Постанова № 72265842, 15.02.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Постанова

Іменем України

15 лютого 2018 року

м. Харків

справа № 640/15754/17

провадження № 22-ц/790/922/18

Апеляційний суд Харківської області у складі:

головуючого, судді - Хорошевського О.М.

суддів: Бровченка І.О.,

Бурлаки І.В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2

представник позивача - ОСОБА_3

відповідач - Харківська міська рада

представник відповідача - ОСОБА_4

третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Поляк Д.В.

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 21 листопада 2017 року, головуючого першої інстанції судді Попрас В.О. по справі № 640/15754/17 за позовом ОСОБА_2 до Харківської міської ради, третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Поляк Дмитро Васильович про визнання особи добросовісним набувачем та визнання права власності,-

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до Харківської міської ради, в якому просив признати його добросовісним набувачем гаражу загальною площею 90,86 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, придбаного на підставі договору купівлі-продажу від 04.07.2016 р., посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Поляк Д.В. та визнати за позивачем право власності на вказаний гараж.

В обґрунтування зазначав, що 04.07.2016 р. ОСОБА_7 та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу гаражу, згідно якого ОСОБА_2 купив та прийняв у власність гараж загальною площею 90,86 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, сплативши за нього 30 162,00 грн.

На момент підписання договору купівлі-продажу вказаний вище гараж належав ОСОБА_7 на підставі рішення Київського районного суду м. Харкова від 25.01.2016 р. по справі № 640/20863/15. Апеляційним судом Харківської області за апеляційною скаргою Харківської міської ради скасовано рішення Київського районного суду м. Харкова від 25.01.2016 р. та відмовлено у задоволені позовних вимог ОСОБА_7 про визнання прав власності на гараж.

Пізніше Харківська міська рада звернулася до Київського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про визнання договору купівлі-продажу гаражу - недійсним. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 07.02.2017 р. визнано недійсним договір купівлі-продажу гаражу.

Харківська міська рада не визнає та оспорює право власності позивача на гараж та вважає, що позивач не є належним власником гаражу, оскільки ОСОБА_7 не мала право укладати з позивачем договір купівлі-продажу гаражу, так як не є його власником. Проте, позивача вважає, що він є законним та правомірним власником спірного гаражу, оскільки на момент укладання договору купівлі-продажу гаражу ОСОБА_7 мала на нього право власності, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 11.03.2016 р. за № 868962063101 на підставі рішення Київського районного суду м. Харкова від 25.01.2016 р. по справі № 640/20863/15ц.

Позивач вважає, що він є добросовісним набувачем гаражу, тому гараж не може бути витребуваний у нього, оскільки відсутні підстави, передбачені ст. 388 ЦК України.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 21 листопада 2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3, посилаючись на ті ж самі доводи, що викладені в позовній заяві, просить скасувати рішення суду першої інстанції, як незаконне та необґрунтоване та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Зазначає, що під час укладання договору купівлі-продажу, нотаріусом було перевірено належність ОСОБА_7 гаражу на праві власності, що підтвердило наявність у ОСОБА_7 права власності на нерухоме майно набуте на підставі вказаного рішення Київського районного суду м. Харкова, яке набрало законної сили.

Таким чином, позивач не мав жодних сумнівів з приводу того, що у ОСОБА_7 є всі необхідні підстави для здійснення правочину.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що звернення до суду з позовом про визнання добросовісним набувачем не є належним способом судового захисту, спірний гараж є самочинно побудованим та не є об'єктом права власності, а тому позовні вимоги ОСОБА_2 задоволенню не підлягають.

Судова колегія погоджується з таким висновком.

З матеріалів справи вбачається, що 25.01.2016 року Київським районним судом м. Харкова ухвалено рішення у справі № 640/20863/15-ц, яким задоволено позовні вимоги ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про поділ спільного майна подружжя. В порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_7 визнано право власності на гараж площею 90,86 м.кв., що знаходиться по АДРЕСА_1.

04.07.2016 року ОСОБА_7, згідно договору купівлі-продажу, продала ОСОБА_2 спірний гараж.

31.08.2016 року Апеляційним судом Харківської області ухвалено рішення про скасування рішення Київського районного суду м. Харкова від 25.01.2016 року в частині задоволення позову про визнання права особистої приватної власності за ОСОБА_7 на гараж площею 90,86 м.кв. по АДРЕСА_1 та в задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 про визнання права власності на спірний гараж відмовлено. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Відповідно до ст. 376 ЦК України, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Ні позивача, ні ОСОБА_7, за якою раніше рішенням суду визнавалось право власності на спірний гараж, земельну ділянку у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно, з метою його збереження, не отримувала.

Статтею 12 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на території міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад. На підставі ст. 83 цього кодексу землі, які належать на праві власності територіальним громадам міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають, зокрема, усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Обов'язковою умовою визнання за рішенням суду права власності на самочинно збудоване нерухоме майно є відсутність порушення прав інших осіб, як зазначено у ч.5 ст.376 ЦК України.

Самочинно побудований спірний Гараж знаходиться на земельній ділянці комунальної власності, а отже порушуються інтереси власника земельної ділянки - Харківської міської ради щодо розпорядження власним майном на власний розсуд.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок, що встановлено ч.4 ст.376 ЦК України.

Рішеннями Київського районного суду м. Харкова від 07.02.2017 року та Апеляційного суду Харківської області від 07.06.2017 року встановлено, що укладений договір купівлі-продажу спірного Гаражу від 04.07.2016 року суперечить вимогам чинного цивільного законодавства, суперечить інтересам держави і суспільства.

За змістом частини другої статті 377 ЦК України та частини шостої статті 120 ЗК України кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).

Укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов'язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.

Положення зазначених правових норм спрямовані на впровадження принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та об'єктів нерухомості, які на ній розташовані.

Таким чином, у договорі купівлі-продажу (або іншому договорі про відчуження) будинку (будівлі, споруди) повинен позначатись кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду.

В договорі купівлі-продажу спірного гаражу кадастровий номер земельної ділянки, на якій розміщено гараж відсутній, що є порушенням істотних умов договору та діючого законодавства.

Враховуючи викладене, відсутні підстави для визнання за ОСОБА_2 права власності на спірний гараж, придбаного на підставі договору купівлі-продажу від 04.07.2016 року.

Набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з'ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.

ОСОБА_7 та ОСОБА_2 з 23.08.1997 року перебували у шлюбі. Спірний гараж був побудований у шлюбі за спільні кошти самочинно на земельній ділянці, яка під будівництво гаражу не виділялась, про що позивачу ОСОБА_2 було відомо.

Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не має на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Одним із випадків, коли майно можливо витребувати від добросовісного набувача, є вибуття такого майна поза волею власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК України). За змістом зазначеної норми майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Звернення до суду з позовом про визнання добросовісним набувачем не є належним способом судового захисту (ст. 16 ЦК України).

Добросовісність набуття є обставиною, що має значення для справи та підлягає доказуванню. У зв'язку з цим не підлягають розгляду позовні вимоги про визнання набувача майна добросовісним, оскільки відповідно до ст.338 ЦК України питання добросовісності набуття майна є одним із фактів, що має значення для вирішення справи і встановлюється судом відповідно до ст. 264 ЦПК України.

У той же час покупець не може бути визнаний добросовісним набувачем, якщо на момент укладення відплатної угоди щодо спірного майна мали місце претензії третіх осіб, про які покупцю було відомо і які згодом були в установленому порядку визнані правомірними (рішення ВСУ від 19.01.2011 у справі №6-13839св10).

Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил (ч.1 ст.376 ЦК України). Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч.2 ст.376 ЦК України).

Згідно ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Виходячи зі змісту п.8 «Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно», затвердженого наказом Мін'юсту від 7.02.2002 №7/5 (зі змінами і доповненнями станом на 22 січня 2009 p.), право власності на новостворене нерухоме майно виникає у особи, яка створила це майно, після закінчення будівництва об'єкта нерухомості, введення його в експлуатацію, отримання свідоцтва про право власності та реєстрації права власності.

Згідно ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є дата реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації або видачі сертифіката. Експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.

Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку (будівлі, споруди тощо) після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на таке майно. Однак для цього, не будучи житловим будинком (будівлею, спорудою тощо) з юридичної точки зору, об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки, відтак є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати на праві власності.

Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду України від 18.11.2015 у справі №6-388цс15, від 16.12.2015 у справі №6-2710цс15.

Судом було вірно встановлено, що скасування рішення Київського районного суду м. Харкова від 25.01.2016, на підставі якого у ОСОБА_7 виникло право власності на гараж, є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 04.07.2016 р. та його скасування.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 07.02.2017, яке набрало законної сили, задоволено позов Харківської міської ради, визнано недійсним та скасовано договір купівлі-продажу від 04.07.2016, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 Вказаний договір купівлі-продажу суперечить вимогам чинного цивільного законодавства, інтересам держави і суспільства, у зв'язку з чим, відповідно до ст. ст. 16, 203, 215 ЦК України, є недійсним.

Доводи, викладені представником позивача в апеляційній скарзі висновків суду не спростовують, були предметом розгляду судом першої інстанції, яким суд дав належну оцінку та не дають підстав для скасування чи зміни ухваленого у справі рішення.

З огляду на викладене, та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України судова колегія вважає за необхідне відхилити апеляційну скаргу та залишити рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ч. 1 ст. 375, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 21 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 15.02.2018 року.

Головуючий - О.М. Хорошевський

Судді - І.О. Бровченко

І.В. Бурлака