Рішення № 72281335, 13.02.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

13 лютого 2018 року № 826/11706/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової А.В., суддів Аблова Є.В., Мазур А.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомНаціонального банку Українидо старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Бурли Віталія Едуардовича, Міністерства юстиції України в особі відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої службипро визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Національний банк України звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою до старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Бурли Віталія Едуардовича, відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Бурли Віталія Едуардовича у виконавчому провадженні №50433488.

- зобов'язати старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Бурлу Віталія Едуардовича, Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вжити заходи щодо опису та арешту земельної ділянки (кадастровий номер НОМЕР_2) площею 1, 1233 га; земельної ділянки (кадастровий номер НОМЕР_1) площею 7, 2668 га, що належить на праві власності ОСОБА_2, їх оцінки та передачі на реалізацію.

Позовні вимоги вмотивовано тим, що відповідач протиправно не вчиняє виконавчі дії, передбачені Законом України «Про виконавче провадження» посилаючись на існування заборони щодо звернення стягнення на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, встановленою Перехідними положення Земельного кодексу України, оскільки вказані у позовних вимогах земельні ділянки набуті ОСОБА_2 на підставі договорів купівлі-продажу, що зумовлює висновок про те, що заборона, передбачена Перехідними положення Земельного кодексу України, на них не поширюється, крім того, вказані земельні ділянки місять код цільового призначення «для ведення підсобного сільського господарства».

Відповідач письмових заперечень суду не надав, проте в судовому засіданні 13.12.2017 проти позову заперечив посилаючись на Перехідні положення Земельного кодексу України та звертаючи увагу на те, що мораторію підлягають ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Відповідно до пункту 10 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 03.10.2017, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,-

ВСТАНОВИВ:

Національний банк України звернувся до Міністерства юстиції України із заявою про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання виконавчого напису, вчиненого державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Кузьмичем Василем Миколайовичем 01.12.2010, зареєстрованого в реєстрі за №2-2928 на іпотечному договорі від 13.02.2009, укладеного між Національним банком України та громадянином ОСОБА_2, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козярик Н.С., зареєстрованим в реєстрі за №299 (надалі - Виконавчий напис).

Вказаним виконавчим написом, запропоновано звернути стягнення на земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_2) площею 1,1233 га; земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_1) площею 7,2668 га, що належать на праві власності ОСОБА_2, з метою задоволення вимог Національного банку України в сумі 35 614 433, 14 гри в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 13.02.2009 №08/09/4.

За результатом розгляду даної заяви старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Бурлою Віталієм Едуардовичем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №50433488 від 10.03.2011 та встановлено термін на добровільне погашення боржником (ОСОБА_2) заборгованості до 17.03.2016.

Вимоги зазначеної вище постанови боржником виконані не були, борг перед Національним банком України не погашено.

В результаті невиконання боржником приписів виконавчого документу, 05.07.2016 державним виконавцем було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у виконавчому провадженні ВП №50433488.

Згодом, 18.08.2017 Національним банком України було направлено клопотання №12-0007/57609 на адресу відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо вчинення виконавчих дій по виконавчому провадженню №50433488, яким запропоновано у найкоротші строки вжити заходи щодо опису та арешту предметів іпотеки, які належать на праві власності ОСОБА_2, їх оцінки та передачі на реалізацію.

Відділ примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України листом від 31.08.2017 (надійшов на адресу банку 06.09.2017) повідомив Національний банк України про неможливість проведення виконавчих дій у виконавчому провадженні №50433488 з підстав існування заборони (мораторію) щодо звернення стягнення на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, встановленою Перехідними положенням Земельного кодексу України, а тому звернути стягнення на майно ОСОБА_2 на даний час не має можливості.

Не погоджуючись з рішенням відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Національний банк України звернувся з даним позовом до Окружного адміністративного суду України.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Основною функцією державної виконавчої служби є задоволення вимог виконавчого документа, забезпечення дотримання при цьому прав та законних інтересів громадян та юридичних осіб, сприяння їм у реалізації своїх процесуальних прав.

Відповідно до частин першої та другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 25 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції станом на час відкриття виконавчого провадження) у постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Частиною першою статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Частиною другою статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру - у двомісячний строк.

Як вбачається з матеріалів справи, у постанові про відкриття виконавчого провадження від 10.03.2016 ВП №50433488 державний виконавець встановив строк для самостійного виконання виконавчого напису до 17.03.2016.

В результаті невиконання боржником приписів виконавчого документу, 05.07.2016 державним виконавцем було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у виконавчому провадженні ВП №50433488.

Матеріалами справи підтверджується, що Національний банк України 18.08.2017 звернувся до відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України із клопотанням про якнайшвидше вчинення виконавчих дій, проте останній, посилаючись на існування заборони щодо звернення стягнення на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, встановленою Перехідними положення Земельного кодексу України, зазначив що на даний час немає можливості звернути стягнення на майно боржника.

Відповідно до підпункту "б" пункту 15 Перехідних положень Земельного кодексу України до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2018 року, не допускається, зокрема, купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

При цьому, суд звертає увагу, що заборона на відчуження та зміну цільового призначення земельних ділянок, що встановлена пунктом 15 Перехідних положень Земельного кодексу України поширюється не на всі земельні ділянки сільськогосподарського призначення, що мають цільове призначення «для ведення особистого селянського господарства», а лише на ту їх частину, що була набута у приватну власність її власником у порядку виділення в натурі (на місцевості) земельної частки (паю). Земельні ж ділянки, які були набуті їх поточним власником у будь-який інший спосіб, ніж виділення йому в натурі (на місцевості) земельної частки (паю), в тому числі: приватизація земельної ділянки із земель державної та комунальної власності; придбання земельної ділянки за цивільно-правовою угодою із земель приватної власності; прийняття спадщини, тощо, можуть перебувати вільному обороті.

Зі змісту виконавчого напису нотаріуса від 01.12.2010 вбачається, що цільовим призначенням земельних ділянок, на які запропоновано звернути стягнення, є «ведення особистого селянського господарства».

В той же час, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 набув вказані земельні ділянки на підставі договорів купівлі-продажу від 12.07.2007 №2332 та №2329, що підтверджується довідками управління земельних ресурсів у Вишгородському районі Київської області від 09.02.09 №144, №143.

Також, позивачем було надано суду копії роздруківок з публічної кадастрової карти України по земельним ділянкам (кадастровий номер НОМЕР_2) площею 1, 1233 га; (кадастровий номер НОМЕР_1) площею 7, 2668 га, що належать на праві власності ОСОБА_2, з яких вбачається, що код цільового призначення обох ділянок 01.04, що відповідно до II Розділу Класифікації видів цільового призначення земель є землями для ведення підсобного сільського господарства.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що заборона відчуження земельних ділянок, передбачена Перехідними положеннями Земельного кодексу України, не поширюється на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2 площею 1, 1233 га та земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 площею 7, 2668 га, що належать ОСОБА_2.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість доводів Національного банку України щодо бездіяльності державного виконавця.

Разом із тим, позовні вимоги про зобов'язання старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Бурлу Віталія Едуардовича, Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вжити заходи щодо опису та арешту земельної ділянки (кадастровий номер НОМЕР_2) площею 1, 1233 га; земельної ділянки (кадастровий номер НОМЕР_1) площею 7, 2668 га, що належить на праві власності ОСОБА_2, їх оцінки та передачі на реалізацію, не підлягають задоволенню, оскільки послідовність та сукупність дій державного виконавця із примусового виконання виконавчого документа визначена в Законі України "Про виконавче провадження".

А відтак, порушені права Національного банку України, як стягувача у виконавчому провадженню ВП №50433488 суд вважає за необхідне задовольнити в частині зобов'язання старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Бурлу Віталія Едуардовича, Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вжити заходи щодо вчинення виконавчих дій по виконавчому провадженню ВП №50433488 відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" із врахуванням висновків даного судового рішення.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Національного банку України підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 139, 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Бурли Віталія Едуардовича у виконавчому провадженні №50433488.

Зобов'язати старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Бурлу Віталія Едуардовича, Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вжити заходи щодо вчинення виконавчих дій по виконавчому провадженню ВП №50433488 відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" із врахуванням висновків даного судового рішення.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Літвінова А.В.

Судді Аблов Є.В.

Мазур А.С.