Рішення № 72260228, 19.02.2018, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Справа № 263/14399/17

Провадження № 2-а/263/79/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2018 року м. Маріуполь

Жовтневий районний суд м.Маріуполя Донецької області у складі: головуючого судді Папаценко П.І., при секретарі Масюк М.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Маріуполі справу адміністративної юрисдикції за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Маріуполя Донецької області про визнання дій неправомірними, скасування рішення про відмову в призначенні пенсії та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

До Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Маріуполя Донецької області, просив суд: визнати неправомірними дії Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Маріуполя Донецької області щодо не зарахування до стажу роботи, який дає право на пенсію на пільгових умовах за списком №2, усього часу проходження військової служби з 2.11.1978 року по 29.11.1980 року, відмови в призначені пенсії за віком за списком №2 та скасувати рішення №129 від 6.10.2017 року Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Маріуполя Донецької області про відмову у призначені йому пенсії; зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України м.Маріуполя Донецької області зарахувати йому до стажу роботи, який дає право на пенсію на пільгових умовах за Списком №2 увесь час проходження військової служби з 2.11.1978 року по 29.11.1980 року, призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з часу звернення з відповідною заявою до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Маріуполя Донецької області 7.07.2017 року та здійснити відповідні виплати; стягнути Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Маріуполя Донецької області на його користь сплачений судовий збір у розмірі 640 грн.

Позовні вимоги позивач ОСОБА_1 обґрунтував тим, що він 7.07.2017 року звернувся з заявою до відповідача про призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. Рішенням №129 від 6.10.2017 року Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України м.Маріуполя Донецької області відмовило у призначені пенсії на вказаних умовах, внаслідок відсутності необхідного пільгового стажу. За цим рішенням його загальний стаж роботи складає 42 роки 2 місяці 6 днів, пільговий же стаж за Списком №2 загалом складає 4 роки 11 місяців 15 днів, а саме : з 11.09.1978 року по 13.10.1978 року робота в ПАТ «ММК ім.Ілліча», що складає 1місяць 3 дні; з 2.11.1978 року по 4.12.1978 року строкова військова служба, що складає 1 місяць 3 дні; з 1.09.1981 року по 9.06.1986 року робота в ПАТ «ММК ім.Ілліча», що складає 4 роки 9 місяців 9 днів. Стаж роботи за Списком №2 розраховано не вірно, до нього включено лише 1 місяць 3 дні військової служби, а не весь строк військової служби на протязі 2 років 28 днів. Факт наявності у нього пільгового стажу за Списком №2 підтверджується трудовою книжкою, довідкою військового комісаріату, довідками ПАТ «ММК ім.Ілліча», при його розрахунку відповідач застосовує не той Закон, не правильно його тлумачить. Із зазначеною позицією відповідача він не згоден та вважає, що відмова у призначенні йому пенсії за віком на пільгових умовах є протиправною та такою, що порушує його право на соціальний захист старості, передбачене ст. 49 Конституції України.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явився, надавзаяву про розгляд справи за його відсутності, просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Маріуполя Донецької області позов не визнала,просить відмовити в задоволені позову ОСОБА_1 у повному обсязі, за обставинами, наведеними в запереченнях, з яких вбачається наступне. Дійсно позивач звернувся до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Маріуполя Донецької області із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах. Розглянувши надані позивачем документи - трудову книжку, диплом, довідку військового комісаріату, довідки ПАТ «ММК ім.Ілліча» про пільговий характер роботи, заробітну плату, управлінням було встановлено, що страховий стаж позивача ОСОБА_1 складає 42 роки 2 місяці 6 днів, до його пільгового стажу за Списком №2 зараховані наступні періоди:з 11.09.1978 року по 13.10.1978 року робота в ПАТ «ММК ім.Ілліча», складає 1місяць 3 дні; з 2.11.1978 року по 4.12.1978 року строкова військова служба, складає 1 місяць 3 дні; з 1.09.1981 року по 9.06.1986 року робота в ПАТ «ММК ім.Ілліча», складає 4 роки 9 місяців 9 днів, щозагалом складає 4 роки 11 місяців 15 днів. Відповідно до ст.100, п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», діючого законодавства до 1.01.1992 року, вважають, що позивачу до пільгового стажу за Списком №2 із строкової військової служби за період з 2.11.1978 року по 29.11.1980 року слід зарахувати тільки 1 місяць 3 дні військової служби, визначеного пропорційно пільговому стажу, що передує військовій службі та наявному пільговому стажу по списку №2 - 4 роки 10 місяців 12 днів. За таких обставин вирішено відмовити ОСОБА_1 у призначені пенсії за віком по Списку №2 внаслідок відсутності необхідного пільгового стажу, тому позивачу запропоновано звернутися за призначенням пенсії при досягненні 60 років.

З урахуванням ч.4 ст.229 КАС України, у зв'язку з неявкою всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи позицію сторін, перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 3 Конституції України, людина її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав свобод людини є головним обов'язком держави.

Згідно ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи ґрунтуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Положенням ч. 1 ст. 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Стаття 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зазначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Так зокрема статтею 113 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що держава створює умови для функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Судом встановлено, що 7 липня 2017 року ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1,надав до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Маріуполя Донецької області документи для призначення пенсії відповідно до ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та абзацу 2 пункту 16 розділу ХV Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а саме : заяву, трудову книжку серії НОМЕР_2, диплом серії НОМЕР_3, довідку військового комісаріату №1/213 від 23.05.2017 року, пільгові довідки ПАТ «ММК ім.Ілліча» №140 від 30.01.2017 року, довідку від 22.05.2017 року №4498 про заробітну плату за період з 1995 по 2000 роки, паспорт та картку платника податків.

Рішенням Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Маріуполя Донецької області№ 129 від 6.10.2017 року, з посиланням на ст.100, п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 було відмовлено, внаслідок відсутності необхідного пільгового стажу, оскільки діючим до 1.02.1992 року законодавством передбачалось, що час проходження строкової військової служби зараховувався за вибором особи або до роботи, що передувала цьому періоду, або до роботи, яка слідувала після закінчення цього періоду.

До пільгового стажу ОСОБА_1 за Списком №2, затвердженого постановою Ради Міністрів СССР від 22.08.1956 р. №1173, зараховано наступні періоди:з 11.09.1978 року по 13.10.1978 року в ПАТ «ММК ім.Ілліча» виконував роботу слюсаря ремонтника у доменному виробництві, що складає 1місяць 3 дні; з 1.09.1981 року по 9.06.1986 року в ПАТ «ММК ім.Ілліча»виконував роботу слюсаря ремонтника у доменному виробництві, що складає 4 роки 9 місяців 9 днів.

Із періоду строкової військової служби в збройних силах СРСР з 2.11.1978 року по 29.11.1980 року ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком №2 зараховано тільки 1 місяць 3 дні, визначені пропорційно пільговому стажу, що передує військовій службі та наявному пільговому стажу по списку №2 - 4 роки 10 місяців 12 днів.

З таким тлумачення відповідачем Закону щодо зарахування до пільгового стажу за Списком №2 періоду строкової військової служби ОСОБА_1, суд не може погодитись, виходячи з наступного.

Постановою КМУ від 12.06.1993 р. № 637 прийнятий Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, в якому в п. 1.2 зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, а також архівними установами.

Пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії визначено, що у разі коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу необхідно надавати уточнюючі довідки.

Наведені періоди праці ОСОБА_1 на роботах із шкідливими і важкими умовами праці - за Списком №2 та період його строкової військової служби в збройних силах СРСР з 2.11.1978 року по 29.11.1980 року підтверджують досліджені документи: копія трудової книжки серії НОМЕР_2, довідка військового комісаріату №1/213 від 23.05.2017 року, пільгові довідки ПАТ «ММК ім.Ілліча» №140 від 30.01.2017 року.

Суд зазначає, що наведені записи трудової книжки про роботу позивача за вищевказані періоди свідчать про зайнятість останнього за відповідними посадами повний робочий день. Записи про спірні періоди роботи засвідчені відповідними печатками підприємств і дефектів їх вчинення не мають.

Згідно запису в трудовій книжці серії НОМЕР_2, довідки військового комісаріату №1/213 від 23.05.2017 року, ОСОБА_1 проходив строкову військову службу з 2.11.1978 року по 29.11.1980 року в збройних силах СРСР.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про загальний військовий обов'язок i військову службу» та статті 8 Закону України «Про соціальний i правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що час проходження військової служби зараховується громадянам до загального трудового стажу, до стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Слід також зауважити, що відповідно до п. «к» п. 109 розділу VIII постанови Ради міністрів СРСР № 590 від 03.08.1972 року (яка діяла на момент призову позивача до лав Радянської Армії) Крім роботи в якості робітника або службовця до загального стаж роботи зараховується також служба в складі Збройних Сил СРСР і перебування в партизанських загонах; служба у військах і органах ВЧК, ОГПУ, НКВД, НКГБ, МГБ, Комітету державної безпеки при Раді Міністрів СРСР, Міністерства охорони громадського порядку СРСР, міністерств охорони громадського порядку союзних республік, Міністерства внутрішніх справ СРСР, міністерств внутрішніх справ союзних республік; служба в органах міліції. Перебування військовослужбовця в полоні зараховується до стажу роботи в встановленому порядку;

Частиною 3 п. 109 розділу VIII постанови Ради міністрів СРСР № 590 від 03.08.1972 року (яка діяла на момент призову позивача до лав Радянської Армії) передбачено, що при призначенні на пільгових умовах або в пільгових розмірах пенсій по старості та інвалідності робітникам і службовцям, які працювали на підземних роботах, на роботах з шкідливими умовами праці та в гарячих цехах і на інших роботах з важкими умовами праці (Підпункти «а» і «б» пункту 16), і пенсій у зв'язку з втратою годувальника їх сім'ям, а також пенсій по старості робітницям підприємств текстильної промисловості (підпункт "в" пункту 16) періоди, зазначені в підпунктах «к» і «л», прирівнюються за вибору яка звернулася за призначенням пенсії або до роботи, яка передувала даного періоду, або до роботи, яка слідувала за закінченням цього періоду. Період, зазначений у підпункті «з», прирівнюється до роботи, яка слідувала за закінченням цього періоду.

Суд звертає увагу, що ОСОБА_1 до призову до лав Радянської армії,з 11.09.1978 року по 13.10.1978 року в ПАТ «ММК ім.Ілліча» виконував роботу слюсаря ремонтника у доменному виробництві, пільговий стаж склав 1місяць 3 дні та після служби з 1.09.1981 року по 9.06.1986 року в ПАТ «ММК ім.Ілліча»виконував роботу слюсаря ремонтника у доменному виробництві, відповідно пільговий стаж склав 4 роки 9 місяців 9 днів, загалом пільговий стаж за списком №2 склав 4 роки 10 місяців 12 днів.

Відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року зі змінами, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах мають право на пільгову пенсію.

Чоловікам, які не мають 12 років 6 місяців стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи - пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Слід також зауважити, що рішенням ЄСПЛ від 14.10.2010 року у справі «Щокін проти України» визначено концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

Таким чином, оскільки в період військової служби позивача діяла постанова Ради міністрів СРСР № 590 від 03.08.1972 року, яка надавала право особи на зарахування періоду військової служби у лавах Збройних сил СРСР до роботи, яка передувала даному періоду, або до роботи, яка слідувала за закінченням цього періоду та з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд вважає за потрібне зарахувати весь період строкової військової служби позивача до пільгового стажу роботи.

Отже навчання, військова служба та робота на виборних посадах ураховується в розмірі, що не перевищує всього наявного стажу роботи, який дає право на пільгове пенсійне забезпечення.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову, суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акту чи окремих його положень.

У випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб'єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру. Таке втручання може мати місце лише у випадку, якщо судом буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи закону, а суб'єкт владних повноважень у відповідь необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення.

Тобто, призначення пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу.

У такому випадку, суд може лише зобов'язати пенсійний орган повторно розглянути заяву про призначення пенсії, вказавши на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення.

Таким чином, суд вважає такими, що не підлягають задоволенню позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію та здійснити відповідні виплати, оскільки це є повноваженнями Пенсійного фонду України.

За таких обставин, суд приходить до переконання про зарахування до стажу, який дає право на пенсію згідно п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», всього періоду проходження строкової військової служби з 2.11.1978 року по 29.11.1980 року, що дії відповідача щодо відмови ОСОБА_1 в зарахуванні періоду проходження строкової військової служби до пільгового стажу та відмови у призначенні пенсії на пільгових умовах є протиправними, а також є протиправним і підлягає скасуванню рішення №129 від 6.10.2017 року Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Маріуполя Донецької області про відмову ОСОБА_1 в призначені пенсії за віком на пільгових умовах, а відтак позов підлягає задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі вищевикладеного суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Маріуполя Донецької області.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 3, 19, 22, 55 Конституції України, ст.ст. 9, 72-77, 94, 139, 241-246, 250, 251, 293, 295 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1(ІПН НОМЕР_1) до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Маріуполя Донецької області про визнання дій неправомірними, скасування рішення про відмову в призначенні пенсії та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Маріуполя Донецької області щодо не зарахування до пільгового стажу ОСОБА_1, який дає право на пенсію на пільгових умовах за Списком №2, усього часу проходження військової служби з 2.11.1978 року по 29.11.1980 року та відмови в призначені пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.

Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Маріуполя Донецької області від 6.10.2017 року №129 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п. «б» ч.1 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» .

Зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України м.Маріуполя Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1(ІПН НОМЕР_1)від 7.07.2017 року про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2 відповідно доп.«б» ч.1 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1726, із зарахуванням до пільгового стажу за Списком №2 періоду строкової військової служби в збройних силах СРСР з 2.11.1978 року по 29.11.1980 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Маріуполя Донецької області (м.Маріуполь, вул.Зелінського, 27а, ЄДРПОУ 41250795) на користь ОСОБА_1(ІПН НОМЕР_1) сплачені судові витрати у розмірі 640 (шістсот сорок) грн. 00 коп.

В решті позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Жовтневий районний суд м.Маріуполя Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а після початку її функціонування, безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: П.І.Папаценко