Постанова № 72280103, 20.11.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 листопада 2017 року № 826/27749/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі у складі судді Клименчук Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного територіального управління юстиції у Київській області

про визнання протиправним наказу № 1685/3 від 23.10.2015 року, зобов'язання

вчинити дії, стягнення моральної шкоди,

На підставі ч. 4 ст. 122 КАС України, суд розглядає справу у письмовому провадженні.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Головного територіального управління юстиції у Київській області, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного територіального управління юстиції у Київській області від 23 жовтня 2015 року № 1685/3 про звільнення ОСОБА_1 із посади начальника відділу обліку та мобілізації внутрішньогосподарських ресурсів Управління фінансово-господарської діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Головного територіального управління юстиції у Київській області 25.09.2015 у зв'язку з прогулом без поважних причин, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України;

- зобов'язати Головне територіальне управління юстиції у Київській області внести зміни до трудової книжки ОСОБА_1 та змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_1 на - звільнено із займаної посади за власним бажанням відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України;

- стягнути з Головного територіального управління юстиції у Київській області на користь ОСОБА_1 5 000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.12.2015 року відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні.

В порядку, встановленому статтею 151 Кодексу адміністративного судочинства України та Положенням про автоматизовану систему суду, затвердженого рішенням ради суддів України № 30 від 26.11.2010 року у зв'язку з припиненням повноважень судді, в провадженні якого перебувала адміністративна справа 826/27749/15, справу розподілено між суддями повторно.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.05.2017року справу прийнято до провадження суддею Клименчук Н.М. та призначено до розгляду в судовому засіданні.

Враховуючи, що матеріали справи у достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, відсутність потреби у заслуховуванні свідків чи експерта, суд за письмовим клопотанням представника позивача ухвалив здійснювати розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Наказом Головного управління юстиції у Київській області від 22.08.2011 року № 646/20 ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та інформаційних технологій Головного управління юстиції у Київській області , та присвоєно 11 ранг державного службовця.

Наказом Головного управління юстиції у Київській області від 06.12.2011 року позивача переведено на посаду начальника відділу обліку та мобілізації внутрішньогосподарських ресурсів Управління фінансово-гоподарської діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Головного управління юстиції у Київській області.

Відповідно до Наказу від 18.09.2013 року ОСОБА_1 присвоєно 11 ранг державного службовця.

Позивачем 24.09.2015 року до Головного управління юстиції у Київській області подано заяву про звільнення із займаної посади, у зв'язку із переїздом за місцем реєстрації, з 28.09.2015 року.

Наказом Головного управління юстиції у Київській області № 1685/3 від 23.10.2015 року ОСОБА_1 звільнено із займаної посади, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40КЗпПУ - з 25.09.2015 року.

Позивач вважає Наказ № 1685/3 від 23.10.2015 року протиправним, а тому звернувся до суду з позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.

Як вбачається з наданих доказів, ОСОБА_1 перебував на державній службі, на посаді начальника відділу обліку та мобілізації внутрішньогосподарських ресурсів Управління фінансово-гоподарської діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Головного управління юстиції у Київській області, та звільнений із займаної посади Наказом №1685/3 від 23.10.2015 року.

Спірні правовідносини врегульовано нормами Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ від 16.12.1993р.та Кодексам Законів про Працю України.

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (ч. 1 ст. 1 КЗпП України).

Статтею 51 КЗпП, серед іншого, передбачено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

відповідно до статті 21 Кодексу трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року №3723-XII (з наступними змінами та доповненнями) державна служба в Україні це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження. Частиною першою статті 14 цього Закону встановлено, що дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює.

Відповідно до частини 1 статті 30 Закону України «Про державну службу» державна служба припиняється, передусім, із загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

Як вбачається із змісту оскаржуваного Наказу, як підставу для звільнення позивача Головним управлінням юстиції у Київській області визначено пункт 4 частини 1 статті 40КЗпПУ, а саме у зв'язку із прогулами, без поважних причин, що мали місце 25.09.2015року, 28.08.2015 року, 29.09.2015 року, 30.09.2015 року, 01.10.2015 року, 02.10.2015 року, 05.10.2015 року, 06.10.2015 року, 07.10.2015 року, 08.10.2015 року, 09.10.2015 року, 12.10.2015 року, 13.10.2015 року, 15.10.2015 року, 16.10.2015 року, 19.10.2015 року, 20.10.2015 року, 21.10.2015 року, 22.10.2015 року та 23.10.2015 року.

Підставою для винесення спірного наказу, відповідачем зазначено службову записка в.о. начальника Управління фінансово-господарської діяльності , бухгалтерського обліку та звітності ОСОБА_3 від 25.09.205року, табель обліку робочого часу за вересень 2015року, виправлений табель обліку робочого часу за вересень 2015року, табель обліку робочого часу за жовтень 2015року, а також Акти про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці у період з 25.09.2015 року по 23.10.2015 року включно.

Як вбачається із змісту заявленого позову, ОСОБА_1 не заперечує свою відсутність на робочому місці в Головному управлінні юстиції у Київській області у період з 29 вересня по 23 жовтня 2015 року включно, при цьому вказується, що 24.09.2015 року ним подано заяву про звільнення із займаної посади з 28.09.15 року, у зв'язку із переїздом на інше місце проживання в Хмельницьку область м. Нетишів. Однак заяву про звільнення відповідачем не вирішено, що призвело до визнання відсутності позивача на робочому місці прогулами .

Крім того, представником позивача в судовому засіданні зазначено, що 25 вересня 2015року позивач перебував на робочому місці, що у судовому засідання 13.04.2016року підтверджено свідком ОСОБА_4.

Відповідно до змісту частини 1 статті 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Як встановлено судом та не заперечується відповідачем, заяву про звільнення із займаної посади позивачем подано 24вересня 2015року, при цьому ОСОБА_1 просив звільнити його за власним бажанням у зв'язку із зміною місця проживання, зокрема їх переїздом для постійного проживання у Хмельницьку область.

З аналізу статті 38 КЗпП України та фактичних обставин справи вбачається, що з моменту подання ОСОБА_1 заяви про звільнення у зв'язку із переїздом у іншу місцевість, у відповідача виник обов'язок щодо вирішення такої заяви.

Як вбачається із змісту Акту від 06.10.2015 року про відмову у наданні пояснень, (а.с. 33) відповідач, будучи обізнаним про волевиявлення позивача щодо звільнення із займаної посади, залишив заяву без задоволення. Натомість, звільнено позивача у зв'язку з відсутністю на робочому місці у період з 25.09.2015 року по 06.10.2015 року.

Відповідачем зазначено, що заяву про звільнення за власним бажання залишено без задоволення, оскільки позивач являється матеріально відповідальною особою та ним не передано матеріальних цінностей.

Такі доводи є безпідставними, оскільки Кодекс законів про працю та Закон «Про державну службу» не передбачають можливості для відмови у звільненні, несвоєчасної видачі трудової книжки та не проведення остаточного розрахунку в разі не передання матеріальних цінностей.

З аналізу наведених норм чинного законодавства вбачається існування обов'язку у відповідача щодо звільнення позивача на підставі заяви від 24.09.2015року у зв'язку із переїздом для проживання у іншу місцевість.

Враховуючи наведені фактичні обставини, суд приходить до висновку про протиправність дій відповідача щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 про звільнення із займаної посади та, відповідно, звільнення позивача за прогул, тому позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування наказу Головного територіального управління юстиції у Київській області від 23.10.15 року № 1685/3 та відповідно звільнити позивача на підставі заяви про звільнення за власним бажанням підлягають задоволенню.

В частині позовних вимог щодо стягнення 5 000,00грн. на відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Статтею 1173 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно зі ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Пунктом 2 даної статті визначено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У постанові Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду №5 від 25.05.2001 та від 27.02.2009 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Стверджуючи про те, що відповідачем позивачеві завдано моральну шкоду, позивачем не обґрунтовано, в чому полягає ця шкода, не доведено факту завдання немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які спричинили негативні зміни у житті позивача. Окрім того, позивачем не обґрунтовано розміру відшкодування моральної шкоди в сумі 5 000,00грн.

Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягають.

На підставі вищевикладеного адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України суд присуджує на користь позивача здійснені ним документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 640,00грн. з бюджетних асигнувань Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 128, 160 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного територіального управління юстиції у Київській області від 23 жовтня 2015 року № 1685/3 про звільнення ОСОБА_1 із посади начальника відділу обліку та мобілізації внутрішньогосподарських ресурсів Управління фінансово-господарської діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Головного територіального управління юстиції у Київській області 25.09.2015 у зв'язку з прогулом без поважних причин, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Зобов'язати Головне територіальне управління юстиції у Київській області (04071, м. Київ, вул. Ярославська, буд. 5/2, код ЄДРПОУ 34481907) внести зміни до трудової книжки ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1), змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_1, та зазначити, що ОСОБА_1 звільнено із займаної посади за власним бажанням відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.М. Клименчук