Постанова № 72282813, 14.02.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2018 року справа №428/9857/17

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Геращенка І.В., суддів Василенко Л.А., Міронової Г.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області на постанову Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 05 грудня 2017 року у справі № 428/9857/17 (головуючий І інстанції Журавель Т.С., м. Сєвєродонецьк) за позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправними дій щодо припинення пенсії, зобов’язання відновити виплату пенсії та сплатити заборгованість,-

ВСТАНОВИВ:

14 вересня 2017 року ОСОБА_2, яка діє від імені ОСОБА_1 (далі – позивач), звернулась до суду з адміністративним позовом до Управління пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (далі – відповідач, управління, пенсійний орган) про визнання протиправними дій щодо припинення виплати пенсії та зобов’язання відповідача відновити з 01 квітня 2017 року виплату пенсії та сплатити виниклу заборгованість (а.с. 1).

Постановою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 05 грудня 2017 року позовні вимоги – задоволені. Визнано протиправними дії Управління пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області щодо припинення виплати пенсії з 01 квітня 2017 року. Зобов’язано Управління пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області відновити з 01 квітня 2017 року нарахування і виплату пенсії, сплативши їй виниклу заборгованість (а.с. 51-52).

Не погодившись із судовим рішенням, управління подало апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову суду першої інстанції, прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтуванні апеляційної скарги, апелянт зазначив, що управління отримало інформацію від головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (лист від 27 березня 2017 року № 3147/02) про відсутність за місцем проживання одержувачів пенсій з числа внутрішньо переміщених осіб та про призупинення з 01 квітня 2017 року виплати пенсій вказаним особам, до яких також віднесено позивача (а.с. 55-56).

Відповідно до приписів пункту 2 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справу розглянуто в письмовому провадженні.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, 07 вересня 2015 року звернулась до управління про взяття на облік з 01 серпня 2014 роу (а.с. 11).

Позивач є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території України (м. Луганськ) до м. Сєвєродонецьку, що підтверджується довідкою про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення від 27 серпня 2015 року № 919046353 (а.с.8)

У зв’язку з отриманням управлінням інформації від головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (лист від 27 березня 2017 року № 3147/02) про відсутність за місцем проживання одержувачів пенсій з числа внутрішньо переміщених осіб та про призупинення з 01 квітня 2017 року виплати пенсій вказаним особам, до яких також віднесено позивача (а.с. 55 звор.).

Як вбачається з матеріалів справи позивач 26 липня 2017 року позивач звернулась до УПФУ в м. Сєвєродонецьк Луганської області з заявою про виплату пенсії (а.с.12).

Проте, листом начальника управління № 243/Х-5 від 19 серпня 2017 року позивачу повідомлено, що поновлення виплати пенсії здійснюється відповідно до Порядку призначення (відновлення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядку здійснення контролю за проведенням) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2010 року № 365 після звернення до управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (а.с.11).

Не погодившись із припиненням виплати пенсії за віком, позивач звернулась до суду із даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на час припинення пенсії з 01 квітня 2017 року були відсутні, встановлені Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», підстави для такого припинення

Суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції з наступних підстав.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року № 1706-VII (далі – Закон № 1706-VII).

Відповідно до статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

У відповідності до частини 3 статті 4 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі – Закон № 1058-IV), яка визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Відповідачем рішення про припинення виплати пенсії позивачу з 01 квітня 2017 року управлінням не виносилось. Закон № 1058-IV або інший закон з питань пенсійного забезпечення не передбачає будь-яких підстав призупинення виплати пенсій, є тільки підстави припинення виплати відповідно до статті 49 цього Закону, але жоден з таких випадків управлінням не застосований та не доведений.

Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону № 1058-IV, за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Оцінюючи спірні правовідносини колегія суддів звертається до положень Конституції України, за якими, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Колегія суддів також звертає увагу на положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Посилання заявника апеляційної скарги на те, що відсутність внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування є порушенням обов'язкової умови для отримання соціальних виплат, встановлених Законом України «Про забезпечення прав та свобод внутрішньо переміщених осіб», як підставу для припинення пенсійних виплат, не приймається судом апеляційної інстанції з огляду на наявність у позивача довідки від 12 січня 2015 року № 919012514 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, яка не скасована та діє безстроково.

Крім того, колегія суддів спростовує доводи відповідача щодо правомірності припинення виплат пенсії позивачу, застосовуючи при цьому положення підзаконних нормативно-правових актів, оскільки, як вже зауважував суд апеляційної інстанції, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються законами про пенсійне забезпечення, а відповідно до Прикінцевих положень Закону № 1058-IV, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

В даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні його пенсії, яка призначена у зв'язку з трудовою діяльністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без прийняття відповідного рішення, тощо.

Колегія суддів застосовує при розгляді справи практику Європейського Суду з прав людини як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477-IV.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Таким чином, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що на час припинення виплати пенсії – 01 квітня 2017 року були відсутні, встановлені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» підстави для такого припинення.

На зазначений час не існувало підстав, передбачених чинним законодавством для відмови у виплаті пенсії, тому бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії позивачу є протиправною, доказів щодо правомірності своїх дій стосовно невиплати пенсії позивачу відповідачем не доведено.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочиснтва України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на приписи статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України стосовно обов'язку доказування правомірності своїх дій суб'єктом владних повноважень судова колегія не приймає доводи апелянта щодо недоведеності позивачем порушення її права на отримання пенсійних виплат.

Таким чином, колегія суддів вважає, що в межах апеляційної скарги порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області на постанову Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 05 грудня 2017 року у справі № 428/9857/17 - залишити без задоволення.

Постанову Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 05 грудня 2017 року у справі № 428/9857/17 за позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправними дій щодо припинення пенсії, зобов’язання відновити виплату пенсії та сплатити заборгованість - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати складання повного судового рішення та не підлягає оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повне судове рішення складене 14 лютого 2018 року.

Головуючий: І.В. Геращенко

Судді: Л.А. Василенко

ОСОБА_3