Ухвала суду № 72265515, 12.02.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 466/5566/17 Головуючий у 1 інстанції: Білінська Г.Б.

Провадження № 11-кп/783/1218/17 Доповідач: Урдюк Т. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого судді Урдюк Т.М.,

суддів: Гуцала І.П., Танечника І.І.,

секретаря Мазур-Іванько Ж.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу адвоката Літовченко Людмили Рафаїлівни в інтересах обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Львова, фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, на вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 26 жовтня 2017 року відносно нього,

з участю прокурора Свореня І.М.,

обвинуваченого ОСОБА_2,

його захисника - адвоката Літовченко Л.Р.,

потерпілої ОСОБА_3,

в с т а н о в и л а:

вищевказаним вироком ОСОБА_2 визнано винним та засуджено за ч.2 ст.186 КК України до 4 (чотирьох) років позбавлення волі.

Згідно зі ст.71 КК України частково приєднано невідбуте покарання за вироком Сихівського районного суду м. Львова від 26 січня 2017 року та ухвалено остаточно вважати його засудженим на 4 (чотири) роки 1 (один) місяць позбавлення волі.

Запобіжний захід - заставу залишено до набрання вироком законної сили.

Зараховано в строк покарання термін перебування під вартою з 31.07.2017 року по 09.10.2017 року.

Згідно з вироком, ОСОБА_2 визнано винним у тому, що він, маючи умисел на заволодіння чужим майном, повторно, за попередньою змовою групою осіб, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, 29.06.2017 року біля 21 год., перебуваючи на АДРЕСА_2, проник в автомобіль ВАЗ 2106 д.р.н.НОМЕР_3 звідки відкрито викрав дитяче крісло, вартістю 1999 грн., чим спричинив збитки потерпілій ОСОБА_3 на аналогічну суму.

Не погоджуючись із даним вироком, захисник обвинуваченого ОСОБА_2 - адвокат Літовченко Л.Р. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 26 жовтня 2017 року відносно ОСОБА_2 та ухвалити новий виправдувальний вирок.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог адвокат покликається на те, що жодних доказів участі ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України, досудовим слідством не здобуто та його вина у вчиненні цього злочину під час судового розгляду не доведена.

Як зазначає захисник, ОСОБА_2 не має жодного відношення до викрадення дитячого автомобільного крісла, а це викрадення вчинили особи, матеріали відносно яких виділено в окреме провадження.

Заслухавши доповідача, обвинуваченого та захисника на підтримання поданої апеляційної скарги, прокурора, який заперечив проти апеляційних вимог, думку потерпілої, прослухавши звукозаписи на технічних носіях, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи скарги, колегія суддів вважає, що така не підлягає до задоволення.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, ухваленим компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.

За приписами ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження оцінює кожен доказ з точку зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Згідно з роз'ясненнями п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» від 29 червня 1990 року № 5 висновки суду щодо оцінки доказів належить викласти у вироку в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу. Прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути мотивовано.

Перевіривши висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України, колегія суддів уважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, є обґрунтованими, підтвердженими зібраними у встановленому законом порядку доказами, ретельно перевіреними та дослідженими в судовому засіданні.

Незважаючи на невизнання ОСОБА_2 вини у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, який як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді зазначив, що вказаний злочин вчинений іншими особами, матеріали відносно яких виділено в окреме провадження, його показання спростовуються наявними в матеріалах провадження доказами.

Зокрема, згідно з показаннями потерпілої ОСОБА_3, яка, зокрема, і в апеляційному суді зазначила, що 29.06.2017 року вона перебувала вдома за адресою: АДРЕСА_2 близько 20 год. 30 хв., та вирішила піти з дитиною в магазин за продуктами. Вийшовши з під'їзду, вона побачила, що у її автомобілі НОМЕР_1, перебуває невідомий їй чоловік, у руках якого був ніж. Вона одразу підійшла до автомобіля та стала кричати до нього, щоб той вийшов з автомобіля, після чого він вийшов з автомобіля та пішов у сторону «Рукавички». Тоді вона помітила, що деякі ремені безпеки в машині, на які кріпиться автомобільне крісло, зрізані. Після чого вона закрила двері автомобіля та пішла до магазину, в якому перебувала до 10 хв. Коли вона підходила до свого будинку, побачила, що біля її автомобіля перебуває двоє інших чоловіків. Вона почала кричати їм, щоб вони відійшли від автомобіля і швидким кроком йшла до автомобіля, вони бачили її та чули, в той час вони жодним чином не відреагували на її слова, один з них - саме ОСОБА_2 тримав двері та допомагав іншому, який дорізав паски безпеки автомобільного крісла. Як вона почала наближатися до них, такі витягнули автомобільне крісло та втекли в сторону магазину «Рукавички». Бігти за ними у неї не було можливості, так як вона була з дитиною. Після чого, до неї підбігли діти, які сказали, що бачили як невідомі чоловіки занесли автомобільне крісло в кущі. Підійшовши до кущів, на які вказали діти, потерпіла побачила троє невідомих чоловіків, яких вона бачила біля свого автомобіля. Коли останні побачили як потерпіла разом з дітьми почали наближатись до них, такі чоловіки почали розходитись в різні сторони, передаючи крісло з рук в руки, внаслідок чого крісло опинилося в руках чоловіка, якого вона бачила перший раз біля автомобіля. Після цього такий побіг за будинок, вона з дітьми побігла за ним, внаслідок чого він поклав крісло біля будинку на тротуарі та побіг у невідомому напрямку.

Вказані показання потерпілої узгоджуються в повній мірі з іншими наявними у справі доказами, зокрема із: заявою потерпілої про вчинення злочину аналогічного змісту від 30.06.2017 року (а.к.п.3), протоколом огляду місця події від 29.06.2017 року, яким є автомобіль НОМЕР_2, де зазначається, що паски безпеки кріплення дитячого крісла зрізані (а.к.п.10), протоколом огляду предмету - дитячого автомобільного крісла від 03.07.2017 року, яке було виявлено потерпілою після його викрадення (а.к.п.14) та постановою про приєднання до справи речових доказів від 03.07.2017 року (а.к.п. 17), протоколом пред'явлення особи для впізнання від 18.07.2017 року (а.к.п.37-40), з якого вбачається, що потерпіла серед інших пред'явлених до впізнання осіб опізнала обвинуваченого ОСОБА_2, як особу, яка разом іншими невідомими чоловіками 29.06.2017 року відкрито викрала із її автомобіля дитяче крісло.

Протягом досудового розслідування та під час судового розгляду потерпілою були надані ідентичні за змістом показання та підстав не довіряти таким у суду немає.

Вказані показання судом першої інстанції перевірено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону та їх обґрунтовано покладено в основу вироку, оскільки вони логічні, послідовні, об'єктивно узгоджуються між собою та з іншими доказами, якими суд мотивував свої висновки.

Суд обґрунтовано визнав фотографії, зроблені потерпілою в день викрадення її майна біля будинку АДРЕСА_2, недопустимим доказом, оскільки фотографії не містять цифрового датування та ідентифікації часу відтворення осіб та подій, та даний доказ не поклав в основу оскаржуваного вироку.

З показань потерпілої, які визнаються судом належним, допустимим та достатнім доказом у провадженні, чітко видно, що одним із трьох осіб, які 29.06.2017 року біля 21 год., на АДРЕСА_2,викрадали з автомобіля ВАЗ 2106 д.р.н.НОМЕР_3 дитяче автомобільне крісло ОСОБА_3 та дії яких були узгодженими, був саме ОСОБА_2 Таке викрадення відбувалося у присутності потерпілої, яка усвідомлювала протиправний характер цих осіб, та незважаючи на крики та слова останньої щодо припинення протиправності діянь, усвідомлюючи, що їх дії були помічені, продовжили свої протиправні дії та заволоділи майном ОСОБА_3 Під час вчинення злочину ОСОБА_2 тримав двері автомобіля та допомагав іншій особі витягнути дитяче крісло з машини.

З огляду на наведене, твердження захисника Літовченко Л.Р. про відсутність в діях обвинуваченого ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України, є безпідставними та розцінюються як спосіб уникнути відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення.

Відповідно до вимог ст.65 КК України та п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання суд повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для виправлення та попередження нових злочинів.

При призначенні покарання ОСОБА_2, суд відповідно до вимог ст.ст.50, 65 КК України врахував характер, ступінь тяжкості кримінального правопорушення, відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, особу обвинуваченого, який вину не визнав, раніше притягався до кримінальної відповідальності та злочин вчинив під час іспитового терміну, визначеного попереднім вироком, правомірно призначивши обвинуваченому покарання в межах санкції ч.2 ст.186 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки, та на підставі ст.71 КК України остаточно визначив покарання у виді чотирьох років одного місяця позбавлення волі.

На думку колегії суддів указаний строк покарання відповідає ступеню вчиненого кримінального правопорушення із точки зору його справедливості, розумності та достатності, а вирок в цій частині належним чином мотивований.

Порушень вимог кримінального процесуального закону, які є підставою для зміни чи скасування вироку, колегією суддів апеляційного суду не встановлено.

Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що вирок суду першої інстанції є законним, обґрунтованим й вмотивованим, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 409 КПК України,

п о с т а н о в и л а:

вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 26 жовтня 2017 року відносно ОСОБА_2 залишити без змін, апеляційну скаргу адвоката Літовченко Людмили Рафаїлівни в його інтересах - без задоволення.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її оголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Судді:

Т.М.Урдюк І.П.Гуцал І.І.Танечник