Рішення № 72264173, 08.02.2018, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 08.02.2018

Справа № 320/7224/17

Провадження № 2-а/320/39/18

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 лютого 2018 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді - ОСОБА_1,

при секретарі – Луценко П.В.,

за участю: представника відповідача – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання незаконною відмову в призначенні пенсії за віком та зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом про визнання незаконною відмову в призначенні пенсії за віком та зобов’язання вчинити дії, в якому просив суд визнати протиправним та нечинним з моменту прийняття рішення ОСОБА_4 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, викладене у формі Повідомлення № 5130 від 27.09.2017 року, про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_3 та зобов’язати Мелітопольське об’єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити та виплачувати йому пенсію за віком, починаючи з 29.08.2017 року, відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

Позовні вимоги обґрунтовані ним, що 29.08.2017 року позивач звернувся до ОСОБА_4 об’єднаного управління Пенсійного фонду України із заявою про призначення йому пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 року за № 1058 «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Однак, на підставі рішення ОСОБА_4 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, оформленого повідомленням про відмову в призначенні пенсії за віком від 27.09.2017 року за № 5130, йому було відмовлено у призначенні пенсії за віком. Рішення про відмову в призначення пенсії мотивоване тим, що надані позивачем документи не відповідають вимогам Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 – а саме не надано документа, який би підтверджував місце проживання в Україні. Зазначено, що через відсутність Угоди між Урядами України та Ізраїлю щодо пенсійного забезпечення громадян немає підстав для розгляду питання призначення пенсії за віком ОСОБА_3 за іншими нормативними актами. Вказано, що заява про призначення пенсії мала була б бути подана позивачем безпосередньо до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації). Та до заяви про призначення пенсії за віком має бути доданий документ про місце проживання (реєстрації) особи в Україні. Як зазначає позивач, зі змісту рішення слідує, що ОСОБА_3 виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю (не набувши статусу «пенсіонер»), тобто, не виконуються вимоги пункту 1.1. та 1.2. Порядку, а саме звернувся із заявою про призначення пенсії за віком до органу не за місцем проживання (реєстрації). Проте, на думку позивача, така позиція відповідача є хибною та не узгоджується з приписами чинного законодавства України, яке регулює порядок нарахування та призначення пенсії за віком. Зазначає, що разом з дружиною виїхали з України на постійне місце проживання в Ізраїль, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. В паспорті вказано, що позивач є громадянином України,та мається відмітка «Постійне проживання в Ізраїлі». Перед виїздом за кордон позивач разом з дружиною ОСОБА_5 постійно мешкали за адресою: Україна, Запорізька обл., м. Мелітополь, бульвар 30-річчя ПеремогиАДРЕСА_1 у належній їхній сім’ї квартирі. Звертаючись із заявою про призначення пенсії за віком, позивач досяг пенсійного віку та має необхідний та достатній страховий стаж для призначення йому пенсії за віком, визначений ч. 1 ст. 26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що підтверджується трудовою книжкою позивача. Позивач у період часу з 1974 року по 1999 рік працював на території України та з його заробітної плати сплачувались всі необхідні внески до системи пенсійного забезпечення, що передбачені чинним законодавством. 16.05.2002 року позивачеві була присвоєна друга група інвалідності.

У судове засідання, призначене по даній справі позивач та його представник ОСОБА_6 не з’явились, до суду надійшла заява від представника позивача про розгляд справи за відсутності позивача, позовні вимоги підтримує повністю з підстав, зазначених в позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_4 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області ОСОБА_2 у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, до суду були подані письмові заперечення на позов, які були долучені до матеріалів справи. Зі змісту письмових заперечень та пояснень представника відповідача слідує, що відповідно до п. 2.1. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року за № 22-1, до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про місце проживання (реєстрації) особи в Україні. Відповідно до п. 2.9 Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред’явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Згідно з п. 1 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року за № 2503-XII, документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України, є паспорт громадянина України. Паспорт є дійсним для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Відповідно до п. 2 Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого Постановою ВРУ від 23.02.2007 року № 719-V, паспорт громадянина України для виїзду за кордон – це документ, що посвідчує особу громадянина України під час перетину ним державного кордону України та перебування за кордоном. Представник відповідача суду пояснив, що позивач виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю, тобто не виконуються умови пункту 1.1 та 1.2 Порядку, а саме звернувся із заявою про призначення пенсії за віком до органу не за місцем проживання (реєстрації). На теперішній час відсутня Угода між Урядом України та Ізраїлю, тому розглядати питання щодо призначення пенсії за віком позивачу за іншими нормативними документами не має підстав. Таким чином, як вказано у запереченнях, Мелітопольське об’єднане управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області не вбачає в своїх діях протиправності та неправомірності.

Вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши письмові докази у справі, суд приходить до висновків про часткове задоволення позовних вимог позивача ОСОБА_3 з наступних підстав.

У судовому засіданні було встановлено, що 29.08.2017 року позивач ОСОБА_3 звернувся до ОСОБА_4 об’єднаного управління Пенсійного фонду України із заявою про призначення йому пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 року за № 1058 «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

На підставі рішення ОСОБА_4 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, оформленого Повідомленням про відмову в призначенні пенсії за віком від 27.09.2017 року за № 5130, позивачеві було відмовлено у призначенні пенсії за віком.

Рішення про відмову в призначення пенсії мотивоване тим, що надані позивачем документи не відповідають вимогам Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 – а саме не надано документа, який би підтверджував місце проживання в Україні.

Зазначено, що через відсутність Угоди між Урядами України та Ізраїлю щодо пенсійного забезпечення громадян немає підстав для розгляду питання призначення пенсії за віком ОСОБА_3 за іншими нормативними актами.

Вказано, що заява про призначення пенсії мала була б бути подана позивачем безпосередньо до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації). Та до заяви про призначення пенсії за віком має бути доданий документ про місце проживання (реєстрації) особи в Україні.

Зазначено, що особа, яка звертається за пенсією повинна пред’явити паспорт (або інший документ, який засвідчує особу, місце її проживання (реєстрації) та вік), оскільки на переконання відповідача, єдиним документом, що підтверджує громадянство України, є паспорт громадянина України.

Зі змісту рішення слідує, що ОСОБА_3 виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю (не набувши статусу «пенсіонер»), тобто, не виконуються вимоги пункту 1.1. та 1.2. Порядку, а саме звернувся із заявою про призначення пенсії за віком до органу не за місцем проживання (реєстрації).

Проте, суд вважає таку позицію відповідача необґрунтованою та хибною, що не узгоджується з приписами чинного законодавства України, яке регулює порядок нарахування та призначення пенсії за віком.

А саме: як було встановлено судом під час слухання справи, позивач виїхав з України на постійне місце проживання в Ізраїль, де позивач був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль, що підтверджується відміткою в паспорті громадянина України для виїзду за кордон серії PU 144952 від 31.03.2017, виданого на ім’я ОСОБА_3.

В паспорті зазначено, що позивач ОСОБА_7 є громадянином України та мається відмітка «Постійне проживання в Ізраїлі».

Позивачем до суду була надана Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22.09.2017 року, зі змісту якої слідує, що позивач має у власності квартиру № 25 по бульвару 30-річчя Перемоги, буд. 16 у м. Мелітополь Запорізької області, в якій має зареєстроване місце проживання.

Звертаючись із заявою про призначення пенсії за віком, позивач досяг пенсійного віку та відповідно до записів трудової книжки позивача ОСОБА_3, останній має необхідний та достатній страховий стаж для призначення йому пенсії за віком, визначений ч. 1 ст. 26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Зі змісту записів у трудовій книжці зазначається, що позивач у період часу з 1974 року по 1999 рік працював на території України.

Як зазначив у позові позивач ОСОБА_3 та ці обставини не заперечувались представником відповідача, з заробітної плати, яку отримував за вказаний період часу позивач, сплачувались всі необхідні внески до системи пенсійного забезпечення, що передбачені чинним законодавством.

16.05.2002 року позивачеві була присвоєна друга група інвалідності, що підтверджується посвідченнями серії АБ № 468672 та сері С № 286931.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (частина третя статті 25 Конституції України).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 49, другим реченням статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Конституційний Суд України в рішенні від 07.10.2009 р. по справі № 25-рп/2009 визнав такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір. Зазначені положення Закону втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

В пункті 3.3 рішення зазначено, що оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Окрім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ дійшов до висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в України, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою: статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з ч. 2 ст.6 КАС України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про громадянство» встановлено, що документами, які підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Отже, право громадянина на призначення пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні та відсутність на даний час механізму виплати пенсій громадянам, які проживають у країнах, з якими не укладено міждержавних договорів щодо пенсійного забезпечення.

Пунктом 1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, передбачено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Згідно з пунктом 2.9 цього Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання (пункт 2.22 Порядку).

Відповідно до статті 5 Закону України від 18 січня 2001 року № 2235-III «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Відповідно паспорту позивача - громадянина України для виїзду за кордон, який було видано позивачеві, він є громадянином України, постійне місце проживання якого є держава Ізраїль.

Отже, позивач, як громадянин України, має право на звернення до ОСОБА_4 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про призначення йому пенсії за віком.

Позивачем були надані всі документі, які визначенні Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове держане пенсійне страхування», окрім документа, який підтверджує його місце реєстрації в Україні.

Проте, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховною Суду України № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», оскільки Конституція України, як зазначено в статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати законність того чи іншого нормативно-правового акту, з точки зору його відповідності Конституції та у всіх необхідних випадках застосовувати Конституцію, як акт прямої дії.

З урахуванням вищезазначеного, вбачається, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов’язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або наявністю відмітки про реєстрацію місця проживання в Україні.

Держава відповідно до конституційних принципів зобов’язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, в Україні чи за її межами.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволенні позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його частин.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновків про необхідність часткового задоволення позовних вимог позивача, та наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення ОСОБА_4 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, викладене у формі Повідомлення № 5130 від 27.09.2017 року, про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_3.

У відповідності до ч. 1 ст. 83 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії призначаються з дня звернення за пенсією.

Таким чином, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині наявності законних підстав для того, щоб зобов’язати Мелітопольське об’єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити та виплачувати ОСОБА_3 пенсію за віком, починаючи з дати його звернення із заявою про призначення пенсії за віком, тобто з 29.08.2017 року, відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Вимоги позивача стосовно зобов’язання відповідача здійснювати виплати пенсії з урахуванням індексації і компенсації втрати частини доходів задоволенню не підлягають, оскільки індексація пенсії проводиться відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. за № 1078. Відповідно до п. 2 даного Порядку індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат, установлених законодавством), крім тих, які зазначені у пункті 3 цього Порядку. Тобто, проведення індексації пенсій є обов’язком ОСОБА_4 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області і має здійснюватися за наявності зміни індексу споживчих цін. В цій частині права позивача з боку відповідача порушені не були, оскільки відповідач не відмовляв позивачеві у індексації пенсійних виплат.

Керуючись положеннями ст. ст. 241 – 246 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання незаконною відмову в призначенні пенсії за віком та зобов’язання вчинити дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення ОСОБА_4 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, викладене у формі Повідомлення № 5130 від 27.09.2017 року, про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Зобов’язати Мелітопольське об’єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 37927773, місцезнаходження: Запорізька обл., м. Мелітополь, вул. Івана Алексєєва, 2) призначити та виплачувати ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», починаючи з дати його звернення із заявою про призначення пенсії за віком, тобто з 29.08.2017 року.

В іншій частині позову – відмовити.

Встановити судовий контроль за виконанням рішення суду та зобов'язати Мелітопольське об’єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області подати в десятиденний термін, з моменту набрання рішенням законної сили, звіт про виконання рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення суду може бути оскаржене до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

СУДДЯ: Ю.В. Горбачова