Рішення № 72262727, 19.02.2018, Новобаварський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Харкова)

Справа №639/5621/17

Провадження №2/639/332/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2018 року Жовтневий районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді – Труханович В.В.,

за участю секретаря – Кричевської В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Жовтневого районного суду м. Харкова цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра», третя особа: ОСОБА_2 про захист прав споживачів,

ВСТАНОВИВ:

25 вересня 2017 року до Жовтневого районного суду м. Харкова звернувся ОСОБА_1 із позовною заявою до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра», третя особа: ОСОБА_2 про захист прав споживачів, в якій просив суд визнати порушеним право ОСОБА_1, як споживача фінансових послуг банку - ПАТ КБ «Надра», визнати недійсними Кредитний договір 2008/840-К/706 від 21.07.2008 та додаткові угоди №1 від 03 листопада 2010 року, № 2 від 15 червня 2011 року, №3 від 15 червня 2011 року та № 4 від 31 січня 2012 року до Кредитного договору № 6/4/2008/840-К/706 від 21.07.2008, укладені між Відкритим Акціонерним товариством комерційний банк «Надра», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1, у зв’язку з укладенням їх під впливом обману зі сторони банку, визнати недійсним Договір іпотеки № 6/4/2008/980-І/708 від 21.07.2008, укладений між Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1 ОСОБА_3, та виключити з Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна записи про державну реєстрацію іпотеки та заборони відчуження нерухомого майна - жилого будинку по вул. Ушинського, буд. 38 у м. Харкові.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 21 липня 2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» було укладено кредитний договір № 6/4/2008/840-К/706, відповідно до умов якого відповідач повинен був надати позивачу кредитні кошти у розмірі 30 044,00 доларів США на строк до 12 липня 2028 року, зі сплатою відсотків за користування у розмірі 15,39% річних.

Того ж дня, в забезпечення виконання зазначеного кредитного договору, між ОСОБА_1 та відповідачем укладено договір іпотеки на житловий будинок по вул. Ушинського, буд. 38 у м. Харкові.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 21.07.2008 між ОСОБА_2 та відповідачем був підписаний Договір поруки № 6/4/2008/840-П/707.

Позивач зазначає, що відповідно п.п.1.1. кредитного договору сума кредитних коштів склала 30 044,00 доларів США зі сплатою за користування кредитом 15,39% річних.

Згідно розрахунку, що був наданий до вказаного кредитного договору, відсотки та залишок заборгованості розраховано з кредитних коштів у розмірі 30 044 доларів США, які зазначені в кредитному договорі. В той же час банківською установою видано позивачу лише 29 тисяч доларів США кредитних коштів, що підтверджується заявою позивача на видачу готівки від 21 липня 2008 року та відповідає п. 3.1. кредитного договору. Згідно Заяви на видачу готівки від 21.07.2008 № 914 позивач фактично отримав 29 000,00 доларів США в еквіваленті 143 360,00 грн.

Крім того, до зазначеного договору вимушено було укладено додаткові угоди №1 від 03 листопада 2010 року, №2 від 15 червня 2011 року, №3 від 15 червня 2011 року та № 4 від 31 січня 2012 року.

На думку позивача, під час укладення кредитного договору позивачу було надано недостовірну інформацію щодо сукупної вартості кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та розміру щомісячних платежів по кредитному договору.

Як зазначає позивач, він фактично при укладенні договору був введений в оману щодо суттєвих умов договору, особливо вартості кредиту та відсоткової ставки та знаходився в нерівних умовах з відповідачем. Розрахунок реальної процентної ставки за користування кредитом, сплачення сукупної вартості подорожчання кредиту та розміру суми абсолютного значення подорожчання кредиту, відповідач не здійснював, в письмовій формі не викладав, до відома позивача не доводив та з ним не узгоджував.

Зазначене, на думку позивача, свідчить про те, що банк не дотримав та грубо порушив імперативні вимоги діючого законодавства України та приписи Національного Банку України, які визначені законом як істотні та є необхідні для даного виду договорів, а саме: не виконав вимоги закону про дотримання істотних умов договору, щодо надання позичальнику об’єктивної, повної та достовірної інформації, про умови кредиту під час укладення договору про надання споживчого кредиту забезпеченого іпотекою, які є істотними для такого виду договорів, а також те, що банк в умовах кредитного договору, приховав фактичне значення реальної процентної ставки та фактичне значення подорожчання кредиту, які суттєво відрізняються від тієї реальної процентної ставки за користування кредитом та, того розміру подорожчання кредиту, які були обумовлені та узгоджені між сторонами кредитного правочину в його умовах, що підтверджує факт введення банком в оману позивача. Зазначене свідчить, що кредитний договір укладений під приводом обману, оскільки відповідачем навмисно не дотримано та грубо порушено встановлені вимоги діючого законодавства України та приписи Національного Банку України, які необхідні для укладення оспорюваного виду кредитного договору, які визначені законом як істотні та є необхідні для даного виду договорів.

Вказані обставини і вимусили позивача звернутися до суду із вищезазначеним позовом.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4В, яка діє на підставі довіреності від 28.08.2015 року, позов підтримала в повному обсязі, просила суд його задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_5, який діє на підставі довіреності № 13-11-6137 від 27.09.2017 року, проти задоволення позову заперечував, пояснив, що банком не було порушено жодних положень законодавства під час укладання кредитного договору.

Третя особа ОСОБА_2, в судовому засіданні позов підтримала в повному обсязі, просила суд його задовольнити.

Суд, вислухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши надані сторонами та долучені до матеріалів справи докази, встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Так в судовому засіданні було встановлено, що ОСОБА_1 самостійно, з власної волі та ініціативи 04.07.2008 року звернувся до ВАТ КБ «Надра» з Заявкою-анкетою клієнта на оформлення кредитного пакету «Житлові рішення», в якій просив банк надати йому кредит у доларах США у розмірі 29 000 доларів США. Зі змісту кредитного вбачається, що договір був підписаний позичальником добровільно. (а.с. 124)

12.07.2008 року між ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №6/4/2008/840-К/706. (а.с. 19-20)

Згідно п. 1 Договору, банк надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, строковості та платності грошові кошти у сумі 30 044 доларів США на такі цілі: проведення розрахунків по договору купівлі-продажу №2677 від 21.07.2008 року, що укладений між позичальником та ОСОБА_6, згідно якого позичальник придбає у власність нерухоме майно, що знаходиться за адресою м. Харків, вул. Ушинського, б. 38; витрати позичальника пов’язані з оформленням кредиту; оплату комісії за розрахунки в рамках комплексу пакетів послуг «Ласкаво просимо».

Відповідно до ч.1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин — правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб’єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов’язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Презумпція правомірності правочину закріплена у ст. 204 ЦК та може бути спростована насамперед нормою закону, яка містить відповідну заборону.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов’язання є правовідношення, в яких одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 524 ЦК України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як вбачається з заяви на видачу готівки №914 від 21.07.2008 року, ОСОБА_1 отримано 29 000 доларів США , що в еквіваленті складає 140 360,00 грн. (а.с. 24)

Таким чином, суд приходить до висновку, що банк належним чином виконав свої зобов’язання в частині надання кредиту.

В забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору №6/4/2008/840-К/706 від 21.07.2008 року між Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк «Надра» (правонаступником якого з 04.02.2011 року є Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра») та ОСОБА_2 було укладено Договір поруки №6/4/2008/840-П/707 від 21.08.2008 року. (а.с. 25)

За договором поруки, поручитель поручається перед кредитором за належне виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов’язань, що витікають з Кредитного договору №6/4/2008/840-К/706 від 21.07.2008 року. (п. 1.1 Договору)

Згідно п. 1.2 договору поруки, поручитель відповідає перед кредитором у повному обсязі. Позичальник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Відповідно до п. 5.3 дія цього договору закінчується належним виконанням позичальником взятих на себе зобов’язань по кредитному договору.

Згідно ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Статтею 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Отже, станом на дату укладання договору поруки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були солідарними боржниками за кредитним договором № №6/4/2008/840-К/706 від 21.07.2008 року.

В забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору №6/4/2008/840-К/706 від 21.07.2008 року між Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк «Надра» (правонаступником якого з 04.02.2011 року є Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра»)(іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) було укладено Договір іпотеки №6/4/2008/980-І/708 від 21.07.2008 року. (а.с. 26-27)

Відповідно до п. 1.1. вказаного договору, за цим договором іпотекодавець з метою забезпечення виконання зобов’язання, що витікає із кредитного договору передає в іпотеку, а іпотекодержатель приймає в іпотек предмет іпотеки, а саме – житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Ушинського, б. 38.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно Додаткової угоди №1 від 03.11.2010 року до Кредитного договору № 4/2008/840-К/706 від 21.07.2008 року Позичальнику при умові виконання умов Договору протягом 6 місяців надається відстрочка сплати частини необхідного платежу, та з 03.07.2011 року мінімальний платіж становить 407,83 долари США, з відповідним графіком його погашення до 12.07.2028 року. (а.с. 28-31, 32-36).

Згідно п. 3.3.2 Кредитного договору позичальник зобов’язався повертати кредит та сплачувати відсотки банку.

Відповідно до п. 1.3.1. Договору, відсотки за користування кредитом розраховуються Банком на підставі відсоткової ставки у розмірі 15,39 % відсотків річних. Нарахування відсотків за користування кредитом здійснюється за фактичну кількість днів у періоді (28-29-30-31/360) на залишок заборгованості. При розрахунку відсотків враховується день надання та не враховується день погашення кредиту.

Додатковою угодою №2 від 15.06.2011 року (а.с. 37-41) розмір відсоткової ставки було змінено наступним чином, відповідним графіком їх сплати (а.с. 42-44):

1-й етап:

З липня по грудень 2011 року – 9,23% річних;

З січня по червень 2012 року – 22,55% річних;

З липня 2012 року до кінця дії договору – 15,39% річних;

2-й етап:

З січня по червень 2012 року – 12,31% річних;

З липня 2012 по червень 2013 року – 19,47% річних;

З липня 2013 року до кінця дії договору – 15,39% річних;

3-й етап:

З липня по грудень 2012 року – 15,39% річних;

З січня по грудень 2013 року – 22,55% річних;

З січня 2014 року до кінця дії договору – 15,39% річних;

Крім того, Додатковою угодою №4 від 31.01.2012 року (а.с. 46-50) сторони знову змінили розмір відсоткової ставки наступним чином:

З лютого по червень 2012 року – 12,31% річних;

З липня 2012 по червень 2013 року – 22,55% річних;

З липня 2013 до кінця дії договору – 15,39% річних;

Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Пунктом 2.4 Додаткової угоди №4 передбачено, що погашення основної заборгованості відбувається шляхом внесення необхідного платежу щомісячно до 25 числа поточного місяця, розмір якого встановлений у Графіку сплати необхідного платежу.

Згідно Графіку в редакції додаткової угоди №4 розмір необхідного платежу становить: з 25.02.2012-25.05.2012 – 350,20 доларів США; 25.06.2012 – 360,16 доларів США; 25.07.2012 – 569,06 доларів США; 25.08.2012-25.06.2013 – 695,59 доларів США; 25.07.2013 – 713,68 доларів США; 25.08.2013 – 542,31 доларів США; з 25.07.2015 р. і до кінця дії договору – 415,78 доларів США. (а.с. 51-53)

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 13 грудня 2016 року по цивільній справі №639/8504/15-ц за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра», третя особа ОСОБА_2 про визнання кредитного договору удаваним, - поозов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості – задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» заборгованість за кредитним договором №6/4/2008/840-К/706 від 21.07.2008 року в сумі 1 154 743,79 грн. (один мільйон сто п’ятдесят чотири тисячі сімсот сорок три гривні сімдесят дев’ять копійок), з яких: заборгованість за кредитом, в тому числі прострочена – 624 681,26 грн., заборгованість за відсотками, в тому числі прострочена – 329 682,91 грн., заборгованість за пенею – 189 973,62 грн., штраф – 10 406,00 грн.

У задоволені іншої частини позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» – відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра», третя особа ОСОБА_2 про визнання кредитного договору удаваним – відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» судовий збір у розмірі 17 321,16 грн. (сімнадцять тисяч триста двадцять одна гривня 16 копійок). (справа №639/8504/15-ц, т.1, а.с.224, 225-234)

Як вбачається з висновку комісійної судової економічної експертизи №3864/5708 від 18 серпня 2016 року, який був проведений в рамках цивільної справи №639/8504/15-ц, та копія якого була надана позивачем та долучена до справи, з приводу другого, десятого та одинадцятого питання експертом відповіді не надано, оскільки це не відноситься до компетенції експертів-економістів. Відповіді на третє, п’яте, шосте, сьоме (частково), дев’яте експерти надати не змогли з інших підстав.

Згідно відповідей на перше, сьоме (частково), восьме питання експертом вказано:

- кредитний договір №6/4/2008/840-К/706 від 21.07.2008 не містить інформації щодо сукупної вартості кредиту (з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов’язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням кредитного договору), передбаченої Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені ПКМУ від 10.05.2007 №168;

- порядок погашення заборгованості відповідає вимогам Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України, затвердженої постановою Правління національного банку України від 27.12.2007 року №481.

- у розрахунку заборгованості за кредитним договором №6/4/2008/840-К/706 від 21.07.2008 року станом на 11.08.2015 року, який міститься у матеріалах справи (а.с. 42-43), нарахування відсотків, які підлягають сплаті позичальником, проведене виходячи з відсоткової ставки у розмірі 15,39% річних та фактичної кількості днів у місяці, в якому нараховані такі відсотки, що відповідає п.1.3.1 кредитного договору №6/4/2008/840-К/706 від 21.07.2008 року; нарахування відсотків, які підлягають сплаті позичальником, проведене виходячи з відсоткової ставки у розмірі 15,39% річних та фактичної кількості днів у місяці, в якому нараховані такі відсотки, що відповідає п. 1.3.1 кредитного договору;

- розмір мінімального необхідного платежу, визначений п. 3.3.1 кредитного договору не відповідає відсотковій ставці у розмірі 15,39% річних, при розрахунку щомісячного ануїтетного платежу за умовами вказаного договору.

Суд не погоджується з висновком експертів по восьмому питанню, оскільки в дослідницькій частині висновку експертами було взято до уваги розмір мінімально необхідного платежу в розмірі 407,83 долари США, встановлений п. 3.3.1 кредитного договору, тоді як редакція кредитного договору неодноразово змінювалася, та договір викладався в інших редакціях, а саме: на підставі Додаткової угоди №1 від 03.11.2010 року; Додаткової угоди №2 від 15.06.2011 року; Додаткової угоди №4 від 21.07.2008 року, внаслідок чого розмір щомісячного платежу неодноразово змінювався, як і змінювався порядок його розрахунку. (а.с. 54-73)

За таких обставин, висновок експертів з приводу восьмого питання є нечітким та незрозумілим для суду, а тому в даній частині суд з висновком не погоджується.

Як вбачається зі Звіту про фактичні результати стосовно розрахунку заборгованості Фізичної особи ОСОБА_1 за кредитним договором від 21.07.2008 року №6/4/2008/840-К/706 перед ПАТ «КБ «Надра», складеного 10.04.2017 року Аудиторською фірмою «Фінансовий експерт», який був наданий позивачем та долучений до матеріалів справи, кредитний договір від 21.07.2008 року №6/4/2008/840-К/706 (зі змінами та доповненнями відповідно укладених Додаткових угод від 03.11.2010 № 1, від 15.06.2011 №2, від 15.06.2011 №3, від 31.01.2012 № 4) не містить інформації щодо сукупної вартості кредиту (з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов’язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням кредитного договору), що порушує вимоги Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженими постановою Правління Національного банку України від 10.05.2017 року № 168.

Згідно Заяви на видачу готівки від 21.07.2008 року № 914 ОСОБА_1 отримав 29 000, 00 доларів США в еквіваленті 143 360, 00 грн. Враховуючи вищевказане, сума кредитної позики має становити 29 000, 00 доларів США, що не відповідає п.п. 1.1. Договору.

При розрахунку графіку погашення кредиту було взято завищену відсоткову ставку у розмірі 15, 548 % на рік, що суперечить п.п. 1.3.1 Договору, за яким відсоткова ставка складає 15, 39 %.

Сума мінімального необхідного платежу має розраховуватись за наступними даними: сума кредитної позики - 29 000, 00 доларів США, відсоткова ставка – 15, 39%, і повинна становити 390, 25 доларів США, що не відповідає п.п.3.3.1. Договору, у якому вона становить 407, 83 доларів США.

Згідно з базовими умовами Договору загальна вартість кредиту становить 97 871, 85 доларів США. На думку експертів, ця сума розрахована за завищеними даними, і загальна вартість кредиту має становити 93 660, 00 доларів США.

В Додатковій угоді від 03.11.2010 року № 1 та Додатковій угоді від 15.06.2011 року № 2 Банком була завищена сукупна сума реструктуризованого залишку по кредиту на 1 239, 48 доларів США та 616, 51 доларів США відповідно. Інформації щодо причин такого завищення в Додаткових угодах відсутня та споживачу не надана. (а.с. 74-80)

У відповідності до ст. 110 ЦПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи те, що позивачем не було надано суду підтверджень того, що Аудиторська фірма «Фінансовий експерт», має право на складання звітів та володіє спеціальними знаннями у цій сфері: має сертифікат чи ліцензію, то вказаний звіт про фактичні результати стосовно розрахунку заборгованості Фізичної особи ОСОБА_1 за кредитним договором від 21.07.2008 року №6/4/2008/840-К/706 перед ПАТ «КБ «Надра», складеного 10.04.2017 року Аудиторською фірмою «Фінансовий експерт», не може бути прийнятий судом як належний та допустимий доказ.

Відповідно до ч. ч. 1 - 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтями 6, 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Згідно ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 2 ст. 638 ЦК України передбачено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Так, за змістом ст. 1054 ЦК України та ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» істотними умовами кредитного договору є сума кредиту, умови його надання, обов'язки сторін, умови повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право на одержання необхідної, допустимої, достовірної та своєчасної інформації щодо наданих послуг.

За змістом ч.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року у справі № 15-рп/2011 було роз’яснено, що положення п.п. 22, 23 ч.1 ст. 11 Закону України № 1023-ХІ «Про захист прав споживачів» (далі Закон № 1023-ХІ) треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до п.5 ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» у кредитному договорі зазначається річна процентна ставка за кредитом.

Тож, річна процентна ставка - це плата за користування позичальником кредитними коштами, розмір якої і порядок сплати та нарахування встановлюється договором.

Відтак, проценти, що сплачує позичальник за користування кредитом, є ціною договору, і ця ціна, як істотна умова договору, прямо в ньому зазначена.

На відміну від річної процентної ставки реальна процентна ставка істотною умовою кредитного договору не являється.

Так, поняття терміну «реальна процентна ставка» визначено в п.3.3 розд.3 Постанови НБУ № 168, відповідно до якого банки зобов'язані в кредитному договорі (або в додатку до нього - п.3.1 Постанови) зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді реальної процентної ставки (у процентах річних), яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту за формулою.

Таким чином, реальна процентна ставка розраховується за наведеною в Постанові № 168 формулою, виходячи із загальної суми вартості всіх витрат позичальника, пов'язаних з отриманням, погашенням кредиту та витратами на сплату процентів, комісій, платежів третім особам - за нотаріальне посвідчення договору іпотеки, страхування застави, тощо для розуміння позичальником того, якою є реальна процентна ставка, якщо її розрахувати із загальної суми всіх його витрат.

Тож, реальна процентна ставка і процентна ставка, зазначена в договорі, яка є платою позичальником за користування кредитними коштами, не є тотожними поняттями.

Відповідно до ч.2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця (у тому числі за ведення рахунків), які сплачуються споживачем, пов’язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, розраховані на дату укладення договору про споживчий кредит, які є обов’язковими для укладення договору про споживчий кредит, а також за послуги кредитного посередника (за наявності). У разі якщо витрати на додаткові чи супутні послуги кредитодавця, отримання яких є обов’язковим для укладення договору про споживчий кредит, або кредитного посередника (за наявності) не були включені до загальних витрат за споживчим кредитом, платежі за ці послуги не підлягають сплаті споживачем. Платежі за додаткові та супутні послуги третіх осіб, пов’язані з договором про споживчий кредит, не включаються до загальних витрат за споживчим кредитом. Якщо укладення договору про надання додаткових чи супутніх послуг третіми особами є обов’язковим для отримання кредиту або для отримання кредиту на умовах, що пропонуються кредитодавцем, споживач має бути прямо проінформований про це у письмовій формі. До загальних витрат за споживчим кредитом не включаються: 1) платежі, що підлягають сплаті споживачем у разі невиконання його обов’язків, передбачених договором про споживчий кредит; 2) платежі з оплати товарів (робіт, послуг), які споживач зобов’язаний здійснити незалежно від того, чи правочин укладено з оплатою за рахунок власних коштів споживача чи за рахунок споживчого кредиту.

Щодо посилань позивача на те, що банк не попередив його про ризики фактичного подорожчання кредиту, то у пунктах 15,16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» вказано, що при вирішенні спорів щодо розірвання кредитного договору з посиланням, зокрема, на світову фінансову кризу чи інші суттєві обставини суд має враховувати положення частини другої статті 652 ЦК і виходити з того, що закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю одночасно чотирьох умов, визначених частиною другою цієї статті, при істотній зміні обставин. Саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для розірвання кредитного договору на підставі статті 652 ЦК, оскільки зазначене стосується обох сторін договору й позичальник при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті. Тому банк, сам не міг передбачити фактичне подорожчання кредиту і повідомити про це позивача.

А отже, твердження позивача, що кредитний договір не відповідає вимогам діючого законодавства та порушує права позивача, як споживача кредитних послуг, зокрема, і тому, що з наданого розрахунку не вбачається повної орієнтовної вартості кредиту та у ньому відсутні відомості детального розпису загальної вартості кредиту, не було вказано фактичного значення реальної процентної ставки та фактичного подорожчання кредиту, а також не надання банком окремого письмового документу з детальним розписом загальної вартості кредиту для споживача, суд вважає безпідставними.

Відповідно до положень, закріплених у п. 2 ч. 1, ч. ч. 2, 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», забороняється здійснення нечесної підприємницької практики. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Законом України «Про захист прав споживачів» закріплена можливість визнання недійсними правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема, у введенні в оману споживачів шляхом не надання або надання у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформації, необхідної для здійснення свідомого вибору.

Відповідно до вимог ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Вказані роз’яснення також викладені у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи цю норму, можна зробити висновок, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; умови договору завдають шкоди споживачеві.

Відповідно до ст. 18 цього ж Закону, яка регулює визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Відповідно до п. 3.1. Правил надання банкам України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, банки зобов'язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з рахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, зазначивши перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов'язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення тощо.

Згідно ч. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Вирішуючи справи про визнання кредитних договорів недійсними, суди мають враховувати вимоги законодавства, що стосуються їх чинності. Вони встановлені як ЦК (статті 1048 - 105 1054), так і Законом України «Про фінансові послуги та держав регулювання ринків фінансових послуг».

Зокрема, суди мають встановлювати такі обставини: досягнення сторонами згоди щодо усіх істотних умов договору, мета, сума і строк кредит умови і порядок його видачі та погашення; види (способи) забезпечення зобов'язані позичальника; відсоткові ставки; порядок плати за кредит; порядок зміни та припинення і договору; відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; кредитний договір має укладатись обов'язково у письмовій формі, причому недодержані письмової форми тягне його нікчемність та не створює жодних правових наслідків, окрім тих, що пов'язані з його нікчемністю; сторони кредитного договору повинні мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення сторін має бути вільним і відповідати їхній внутрішній волі.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

У пункті 14 Постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз’яснено, що при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема статті 215, 1048-1052, 1054-1055 ЦК України, статті 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ч.1 ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Ознакою обману на відміну від помилки, є умисел, тобто особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга, сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступала б у правовідносини, невигідні для неї.

Так, ознайомлення відповідача з умовами кредитування і згода останнього на такі умови, керуючись принципом свободи договору (ст. 627 ЦК України), підтверджується відміткою в анкеті-заяві ОСОБА_1 на оформлення кредитного пакету «Житлові рішення» від 04.07.2008 року (а.с. 124).

Договір укладений в письмовій формі, підписаний повноважними особами, містить всі суттєві умови передбачені законом для договорів і які мають істотне значення, а також які були узгоджені сторонами. При укладанні кредитного договору позичальник ОСОБА_1 знав про вищезазначені договірні умови і свідомо погоджувався з ними.

Підписуючи кредитний договір, а у подальшому і договір іпотеки, позичальник погодився з усіма умовами щодо повернення суми кредиту та сплати процентів за користування кредитом в строки, встановлені договором.

У разі незгоди з умовами кредитного договору ОСОБА_1 мав можливість скористатись своїм правом, визначеним ч. 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якого споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Проте таким правом ОСОБА_1 не скористався, що свідчить про його згоду з усіма умовами договору на час його укладання.

У разі незгоди позивача з умовами кредитного договору або відсутності, на його думку, будь-яких додаткових умов договору, він також мав можливість звернутися до банку за будь-якими роз’ясненнями, пропозиціями щодо внесення змін до договору. Однак з часу його укладання, а саме з 21.07.2008 року та до часу звернення позивача з позовом до банку – 25.09.2017 року, ОСОБА_1, своєї незгоди з діючими графіками банку та існуючими обов’язковими платежами, не висловлював.

Банком на виконання відповідних положень Закону України «Про захист прав споживачів» надано всю необхідну інформацію в письмовому вигляді, результатом чого є факт підписання сторонами кредитного договору. Враховуючи, що законодавством не встановлений обов'язок кредитора на відібрання підпису позичальника під наданою інформацією, доказом наявності факту виконання вимог Закону України «Про захист прав споживачів» є положення ч. 2 ст. 638, ч. 2 ст. 642 ЦК України, тобто фактичне прийняття пропозиції до укладання договору дією (отримання кредиту боржником та сплата ним періодичних платежів).

Сторони спірного правочину домовилися щодо усіх його умов, волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі та не було допущено порушень вимог ст. 203 ЦК України, тому немає підстав вважати кредитний договір недійсними. Крім того під час укладення кредитного договору ОСОБА_1 був ознайомлений з умовами кредитування та не заперечував проти них.

Суд приходить до висновку, що докази про те, що умови договору є несправедливими, відсутні. Договір був укладений за участю і згодою позичальника та відповідно не порушує жодного принципу договірних зобов'язань. Доказів про те, що внаслідок укладання цього договору існує суттєвий дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, несправедливих умов та інформацію про умови кредитування і сукупну вартість кредиту відповідно зі ст. 18 Закону України.

А відтак, суд зазначає, що ніяких прав споживача ОСОБА_1 діями відповідача при укладанні кредитного договору порушено не було, у суду відсутні підстави для визнання вказаного кредитного договору недійсним, а відтак і відсутні підстави для визнання недійсним договору іпотеки і тому, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 110, 133, 141, 265 ЦПК України, ст. ст. 6, 202, 203, 204, 215, 229, 230, 509, 524, 553, 554, 628, 638, 1048, 1054, 1056-1 ЦК України, ст. 1 Закону України «Про іпотеку», ст. ст. 11, 15, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», суд-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра», третя особа: ОСОБА_2 про захист прав споживачів – відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги через Жовтневий районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 19.02.2018 року.

Суддя В.В. Труханович