Ухвала суду № 72264115, 19.02.2018, Жовківський районний суд Львівської області

Справа № 444/930/16-к

Провадження № 1-кп/444/11/2018

УХВАЛА

судового засідання

19 лютого 2018 року Жовківський районний суд Львівської області у складі :

головуючого судді Мартинишин Я. М.,

секретар Луців І.І.,

з участю прокурора Сороківський М.П.,

обвинуваченого ОСОБА_1,

захисника ОСОБА_2,

під час проведення судового засідання по обвинувальному акті у кримінальному провадженні, внесеному до єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016140000000279 від 23.02.2016 року, щодо обвинувачення ОСОБА_1 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ст.368 ч. 1 КК України, -

В С Т А Н О В И В :

До Жовківського районного суду Львівської області після скасування Вищим спеціалізованим судом України , 04.05.2017 року надійшов затверджений прокурором обвинувальний акт у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_1 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368 ч. 1 КК України .

19.02.2018 року на адресу суду надійшло письмове клопотання обвинуваченого про відвід головуючого судді Мартинишина Я.М. від розгляду даного кримінального провадження , таке клопотання мотивовано тим, що 16 січня 2018 року у судовому засіданні головуючий суддя Мартинишин Ярослав Михайлович озвучив ряд висловлювань, які на думку сторони захисту можуть свідчити про упередженість судді.Насамперед на думку сторони захисту дивним є те, що суддя вказав, що клопотання захисника про повернення штрафу сплаченого за вироком Жовківського районного суду Львівської області від 18 травня 2016 року, який скасований Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ, буде розглядатися не в порядку виконання вироків суду, а в порядку розгляду вказаної кримінальної справи і таке на думку суду є передчасним. Однак, КПК України не передбачено визнання клопотання передчасним, а виключно його задоволення або відхилення з підстав передбачених КПК України. Окрім того, суддя запитав захисника чи поданням такого клопотання він хоче посадити свого клієнта у в’язницю, що на думку захисту є тиском на сторону кримінального провадження і показує упереджене ставлення щодо питання винуватості особи, також суддя задав аналогічне питання і обвинуваченому. Після цього суддя з'ясував його ставлення до визнання вини і зазначив, що оскільки обвинувачений вини не визнає він не може розраховувати на застосування ст. 75 КК України.

Таке висловлювання на думку захисту є необгрунтованим та незаконним, оскільки як вбачається з ст.75 КК України така передбачає звільнення від відбування покарання з випробуванням, тобто, може застосовуватися виключно до особи, яка визнана винною у вчинені кримінального правопорушення. Однак, ОСОБА_1 на даний час не визнаний винним у вчиненні жодного кримінального правопорушення. Тобто, суддя не передбачає можливості виправдання особи за пред’явленим обвинуваченням ще до виходу суду в нарадчу кімнату.

Такі висловлювання судді вказують на те, що він уже висловив свою позицію щодо розгляду вказаного кримінального правопорушення і вважає ОСОБА_1 винним у пред’явленому йому обвинуваченні ще до винесення вироку суду.

Також суддя, висловив позицію, що участь свідка ОСОБА_3 Р допитаного в судовому засіданні є обов'язковою на всіх судових засіданнях і вказав, що свідок є заявником та потерпілим. Однак, вказаний ОСОБА_3 Р у матеріалах справи проходить саме як свідок, а не як заявник чи потерпілий. Клопотань про його повторний допит ні зі сторони захисту, ні обвинувачення не поступало.

Сторона захисту вважає, що таким чином суддя бажає підтримати свою позицію висловлену вище, щодо визнання ОСОБА_1 винним у пред’явленому обвинуваченні, та аргументувати її шкодою яку нібито завдано свідку, про що суддя неодноразово висловлював свою думку.

З огляду на вищевикладене обвинувачений та його захисник вважають, що розгляд справи про обвинувачення ОСОБА_1, який згідно обвинувального акту обвинувачується в тому , що своїми умисними протиправними діями вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 368 КК України, тобто прийняття пропозиції та одержання службовою особою неправомірної вигоди, а так само прохання надати таку вигоду для себе, за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду будь-якої дії з використанням наданого йому службового становища, суддею Мартинишином Ярославом Михайловичем не відповідатиме вимогам безсторонності (неупередженості).

Стосовно вимоги безсторонності (неупередженості) суду, Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Findlay v. United Kingdom» від 25.02.1997 року вказав, що вона має два аспекти:

Суд повинен бути об’єктивно вільним від особистих упереджень чи перевагу конкретній справі;

Суд повинен бути об’єктивно безстороннім, тобто повинен гарантовано виключати будь-який обгрунтований сумнів щодо конкретної справи (див, серед багатьох інших джерел рішення у справах «Bulut v. Austria» від 22.02.1996 року «Thomann у. Switzerland» від 10.06.1996 року. «Bochan v. Ukraine» від 03.05.2007 року).

В Рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.2008 року в справі «Хужин та інші проти Росії», Європейський суд з прав людини чітко зазначає про важливість дотримання презумпції невинуватості вказує на помилки правоохоронних органів при тлумаченні цього поняття, зазначаючи наступне: «...Суд нагадує, що положення §2 статті 6 Конвенції спрямоване на те, щоби убезпечити обвинувачену особу від порушень її права на справедливий процес упередженими твердженнями, що тісно пов'язані з розглядом її справи в суді. Презумпція невинуватості, закріплена в §2 статті 6, є одним із елементів справедливого судового розгляду, про який зазначається у §1 статті 6 Конвенції (Allenetde Ribemont v. France, §35). Цей принцип забороняє формування передчасної позиції суду, в якій би відображалася думка про те, що особа, обвинувачена у вчиненні злочину, є винуватою ще до того, коли її вина буда доведена відповідно до закону (Minelli v. Switzerland). Разом з тим, ця вимога стосується й висловлювань інших посадових осіб про перебіг розслідування кримінальної справи, якщо такі твердження спонукають громадськість повірити у винуватість обвинуваченої особи та впливають на оцінку фактів даної справи компетентним судом (Allenetde Ribemont, §41; Daktaras v. Lithuania, §§41-43; Butkevicius v. Lithuania, §49).

Суд чітко дотримується тієї позиції, що презумпція невинуватості порушується у випадку, коли судове рішення або твердження посадової особи стосовно обвинуваченого відображає думку про те, що вона є винуватою, тоді як її вина не була попередньо доведена відповідно до закону. Навіть за відсутності формальної думки про винуватість особи, достатньо, аби були певні підстави вважати, що суд чи посадова особа ставиться до обвинуваченого як до винуватого у вчиненні злочину.

Вагоме розрізнення має проводитись між твердженнями про те, що особа лише підозрюється у вчиненні певного злочину, і відвертим визнанням того, що особа його вчинила. Суд неодноразово наголошував на важливості вибору слів у твердженнях посадових осіб про обвинуваченого (Bohmer v. Germany, §§54, 56; Nestak v. Slovakia, §§88- 89)....»

Крім того, аналогічне трактування поняття презумпції невинуватості міститься в Рішенні Європейського суду з прав людини від 10.12.2009 року (остаточне 10.03.2010 року) в справі «Шагін проти України», яке звучить наступним чином: «...Суд повторює, що принцип презумпції невинуватості, закріплений у пункті 2 статті 6 Конвенції (995_004 ), є одним з аспектів права на справедливий судовий розгляд кримінальної справи, гарантованого пунктом 1 «статті 6 (див. рішення у справі "ОСОБА_2 де Рібемон проти Франції" (Allenet de Ribemont France) від 10 лютого 1995 року, п. 35, серія А, N 308).

Цей принцип не лише забороняє передчасне висловлення думки самим судом про те, що особа, "яку обвинувачено у вчиненні злочину", є винною, тоді як це ще не доведено відповідно до закону, а й поширюється на заяви, що їх роблять інші державні посадові особи стосовно проваджень, що тривають, у кримінальних справах і які спонукають громадськість до думки про вину підозрюваного та визначають наперед оцінку фактів компетентним судовим органом (див. висновки з відповідної практики. Достатньо мати - навіть за відсутності будь-якого формального висновку - певні підстави припускати, що відповідна посадова особа вважає обвинуваченого винним (див. рішення у справі "Бьомер проти Німеччини" (Bohmer v. ), 37568/97, п. 54, від 3 жовтня 2002 року).

У відповідності до ч. 3 ст. 80 КПК України заяви про відвід можуть бути заявлені як під час досудового розслідування, так і під час судового провадження.

У відповідності до ч.4 ст.80 КПК України заяви про відвід під час досудового розслідування подаються одразу після встановлення підстав для такого відводу. Заяви про відвід під час судового провадження подаються до початку судового розгляду. Подання заяви про відвід після початку судового розгляду допускається лише у випадках, якщо підстава для відводу стала відома після початку судового розгляду.

Відповідно до ч 1 ст. 81 КПК України, у разі заявлення відводу слідчому судді або судді, який здійснює судове провадження одноособово, його розглядає інший суддя цього ж суду, визначений у порядку, встановленому частиною третьою статті 35 цього Кодексу.

Прокурор заперечив проти відводу судді, оскільки наведені стороною захисту підстави для відводу судді не відповідають підставам відводу судді передбаченим КПК України .

Захисник обвинуваченого клопотання про відвід судді підтримав .

Обвинувачений підтримав думку свого захисника .

Заслухавши думку учасників кримінального провадження, суд вважає, що справу слід передати в канцелярію Жовківського районного суду для визначення у порядку, встановленому частиною третьою статті 35 цього Кодексу, судді для розгляду заяви про відвід .

Керуючись ст. 35, 75, 80, 81 КПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Кримінальне провадження №1-кп/444/104/2017 щодо обвинуваченого ОСОБА_1 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ст.368 ч. 1 КК України, передати в канцелярію Жовківського районного суду для визначення у порядку, встановленому частиною третьою статті 35 цього Кодексу, судді для розгляду заяви про відвід.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Мартинишин Я. М.