Постанова № 72280471, 30.05.2011, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2011 року 12:11 Справа № 2а-0870/2616/11

Запорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого – судді Татаринова Д.В.

при секретарі Сандига В.М.

розглянув в відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛСЛ ІНК»

до: Токмацької об’єднаної державної податкової інспекції Запорізької області

про: скасування податкового повідомлення-рішення №0000142302 від 14.04.2011 року,-

за участю представників

позивача: ОСОБА_1 (дов. №1 від 04.04.2011 року)

ОСОБА_2 (дов. №2 від 04.04.2011 року)

ОСОБА_3 (пасп. серія СА №573335 від 14.10.1997 року)

відповідача: ОСОБА_4 (дов. №8511/10/10-07 від 25.08.2011 року)

ОСОБА_5 (дов. №10735/10/10-10 від 17.12.2010 року)

ВСТАНОВИВ:

21 квітня 2011 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛСЛ ІНК» (далі – позивач, ТОВ «ЛСЛ ІНК») до Токмацької об’єднаної державної податкової інспекції Запорізької області (далі – відповідач, Токмацька ОДПІ Запорізької області), в якому позивач просить скасувати податкове повідомлення – рішення №0000142302 від 14.04.2011 року.

У судовому засіданні представники позивача підтримали заявлені позовні вимоги у повному обсязі, зазначивши, що ТОВ «ЛСЛ ІНК» було правомірно та на підставі вимог Закону України «Про податок на додану вартість» віднесено до податкового кредиту суми, пов’язані із придбанням у контрагента ТОВ «ІНТЕРСЕРВІСПЛЮС» (основним постачальником якого є Приватне підприємство «АГРОПРАЙД») товарів (робіт, послуг). Такі суми підтверджуються належними, з точки зору законодавства, первинними бухгалтерськими документами та документами податкової звітності. Вважає посилання податкового органу в акті перевірки на нікчемність укладених позивачем з контрагентом правочинів безпідставними, оскільки податковому органу не надано право самостійно визнавати договори платника податків нікчемними. На думку позивача, це є виключною прерогативою суду. У зв’язку із цим, вважає висновки податкового органу щодо нікчемності правочинів лише припущеннями, що в свою чергу порушує вимоги п. п. 2.3.4 п. 2.3 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства.

У судовому засіданні представник позивача пояснив те, що договір між ТОВ «ЛСЛ ІНК» та ТОВ «ІНТЕРСЕРВІСПЛЮС» було укладено для поставки насіння соняшника, вартість отриманого товару (робіт, послуг) була оплачена. Будь-яких прямих доказів, які б спростовували факт одержання покупцем за договорами товарів (робіт, послуг) податковим органом в акті не наведено. Тому, на думку позивача, стверджувати, що правочин було здійснено сторонами без мети настання «реальних» наслідків, не має жодних підстав. Вважає, що податковий кредит у періоді, що підлягав податковому контролю, відображено платником податку у відповідності до норм Закону України «Про податок на додану вартість».

В судових засіданнях представники позивача підтримали позовні вимоги з підстав викладених у позові та письмових поясненнях та просили суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представники відповідача позов не визнали, у письмових запереченнях посилаються на те, що проведеною плановою виїзною перевіркою з питань дотримання вимог податкового законодавства за грудень 2010 року ТОВ «ЛСЛ ІНК» встановлено, що в порушення вимог п. 4.1 ст. 4 та пп. 7.3.1 п. 7.3, ст. 7 пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1 пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 84 000 грн. У письмових запереченнях від 10 травня 2011 року вих. № 1097/10/10-11 пояснювали те, що згідно з наданими до перевірки документами встановлено, що в грудні 2010 року ТОВ «ЛСЛ ІНК» перебувало у фінансово-господарських відносинах з ТОВ «ІНТЕРСЕРВІСПЛЮС», який відповідно до укладених угод про постачання продукції та відповідно до виписаних (оформлених) накладних реалізував позивачу насіння соняшника. ТОВ «ЛСЛ ІНК» не доведено факт транспортування продукції, а саме: не надано до перевірки товарно-транспортних накладних від ТОВ «ІНТЕРСЕРВІСПЛЮС» з відмітками про місце навантаження та розвантаження насіння соняшника, передачу та отримання насіння соняшника у контрагентів-постачальників та інші документи, що свідчать про транспортування насіння соняшника. Під час перевірки також встановлено, що основним постачальником ТОВ «ІНТЕРСЕРВІСПЛЮС» є ПП «АГРОПРАЙД». Представник відповідача посилається на те, що від Державної податкової інспекції у м. Херсоні отримано акт від 03 березня 2011 року № 601/23-2/35870453 невиїзної позапланової документальної перевірки ПП «АГРОПРАЙД», згідно якого встановлено, що по ланцюгу постачання від постачальників «АГРОПРАЙД» та далі на покупців (ТОВ «ІНТЕРСЕРВІСПЛЮС») не встановлено руху фактичного товару та операцій з даним товаром. Отже, зазначені договори відповідно до п. п.1, 2 ст. 215, п. п. 1, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України є нікчемними і в силу ст. 216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з їх недійсністю. Також представник відповідача вважає, що позивачем отримано податкові накладні від ТОВ «ІНТЕРСЕРВІСПЛЮС» без мети реального настання правових наслідків з метою заниження об’єкту оподаткування, несплати податків, у зв’язку з чим дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України. Таким чином, ТОВ «ЛСЛ ІНК» порушено ст. 228 ЦК України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний прядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемним.

На підставі викладеного, просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Судом встановлено, що на підставі направлення від 29 березня 2011 року № 50 та наказу Токмацької ОДПІ Запорізької області від 28 березня 2011 року №151, старшим державним податковим ревізором-інспектором Токмацької ОДПІ Запорізької області ОСОБА_6 проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «ЛСЛ ІНК» з питань дотримання вимог податкового законодавства за грудень 2010 року, за результатами якої складено акт № 92/23/13631630 від 30 березня 2010 року.

04 квітня 2011 року за вих. № 25 ТОВ «ЛСЛ ІНК» направило до Токмацької ОДПІ Запорізької області заперечення на акт від 30 березня 2011 року за №92/23/13631630 про результати документальної позапланової виїзної перевірки.

11 квітня 2011 року за №956/10/23-013 Токмацькою ОДПІ Запорізької області надало відповідь на заперечення до акту перевірки, відповідно до якої висновки в акті планової документальної перевірки від 30 березня 2011 року щодо встановлених порушень є правомірними та такими, що відповідають нормам чинного законодавства.

14 квітня 2011 року Токмацькою ОДПІ Запорізької області на підставі акта перевірки №92/23/13631630 від 30 березня 2011 року, прийняла податкове повідомлення-рішення форми «Р» № НОМЕР_1, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем - податок на додану вартість на загальну суму 105 000 грн., у т.ч. за основним платежем – 84 000 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 21 000 грн.

Не погодившись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, Токмацькою ОДПІ Запорізької області складено акт про результати документальної позапланової виїзної перевірки №92/23/13631630 від 30 березня 2011 року (далі – акт перевірки). Перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період з 01 грудня 2010 року по 31 грудня 2010 року встановлено його завищення всього у сумі 84 000,00 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 4.1 ст. 4 та пп.7.3.1 п. 7.3. ст. 7 пп. 7.3.2. п. 7.2, пп. 7.4.1 пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 84 000,00 грн. за грудень 2010 року.

Щодо порушення податкового законодавства, а саме вимог Закону України «Про податок на додану вартість» представник позивача у судовому засіданні звернув увагу на протилежність висновків відповідача щодо відсутності товарно-транспортних накладних у ТОВ «ЛСЛ ІНК». Перевірка позивача по податку на додану вартість за грудень 2010 року проводилася за актом від 30 березня 2011року №92/23/13631630 вдруге. Перша перевірка податку на додану вартість за грудень 2010 року оформлена довідкою Токмацької ОДПІ Запорізької області від 18 березня 2011 року за №56/23/13631630. В зазначеній довідці відповідача йдеться про відсутність товарно-транспортних накладних від ТОВ «ІНТЕРСЕРВІСПЛЮС», проте заниження податку на додану вартість не встановлено. Обидві перевірки проведені однією посадовою особою Токмацької ОДПІ Запорізької області ОСОБА_6.

Як вбачається з акту перевірки, згідно системи «Співставлення податкових зобов’язань та податкового кредиту на рівні ДПА України» в ході перевірки було встановлено, що в грудні 2010 року задекларовано податковий кредит по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРСЕРВІСПЛЮС» та Фермерського господарства «Оріон».

На виконання умов угоди ТОВ«ІНТЕРСЕРВІСПЛЮС» продає позивачу насіння соняшника, на що виписані видаткові накладі - ИН-291 від 10 грудня 2010 року (поставлено 65 тонн насіння соняшника на суму 260 000 грн.) та ИН-324 від 20 грудня 2010 року (поставлено 61 тонна насіння соняшника на суму 244 000 грн.) і податкові накладні - №291 від 10 грудня 2010 року та №324 від 20 грудня 2010 року. Всього у грудні 2010 року поставлено 126 тонн соняшника на суму 504 000 грн. ТОВ «ЛСЛ ІНК» оплатило вартість соняшника разом із податком на додану вартість ТОВ «ІНТЕРСЕРВІСПЛЮС», про що свідчать платіжні доручення від 10 грудня 2010 року в сумі 260 000 грн. та від 20 грудня 2010 року в сумі 244 000 грн. Загалом оплачено 504 000 грн. у тому числі ПДВ на суму 84 000 грн.

Також, згідно акту перевірки встановлено, що основним постачальником ТОВ «ІНТЕРСЕРВІСПЛЮС» є Приватне підприємство «АГРОПРАЙД», щодо якого Державна податкова інспекція у м. Херсоні зробила висновок про відсутність трудових та матеріальних ресурсів, виробничого обладнання, транспортних засобів, торгівельного обладнання, складських приміщень, що унеможливлює здійснення господарської діяльності ПП «АГРОПРАЙД». Також перевіркою ПП «АГРОПРАЙД» встановлено, що по ланцюгу постачання від постачальників ПП «АГРОПРАЙД» на покупців, в тому числі ТОВ «ІНТЕРСЕРВІСПЛЮС», не встановлено руху фактичного товару та операцій з даним товаром та не встановлено факту передачі товарів від продавця до покупця, в зв’язку із відсутністю (не наданням для перевірки) актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів. Як зазначено в акті, Державною податковою інспекцією зроблено висновок, що ПП «АГРОПРАЙД» не мало можливості здійснювати операції з оприбуткування, приймання товарів від контрагентів - постачальників, а далі реалізовувати товари контрагентам покупцям. Актом встановлено, що угоди на придбання товарів, укладені між ПП «АГРОПРАЙД» та ТОВ «ІНТЕРСЕРВІСПЛЮС» без мети настання реальних наслідків. Отже, зазначені договори відповідно до пп. 1, 2 ст. 215, пп. 1, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України є нікчемним, і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з їх недійсністю. Отже, підприємством ТОВ «ЛСЛ ІНК» отримано податкові накладні від ТОВ «ІНТЕРСЕРВІСПЛЮС» без мети реального настання правових наслідків з метою заниження об’єкту оподаткування, несплати податків, в зв’язку з чим дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

На підставі вищезазначеного Токмацька ОДПІ Запорізької області вважає, що позивачем порушено ст. 228 ЦК України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний прядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемним.

Суд не може погодитись з правовою позицією відповідача і в частині нікчемності зазначених угод, вважає її хибною з огляду на наступне.

Частина 1 ст. 203 Цивільного кодексу України визначає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Виходячи з положень ст. ст. 207, 208 Господарського кодексу України, правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203 та ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемним.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз’яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Провочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об’єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об’єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об’єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Тобто, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства, правопорядку демократичної, правової держави.

При цьому, акт перевірки не тільки не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, а навіть не містить посилання на те, в чому таке порушення полягає.

Відповідно до ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом. При цьому, як вже вище було зазначено, судові рішення про визнання договорів недійсними, укладених позивачем з контрагентами, відсутні.

Статтею 207 ГК України встановлено: господарське зобов’язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину укладений позивачем правочин є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про взаємовідносини, які відбулись між учасниками такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Суд відмічає, що відповідачем ні в акті перевірки, ні в судовому засіданні не надано будь-яких доказів, які б вказували на невідповідність правочинів позивача актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

При цьому, слід зазначити, що до висновку про порушення позивачем положень Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств» та «Про податок на додану вартість», відповідач дійшов з огляду на обставини діяльності іншої особи, а не позивача, що є хибним, так як позивач не несе відповідальності за її дії.

Під час розгляду справи судом встановлено, що укладені між позивачем та його контрагентами угоди не віднесено законом до нікчемних, також відсутні судові рішення про визнання їх недійсними.

Суд зазначає, що позивачем належним чином оформлено господарські правовідносини з контрагентами, а фактичне здійснення таких операцій підтверджується належними первинними документами та документами податкової звітності.

З наданих до суду документів встановлено, що позивач в подальшому використав у своїй господарській діяльності придбані у контрагента товари та послуги.

Іншого відповідачем не доведено, хоча відповідно до ст. 71 КАС України він, як суб'єкт владних повноважень, має довести суду правомірність свого рішення.

Відповідно до п. 1.3 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затверджений наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 р. № 327 (далі - Порядок), за результатами проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання оформляється акт, а в разі відсутності порушень податкового, валютного та іншого законодавства - довідка. Акт - службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.

Пунктом 2.3.4 Порядку передбачено, що не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання (наприклад, «приховування об’єкта оподаткування», «розкрадання», «привласнення», «описка» тощо).

Суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що цей договір ймовірно суперечить інтересам держави, не підкріплена належними доказами чи рішенням суду про визнання їх такими.

Суд не погоджується із таким висновком з огляду на наступне.

Відповідно до п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(надалі за текстом - Закон України № 168/97-ВР), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 7.5 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР визначено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Крім того, відповідно до п.п.7.2.3. п.7.2 ст. 7. Закону України № 168/97-ВР саме податкова накладна є звітним податковим та одночасно розрахунковим документом.

Отже, Законом України № 168/97-ВР встановлено вичерпний перелік документів (податкова накладна, митна декларація, товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ), на підставі яких у платника податків виникає право на включення відповідних сум до податкового кредиту.

Таким чином, враховуючи наявність у позивача податкових накладних, на підставі яких відповідні суми ПДВ у складі вартості придбаних послуг були включені до податкового кредиту, приймаючи до уваги, що зазначені податкові накладні не визнані недійсними, будь-яких посилань щодо невідповідності порядку оформлення цих податкових накладних вимогам Закону України № 168/97-ВР акт перевірки не містить, ТОВ «ЛСЛ ІНК» цілком правомірно включило суми податку на додану вартість по отриманим послугам до складу податкового кредиту, оскільки його право на податковий кредит підтверджується єдиним і належним, з точки зору діючого законодавства, доказом.

Із наданих представниками відповідача актів податкових інспекцій м. Запоріжжя про результати позапланових невиїзних перевірок контрагентів ТОВ «ЛСЛ ІНК» вбачається, що ТОВ «ІНТЕРСЕРВІСПЛЮС» на момент вчинення правочинів з позивачем був платником податку на додану вартість, що посвідчувалось відповідним свідоцтвом.

Суд зазначає, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди – покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов’язку здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками вимог податкового законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит, яке виникло в результаті сплати податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг).

В розділі 3.2 акту перевірки зазначено, що перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період з 01 грудня 2010 року по 31 грудня 2010 року встановлено його завищення у сумі 84 000 грн.

Пунктом 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03 квітня 1997 року (далі Закон №168/97-ВР) встановлено, що база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов’язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов’язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв’язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв’язку з компенсацією вартості товарів (послуг). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Відповідно пп.7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону №168/97-ВР Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов’язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов’язань. Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Згідно пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону №168/97-ВР Датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Відповідно пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об’єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Для банківських установ при одержані ними права власності на заставлене майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

Згідно пп. 7.7.1. п.7.7. ст. 7 Закону №168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду. А пп. 7.7.2. Закону визначено, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від’ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

З огляду на все вищевикладене, доводи податкового органу про порушення позивачем вимог п. 4.1 ст. 4 та пп.7.3.1 п. 7.3. ст. 7 пп. 7.3.2. п. 7.2, пп. 7.4.1 пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не знайшли свого підтвердження, а тому податкове повідомлення-рішення Токмацької ОДПІ Запорізької області від 14 квітня 2011 року № НОМЕР_1 у визначенні збільшення суми грошового зобов’язання Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛСЛ ІНК» податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 105 000,00 грн., у т.ч. за основним платежем – 84 000,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 21 000 грн. підлягає скасуванню.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби , яким платнику податків донараховані податкові зобов’язання чи зменшені податкові вигоди, контролюючий орган має доводити недобросовісність платника податків.

Обставини, які слугували фактичною підставою для донарахування позивачу суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість згідно спірного податкового повідомлення - рішення, знаходяться поза межами вимог Закону України «Про податок на додану вартість».

Таким чином, оскільки позивачем у підтвердження вартості спірних господарських операцій з ТОВ «ІНТЕРСЕРВІСПЛЮС» суду надано необхідні первинні документи (довіреності на отримання товару, докази оприбуткування товару - картки складського обліку), то суд вважає, що відповідач неправомірно дійшов висновку про заниження податку на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 105 000,00 грн.

З огляду на викладене, позовні вимоги ТОВ «ЛСЛ ІНК» підлягають задоволенню, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення Токмацької об’єднаної державної податкової інспекції Запорізької області № НОМЕР_1 від 14 квітня 2011 року скасуванню.

Враховуючи вищезазначене, та керуючись ст.ст. 2, 4, 7 –12, 14, 86, 158 –163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити у повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Токмацької об’єднаної державної податкової інспекції Запорізької області №0000142302 від 14 квітня 2011 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанову складено у повному обсязі та підписано 22 липня 2011 року.

Суддя Д.В. Татаринов