вважає, що обов'язком Міністерства оборони України в даних правовідносинах є призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які отримали інвалідність внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії в розмірі встановленому ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 16 вересня 2016 року у справі №760/11960/16, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року, та надавалася позивачем разом із іншими документами на розгляд комісії Міністерства оборони України, встановлено право позивача на отримання грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та їх сімей».

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Також, не заслуговують на увагу покликання апелянта на те, що вказаний спір повинен був розглядатися Окружним адміністративним судом м. Києва, позаяк відповідно до ст. 18 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції) дана справа підсудна саме місцевому загальному суду як адміністративному.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, судова колегія також ураховує ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту), яка гарантує, що кожен, чиї права та свободи визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним засобом необхідно розуміти таке, що призводить до потрібних результатів, наслідків, що дають найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до положень п. 2 ч. 2 ст. 162 КАС України у справах, в яких позивач оскаржує протиправні дії чи бездіяльність відповідача, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії, в цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач.

У випадку коли поданих документів достатньо для того, щоб зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення чи зробити ту чи іншу дію суд вправі обрати такий спосіб захисту порушеного права.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права. Тому, відсутні підстави для задоволення вимог апелянта.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Окрім того, як убачається із матеріалів справи, при поданні апеляційної скарги відповідачем не було надано доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Ухвалою суду від 27 листопада 2017 року скаржнику відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення апеляційним судом.

Оскільки станом на момент вирішення справи доказів відповідної сплати судового збору апелянтом суду не надано, відповідно до статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір підлягає стягненню з відповідача.

З урахуванням положень Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) з відповідача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 704 грн.

Керуючись статтями 34, 133, 243, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 КАС України, суд

П о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.

Постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 02 листопада 2017 року залишити без змін.

Стягнути з Міністерства оборони України (адреса: 03168,м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 6) до Державного бюджету України (отримувач коштів ГУК у м. Києві/м.Київ/220301106, код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, код банку отримувача: 820019, рахунок отримувача: 31215256700001, код класифікації доходів бюджету: 22030106) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 704 грн. (сімсот чотири грн.)

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.М. Кузьмишина суддяО.Є. Пилипенко

(Повний текст постанови складений 12 лютого 2018 року.)