Рішення № 72279234, 22.01.2018, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Черкаси

22 січня 2018 року справа № 823/2037/17

ОСОБА_1 окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Гаращенка В.В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Савости С.В.,

представника позивача: ОСОБА_2 – за довіреністю,

представників 1-го відповідача: не з’явився;

представника 2-го відповідача: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, – за довіреностями,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси адміністративну справу за позовом ОСОБА_6 до голови ОСОБА_1 районної державної адміністрації Черкаської області, ОСОБА_1 районної державної адміністрації Черкаської області про визнання протиправним рішення та зобов’язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_6 звернулась до суду з адміністративним позовом до голови ОСОБА_1 районної державної адміністрації Черкаської області, ОСОБА_1 районної державної адміністрації Черкаської області в якому просить:

- визнати протиправними та скасувати розпорядження голови ОСОБА_1 районної державної адміністрації Черкаської області про звільнення №115-к від 03.10.2017;

- поновити ОСОБА_6 на посаді керівника апарату ОСОБА_1 районної державної адміністрації Черкаської області;

- зобов’язати ОСОБА_1 районну державну адміністрацію Черкаської області нарахувати та виплатити позивачеві ненараховану та невиплачену заробітну плату за листопад та грудень 2017 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 27 листопада 2017 року поштовим переказом отримала лист ОСОБА_1 районної державної адміністрації Черкаської області № 1101/01-43 від 22.11.2017 з повідомленням про звільнення за угодою сторін, однак заяву про звільнення не подавала.

ОСОБА_1 РДА нараховано їй заробітну плату за листопад 2017 року, що на її думку підтверджує факт виконання трудових обов’язків, а тому оскаржене розпорядження підлягає скасуванню з подальшим поновленням позивача на займаній посаді.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлений позов та просив його задовольнити.

Відповідач – голова ОСОБА_1 районної державної адміністрації Черкаської області, в судове засідання не з’явився, проте у відзиві на позов справу просив розглянути без його участі.

Представники відповідача – ОСОБА_1 районної державної адміністрації Черкаської області, проти задоволення позову заперечили з підстав викладених у відзиві, зазначивши, що звільнення ОСОБА_6 відбулось на підставі поданої нею заяви від 28.09.2017.

Проте, 3 жовтня 2017 року о 13 год. 10 хв. в кабінеті сектору з питань управління персоналом апарату ОСОБА_1 РДА за № 310 позивач у присутності працівників ОСОБА_1 РДА під час ознайомлення з розпорядженням районної державної адміністрації від 03.10.2017 № 115-к «Про звільнення ОСОБА_6В.», вихопила власноручно написану нею заяву №133/02-17 від 28.09.2017, яка стала підставою для прийняття вищевказаного розпорядження, та знищила її (порвала). Після цього ОСОБА_6 залишила кабінет, забравши з собою всі паперові частини заяви.

За твердженням представників відповідача, даний факт зафіксований складенням відповідного акту про знищення документів від 03.10.2017. Доповідними записками служб доведено до відома керівництва РДА про вказані обставини, а також повідомлено правоохоронні органи.

Представники відповідача звернули увагу, що заява позивача про звільнення зареєстрована в журналі реєстрації заяв за номером №133/02-17, який передбачений номенклатурою сектору з питань управління персоналом. Проект розпорядження пройшов відповідні погодження службами РДА та після підписання розпорядження внесений відповідний запис до трудової книжки ОСОБА_6

Щодо виплати грошових коштів у листопаді 2017 року зазначили, що починаючи з 03.10.2017 позивач перебувала на лікарняному, тому їй виплачено кошти за рахунок коштів Фонду соціального страхування України на підставі ч. 1 ст. 19 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105-XIV.

Крім того виплачено кошти у якості компенсації за 42 невикористані дні відпустки.

Наведене на думку представників відповідача вказує на відсутність підстав для скасування спірного розпорядження.

Заслухавши пояснення учасників справи, повно, всебічно, об’єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_6 17.04.2015 призначена на посаду керівника апарату ОСОБА_1 РДА на підставі розпорядження №52-к від 17.04.2015.

Розпорядженням голови ОСОБА_1 РДА Черкаської області №115-к від 03.10.2017 позивача звільнено із займаної посади за угодою сторін з виплатою компенсації за невикористані 42 календарних дні відпустки.

Підставою прийняття спірного розпорядження вказано заяву ОСОБА_6 від 28.09.2017.

З’ясовуючи в судовому засіданні чи подано позивачем заяву про звільнення, судом встановлено, що в журналі реєстрації заяв, який передбачений номенклатурою сектору з питань управління персоналом ОСОБА_1 РДА міститься запис за №133/02-17 від 28.09.2017 про реєстрацію заяви ОСОБА_6 про звільнення.

Керівниками відділів ОСОБА_1 РДА засвідчено підписами обхідний листок ОСОБА_6 від 02.10.2017, зокрема, начальником відділу фінансово-господарського забезпечення апарату ОСОБА_5, начальником відділу документообігу та контролю апарату ОСОБА_7, начальником юридичного відділу апарату ОСОБА_3, завідувачем сектору з питань управління персоналом апарату ОСОБА_4, заступником голови ОСОБА_8

2 жовтня 2017 року ОСОБА_6 передала печатку ОСОБА_1 РДА начальнику відділу документообігу ОСОБА_7, про що в книзі обліку печаток, штампів містяться записи №№19-20 засвідчені підписами ОСОБА_6 та ОСОБА_7

3 жовтня 2017 року ОСОБА_6 підписала акт передачі майна при звільненні державного службовця за яким передала начальнику відділу фінансово-господарського забезпечення апарату ОСОБА_5 оргтехніку, ключі від кабінетів, сейфу.

За даними акту про знищення документів від 3 жовтня 2017 року складеного завідувачем сектору з питань управління персоналом апарату ОСОБА_4 та начальником відділу фінансово-господарського забезпечення апарату ОСОБА_5, в їхній присутності керівник апарату ОСОБА_1 РДА ОСОБА_6 в останній робочий день 03.10.2017 під час ознайомлення з розпорядженням районної державної адміністрації від 03.10.2017 № 115-к «Про звільнення ОСОБА_6В.», вихопила власноручно написану нею заяву №133/02-17 від 28.09.2017, яка була підставою для прийняття вищевказаного розпорядження, та знищила її (порвала).

Описані в акті обставини стали підставою для звернення керівниками відділів до голови ОСОБА_1 РДА з доповідними записками від 05.10.2017, в яких повідомляється, що на момент виготовлення проекту розпорядження про звільнення ОСОБА_6 була наявна власноручно написана нею заява про звільнення.

Крім того у своїй доповідній записці завідувач сектору з питань управління персоналом апарату ОСОБА_4 зазначила, що в телефонному режимі о 15 год. 25 хв. 03.10.2017 ОСОБА_6 її повідомила, що перебуває на лікарняному.

Як встановлено судом, листком непрацездатності Смілянської центральної районної лікарні серії АДЗ №406178 підтверджено, що у період з 03.10.2017 по 18.10.2017 ОСОБА_6 перебувала на лікарняному.

В подальшому ОСОБА_1 РДА направлено позивачу лист №1101/01-43 від 22.11.2017, в якому повідомлено про необхідність одержання трудової книжки.

1 грудня 2017 року позивач ознайомилась зі спірним наказом та отримала копію трудової книжки.

Вирішуючи спір по суті, суд враховує, що спеціальним нормативно-правовим актом, який встановлює підстави звільнення державних службовців є Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII.

Згідно п.3 ч. 1 ст. 83 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII державна служба припиняється за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону).

Частинами 1, 2 ст. 86 Закону України «Про державну службу» передбачено, що державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб'єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.

Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб'єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов'язків державним органом.

Виходячи з наведених положень Закону державний службовець може бути звільнений із займаної посади за угодою сторін відповідно до поданої ним заяви.

Суд вважає непереконливими посилання позивача на ту обставину, що її звільнено без поданої нею заяви.

Вказане твердження позивача суперечить наявним матеріалам справи.

На переконання суду якщо особа не збирається звільнятись із займаної посади, то вона не буде повертати роботодавцю оргтехніку, ключі від кабінетів, сейфу та печатку установи за яку несе персональну відповідальність, як керівник апарату.

Подана позивачем заява про звільнення зареєстрована у відповідному журналі, пройшла погодження та відповідно до регламенту ОСОБА_1 РДА розроблений проект розпорядження про звільнення ОСОБА_6 за угодою сторін.

Згідно відомостей, які містяться в матеріалах справи, головою ОСОБА_1 РДА направлено до Головного управління Національної поліції в Черкаській області повідомлення №1119/01-43 від 24.11.2017, в якому викладені обставини знищення позивачем власної заяви про звільнення.

За даним фактом до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесений запис про реєстрацію кримінального провадження №12017251010009553. Попередня кваліфікація вчиненого правопорушення за ч. 1 ст. 357 Кримінального кодексу України, яка передбачає відповідальність за умисне знищення, пошкодження чи приховування офіційних документів, штампів чи печаток, а також здійснення таких самих дій відносно приватних документів, що знаходяться на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності, вчинене з корисливих мотивів або в інших особистих інтересах.

В свою чергу, суд приймає до уваги, що позивачем не надано доказів звернення до правоохоронних органів з питань підроблення її підписів у наведеному акті прийому-передачі та журналі обліку печаток, штампів.

Щодо виплати позивачу коштів у жовтні та листопаді 2017 року, судом встановлено наступне.

Як вбачається з виписки по картковому рахунку позивача №0230-26255500885485, відкритому у філії ОСОБА_1 облуправління ПАТ «Державний ощадний банк України» на цей рахунок зараховані грошові кошти:

- 12.10.2017 в сумі 381 грн. 19 коп.;

- 27.10.2017 в сумі 2592 грн. 89 коп.;

- 15.11. 2017 в сумі 5829 грн. 82 коп.;

- 23.11.2017 в сумі 16765 грн. 21 коп.;

- 30.11.2017 в сумі 6496 грн. 37 коп.

Досліджуючи походження вказаних коштів, суд встановив, що 01.10.2017 – вихідний день неділя та враховуючи, що з 03.10.2017 позивач перебувала на лікарняному, тому їй виплачено заробітну плату за фактично відпрацьований робочий час 02.10.2017 в сумі 381 грн. 19 коп.

Згідно наданого ОСОБА_1 РДА розрахунку компенсації за 42 невикористаних дні відпуски ОСОБА_6 сума такої компенсації складає 28068 грн. 35 коп., тому з відрахуванням податку з доходів фізичних осіб (18%) та військового збору (1,5%) сума до виплати становить 22595 грн. 02 коп.

Вказана сума компенсації виплачена позивачу двома частинами 15.11.2017 та 23.11.2017 (5829,82+16765,21=22595,03).

Також судом встановлено, що згідно розрахунку виплат лікарняних, які містяться на зворотному боці лікарняного листка серії АДЗ №406178 належна до виплати позивачу сума за період перебування на лікарняному з 03.10.2017 по 18.10.2017 становить 11738 грн. 22 коп., тому з відрахуванням податку з доходів фізичних осіб (18%) та військового збору (1,5%) сума до виплати становить 9449 грн. 26 коп.

Зазначена сума також виплачена позивачу двома частинами: 27.10.2017 в сумі 2952 грн. 89 коп. – за перші 5 днів перебування на лікарняному за рахунок роботодавця; 30.11.2017 в сумі 6 496 грн. 37 коп. – за наступні 11 днів лікарняного за рахунок коштів Фонду соціального страхування України (2952,89+6496,37=9449,26).

Вищеперелічені обставини спростовують доводи позивача про виплату їй заробітної плати у жовтні та листопаді 2017 року у зв’язку з виконанням посадових обов’язків.

При цьому, позивач не вказала на докази, які можуть бути витребувані, перевірені судом та підтвердити її перебування на робочому місці у період з дати відновлення працездатності – 19.10.2017 по дату ознайомлення зі спірним наказом – 01.12.2017.

Також не зазначила які функції та повноваження виконувала у зазначений період.

Натомість відповідачем ОСОБА_1 РДА надано докази, яку вказують на дотримання встановленого порядку звільнення державного службовця за угодою сторін.

Одночасно суд приймає до уваги, що у день звільнення позивач перебувала на лікарняному. У позовній заяві в якості обґрунтування позовних вимог не вказує на необхідність перевірки законності розпорядження з цих підстав.

Проте, згідно ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, суд незалежно від посилань позивача в адміністративному позові повинен перевірити акт індивідуальної дії на відповідність переліченим вище критеріям.

Досліджуючи в судовому засіданні правомірність звільнення позивача у день перебування на лікарняному, суд зазначає, що згідно ч. 4 ст. 74 Закону України «Про державну службу» дисциплінарне стягнення не може бути застосовано під час відсутності державного службовця на службі у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, під час перебування його у відпустці або у відрядженні.

Частиною 3 ст. 40 Кодексу законів про працю України визначено, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Аналіз наведених норм спеціального Закону та Кодексу законів про працю України вказує, що звільнення працівника не допускається в день його тимчасової непрацездатності, якщо звільнення відбувається за ініціативою роботодавця. Однак положення наведених законів не містять заборони звільнення працівника, якщо таке звільнення відбувається за угодою сторін.

Отже, прийняття розпорядження №115-к від 03.10.2017 відповідає вимогам законодавства про працю.

При цьому, в силу положень ч.1 ст. 19 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи - громадяни України.

Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), зайняття підприємницькою та іншою діяльністю, якщо інше не передбачено законом.

Зважаючи, що Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачає право працівника на соціальні гарантії у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю в день звільнення, суд вважає обґрунтованими дії ОСОБА_1 РДА з оплати листка тимчасової непрацездатності за період з 03.10.2017 по 18.10.2017.

Наведене в сукупності дає підстави стверджувати, що роботодавець та працівник погодили дату звільнення 03.10.2017. Дана згода реалізована шляхом прийняття спірного розпорядження, повернення працівником матеріальних цінностей та виплатою грошових сум належних працівнику на день звільнення, а тому суд не вбачає підстав для скасування розпорядження ОСОБА_1 РДА №115-к від 03.10.2017.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а тому позов задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 72, 76, 90, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана з врахуванням особливостей закріплених п 15.5 Перехідних положень КАС України протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 1 лютого 2018 року.

Суддя В.В. Гаращенко