Постанова № 72278380, 16.02.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

16 лютого 2018 р. № 820/6604/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Бадюкова Ю.В., розглянувши в приміщенні суду в м. Харкові в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 Чуєн до Управління Державної міграційної служби України в Київській області , третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 Чуєн (далі по тексту – позивач, ЛЄ Ван Чуєн) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Київській області (далі по тексту – відповідач, УДМСУ в Київській області, управління), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (далі по тексту – третя особа, ГУ ДМСУ в Харківській області), в якому просить суд скасувати рішення управління Державної міграційної служби України в Київській області № 153 від 02.11.2017 року про скасування дозволу на імміграцію в України громадянину ОСОБА_2 ОСОБА_1 Чуєн, ІНФОРМАЦІЯ_1.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 11.12.2017 року Головним управлінням Державної міграційної служби в Харківській області його було повідомлено про скасування дозволу на імміграцію в Україну та надано під підпис розпис копію рішення про скасування дозволу на імміграцію ОСОБА_1 Чуєн УДМС України в Київській області №153 від 02.11.2017 та копію Висновку перевірки законності надання дозволу на імміграцію громадянину СРВ ОСОБА_1 Чуєн від 01.11.2017 року. Зазначене рішення, на думку позивача, є незаконним та суперечить нормам закону, оскільки у висновку перевірки не наведено жодних наданих Позивачем при отриманні дозволу на імміграцію свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність.

Крім того, позивач зазначив, що дії відповідача порушують право на невтручання у сімейне життя, право на постійне і безперервне спільне проживання разом з сім’єю, право на безперервне спілкування і виховання своїх дітей, рішення Європейського суду з прав людини щодо неприпустимості свавільного і необґрунтованого втручання в сімейне життя у демократичному суспільстві. У зв’язку з чим просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження разом з інформацією про процесуальні права та обов’язки була надіслана відповідачу та отримано 15.01.2018 року.

Відповідач подав до суду відзив на адміністративний позов, в якому зазначив, що 04.08.2017 року до Управління ДМС України в Київській області надійшов запит № 04/17642 від 26.07.2017 року з Головного управління ДМС України в Харківській області щодо перевірки законності надання дозволу на імміграцію громадянину СРВ ОСОБА_1 Чуєн у зв'язку із зверненням його із заявою про обмін посвідки на постійне проживання, оскільки діюча є непридатною для використання.

Відповідно до пункту 4.5 розділу IV Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого наказом МВС України від 15.07.2013 року № 681, зареєстрованого в Міністерстві юстиції 06.08.2013 за № 1335/23867, прийнятого відповідно до пункту 2 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою КМУ від 28.03.2012 року № 251, передбачено, що працівник територіального органу чи підрозділу ДМС України при надходженні заяви перевіряє:

наявність підстав для обміну посвідки;

звіряє відомості про іноземців чи осіб без громадянства, указані в

їхніх паспортних документах, з даними, що містяться в цих заявах;

перевіряє відсутність підстав для прийняття рішення про відмову у

видачі посвідки, передбачених пунктом 17 Порядку (Постанова КМУ № 251).

На виконання зазначеної норми Управлінням ДМС України в Київській області була проведена перевірка матеріалів особової справи № 53955, щодо законності надання дозволу на імміграцію громадянину СРВ ОСОБА_1 Чуєн.

У ході перевірки встановлено, що громадянин СРВ ОСОБА_1 Чуєн, ІНФОРМАЦІЯ_1, 15.08.2005 року звернувся до Кагарлицького РВ ГУ МВС України в Київській області з клопотанням про отримання дозволу на імміграцію в Україну на підставі п. 2 ч. З ст. 4 Закону України «Про імміграцію», як особа, яка є опікуном чи піклувальником громадян України, або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України.

Громадянин СРВ ОСОБА_1 Чуєн надав рішення виконавчого комітету Жовтневої сільської ради Кагарлицького району Київської області від 30.01.2005 року, про те, що він є піклувальником одинокої громадянки України ОСОБА_3.

На підставі вказаного 21.10.2005 року, керівництвом ВГІРФО ГУМВС України в Київській області було прийнято рішення щодо надання позивачу дозволу на імміграцію відповідно до п. 2 ч. З ст. 4 Закону України «Про імміграцію», та документовано посвідкою на постійне проживання серії КВ № 10381/53955.

Однак, як стверджує відповідач, прийняте рішення суперечить вимогам законодавства, а саме ст. 60 Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року, відповідно до якої:

суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування;

суд встановлює піклування над фізичною особою у разі обмеження її цивільної дієздатності і призначає піклувальника за поданням органу опіки та піклування.

суд встановлює опіку над малолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вона позбавлена батьківського піклування, і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування;

суд встановлює піклування над неповнолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вона позбавлена батьківського піклування, і призначає піклувальника за поданням органу опіки та піклування.

Отже вимога п. 2 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» при наданні дозволу на імміграцію взагалі не була виконана, оскільки, громадянин СРВ ОСОБА_1 Чуєн не надав рішення суду про призначення його опікуном чи піклувальницею громадянина України.

Відповідно до п. 1 та п. 6 ст. 12 Закону України «Про імміграцію», дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо:

з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність;

в інших випадках, передбачених законами України (в редакції закону України «Про імміграцію», яка буда чинна на момент скасування дозволу на імміграцію позивачу).

Оскільки, перевіркою проведеною Управлінням Державної міграційної служби України в Київській області було виявлено, що дозвіл на імміграцію був наданий позивачу без дотримання вимог законодавства встановлених Законом України «Про імміграцію», зазначений дозвіл на імміграцію підлягає до скасування на підставі п. 1, 6 ст. 12 Закону України «Про імміграцію».

На підставі викладеного, зважаючи на те, що ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області було прийнято рішення про надання дозволу на імміграцію позивачу всупереч міграційного законодавства (тобто з порушенням вимог встановлений в п. 2 ч. З ст. 4) Управлінням ДМС України в Київській області було правомірно прийнято рішення від 02.11.2017 № 153 «Про скасування дозволу на імміграцію в Україну», яким скасовано дозвіл на імміграцію позивачу, оскільки встановлено, наявність умов, за яких дозвіл на імміграцію не надається.

До суду надійшли відповідь на відзив від позивача, в якій він підтримав свою правову позицію.

Третя особа, повідомлена належним чином про дату, час та місце судового розгляд справи свого представника до суду не направила, заяв, клопотань до суду про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за відсутності представника не надавала.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст. 229 КАС України.

Так, з огляду на те, що згідно положень ст. ст. 12, 257 КАС України передбачено, що даний спір віднесено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, враховуючи, що відповідача повідомлено належним чином про наявність позову щодо оскарження його рішення.

Відповідно до ч. 5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи положення ч. 11 ст. 126 КАС, оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем обставини, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 15.08.2005 року громадянин СРВ ОСОБА_1 Чуєн звернувся до Кагарлицького РВ ГУ МВС України в Київській області з заявою про отримання дозволу на імміграцію в Україну (а.с.45-46).

Для підтвердження підстави для отримання дозволу на імміграцію позивачем було надано копію рішення Виконавчого комітету Жовтневої сільської ради Кагарлицького району Київської області від 30.01.2005 року про призначення піклувальника над одинокою ОСОБА_3 (а.с.55).

21.10.2005 року на підставі висновку про розгляд клопотання громадянина ОСОБА_4 ОСОБА_1 Чуєн щодо отримання дозволу на імміграцію від 21.10.2005 р., затвердженого начальником ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області було видано дозвіл № 17/-2377 на імміграцію в Україну (а.с. 62-63).

Начальником ВГІРФО Комінтернівського РВ ХМУ УМВС України в Харківській області надіслано запит №62/3585 від 01.06.06 р. до начальника ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області про підтвердження видачі посвідок на постійне проживання в Україні громадянам СРВ (а.с. 65).

Головним управлінням ДМС України в Харківській області 26.07.2017 за №04/17642 повторно направлено запит до УДМС України в Київській області для повідомлення підставі видачі Громадянину ОСОБА_1 Чуєну, ІНФОРМАЦІЯ_2, тимчасової посвідки на постійне проживання (а.с.78).

Листом УДМС України в Київській області від 12.10.2017 року №3201.4-4536/3201.4-17 заступнику Директора департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС України ОСОБА_5 направлено для погодження матеріали справи про надання дозволу на імміграцію громадянину СРВ ОСОБА_1 Чуєн, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з проектом висновку (а.с.66-68).

Листом від 12.10.2017 №3201.4-4536/3201.4-17 Департамент у справах іноземців та осіб без громадянства повідомив Управління ДМС України в Київській області про доцільність підтримання проекту висновку про скасування дозволу на імміграцію громадянину СРВ ОСОБА_1 Чуєн в цілому та рекомендовано його затвердити (а.с.69).

02 листопада 2017 року Управління Державної міграційної служби України в Київській області прийнято рішення №153 «Про скасування дозволу на імміграцію в Україну» громадянину СРВ ОСОБА_1 Чуєн (а.с.72).

Вирішуючи питання обґрунтованості заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.

Правовідносини між позивачем та міграційними органами України на момент звернення позивача за отриманням дозволу на імміграцію та надання компетентним органом такого дозволу з видачею посвідки на проживання в Україні регулювалися Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" № 3929-ХІІ від 04.12.1994 (далі Закон № 3929-ХІІ), а також Законом України "Про імміграцію" № 2491-ІІІ від 07.06.2001 (далі Закон № 2491-ІІІ).

Згідно статті 2 Закону № 3929-ХІІ іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.

Статтею 3 Закону № 3929-ХІІ передбачено, що іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території.

Іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання або прибули для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України № 2491-ІІІ від 07 червня 2001 року "Про імміграцію".

Відповідно до частини 1 абзаців першого і четвертого статті 1 Закону № 2491-ІІІ імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.

Дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Статтею 6 Закону № 2491-ІІІ визначено повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції і підпорядкованих йому органів.

Так, за приписами частини 1 пунктів два і три цієї норми спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань імміграції і підпорядковані йому органи: приймають заяви разом з визначеними цим Законом документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах; 2) перевіряють правильність оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутність підстав для відмови у його наданні; 3) приймають рішення про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видають копії цих рішень особам, яких вони стосуються; 4) видають та вилучають у випадках, передбачених цим Законом, посвідки на постійне проживання; 5) ведуть облік осіб, які подали заяви про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл.

Стаття 9 Закону № 2491-ІІІ встановлює умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання дозволу на імміграцію. Так, заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: 1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання; 2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції.

Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою.

Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.

Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання.

З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що для оформлення дозволу на імміграцію заявник повинен подати заяву з доданням певного пакету документів. У разі ж не надання особою повного пакету документів, заява про надання дозволу на імміграцію не приймається та, як слідство, дозвіл на імміграцію та посвідка на проживання в Україні не видаються.

Статтями 10, 11 зазначеного Закону передбачено, що дозвіл на імміграцію не надається: 1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; 2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено; 3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я; 4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи; 5) особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.

Суд зазначає, що процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою КМУ від 26.12.2002 № 1983 (в редакції що діяла на момент виникнення спірних правовідносин).

У відповідності до пп. 2 п. 2 цього Порядку, рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні органи Департаменту в головних управліннях, управліннях МВС в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (далі - територіальні органи) - стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає Департамент), а саме: висококваліфікованих спеціалістів і робітників, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України; осіб, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України; осіб, які раніше перебували в громадянстві України; батьків, чоловіка (дружини) іммігранта та його неповнолітніх дітей; осіб, які безперервно прожили на території України протягом трьох років від дня надання їм статусу біженця чи притулку в Україні, а також їх батьків, чоловіків (дружин) та неповнолітніх дітей, які проживають разом з ними.

У разі необхідності територіальні органи можуть приймати рішення стосовно іммігрантів позаквотової категорії (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає Департамент).

У відповідності до пп. 3 п. 2 цього Порядку, рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні підрозділи Департаменту в міських, районних у містах управліннях органів внутрішніх справ (далі - територіальні підрозділи) - стосовно іммігрантів, які на законних підставах перебувають на території України і є іммігрантами позаквотової категорії (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає Департамент), зокрема: осіб, які є опікунами чи піклувальниками громадян України або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України.

Згідно п. 12, Порядку, територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію:

- формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність, їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію;

- надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції Департаменту чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам;

- здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.

Відповідно до зазначеного висновку від 02.11.2017 року, підставою для скасування дозволу на імміграцію стала перевірка визначених законодавством положень та підстав, що передували наданню позивачу дозволу на імміграцію в Україну, а також визначено, що прийняте рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну позивача суперечить вимогам ЦК України, який набрав чинності з 01.01.2004 року. Отже, на думку відповідача. підставою для прийняття рішення про надання іноземцю та особі без громадянства дозволу на імміграцію відповідно до п. 2 ч.3 ст. 4 Закону України "Про імміграцію" може бути тільки рішення суду про призначення його опікуном чи піклувальником громадянина України, або встановлення над ним опіки чи піклування громадянина України. Таким чином, рішення прийняте ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області від 21.10.2005 року №17/2377 про надання дозволу на імміграцію громадянину СРВ ОСОБА_1 Чуєн є таким, що суперечить вимогам законодавства і підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про імміграцію" (чинний на момент скасування дозволу на імміграцію в Україну), дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

З наведених норм вбачається, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належало до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Рішення про надання дозволу на імміграцію є підставою для отримання посвідки на постійне проживання.

З копії рішення спеціаліста ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_6 від 02.11.2017 року про скасування дозволу на імміграцію вбачається, що підставою для скасування позивачу дозволу на імміграцію зазначено п. 1, 6 ч.1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію", тобто дозвіл на імміграцію може бути скасовано, в інших випадках, передбачених законами України, зокрема, відповідачем зазначено про надання дозволу на підставі рішення виконавчого комітету Жовтневої сільської ради Кагарлицького району, яке не може бути підставою для визнання позивача опікуном, оскільки суперечить нормам ЦК України, що діяло на час прийняття зазначеного рішення, може бути тільки рішення суду про призначення його опікуном чи піклувальником.

Проте суд зазначає, що відповідачем відповідно до положень ст.ст. 72-77 КАС України не надано доказів того, що зазначене вище рішення виконавчого комітету сільської ради є підробленим документом або доказів, що вказане рішення визнано у встановленому чинним законодавством України порядку незаконним та скасованим органом вищого рівня або судом.

Суд відзначає, що до компетенції відповідача не віднесено вирішення питань щодо визнання незаконними рішень інших органів державної влади та місцевого самоврядування.

Також суд зазначає, що відповідачем не було надано до суду будь - яких доказів, що під час надання дозволу на імміграцію позивачу відповідач був позбавлений права надати правову оцінку наданих позивачем документів для отримання відповідного дозволу на імміграцію в Україну на підставі п.2 ч.3 ст. 4 Закону України "Про імміграцію".

Відповідно до п.п. 21-24 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 року № 1983 (чинний на момент скасування дозволу на імміграцію в Україну), дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.

Для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України “Про імміграцію”, що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України “Про імміграцію”, що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.

Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України "Про імміграцію". Копія рішення надсилається Держприкордонслужбі.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про імміграцію", Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі,

стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.

При розгляді зазначеної справи судом також враховано, що на підставі отриманого дозволу на імміграцію та отриманої посвідки на постійне проживання позивач тривалий час проживає на території України, за час проживання на Україні у позивача народилося двоє дітей, які також проживають на Україні разом з позивачем.

Крім того, відповідач при наданні позивачу посвідки на постійне місце проживання в Україні у 2005 році проводив перевірку законності залишення його на постійне проживання на території України та керувався Законом України «Про імміграцію», підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявив та надав посвідку на постійне місце проживання в Україні. Цією ж нормою Закону відповідач обґрунтовував прийняття зовсім протилежного рішення - висновку УДМС від 02 листопада 2017 року.

Органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. (ч. 2 ст. 19 Конституції України).

"На підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень, крім того, що має бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України, зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

"У межах повноважень" означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх. Під встановленими законом повноваженнями прийнято розуміти як ті, на наявність яких прямо вказує закон - так звані "прямі повноваження", так і повноваження, які прямо законом не передбачені, але безпосередньо випливають із положень закону і є необхідними для реалізації суб'єктом владних повноважень своїх функцій (завдань) так звані "похідні повноваження".

"У спосіб" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень, закріплених ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч. 1 ст.); жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч. 2 ст. 90); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч. 3 ст. 90).

З огляду на вищевикладене суд зазначає, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятого ним рішення.

При зазначених обставинах, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 Чуєн до Управління Державної міграційної служби України в Київській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення – задовольнити в повному обсязі.

Скасувати рішення управління Державної міграційної служби України в Київській області № 153 від 02.11.2017 року про скасування дозволу на імміграцію в України громадянину ОСОБА_2 ОСОБА_1 Чуєн, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Стягнути з Управління Державної міграційної служби України в Київській області (04073, м. Київ, вул. Петропавлівська, б.11) на користь ОСОБА_1 Чуєн (61105, АДРЕСА_1) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 640, 00 грн. (шістсот сорок гривень).

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку, передбаченому п.п. 15.5. п. 15 ч. 1 Розділу VII Перехідних положень КАС України до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

В разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 16 лютого 2018 року.

Суддя Бадюков Ю.В.