Постанова № 72263961, 14.02.2018, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 431/3305/17 2-а/335/43/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2018 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Геєць Ю.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Вознесенівському району про поновлення строку звернення до суду, визнання дій органу владних повноважень неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з зазначеним адміністративним позовом у порядку адміністративного судочинства, в якому просить суд: 1) поновити процесуальний строк звернення до суду встановлений законом, оскільки його пропущено з поважних причин і незалежних від заявника причин; 2) визнати рішення Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Вознесенівському району про припинення оформлення допомоги незаконним; 3) зобов’язати відповідача призначити та виплатити позивачу державну соціальну допомогу при народженні дитини – дочки ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі та порядку встановленому законом на час звернення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 26.08.2014 року вона проживала у ІНФОРМАЦІЯ_2 і була зареєстрована, як тимчасово переміщена особа з території не підконтрольній владі України. 15.09.2014 року у м. Запоріжжі вона народила доньку ОСОБА_2. 23.09.2014 року вона зареєструвала факт народження дитини в Вознесенівському районному відділі державної реєстрації актів цивільного стану м. Запоріжжя і отримала свідоцтво про народження. В той же день вона звернулася до відповідача за призначенням допомоги батьками при народженні дитини. При зверненні надала всі документи передбачені ст. 11 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім’ям з дітьми, затвердженого постановою КМУ № 1751 від 27.12.2001 року із змінами, а саме: заяву встановленого зразку, довідку переміщеної особи, свідоцтво про народження дитини, свідоцтво про народження старшої дитини, заяву про відкриття рахунку в банку, особистий паспорт, картку фізичної особи платника податку. Більше року позивач разом з дітьми проживала в м. Запоріжжя, але ніяких відомостей про призначення або відмову у призначенні допомоги при народженні дитини вона не отримувала. У березні 2016 року у зв’язку з сімейними обставинами вона разом з дітьми переїхала до м. Старобільськ Луганської області, що також знаходиться на підконтрольній Україні території. За місцем проживання 30.03.2016 року вона звернулася до УПСЗН за виплатою компенсації переміщеній особі та поновленням виплати допомоги при народженні дитини, у зв’язку з чим був направлений запит на отримання її справи з м. Запоріжжя. Проте коли була отримана її справа з м. Запоріжжя, їй було повідомлено, що допомоги при народженні дитини в м. Запоріжжя їй не призначалося, а за теперішнім містом проживання вона не має права на призначення допомоги бо порушено строк на звернення за призначенням цього виду допомоги 12 місяців, встановленого ч. 6 ст. 11 Закону України „Про державну допомогу сім’ям з дітьми”. У липні 2016 року, після ознайомлення з матеріалами її справи одержувача допомоги, яка надійшла з м. Запоріжжя до Старобільського УПСЗН 29.06.2016 року, їй стало відомо, що порушено її право на отримання допомоги при народженні дитини. Підставою для відмови у призначенні допомоги стала долучена до справи службова записка завідувача сектору державних соціальних інспекторів про те, що в телефіоному режимі 30.09.2014 року встановлено, що позивач виїхала на місце свого постійного проживання у Луганськ, а тому скласти акт обстеження матеріально-побутових умов сім’ї не має можливості, та на цій службовій стоїть резолюція припинити оформлення.

Ухвалою Старобільського районного суду Луганської області від 27.07.2017 року відкрито провадження в адміністративній справі, та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Старобільського районного суду Луганської області від 01.08.2017 року дану адміністративну справу направлено до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя для розгляду за підсудністю.

24.10.2017 року ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 24.10.2017 року вказана справа прийнята до провадження та призначена до судового розгляду.

В судове засідання позивач не з’явилася, надала заяву про розгляд справи за її відсутністю.

До судового засідання від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого, представник відповідача проти позовних вимог заперечував у повному обсязі, зазначивши, що 23.09.2014 року ОСОБА_1 звернулася до управління з заявою про призначення допомоги при народженні дитини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 (свідоцтво про народження видано Орджонікідзевським відділом ДРАЦС РС Запорізького МУЮ).

Зареєстроване місце проживання позивача: АДРЕСА_1.

Згідно з ст. 6 Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” батьки або інші законні представники зобов’язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження.

При зверненні до управління ОСОБА_1 зазначила, що у зв’язку залишенням свого місця проживання у результаті тимчасової окупації м. Луганська, вона фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_2.

У цей період не були ще прийняті спеціальні норми законодавства щодо внутрішньо переміщених осіб, а саме: Закон України „Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від 20.10.2014 року № 1706-VII, Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року № 509 „Про облік внутрішньо переміщених осіб”, Постанова Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року № 365„Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”.

Але були внесені 25.06.2014 року (Постанова КМУ № 208) зміни до Порядку призначення і виплати державної допомоги сім’ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 року № 1751 (далі – Порядок №1751), які врегульовували порядок призначення та виплати держаної допомоги при народженні дитини осіб, які вимушені були залишити місця проживання з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції.

Відповідно до п. 11 Порядку № 1751 (в редакції від 30.08.2014) у разі звернення осіб, місце проживання яких не зареєстровано, осіб, які вимушені були залишити місця проживання з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції та не мають можливості зареєструвати новонароджену дитину, рішення про призначення допомоги при народженні дитини приймає орган соціального захисту населення на підставі акта обстеження матеріально-побутових умов, складеного за місцем фактичного проживання сім’ї.

Для підтвердження факту проживання, позивачу 30.09.2014 року було зателефоновано за номером, зазначеним у заяві про призначення допомоги при народженні, повідомлено щодо необхідності відвідання її сім’ї головним державним інспектором управління, з метою складання акту обстеження матеріально-побутових умов сім’ї. Але позивач відповів, що не має можливості обстежити місце проживання її сім’ї, оскільки вона виїхала до місця свого постійного проживання в м. Луганськ.

У зв’язку з цим, службовою запискою, головним держаним соціальним інспектором повідомлено начальника управління про цей факт.

Була накладена резолюція «припинити оформлення», оскільки відмовити позивачу у наданні допомоги про народження не було підстав. Позивачем разом з заявою були надані всі необхідні документи окрім довідки про неодержання зазначеної допомоги в органах соціального захисту населення за місцем реєстрації. Зрозуміло, що позивач не мав можливості надати дану довідку у зв’язку з тимчасовою окупацією території на якій зареєстроване її місце проживання. Тому лише додержуючись норми п. 11 Порядку №1751, а саме на підставі акта обстеження матеріально-побутових умов, складеного за місцем фактичного проживання сім’ї управління мало би право призначити та виплатити допомогу при народженні дитини. Але скласти відповідний акт станом на 30.09.2014 року вже не було можливості.

Відповідно до п. 43 Порядку № 1751 документи, необхідні для призначення державної допомоги сім'ям з дітьми, розглядаються органом, що призначає і виплачує державну допомогу, протягом десяти днів з дня подання заяви. Строк розгляду заяви позивача від 23.09.2014 року № 1027 не був порушений управлінням.

Також відповідно до п. 13 Порядку № 1751 контроль за цільовим використанням допомоги і створенням належних умов для повноцінного утримання та виховання дітей здійснюється головними державними соціальними інспекторами і державними соціальними інспекторами органів соціального захисту населення разом з управліннями (відділами) у справах сім'ї та молоді, службами у справах дітей і органами опіки та піклування шляхом проведення моніторингу виплат і використання допомоги, вибіркового обстеження окремих сімей.

У разі встановлення факту нецільового використання коштів зазначені органи подають керівнику органу, що призначив допомогу, пропозиції щодо припинення її виплати.

Згідно з п. 4 Положення про головного державного соціального інспектора та державного соціального інспектора, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2001 року № 1091 головний державний соціальний інспектор та державний соціальний інспектор мають право:

проводити обстеження умов життя заявника (за його згодою) з метою визначення складу сім'ї, ступеня нужденності та можливостей знаходження додаткових джерел для її існування шляхом опитування осіб, які входять до складу сім'ї, що звертається за призначенням державної соціальної допомоги, родичів, інших осіб у разі виникнення потреби в уточненні обставин, що стосуються справи;

проводити разом з представниками управління (відділу) у справах сім'ї, дітей та молоді і органу опіки та піклування або самостійно вибіркові обстеження окремих сімей з метою перевірки цільового використання допомоги для забезпечення належних умов для утримання та виховання дітей, на яких виплачуються відповідні суми державної допомоги при народженні дитини.

Таким чином, управління вважає, що всі вищезазначені факти свідчать про те що управління діяло виключно в межах чинного законодавства при розгляді заяви ОСОБА_1 від 23.09.2014 року № 1027 щодо призначення державної допомоги при народженні дитини.

Крім того, представником відповідача надана заява про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалив продовжити розгляд справи у письмовому провадженні.

Законом України „Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів” від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII внесені зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, які набрали чинності 15 грудня 2017 року.

Відповідно до частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Приписами пункту 10 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом було встановлено, що 15.09.2014 року у м. Запоріжжі позивач ОСОБА_1 народила доньку ОСОБА_2. 23.09.2014 року ОСОБА_1 зареєструвала факт народження дитини в Вознесенівському районному відділі державної реєстрації актів цивільного стану м. Запоріжжя і отримала свідоцтво про народження Серії І-ЖС № 268458. В той же день вона звернулася до відповідача за призначенням допомоги батьками при народженні дитини. При зверненні надала всі документи передбачені ст. 11 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім’ям з дітьми, затвердженого постановою КМУ № 1751 від 27.12.2001 року із змінами, а саме: заяву встановленого зразку, довідку переміщеної особи, свідоцтво про народження дитини, свідоцтво про народження старшої дитини, заяву про відкриття рахунку в банку, особистий паспорт, картку фізичної особи платника податку.

Також судом встановлено, що за заявою позивача у зв’язку із зміною місця проживання її особова справа отримувача допомоги згідно супровідного листа Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Вознесенівському району від 16.06.2016 року надіслана до Старобільського УПСЗН (а.с. 5).

Крім того, судом встановлено, що соціальна допомога при народженні дитини відповідачем не призначалася, про що свідчить службова записка головного держаного соціального інспектора, з якої вбачається, що в телефонному режимі 30.09.2014 року встановлено, що ОСОБА_1 виїхала за місцем свого постійного проживання в м. Луганськ.

У зв'язку з тим, що у ОСОБА_1 була відсутня інформація про прийняте рішення Управлінням праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Вознесенівському району, позивач про порушення свого права дізналася у липні 2016 року, після ознайомлення з матеріалами її справи одержувача допомоги, яка надійшла з м. Запоріжжя до Старобільського УПСЗН 29.06.2016 року, зокрема стало відомо, що порушено її право на отримання допомоги при народженні дитини. Підставою для не призначення допомоги стала долучена до справи службова записка завідувача сектору державних соціальних інспекторів про те, що в телефонному режимі 30.09.2014 року встановлено, що позивач виїхала за місцем свого постійного проживання у м. Луганськ, а тому скласти акт обстеження матеріально-побутових умов сім’ї не має можливості, та на цій службовій стоїть резолюція припинити оформлення.

Відповідно до ст. 6 Закону України „Про державну допомогу сім’ям з дітьми” документи, необхідні для призначення державної допомоги сім'ям з дітьми, подаються особою, яка претендує на призначення допомоги, самостійно. За наявності письмової заяви особи, яка претендує на призначення допомоги, але за станом здоров'я або з інших поважних причин не може самостійно зібрати необхідні документи, збір зазначених документів покладається на органи, що призначають допомогу.

Документи, необхідні для призначення державної допомоги сім'ям з дітьми, розглядаються органом, що призначає та здійснює виплату державної допомоги, протягом 10 днів з дня звернення.

Про призначення державної допомоги чи про відмову в її наданні із зазначенням причини відмови та порядку оскарження цього рішення орган, що призначає і здійснює виплату державної допомоги сім'ям з дітьми, видає чи надсилає заявникові письмове повідомлення протягом 5 днів після прийняття відповідного рішення.

Як встановлено під час розгляду справи рішення органом, що призначає і здійснює виплату державної допомоги сім'ям з дітьми, у справі про призначення державної допомоги чи про відмову в її наданні із зазначенням причини відмови та порядку оскарження цього рішення, зокрема відповідачем, не приймалося.

Під час вирішення спору встановлено, що позивачка зареєстрована у ІНФОРМАЦІЯ_4, територія якого є тимчасово окупованою.

В пункті 1 статі 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України № 789-ХІ1 від 27.02.1991 pоку, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно зі ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Аналогічні зобов'язання України передбачені і у основних міжнародно-правових актах. Стаття 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права від 16 грудня 1966 року (ратифікований Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 19 жовтня 1973 року) визначає право кожної людини на соціальне забезпечення, а ст. 10 цього ж Пакту декларує визнання Державами-учасницями, що сім'ї, яка є природним і основним осередком суспільства, повинні надаватися по можливості якнайширша охорона і допомога, особливо при її утворенні і поки на її відповідальності лежить турбота про несамостійних дітей та їх виховання.

Відповідно до ст. 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з ст. 8 Закону України „Про охорону дитинства” кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до ст. 13 Закону України „Про охорону дитинства” з метою створення належних матеріальних умов для виховання дітей у сім'ях держава надає батькам або особам, які їх замінюють, соціальну допомогу, передбачену Законом України „Про державну допомогу сім'ям з дітьми” та іншими законами України.

Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (ч. 2 ст. 7 Закону України „Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Законом України „Про державну допомогу сім'ям з дітьми»” громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених Законом та іншими законами України.

Пунктом 2 частини першої статті 3 Закону України „Про державну допомогу сім'ям з дітьми” передбачено види державних допомог сім'ям з дітьми, в тому числі допомога при народженні дитини. Така допомога призначається і виплачується органами соціального захисту населення; надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною; покриття витрат на її виплату здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів (стаття 4, частина перша статті 5, частина перша статті 10 Закону), з урахуванням умов, визначених у статті 11 Закону.

Таким чином, допомога при народженні дитини є різновидом державної допомоги у загальній системі соціального захисту населення і надається з метою забезпечення відповідного рівня матеріальної підтримки сімей, у яких є діти, створення належних умов для утримання та виховання дитини.

Згідно з ст. 10 Закону України „Про державну допомогу сім'ям з дітьми” допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.

Відповідно до п. 11 Постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року №1751 „Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми” (далі Порядок) визначено, що для призначення одноразової допомоги при народженні дитини органу праці та соціального захисту населення за умови пред'явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, подаються такі документи: заява одного з батьків, копія свідоцтва про народження дитини, довідка, видана державним органом реєстрації актів цивільного стану для призначення одноразової допомоги при народженні дитини.

Згідно п. 12 Порядку передбачено, що допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини.

В свою чергу, матеріалами справи підтверджено, що законодавчо встановлені строки звернення за призначенням допомоги при народженні дитини позивачем не пропущені, проте, у зв'язку з тим, що у ОСОБА_1 була відсутня інформація про прийняте рішення Управлінням праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Вознесенівському району, та таке рішення відповідачем не приймалося, позивач не повідомлялася про таке рішення, позивач про порушення свого права дізналася у липні 2016 року, після ознайомлення з матеріалами її справи одержувача допомоги, яка надійшла з м. Запоріжжя до Старобільського УПСЗН.

Зазначені обставини свідчать про те, що причини пропуску процесуального строку звернення до суду позивача за захистом своїх прав є поважними та підлягають поновленню.

Отже, позбавлення позивачки закріпленого ст. 1 Закону України „Про державну допомогу сім'ям з дітьми” права на отримання соціальної допомоги з причин, які від неї не залежали, суд вважає необґрунтованими.

Допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам, а тому не можна позбавити дитину благ, гарантованих їй державою.

Конституцією України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Право на соціальний захист належить до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЕСПЛ).

Так, у справі "Тлімменос проти Греції" (Thlimmenos v. Greece, рішення від 06.04.2000, заява № 34369/97) ЄСПЛ наголосив, що згідно зі статтею 14 Конвенції право не зазнавати дискримінації у користуванні правами, гарантованими Конвенцією, порушується, коли Держави ставляться по-різному до осіб в аналогічних ситуаціях, не забезпечуючи при цьому об'єктивного та розумного виправдання. Однак це не єдиний аспект заборони дискримінації у статті 14 Конвенції. Право не зазнавати дискримінації у користуванні правами, гарантованими Конвенцією, також може бути порушене, коли Держави, не маючи об'єктивних і розумних підстав, не застосовують різний підхід до осіб, які перебувають у ситуаціях, що істотно відрізняються.

Отже, проживаючи на тимчасово окупованій території, у позивача була фактично відсутня можливість реалізувати своє право на соціальний захист передбачений законодавством України.

Статтею 23 Закону України „Про державну допомогу сім'ям з дітьми” встановлено, що рішення органу, що призначає і здійснює виплату державної допомоги, може бути оскаржено у вищестоящих органах виконавчої влади або у судовому порядку.

Відповідно до ст. 11 Закону України „Про державну допомогу сім'ям з дітьми” допомога батькам при народженні дитини призначається на підставі свідоцтва про народження дитини. Для призначення допомоги при народженні дитини до органу праці та соціального захисту населення за умови пред'явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини. Даний перелік документів є вичерпним. Орган праці та соціального захисту населення за місцем проживання одного з батьків (опікуна), з яким постійно проживає дитина, має право отримувати від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій відомості, необхідні для призначення допомоги при народженні дитини. Допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини.

Пунктом 43 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1751 встановлено, що документи, необхідні для призначення державної допомоги сім'ям з дітьми, подаються особою, яка претендує на призначення допомоги, особисто. Документи, необхідні для призначення державної допомоги сім'ям з дітьми, розглядаються органом, що призначає і виплачує державну допомогу, протягом десяти днів з дня подання заяви. Про призначення державної допомоги сім'ям з дітьми чи про відмову в її призначенні із зазначенням причини відмови та порядку оскарження цього рішення орган, що призначає і виплачує зазначену допомогу, видає чи надсилає заявникові письмове повідомлення протягом п'яти днів після прийняття відповідного рішення.

Відповідно до пункту 44 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1751 у разі коли до заяви не додані всі необхідні документи, орган соціального захисту населення повідомляє заявника, які документи мають бути подані додатково. Якщо вони будуть подані не пізніше ніж протягом одного місяця з дня одержання зазначеного повідомлення, днем (місяцем) звернення за призначенням допомоги вважається день (місяць) прийняття або відправлення заяви.

Згідно пункту 50 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1751 рішення органу, що призначає і виплачує державну допомогу сім'ям з дітьми, може бути оскаржено у порядку їх підлеглості у вищестоящі органи або у судовому порядку.

Таким чином, згідно наданих позивачем документів відповідачу, вбачається, що вона має право на призначення та виплату державної соціальної допомоги при народженні дитини.

Суд приймає до уваги, що правовідносини з питань державної допомоги сім'ям з дітьми є одним із видів суспільних відносин і особливою формою здійснення права на державну допомогу сім'ям з дітьми. Правовідносини з питань державної допомоги сім'ям з дітьми розглядаються як особлива форма соціальної взаємодії, що об'єктивно виникає в суспільстві відповідно до закону, учасники якої мають взаємні кореспондуючі права та обов'язки й реалізують їх з метою задоволення своїх потреб та інтересів у особливому порядку, який не заборонений державою чи гарантований і охороняється нею в особі певних органів.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 85 у поєднанні з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами визначаються основи соціального захисту, форми та види пенсійного забезпечення, заходи регулювання праці й зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства.

Базовим (рамковим) нормативно-правовим актом, який визначає принципи, засади й механізм функціонування системи державної допомоги сім'ям з дітьми, є Закон України „Про державну допомогу сім'ям з дітьми” № 2811-XII, який встановлює гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім'ї, її доходів та віку дітей і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.

Таким чином, суд дійшов висновку, що право позивача на виплату допомоги при народженні дитини є підтвердженим, а тому дії відповідача щодо не призначення та не виплати допомоги при народженні дитини не є правомірним, а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

При цьому надані до суду стороною відповідача письмові пояснення свідка ОСОБА_3, не спростовують висновків суду щодо права позивача на виплату допомоги при народженні дитини. Крім того, клопотання відповідача про витребування інформації в Комунальному закладі „Центр первинної медико-санітарної допомоги № 10. Амбулаторія № 7,8” щодо перебування дитини ОСОБА_2 під медичним контролем, задоволенню не підлягає, оскільки вказана відповідачем інформація також не спростовує висновків суду щодо права позивача на виплату допомоги при народженні дитини.

Разом з цим, вимоги позивача про визнання рішення відповідача про припинення оформлення допомоги незаконним задоволенню не підлягають, оскільки фактично таке рішення відповідачем не приймалося, та не передбачено чинним законодавством.

Як встановлено під час вирішення справи відповідачем в порушення вимог ст. 6 ст. 11 Закону України „Про державну допомогу сім'ям з дітьми” не прийнято рішення про призначення державної допомоги чи про відмову в її наданні із зазначенням причини відмови та порядку оскарження цього рішення, не надіслано заявникові письмове повідомлення протягом 5 днів після прийняття відповідного рішення, а отже допущена бездіяльність.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин у справі та вимог чинного законодавства України, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, та правомірність своїх дій.

Таким чином, підстав для відмови у задоволенні позовних вимог в частині зобов’язання відповідача призначити та виплати позивачу державну допомогу при народження дитини, у розмірі, що відповідає ст. 12 Закону України „Про державну допомогу сім'ям з дітьми»” немає, а доводи, наведені відповідачем, спростовуються наведеним вище.

Керуючись статтями 77-78, 143, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 процесуальний строк звернення до суду встановлений законом, оскільки його пропущено з поважних причин.

Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Вознесенівському району (код ЄДРПОУ 37573822, місцезнаходження: 69035, м. Запоріжжя, вул. Лермонтова, 14) призначити та виплати ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_5, проживає: ІНФОРМАЦІЯ_6) державну допомогу при народження дитини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі, що відповідає ст. 12 Закону України „Про державну допомогу сім'ям з дітьми»” (у редакції, що діяла на момент звернення позивачки за допомогою та її призначення у 2014 році).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Вознесенівському району на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 640, 00 грн.

Рішення набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Ю.В.Геєць