Рішення № 72281607, 16.02.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 лютого 2018 року № 826/15773/17

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Шевченко Н.М., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

Фізична особа-підприємць ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ФОП ОСОБА_1) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі по тексту відповідач), в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача №0006774204 від 15.09.2017.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем зроблено помилковий висновок стосовно заниження позивачем податку на додану вартість за жовтень 2014 року, що підлягає сплаті в бюджет шляхом завищення податкового кредиту з ПДВ, оскільки мало місце лише включення суми податкового кредиту у розмірі 88 318 грн. до декларації за жовтень 2014 року, право на який у ОСОБА_1 виникло у вересні 2014 року.

В судовому засіданні представник позивача - ОСОБА_2 позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача - Кравченко Є.В. в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, крім того, 19.01.2017 на адресу Окружного адміністративного суду надійшов відзив на адміністративний позов, в якому відповідач посилався на обґрунтованість висновків акта перевірки №1039/26-15-13-11-2614211937 від 09.08.2017 та, відповідно, податкового повідомлення-рішення №0006774204 від 15.09.2017.

15.12.2017 набула чинності нова редакція КАС України відповідно до пунктів 10, 12 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання ним чинності, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Так, на підставі ч. 3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України 17 січня 2018 року суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного.

Як убачається із матеріалів справи, на підставі наказу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві №5907 від 03.07.2017 посадовими особами контролюючого органу проведена документальна планова виїзна перевірка діяльності ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2016.

Вказаною перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 198.2 ст. 198 ПК України, яке призвело до заниження податкового зобов'язання податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за жовтень 2014 року на суму 88 318,00 грн.

За результатами перевірки складено акт №1039/26-15-13-11-2614211937 від 09.08.2017, на підставі висновків якого Головне управління Державної фіскальної служби в місті Києві винесено податкове повідомлення-рішення №0006774204 від 15.09.2017, яким було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 110 397 грн. 50 коп., в тому числі 88 318,00 грн. за основним платежем та 22 079 грн. 50 коп. за штрафними санкціями.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до п. 187.8 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Так, пунктом 201.12 статті 201 ПК України передбачено, що у разі ввезення товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку.

З акту перевірки вбачається, що ФОП ОСОБА_1 включив до складу податкового кредиту з податку на додану вартість за жовтень 2014 року суму 88 318,00 грн., яка була сплачена митним органом при оформленні митних декларацій у вересні 2014 року.

При цьому, 88 318,00 грн. сплаченої суми податку на додану вартість за вересень 2014 року позивач не включив до податкового кредиту з ПДВ у декларації з податку на додану вартість за вересень 2014 року.

Відповідно до п. 50.1 ст. 50 ПК України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.

Враховуючи вищевказане, ФОП ОСОБА_1, сплативши у вересні 2014 року 88 318,00 грн. податку, враховуючи, що вказана сума ПДВ не була помилково включена у декларацію за вересень 2014 року, отже, позивач скористався правом віднесення цієї суми до податкового кредиту з ПДВ у декларації за жовтень 2014 року.

Таким чином, податковий орган дійшов помилкового висновку про заниження позивачем податку на додану вартість за жовтень 2014 року, що підлягає сплаті в бюджет шляхом завищення податкового кредиту з ПДВ, тому що мало місце лише включення суми податкового кредиту у розмрі 88 318,00 грн. до декларації за жовтень 2014 року, право на який у ФОП ОСОБА_1 виникло у вересні 2014 року.

Згідно з п. 56.18 ст. 56 ПК України з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

Так, представником позивача подано клопотання про стягнення з відповідача судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката.

Як вбачається з матеріалів вказаного клопотання, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 24 000,00 грн., представником позивача надані наступні докази: копія ордеру на надання правової допомоги серії НОМЕР_2, копія свідоцтва про право зайняття адвокатської діяльності, копія договору про надання правової допомоги №54 від 12.01.2018, копія додаткової угоди №1 від 15.01.2018, копія рахунку №3 від 16.01.2018, копія платіжного доручення №1601/2 від 16.01.2018, копія акту наданих послуг від 23.01.2018.

Так, згідно з умовами договору про надання правової допомоги від 12.01.2018 №54 Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (клієнт) доручив, а Адвокатське об'єднання «ЕМ ДЖИ ГРУП» (об'єднання) прийняло на себе зобов'язання надавати професійну юридичну допомогу, здійснювати захист, представництво та надавати будь-які інші види правової допомоги, в обсязі та на умовах, передбачених домовленістю сторін, перед усіма та будь-якими третіми особами, органами державної влади, судовими, правоохоронними, контролюючими, фіскальними, антимонопольними органами, органами державної виконавчої служби (державними виконавцями) та приватними виконавцями, установами, організаціями, міністерствами, відомствами, органами місцевого самоврядування, службовими та посадовими особами, а клієнт прийняв на себе зобов'язання здійснити повну та своєчасну оплату наданої правової допомоги та фактичних витрат необхідних для виконання цього договору.

Відповідно до додаткової угоди №1 до договору про надання правової допомоги №54 від 15.01.2018 об'єднання бере на себе зобов'язання здійснити комплексний захист, представництво та усі інші необхідні види правової допомоги з питань захисту законних інтересів клієнта, зокрема щодо представництва інтересів клієнта в Окружному адміністративному суді міста Києва та Шостому апеляційному адміністративному суді в апеляційному окрузі в спорі з Головним управлінням ДФС у місті Києві про визнання податкового повідомлення-рішення №0006774204 від 15.09.2017 протиправним та його скасування.

Вказана додаткова угода №1 від 15.01.2018 набирає чинності після її підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань відповідно до умов договору про надання правової допомоги №54 від 12.01.2018 та є його невід'ємною частиною.

Однак, суд звертає увагу на те, що договір №54 про надання правової допомоги укладений 12.01.2018, додаткова угода №1 до договору про надання правової допомоги датується 15 січня 2018 року, тоді як адміністративний позов підписаний Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 30 листопада 2017 року та зареєстрований в Окружному адміністративному суді міста Києва 04.12.2017.

Крім того, відповідно до даних, вказаних в акті приймання-передачі отриманих послуг правничої допомоги від 23.01.2018, визначено та перелічено види послуг правничої допомоги, які об'єднання надало клієнту з 12.01.2018 відповідно до договору №54, а також зазначено обсяг та вартість таких, однак представником позивача не доведено, а судом не встановлено, що вказані у акті послуги були виконані саме по адміністративній справі №826/15773/17.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що у платіжному дорученні №1601/2 від 16.01.2018 призначенням платежу зазначено оплата за надання адвокатських та юридичних послуг по договору №54 від 12.01.2018, згідно рахунку №3 від 16.01.2018, проте у вказаному платіжному дорученні також відсутні будь-які посилання на справу, щодо якої були надані послуги.

Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Таким чином, аналізуючи все вищенаведене, враховуючи документи надані представником позивача на підтвердження витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, суд дійшов висновку, що вказані документи не можуть слугувати належними та допустимими доказами для підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу у справі №826/15773/17, а тому суд не знаходить підстав для задоволення клопотання представника ФОП ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про стягнення з відповідача судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката.

Стосовно стягнення з Державної фіскальної служби у місті Києві на користь позивача витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 103 грн. 99 коп., суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підтвердження сплати судового збору за подання адміністративного позову до Окружного адміністративного суду міста Києва позивачем долучено до матеріалів справи копію квитанції від 29.11.2017 на суму 1 103 грн. 99 коп.

Таким чином, враховуючи вищевказані норми чинного законодавства, та надані суду докази, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сплачена сума судового збору у розмірі 1 103 грн. 99 коп.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 134, 139, 241-247, 250, 255, 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача №0006774204 від 15.09.2017.

Присудити за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (04655, м. Київ, вул.. Шолуденка, 33/19, ЄДРПОУ 39439980) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (01010, АДРЕСА_1, п.н.п.п. НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 1 103 грн. 99 коп. (одна тисяча сто три гривні дев'яносто дев'ять копійок).

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена за правилами, встановленими ст.ст. 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя Н.М. Шевченко