Постанова № 72282396, 13.02.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2018 року справа №805/2730/17-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Компанієць І.Д., суддів Казначеєва Е.Г., Ястребової Л.В.,

секретар судового засідання Терзі Д.А.,

за участю представника відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27 листопада 2017 року у справі № 805/2730/17-а (головуючий І інстанції Голошивець І.О. ) за позовом Комунального підприємства "Компанія "Вода Донбасу" до Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про скасування вимоги про сплату боргу від 11.05.2017 № Ю-11-23 в частині суми 483 312,97 грн. ,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач просив скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від 11.05.2017 року №Ю-11-23 в сумі 483 312, 97 грн.

В обґрунтування зазначив, що оскаржувана вимога є незаконною, оскільки підприємство зареєстровано в зоні проведення АТО, та відповідно до закону позивач звільнений від виконання своїх обов’язків, визначених ч.2. ст..6 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування”, на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 27 листопада 2017 року позов задоволено.

Скасовано вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від 11.05.2017 року №Ю-11-23 в сумі 483 312, 97 грн.

Не погодившись з судовим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування зазначив, що на час виникнення спірних правовідносин переліку населених пунктів, на яких здійснювалась антитерористична операція не було (зокрема, розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 року № 1053-р, яке було зупинено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 1079-р).

Зазначив, що платники податку, які продовжують здійснювати господарську діяльність, нараховувати, обчислювати і сплачувати заробітну плату, зобов’язані виконувати всі встановлені Законом України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” функції.

При цьому апелянт зазначив, що сертифікат Торгово-промислової палати не стосується сплати єдиного внеску.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановила наступне.

Комунальне підприємство “Компанія “Вода Донбасу” зареєстровано в якості юридичної особи, включене до ЄДРПОУ за номером 00191678, юридична адреса: 87547, Донецька область, м. Маріуполь, вул. К.Лібкнехта, буд. 177А (а.с. 17, 58-63).

КП “Компанія “Вода Донбасу” перебуває на обліку в органі доходів і зборів, як платник єдиного соціального внеску, здійснює свою господарську діяльність на території населеного пункту (місто Маріуполь), визначеного переліком зазначеним у ст. 2 Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції”.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що КП “Компанія “Вода Донбасу” 07.06.2017 поштою отримало від Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ю-11-23 від 11.05.2017 на загальну суму 5295704,41 грн. станом на 30.04.2017, де 5075542,47 грн. вказано як недоїмка з єдиного соціального внеску, 30035,88 грн. - штраф, 190126,06 грн. – пеня. (а.с. 6)

Рішенням від 12.07.2017 № 15100/6/99-99-11-02-02-75 по результатам розгляду скарги Державною фіскальною службою України, скаргу позивача від 09.06.2017 №288 щодо скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2017 № Ю-11-23, залишено без задоволення, а рішення - без змін (а.с. 7-8)

З матеріалів справи вбачається, що сертифікатами № 1735 та № 1736 про настання обставини непереборної сили від 25.11.2014 № 5270/05-4 та № 5268/05-4 Торгово-промислова палата України засвідчила Комунальному підприємству “Компанія “Вода Донбасу” настання обставин непереборної сили з 10.06.2014 при здійсненні господарської діяльності на території Донецької області та дотриманні законодавчих актів України, які стосуються справлення та сплати податків та обов’язкових платежів. На момент видачі сертифікатів (висновку) Торгово-промислової палати України обставини непереборної сили тривали та дату закінчення їх терміну встановити було неможливо.(а.с. 20-21)

Також в матеріалах справи міститься заява позивача від 05.11.2017 року № 2038, яка адресована Міжрегіональному Головному управлінню ДФС – Центральний офіс з обслуговування великих платників, щодо звільнення від виконання обов'язків платника єдиного внеску, у тому числі нарахування, утримання, сплати єдиного внеску та подання звітності.(а.с. 9)

Спірні правовідносини регулюються нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України), Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” № 2464-VІ від 08 липня 2010 року (далі - Закон № 2464), Законом України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” № 1669-VII від 02 вересня 2014 року (далі - Закон № 1669) та іншими нормативно-правовими актами стосовно спірних правовідносин.

Пунктом 10 ст. 1 Закону № 2464 страхувальники - роботодавці та інші особи відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.

Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (п.2 ч.1 ст.1 Закону № 2464).

Відповідно до абз.1 п.1 ст. 4 Закону № 2464, платниками єдиного внеску є: роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Як вбачається з положень ст. 6 Закону № 2464 платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Відповідно до п.4 ст.25 Закону № 2464 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.

З метою забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, 02 вересня 2014 року Верховною Радою України прийнято Закон України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції”, який набув чинності 15 жовтня 2014 року, яким, зокрема, внесено зміни до Закону № 2464 та доповнено його розділ VIII “Прикінцеві та перехідні положення” пунктом 9-3 наступного змісту: платники єдиного внеску, визначені ст. 4 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у ст. 2 Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції”, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України” від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою ст. 6 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”, на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.

Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у ст. 2 Закону № 1669, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу".

Унормування вищенаведеної статті згідно до Закону України “Про внесення змін до розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування" щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці” відбулося зі зміною нумерації п. 9-3 на п. 9-4.

Зазначена норма проіснувала з 15 жовтня 2014 року до 01 січня 2016 року, внаслідок її виключення згідно із Законом України від 05 вересня 2016 року № 911-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, але в повній мірі зберіглася в Законі № 2464.

Крім того, колегія суддів зазначає, що пункт 9.4 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 2464 (після внесення змін до Закону № 1669-VII Законом України від 24 грудня 2015 року № 911-8) продовжує свою дію в часі.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що Закон № 1669 не скасовує обов'язків платника податків, а надає можливість на період АТО не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.01.2016 року позивачем до контролюючого органу надано заяву про незастосування до позивача відповідальності, штрафних та фінансових санкцій, передбачених за невиконання обов’язків платника єдиного внеску (а.с. 13).

Крім того, в матеріалах справи наявний Сертифікати Торгово-промислової палати № 5270/05-4 від 25 листопада 2014 року та №5268/05-4 від 25 листопада 2014 року про засвідчення обставин непереборної сили з 10 червня 2014 року (а.с. 20, 21).

Стосовно тверджень апелянта щодо неналежності сертифікатів, колегія суддів зазначає, що приписами п. 9-4 розділу VIII “Прикінцевих та перехідних положень” Закону № 2464-VI не вимагається надання будь-якого сертифікату про засвідчення форс-мажорних обставин для звільнення платника від сплати ЄСВ – необхідним є подання до органу фіскальної служби лише заяви, складеної в довільній формі. Посилання у вказаному пункті на порядок списання недоїмки, передбачений Податковим кодексом, стосується лише здійснення самої процедури/порядку списання недоїмки (питання щодо чого у межах даної справи не вирішується). У свою чергу підтвердженням існування підстав для звільнення платника від сплати ЄСВ відповідно до зазначеного пункту є виключно знаходження платника на обліку в органах фіскальної служби, що розташовані на території населених пунктів, визначених відповідним переліком, де проходить АТО, та подання таким платником відповідної заяви до контролюючого органу.

Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що для застосування положень Законів № 1669 та № 2464 необхідно дотримуватися двох чинників одночасно: періоду дії законів та території, визначеної переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Щодо періоду, то Закон № 1669 продовжує свою дію в часі, оскільки Указ Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" № 405/201 виданий 14 квітня 2014 року, а Указ про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України Президентом України не видавався, відтак суд апеляційної інстанції не приймає посилання апелянта на положення Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” № 911 від 24 грудня 2015 року щодо виключення п.п. 8 п. 4 ст. 11 Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції”, яким платники податку звільнялись від нарахування, сплати та застосування відповідальності за невиконання обов’язків по сплаті єдиного соціального внеску.

Щодо визначення території на якій проводиться антитерористична операція, суд зазначає наступне.

Пунктом 5 ст. 11 Закону № 1669 передбачено обов'язок Кабінету Міністрів України у десятиденний строк з дня опублікування цього Закону затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 у період з 14 квітня 2014 року до її закінчення. На виконання абзацу 3 п. 5 ст. 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1669, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Згідно з додатком до розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р до зазначених населених пунктів належить м. Красноармійськ (м. Покровськ).

В подальшому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 1079-р зупинено дію розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053 "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція".

Кабінет Міністрів України 02 грудня 2015 року розпорядженням № 1275-р затвердив перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція (далі - Перелік), і пунктом 3 вказаного розпорядження визнав такими, що втратили чинність, розпорядження КМУ від 30 жовтня 2014 року № 1053-р та від 05 листопада 2014 року № 1079-р.

Позивач вважає, що є суб'єктом правовідносин, для врегулювання яких необхідно застосувати розпорядження КМУ, оскільки внаслідок його прийняття у нього виникає можливість застосувати п. 9 3 розділу VIII Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо звільнення від виконання обов'язків, визначених частиною другою статті 6 цього Закону.

Суд апеляційної інстанції вважає, що Перелік від 02 грудня 2015 року підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки Законом № 1669 визначено коло суб’єктів і особливості застосування закону, а саме: з моменту початку АТО. Тим більше, що новий Перелік уточнює раніше прийнятий і не є остаточним.

Колегія суддів зазначає, що положення Закону № 1669 є нормами прямої дії і передбачають для платників єдиного внеску звільнення від виконання своїх обов’язків на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.

Крім того, Розпорядження Кабінету Міністрів є підзаконним нормативно-правовим актом, його юридична чинність не має такої ж загальності та верховенства, як безпосередньо Закон № 1669, проте воно забезпечує виконання закону шляхом конкретизованого нормативного регулювання всього комплексу суспільних відносин.

Юридична чинність підзаконних нормативних актів залежить від становища органів держави, які видають ці акти, Їх компетенції, а також характеру і призначення самих актів. Акт нижчої державної інстанції повинен знаходитися “під законом”, якому він покликаний відповідати.

У даному випадку розпорядження містять вторинні (похідні) норми, що розкривають і конкретизують первинні норми, приймаються на їх підставі, спрямовані на їх виконання. Затверджений Урядом Перелік визначив суб’єктів, на яких розповсюджується спеціальне законодавство про проведення АТО. Само по собі розпорядження № 1275-р має певне правове навантаження встановлення суб’єктів застосування Закону № 1669 та не створює самостійних правових наслідків, а підлягає системному правозастосуванню у контексті положень Закону № 1669.

За змістом ч. 1 ст. 58 Конституції України термін "відповідальність" необхідно розуміти як встановлені законом та іншими нормативно-правовими актами санкції. Санкція - це заходи відповідальності, що застосовуються державою за порушення передбачених нормою права зобов'язань і вимог, а також з метою захисту інтересів суспільства і держави, прав і свобод людини та організацій (тобто юридичних осіб), правопорядку.

Преамбулою Закону № 1669 встановлено, що цей закон прийнятий з метою забезпечення підтримки в тому числі суб’єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції.

Спірна вимога податкового органу прийнята саме в період дії Закону № 1669 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Відтак, посилання податкового органу, що на час виникнення спірних правовідносин, передбачені умови для застосування пільг по сплаті єдиного внеску були відсутніми у зв’язку із зупиненням дії Розпорядження Кабінету Міністрів України № 1053-р від 30 жовтня 2014 року, є неприйнятним, що, в свою чергу, унеможливлює складання відповідачем та направлення позивачу спірної вимоги на момент її складання.

При цьому, суд зазначає, що посилання апелянта на дію Розпорядження Кабінету Міністрів України № 1053-р від 30 жовтня 2014 року діяло з 05 листопада 2014 року по 18 грудня 2015 року та не може застосовуватись до спірних правовідносин є необґрунтованим, оскільки спірним питанням даної справи є правомірність вимоги в частині недоїмки за березень 2017 року (нарахування з ЄСВ за січень-лютий 2017 року).

Таким чином, спірна вимога про сплату боргу, яка за юридичною природою є виконавчим документом, який підлягає обов’язковому виконанню,- є неправомірною та такою, що підлягає скасуванню.

З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27 листопада 2017 року у справі № 805/2730/17-а – залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27 листопада 2017 року у справі № 805/2730/17-а – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття 13.02.2018 року.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення

Повне судове рішення складено 13 лютого 2018 року.

Головуючий суддя І.Д. Компанієць

Судді Е.Г. Казначеєв

ОСОБА_2