Постанова № 72282280, 06.02.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2018 року справа №234/15419/17

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд колегієюсуддів у складі: головуючого судді: Ястребової Л.В, суддів Гайдар А.В., Компанієць І.Д., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області на постанову Краматорського міського суду Донецької області від 21 листопада 2017 року у справі № 234/15419/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області, третя особа: управління праці та соціального захисту населеня Краматорської міської ради про визнаннядій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

13 жовтня 2017 року ОСОБА_2 (далі – позивач) звернувся до Краматорського міського суду Донецької області з адміністративним позовом до ОСОБА_1 Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області (далі – відповідач, ОСОБА_1), третя особа: управління праці та соціального захисту населеня Краматорської міської ради про визнання неправомірними дй відповідача щодо припинення виплати пенсії, зобов’язання відповідача виплатити невиплачену пенсіюз квітня 2017 року, зобов’язання відповідача відновити виплату пенсії (а.с. 1-7).

Постановою Краматорського міського суду Донецької області від 21 листопада 2017 року адміністративний позов задоволено повністю.

Визнано протиправною бездіяльність ОСОБА_1 Пенсійного фонду України в м. Краматорську Донецької області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_2.

Зобов’язано ОСОБА_1 Пенсійного фонду України в м. Краматорську Донецької області поновити нарахування та виплату ОСОБА_2 пенсію, починаючи з 01.04.2017 року.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з ОСОБА_1 Пенсійного фонду України в м. Краматорську Донецької області на користь держави в особі Державної судової адміністрації України ( 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5), отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106; код за ЄДРПОУ: 37993783; банк отримувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві; код банку отримувача: 820019; рахунок отримувача: 31215256700001; код класифікації доходів бюджету: 22030106) судовий збір в розмірі 640 грн. (шістсот сорок гривень 00 коп.).

Постанову звернуто до негайного виконання в межах сумипенсії за один місяць (а.с. 30-32).

Вважаючи постанову суду першої інстанції такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства, прийнятою з порушенням норм матеріального права, позивач звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог позивачу відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що відповідно до вимог Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (далі - Закон № 1706), що однією з обов’язкових умов для отримання соціальних виплат є перебування/проживання особи за фактичним місцем перебування/проживання. Апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції, що під час перевірки контрольних заходів щодо наявності підстав для виплати пенсії позивачу, як внутрішньо переміщеній особі виявлено, що останній не проживає за адресою, вказаній у довідці внутрішньо перемішеної особи, у зв’язку з чим, у відповідності до Порядку

призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, який затверджено Постановою КМУ № 365 від 01.04.2016 року, ОСОБА_1 припинено виплату позивачу його пенсії з 01.04.2017 року (а.с. 35-37).

Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

На підставі ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній доказами в межах та доводів апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційноїскарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права колегія суддів встановила наступне.

Як встановлено судом першої, апеляційної інстанції та підтверджується матеріали справи, позивач, ОСОБА_2 відповідно до довідки ОСОБА_1 праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради від 09 грудня 2014 року № 1426/16220 є внутрішньо переміщеною особою, яка фактично проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 10).

Позивач перебуває на обліку у відповідача, як отримувач пенсії за віком на підставі електронної справи, яка надійшла з ОСОБА_1 Пенсійного фонду України в м Єнакієве Донецької області, що відповідачем у справі не заперечується.

З 01 квітня 2017 року позивачу припинено виплату його пенсії.

За роз’ясненнями з цього приводу позивач звернувся до УправлінняПенсійного фонду України у м. КраматорськуДонецькоїобласті, де перебуває на обліку.

В усній розмірі, посадові особи відповідача повідомили позивачу, що припинення виплати його пенсії пов’язане з перевіркою місця проживання, вказаною у довідці переселенця.

Вважаючи, що чинним законодавством не передбачено заборона пересування по території України, а дій відповідача такими, що порушують його права на отримання пенсійних виплат звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов до висновку, що вимоги позивача є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” № 1058-IV встановлено, що виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.

Відповідно до Прикінцевих положень Закону № 1058-IV, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Таким чином, положення цього Закону є пріоритетними в питаннях виплати пенсій.

Статтею 49 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Зміст цієї норми можна розуміти так, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав визначених ст. 49 Закону № 1058, однак відповідного рішення щодо припинення виплати пенсії позивачу ОСОБА_1 не приймалось, що відповідачем у справі не заперечується.

В якості підстави для припинення виплати позивачу його пенсії, відповідач посилається на відсутність позивача за адресою проживання, яка вказана у довідці внутрішньо переміщеної особи, що було виявлено за результатами звірки з ОСОБА_1 праці та соціального захисту населення.

Колегія суддів зазначає, що результати звіркиУправління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області з ОСОБА_1 праці та соціального захисту населення, під час проведення яких виявлено, що позивач відсутній за адресою, вказаною у довідці внутрішньо переміщеної особи не можуть бути підставою для припинення пенсійних виплат в розумінні статті 49 № 1058, а дії відповідача щодо припинення позивачу виплату її пенсії суперечать принципам, які закріплені в Конституції України та підставам, наведеним в Законі № 1058-ІV.

Слід також зазначити, що за висновками, наведеними в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 07.10.2009 в Україні як соціальній правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що що результати звірки ОСОБА_1 Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області з ОСОБА_1 праці та соціального захисту населення, під час проведення яких виявлено, що позивач відсутній за адресою, вказаною у довідці внутрішньо переміщеної особи не може бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, права на отримання пенсії.

Згідно ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що право на свободу пересування і вибору місця проживання в межах держави як невід'ємне право кожної людини закріплено також Загальною Декларацією прав людини 1948 року. Це право, як і інші права і свободи людини, є невідчужуваним, непорушним та не може зазнавати жодних обмежень, зокрема не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками місця мешкання.

Таким чином, не підтвердження місце проживання позивача за адресою, яка вказана у довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не може позбавляти останнього права на виплату пенсії через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до ст.1 Конституції України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).

За приписами ст. 8 КАС України, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У п.54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 08 липня 2004 року у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-1У «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, оскільки вони є правомірними та такими, що ґрунтуються на вимогах закону, а тому, підлягають задоволенню.

В даному випадку, відповідачем не доведено правомірність дій в розумінні ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія судді ввважає, що суд першої інстанції порушень процесуального права при вирішенні питання не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно ч. 1 ст. 325 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Повний текст постанови складений 08 лютого 2018 року.

Керуючисьстаттями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області – залишити без задоволення.

Постанову Краматорського міського суду Донецької області від 21 листопада 2017 року у справі № 234/15419/17 – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та касаційномуоскарженню не підлягає.

ОСОБА_3 Ястребова

Судді А.В. Гайдар

ОСОБА_4