Постанова № 72261771, 14.02.2018, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 552/6497/17 Номер провадження 22-ц/786/346/18Головуючий у 1-й інстанції Яковенко Н. Л. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2018 року м. Полтава

Апеляційний суд Полтавської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Лобов О.А.

судді: Дорош А.І., Триголов М.В.

за участю секретаря Ачкасової О.Н.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, представника ОСОБА_3, на рішення Київського районного суду м.Полтави від 04 грудня 2017 року (час ухвалення рішення з 10.45 по 10.49; дата виготовлення повного тексту судового рішення - не зазначена) у справі за позовом ОСОБА_3 до виконавчого комітету Полтавської міської ради, Комунального підприємства Полтавської обласної ради «Полтававодоканал», Полтавської обласної ради про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, третя особа - Департамент архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, суд

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним позовом, після уточнення вимог, остаточно просив ухвалити рішення, яким визнати за ним право власності реконструйовану квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 74,0 кв.м., яка складається з трьох кімнат житловою площею 51,0 кв.м., у тому числі: 1-а кімната позначена у технічному паспорті від 13.12.2016 року цифрою (2) площею 16,4 кв.м., 2-а кімната під цифрою 7 площею 21,3 кв.м., 3-я кімната під цифрою 8 площею 13,3 кв.м., коридору під цифрою 1 площею 4,4 кв.м., санвузлу під цифрою 3 площею 4 кв.м., кухні під цифрою 4 площею 8,9 кв.м., тамбуру під цифрою 5 площею 3,6 кв.м., тамбуру під цифрою 6 площею 2,1 кв.м.

В обґрунтування заявлених вимог посилався на те, що майже рік він намагається узаконити прибудову до своєї квартири, якою фактично зробив її реконструкцію, і на даний час він не має можливості повноцінно володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном, іншого шляху окрім судового для захисту порушеного права немає.

Також вказував, що КП «Полтававодокананал», який є постійним користувачем земельної ділянки, не заперечує проти прийняття в експлуатацію реконструкції (прибудови), але за умови згоди власника земельної ділянки - Полтавської міської ради, яка в свою чергу відповіді на його звернення не надала.

Рішенням Київського районного суду м.Полтави від 04 грудня 2017 року ОСОБА_3 відмовлено в задоволенні позову.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, представник ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги представник позивача вказував на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що КП «Полтававодоканал» фактично надав свою згоду на проведення реконструкції, а представник Полтавської міської ради взагалі не з'являвся в судові засідання і не висловив свою думку з приводу позову.

Також вказував, що судом першої інстанції взагалі не було взято до уваги висновок експертного будівельно - технічного дослідження № 34 від 19 липня 2017 року та не зазначено, у чому полягає порушення прав інших осіб, проігноровано надані позивачем докази.

У відзиві на апеляційну скаргу Комунальне підприємство Полтавської обласної ради «Полтававодоканал» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Обґрунтовуючи свої заперечення, відповідач стверджував, що посилання позивача на начеб-то його згоду з позовом є безпідставним, оскільки КП «Полтававодоканал» як постійний користувач земельною ділянкою не має повноважень давати згоду на виділення землі під самочинне будівництво.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі договору купівлі-продажу від 15 березня 2013 року ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_1, загальною площею 27,3 кв.м.(а.с.8)

Згідно копії технічного паспорта на квартиру АДРЕСА_1 внаслідок самочинного будівництва зведено приміщення 4 площею 8,9 кв.м., приміщення 5 площею 3,6 кв.м., приміщення 6 площею 2,1 кв.м., приміщення 7 площею 21,3 кв.м., приміщення 8 площею 13,3 кв.м.( а.с.11, 55)

Судом першої інстанції також встановлено, що ОСОБА_3 без відповідного документа, який надає право виконувати будівельні роботи, без належно затвердженого проекту, без згоди власника (користувача) земельної ділянки здійснено реконструкцію квартири шляхом зведення прибудови.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з безпідставності позовних вимог, оскільки позивач не є власником та не є землекористувачем відповідної земельної ділянки, не надав до суду жодних доказів про те, що він у встановленому законом порядку звертався до компетентного органу з питань прийняття самовільних споруд до експлуатації і відсутня відмова компетентного органу.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікована Законом України від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР (далі - Конвенція), зокрема ст. 1 Протоколу № 1 (1952 р.) передбачає право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускає позбавлення особи свого майна, крім як в інтересах суспільної необхідності і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнає право держави на здійснення контролю за використанням власності у відповідності з загальними інтересами або для забезпечення податків, інших зборів чи штрафів.

Відповідно до ст. 55 Конституції України та положень ст.ст. 3, 11, 15, 60 ЦПК України (2004 року) кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Розгляд цивільних справ здійснюється не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. При цьому кожна із сторін самостійно, на власний розсуд розпоряджається своїми правами й зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Захист прав у порядку цивільного судочинства - це передбачені законом способи охорони цивільних, житлових, земельних, сімейних чи трудових прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Згідно із частинами 1 та 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Стаття 328 ЦК України визначає, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до частин другої та третьої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Крім того, відповідно до частини другої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об'єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об'єкт проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.

За змістом статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; 6) реєстрація права власності на об'єкт містобудування.

Отже, до початку реалізації права на забудову конкретної земельної ділянки особа зобов'язана у встановленому порядку набути право власності або користування на цю земельну ділянку.

Особа, яка здійснила самочинне будівництво об'єкта на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, не може набути право власності на нього в порядку статті 331 ЦК України.

Згідно із частиною першою статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об'єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об'єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об'єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним.

Водночас згідно із частиною третьою статті 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила(здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України).

З контексту частин третьої та четвертої статті 376 ЦК України випливає, що частина третя цієї статті застосовується не лише до випадків порушення вимог законодавства щодо цільового призначення земель, а й до випадків, коли такого порушення немає, але особа здійснює будівництво на земельній ділянці, яка їй не належить.

Аналіз норм частини третьої статті 376 ЦК України дає підстави для висновку про те, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки забудовнику власником або користувачем, якщо такий не являється забудовником.

Ця умова є єдиною для визнання права власності на самочинно збудований об'єкт нерухомості за такою особою на підставі рішення суду.

При цьому слід ураховувати положення частини першої статті 376 ЦК України, а саме: наявність в особи, що здійснила будівництво, належного дозволу та належно затвердженого проекту, а також відсутність істотних порушень будівельних норм і правил у збудованому об'єкті нерухомості.

Як вбачається з листа № 01-040107/2507 від 30.12.2016 року Полтавського міського управління земельних ресурсів та земельного кадастру, відповідно до рішення позачергової восьмої сесії Полтавської міської ради п'ятого скликання від 05 жовтня 2006 року КП «Полтававодоканал» оформлено право постійного користування на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,9134 га для експлуатації та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (а.с.13).

Відповідно до ч.1 ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Згідно ст.95 ЗК України землекористувачі мають право:

а) самостійно господарювати на землі;

б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію;

в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі;

г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;

ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

За змістом наведених норм земельного законодавства особа, якій земельна ділянка надана у постійне користування, не має повноважень щодо розпорядження цією землею, у тому числі повноважень щодо виділення землі під самочинне будівництво.

За таких обставин доводи апеляційної скарги про мовчазну згоду КП «Полтававодоканал» на виділення землі ОСОБА_3 під самочинне будівництво не ґрунтуються на законі.

Згідно матеріалів справи, земельна ділянка по АДРЕСА_1 площею 0,9134 га надана у постійне користування КП «Полтававодоканал» на підставі рішення органу місцевого самоврядування - Полтавської міської ради.

Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами (ч.1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах законності (ст. 4 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні").

Згідно зі ст. 14 Конституції України право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Ст. 19 Конституції України встановлює, що органи місцевого самоврядування діють на підставі діючого законодавства та у межах повноважень й шляхом, передбаченим Конституцією України та нормативно-правовими актами. Додержання принципу законності направлене на недопущення свавілля в органах державної влади та місцевого самоврядування та передбачає, перш за все, прийняття суб'єктами владних, повноважень законних актів, тобто певної форми актів, виданих у визначеному порядку компетентними органами в межах їх повноважень. Ця норма також закріплена в ст. 24 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні".

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Пунктом 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до ст. 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами. Підстави, види і порядок відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до ст. 143 Конституції України та ст. 60 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" управління нерухомим майном (володіння, користування, розпорядження) здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Органом, який від імені громади володіє і розпоряджається землею у м.Полтаві є Полтавська міська рада. Отже, лише вона може давати дозвіл про виділення земельної ділянки під будівництво у формі відповідного рішення.

У матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази того, що ОСОБА_3 у встановленому порядку звертався до Полтавської міської ради із вимогою про виділення земельної ділянки під самочинне будівництво, а йому було безпідставно відмовлено у вирішенні цього питання.

Зважаючи на встановлене, колегія суддів робить висновок, що суд першої інстанції при вирішенні цього спору виконав вимоги ст.212 ЦПК України (у редакції, що діяла на час ухвалення рішення) та у відповідності до приписів ст.214 ЦПК України (у редакції, що діяла на час ухвалення рішення) у рішенні обґрунтував належним чином свої висновки по суті спору.

Доводи апеляційної скарги не містять посилання на обставини та відповідні докази, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість скасування чи зміни судового рішення.

Керуючись ст. 367, п.1 ч.1ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, представника ОСОБА_3, залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м.Полтави від 04 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 14 лютого 2018 року.

Головуючий суддя О. А.Лобов

Судді А.І.Дорош

В.М. Триголов

З оригіналом згідно

Суддя О.А.Лобов