Постанова № 72278200, 14.02.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

14 лютого 2018 р. № 820/5858/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Зоркіної Ю.В.,

при секретарі судового засідання Пройдак С.М.

у присутності

представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 до Управління Державної міграційної служби України в Київській області, третя особа Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення

встановив

Позивач звернувся до суду з зазначеним адміністративним позовом, у якому просить суд: скасувати рішення № 152 від 02.11.2017 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці ОСОБА_5 ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1

Ухвалою суду від 06.12.2017 року у справі відкрито провадження та призначено справу до розгляду у підготовчому провадженні. Ухвалою від 11.01.2018 року підготовче провадження по справі закрито та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд їх задовольнити, посилаючись на те, що позивачці виданий дозвіл на імміграцію в Україну та відповідну тимчасову посвідку на постійне проживання, з терміном дії - безстроково. В порушення норм чинного законодавства, відповідач під час прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну не дотримався порядку, а саме позивачку не було запрошено для надання особистих пояснень, а також відповідачем не надсилався або не вручався позивачці висновок про перевірку матеріалів щодо законності надання дозволу на імміграцію, що фактично порушило її право на оскарження зазначеного висновку. Також зазначив, що надання дозволу на імміграцію на підставі рішення Виконавчого комітету Жовтневої сільської ради Кагарського району від 30.01.2005р., свідчить про необізнаність посадових осіб Виконавчого комітету сільської ради та службових осіб ВГФРФО ГУ МВС України в Київській області під час прийняття рішення про надання дозволу на імміграцію позивачу, про зміну порядку встановлення піклування у зв'язку з прийняттям нового ЦК України, за рішенням суду і жодним чином не вказує на наявність неправомірних дій з боку позивачки. Також позивач зазначив, що в період її проживання на території України на підставі рішення про імміграцію в Україну у неї народилася дитина.

Відповідач надав суду відзив на позов, у якому проти задоволення позовних вимог заперечував, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що позивачка звертаючись до відповідного органу міграційної служби з заявою про надання дозволу на імміграцію, як підставу для отримання такого дозволу зазначила, що є піклувальником громадянки України (п.2 ч.3 ст.4 закону України «Про імміграцію»), надавши на підтвердження цього факту рішення виконавчого комітету Жовтневої сільської ради Кагарлицького району київської області від 30.01.2005 року. Проте з 01.01.2004 року вступив в силу новий ЦК України, відповідно до якого піклування на фізичною особою встановлюється виключно на підставі рішення суду. Зазначені підстави на думку відповідача є підставою для скасування дозволу на імміграцію, оскільки останній отриманий на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність (ст.12 Закону України «Про імміграцію»). Також у прохальній частині відзиву на позов відповідач просив розглянути справу за відсутності його представника.

Представник третьої особи в судове засідання не прибув, пояснення щодо позову не надав

Суд, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, дослідивши матеріали адміністративної справи, встановив наступні обставини.

Рішенням Виконавчого комітету Жовтневої сільської ради Кагарлицького району Київської області від 30.01.2005 року над ОСОБА_6 призначено піклувальником ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4.

15.08.2005 року, громадянка СРВ ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4, звернулась до Кагарлицького РВ ГУ МВС України в Київській області з клопотанням про отримання дозволу на імміграцію в Україну на підставі п. 2 ч.3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» як особа, яка є піклувальницею одинокої громадянки України та надала відповідачеві відповідний пакет документів.

За результатами розгляду вказаної заяви, 05.01.2006 року відділом у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, позивачці надано дозвіл на імміграцію в Україну та видано посвідку на постійне проживання КВ № 10717/54003.

05.11.2012 року ГУДМС в Харківській області за досягненням 25 річного віку позивачці здійснено обмін посвідки на постійне проживання на нову ХР № 27008.

На підставі запиту ГУ ДМС України в Харківській області від 28.07.2017 року № 04/17983 відповідачем проведено перевірку законності надання дозволу на імміграцію громадянці ОСОБА_7 Республіки ОСОБА_5 ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4.

За результатами проведеної перевірки складено висновок, відповідно до якого рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну позивачки суперечить вимогам ЦК України, який набрав чинності з 01.01.2004р. Отже, підставою для прийняття рішення про надання іноземцю та особі без громадянства дозволу на імміграцію відповідно до п. 2 ч.3 ст. 4 Закону України "Про імміграцію" може бути тільки рішення суду про призначення його опікуном чи піклувальником громадянина України, або встановлення над ним опіки чи піклування громадянина України. Таким чином, рішення прийняте ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області від 05.01.2006 року про надання дозволу на імміграцію громадянці СРВ ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 є таким, що суперечить вимогам законодавства і підлягає скасуванню.

02.11.2017 Управлінням Державної міграційної служби України в Київській області прийнято рішення № 132 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці ОСОБА_5 ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 від 05.01.2006 року на підставі пункту 1,6 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію».

Перевіряючи оскаржуване рішення відповідача на відповідність положенням ч.2 ст.2 КАС України суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про імміграцію", в редакції, яка діяла на час винесення рішення про скасування дозволу, дозвіл на імміграцію може бути скасовано, в т.ч. якщо: з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; в інших випадках, передбачених законами України.

З копії рішення спеціаліста ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області від 06.05.2016 року про скасування дозволу на імміграцію вбачається, що підставою для скасування позивачу дозволу на імміграцію зазначено п. 1, 6 ч.1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію", тобто надання дозволу на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність в інших випадках, передбачених законами України, зокрема, відповідачем зазначено про надання дозволу на підставі рішення виконавчого комітету Жовтневої сільської ради Кагарлицького району, яке не може бути підставою для визнання позивача опікуном, оскільки суперечить нормам ЦК України, що діяло на час прийняття зазначеного рішення, може бути тільки рішення суду про призначення його опікуном чи піклувальником.

Проте суд зазначає, що відповідачем відповідно до положень ст.ст. 77-78 КАС України не надано доказів того, що зазначене вище рішення виконавчого комітету сільської ради є підробленим документом або документом, що втратив чинність.

Також суд зазначає, що відповідачем не було надано до суду будь - яких доказів, що під час надання дозволу на імміграцію позивачу відповідач був позбавлений права надати правову оцінку наданих позивачкою документів для отримання відповідного дозволу на імміграцію в Україну на підставі п.2 ч.3 ст. 4 Закону України "Про імміграцію".

Крім того будь-яких порушень законодавства та відсутності необхідних документів уповноваженим державним органом під час розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію виявлено не було, уповноважений державний орган України з питань імміграційної політики визнав правомірність прибуття позивачки в Україну, правомірність подальшого проживання та правомірність набуття дозволу на імміграцію в силу прямої дії закону.

Відповідно до п. 3, п. 8, п. 9 ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Суд зазначає, що відповідно до п.п. 21-24 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 року № 1983, дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав. Питання щодо скасування дозволу вправі порушити орган внутрішніх справ, інший орган виконавчої влади, який у межах наданих йому повноважень забезпечує виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію. Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу, який приймав рішення про надання такого дозволу. ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти. Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України "Про імміграцію".

Долучені до матеріалів справи документи не містять доказів дотримання процедури, визначеної п.п. 21-24 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 року № 1983.

Суд також звертає увагу на те, що відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про імміграцію", в чинній час прийняття рішення редакції, орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем проживання особи, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, не пізніш як у тижневий строк з дня отримання цього рішення надсилає його копію особі та вилучає у неї посвідку на постійне проживання. Доказів вчинення вказаних дій до матеріалів справи відповідачем та третьою особою не надано.

Крім того, при розгляді зазначеної справи судом враховано, що на підставі отриманого дозволу на імміграцію та отриманої посвідки на постійне проживання позивач тривалий час проживає на території України, доказів порушення законодавства позивачкою суду не надано.

Суд також звертає увагу на те, що відповідно до ст.13 Закону України “Про імміграцію” особа, відносно якої прийнято рішення щодо скасування дозволу на імміграцію – зобов’язана протягом місяця виїхати з України.

Матеріалами справи підтверджено, що громадянка ОСОБА_5 ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 має неповнолітню дитину ОСОБА_4 ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2, яка згідно довідки № НОМЕР_1 ДМС України в Харківській області від 30.09.2015 року є громадянином України (а.с.14-15).

Суд зазначає, що міжнародними договорами, ратифікованими Україною встановлено, що дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (Конвенція про права дитини, затверджена ООН від 20 листопада 1989, Конвенція (Конвенцію ратифіковано постановою ВР № 789-XII від 27.02.91 (ст.9 ); дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним, такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини (Конвенція про контакт з дітьми (ETS N 192) (укр/рос) № ETSN192, 15.05.2003, Конвенція, Рада Європи ( Конвенцію ратифіковано з заявою Законом № 166-V від 20.09.2006 (ст..4 )

Статтею 11, 12,14 Закону України “Про охорону дитинства” визначено, що кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Отже нормами національного законодавства та міжнародного законодавства передбачено, що батьки мають мешкати разом з дітьми. Розлучення матері з дитиною може мати місце лише в інтересах дитини.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд вважає за необхідне застосувати положення ст..17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, якою встановлено встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Згідно судової практики: "для матері і дитини головним елементом сімейного життя є можливість постійного спільного проживання" (постанова по справі "МакМайкл проти Сполученого Королевства" (McMichael v. United Kingdom) від 24.02.1995 р., Series A, № 307, р. 55, § 86).

Влаштування сімейного життя в країні громадянства матері істотно суперечить інтересам та можливостям дитини налагодити в країні батьків соціальну адаптацію. Зазначене насамперед підтверджується тим, що дитина все своє свідоме життя мешкає разом з батьками в Україні, володіє мовами для спілкування в Україні. На необхідність врахування зазначених обставин також звернув увагу Європейський суд з прав людини та визнав наявність порушення ст.8 Конвенції у зіставленні з нормами національного міграційного законодавства у справі СЕН (SEN) проти Нідерландів, скарга № 31465/96, постанова суду від 21 грудня 2001 р. Так, в п.40 зазначеної постанові зазначено, що діти усе своє життя мешкали у Нідерландах у культурному оточенні вказаної країни, відвідують школу (постанова по справі "Беррехаб против Ни дерландов", р. 8, § 7 и р. 16, § 29). Оскільки діти усе життя мешкають на території іншої країни у них окрім національного походження або зовсім відсутні або мінімальні зв’язки з країною походження (постанова по справі "Мехми против Франции" (Mehmi v. France) від 26.09.1997 року Reports 1997-VI, р. 1971, § 36), таким чином, відносно них маються певні труднощі щодо перенесення сімейного життя до іншої країни (справи 'Тюль против Швейцарии", р. 176, § 42, "Ахмут против Нидерландов", р. 2033, § 69). В цих умовах переїзд до Нідерландів став би доцільним засобом впорядкування родинного життя з участю дитини, оскільки через неповноліття виникає особлива необхідність інтегрування у родину батьків, яка також відповідає прагненню останніх турбуватися про дитину ("Йохансен против Норвегии" (Johansen v. Norway) от 7 августа 1996 г., Reports 1996-III, pp.1001— 1002, § 52, и pp. 1003— 1004, § 64, постанова по справі "X, Y и Z против Соединенного Королевства" (X, Y and Z v. United Kingdom) от 22 апреля 1997 г., Reports 1997-П, р. 632, § 43.

Як вже зазначалося вище, відповідно до п.п. 21-24 “Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень”, затвердженого Постановою КМ України № 1983 від 26.12.2002р., департамент, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання.

На порушення зазначених приписів внутрішнього законодавства оскаржуване рішення (висновок) не містить позначення, що вивчались обставини наявності у матері неповнолітньої дитини, тривалість терміну перебування дитини в Україні, її соціальні зв’язки, можливі негативні наслідки якщо дитина має переїхати разом з матір’ю до її країни походження.

Отже, втручання органу державної влади в сімейне життя позивачки є неправомірним, оскільки, не враховувався неповнолітній вік дитини, законні права дитини на проживання разом з батьками.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що скасовуючи посвідку на постійне проживання позивачці, матері неповнолітньої дитини та встановивши їй в силу ст.13 Закону України “Про імміграцію” обов’язок у місячний термін виїхати з України відповідач порушив право дитини на проживання разом з батьками, постійний контакт з матір’ю, пріоритету сімейного виховання, фактично здійснив розлучення матері і дитини, що не відповідає інтересам дитини, не має достатнього балансу інтересів між можливими інтересами держави в сфері міграційної політики та несприятливими наслідками для інтересів приватного і сімейного життя родини позивачки і її неповнолітньої дитини.

Відповідно до ст. ст.7, 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У відповідності до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі викладеного вище, суд приходить до висновку, що відповідачем в судовому засіданні не доведено правомірність оскаржуваного рішення, а отже вимоги позивача є такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 257, 258, 262, 246, 255, 295 КАС України, суд -

вирішив:

Адміністративний позов – задовольнити.

Скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Київській області № 152 від 02.11.2017 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці ОСОБА_5 ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1

Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України, тобто протягом 30 днів з дати складення судового рішення у повному обсязі, а набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду. Скарга може бути подана у порядку ч.1 ст.297 КАС України безпосередньо до Харківського апеляційного адміністративного суду або у порядку п.15.5 Розділу VII КАС України до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.

У повному обсязі рішення складено 19.02.2018 року

Суддя Зоркіна Ю.В.