Постанова № 72278257, 06.02.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 лютого 2018 р. № 820/6020/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Мельникова Р.В.,

за участю секретаря судового засідання - Дирявої К.І.,

представника відповідача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області, про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області щодо не здійснення нарахування судді Близнюківського районного суду Харківської області Морозу Олександру Івановичу суддівської винагороди за травень - листопад 2017 року, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік»;

- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області перерахувати судді Близнюківського районного суду Харківської області Морозу Олександру Івановичу суддівську винагороду за травень - листопад 2017 року виходячи із розміру посадового окладу - 32000,00 (тридцять дві тисячі) гривень та провести виплату суддівської винагороди за цей період з урахуванням вже виплачених сум.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що за приписами ч. 3 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Водночас, положеннями статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" встановлено у 2017 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 3200,00 грн. Таким чином, посадовий оклад судді місцевого суду, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання визначається відповідно до розміру визначеного ч. 3 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010. Позивачем зазначено, що він не проходив кваліфікаційного оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді, а отже його посадовий оклад у відповідності до норм діючого законодавства належить обраховувати з огляду на ч. 3 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Однак відповідач, порушуючи права ОСОБА_2, у період травень - листопад 2017 року здійснював виплату суддівської винагороди у меншому розмірі.

Представник відповідача у наданих до суду письмових запереченнях проти заявленого позову заперечував та зазначив, що дії територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області щодо не здійснення перерахування та виплати суддівської винагороди з розрахунку посадового окладу 3200,00 грн. відповідають вимогам чинного законодавства. Водночас, у відповідача відсутні підстави для використання розміру мінімальної заробітної плати як розрахункової величини при визначенні розміру суддівської винагороди судді, що не проходив кваліфікаційне оцінювання.

Позивач в судове засідання не прибув, про дату час та місце судового засідання повідомлений належним чином, разом із позовними вимогами просив суд справу розглядати без його участі.

Представник відповідача в судове засідання прибув, проти заявленого позову заперечував.

Представник третьої особи в судове засідання не прибув, про дату, час та місце слухання справи повідомлений належним чином.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд прийшов до наступного висновку.

З матеріалів адміністративного позову судом встановлено, що позивач ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, Указом Президента України від 12.01.2004 р. № 32/2004 призначений строком на п'ять років на посаду судді Близнюківського районного суду Харківської області.

Наказом начальника Територіального управління державної судової адміністрації в Харківській області від 09.02.2004 року №02-5/04 ОСОБА_2 було зараховано до штату Близнюківського районного суду Харківської області на посаду судді на підставі цього Указу Президента України від 12.01.2004 р. № 32/2004.

Постановою Верховної Ради України від 04 березня 2010 року ОСОБА_2 обраний безстроково на посаду судді того ж суду, де безперервно працює і по цей час.

Судом встановлено, що позивача призначено на посаду судді до набрання чинності ст. 133 Законом України “Про судоустрій і статус суддів” від 02 червня 2016 року №1402-VIІІ.

З матеріалів справи вбачається, що позивач кваліфікаційне оцінювання не проходив.

Водночас, відповідно до наявних в матеріалах справи копії розрахункових листів позивач отримав у травні - листопаді 2017 року суддівську винагороду, розраховану з розміру посадового окладу – 16000,00 грн.

Суд зазначає, що станом на момент виникнення спірних правовідносин, розмір посадового окладу судді врегульовано ст. 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 02 червня 2016 року № 1402-VIII, відповідно до положень якої суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

При цьому, пунктом 22 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій та статус суддів" передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Також, пунктом 23 Розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій та статус суддів" визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., NN 41 - 45, ст. 529; 2015 р., NN 18 - 20, ст. 132 із наступними змінами).

Як вбачається з матеріалів справи позивач кваліфікаційне оцінювання не проходив та на посаду судді був призначений до набрання чинності Законом України "Про судоустрій та статус суддів" від 02.06.2016 року.

Згідно із положеннями ч. 3 статті 133 Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

З 01.01.2017 року набрав чинності Закон України від 06.12.2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», пунктом 3 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

Зі змісту положень ч.3 ст. 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року № 2453-VI вбачається, що остання містить сталу складову: « 10» та динамічну: «мінімальних заробітних плат».

Конституційним Судом України в рішенні від 19.04.2000 року № 6-рп/2000 охарактеризовано сутність бланкетної норми шляхом зазначення, що основна особливість бланкетної диспозиції полягає у тому, що така норма має загальний і конкретизований зміст, а зміни, що вносяться до нормативно-правових актів інших галузей права, посилання на які містить бланкетна диспозиція, не змінюють словесно-документну форму кримінального закону.

Оскільки інститут мінімальної заробітної плати є міжгалузевим інститутом, положення Закону України від 06.12.2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» не регулюють відносини судоустрою, проте, ними запроваджено зміни по відношенню до загального правового регулювання розміру заробітної плати, що має бути враховано при визначенні її величини.

Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року N 20-рп/2011 передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

З огляду на вищевикладене, суд зазначає, що у даному випадку, не відбулось звуження прав позивача, оскільки розмір суддівської винагороди порівняно з минулими періодами не змінився.

Відповідно до ч.1 ст. 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Згідно з положеннями частин 1, 2 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Статтею 119 Бюджетного кодексу України нецільовим використанням бюджетних коштів є їх витрачання на цілі, що не відповідають: бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет); напрямам використання бюджетних коштів, визначеним у паспорті бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі) або в порядку використання бюджетних коштів; бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів).

З огляду на вище викладене суд зазначає, що Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 року №1801-VIII видатки на оплату суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, виходячи з посадового окладу 32000,00 грн. не передбачені, а тому відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати суддівської винагороди позивачу поза межами видатків державного бюджету на його оплату праці.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно положень статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, з врахуванням вищевикладеного, повно і всебічно з'ясувавши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2.

Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області, про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст рішення виготовлено 16 лютого 2018 року.

Суддя Мельников Р.В.