Ухвала суду № 72260011, 16.02.2018, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/1554/18

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 лютого 2018 року м. Ужгород

Слідчий суддя Ужгородського міськрайонного суду Фазикош О.В., за участю секретаря Рабош А.О., прокурора Дробиняк Ю.М., слідчого Біланинець Я.Л., підозрюваного ОСОБА_1 І П. та його захисника ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, клопотання слідчого слідчого відділу Ужгородського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області лейтенанта поліції ОСОБА_3,погоджене прокурором, по кримінальному провадженні №12018070030000324 від 29.01.2018 року про обрання відносно:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, українця, одруженого, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, та фактично проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, раніше судимого,

запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави,-

ВСТАНОВИВ:

Слідчий у поданому клопотанні вказує, що досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_1, будучи раніше судимим за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.307 та ч. 2 ст. 309 КК України, належних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став, та знову вчинив дії, які дають підстави обґрунтовано підозрювати його у вчиненні кримінального правопорушення. Так, 29 січня 2018 року близько 10 години 00 хвилин ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, перебуваючи на ринку «Минайський», який знаходиться позаду супермаркету «Сільпо», що розташований за адресою: м. Ужгород, вул. Минайська, 16, діючи з прямим умислом, тобто усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, на ґрунті тривалих неприязних відносин, підійшов до потерпілого ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6, та розпочав з ним сварку, в ході якої наблизився до останнього на відстань витягнутої руки та руками, затиснутими в кулак, наніс декілька ударів в область голови потерпілого, від чого ОСОБА_4 впав на землю, після чого ОСОБА_1, не припиняючи свої злочинні дії, продовжив наносити удари руками та ногами в область голови та грудної клітки потерпілого ОСОБА_4, чим спричинив останньому, відповідно до висновку експерта №75 від 14.02.2018, тяжкі тілесні ушкодження.

Відповідно до висновку експерта №75 від 14.02.2018 на момент судово - медичного обстеження на тілі гр. ОСОБА_4 виявлено тілесні ушкодження у вигляді: синців на шкірних покривах спинки носа, на обох орбітальних ділянках, правої щоки, грудної клітки справа по реберній дузі (задньо - пахвова лінія), ушитої рани правої тьмяно – потилично – скроневої ділянки голови. Згідно даних медичної документації у нього виявлено: «ЗЧМТ. Забій головного мозку ІІІ ст. із стисненням його гострою субдуральною гематомою правої гемісфери. Геморагічний забій правої тім’яної долі. Травматичний САК справа. Перелом кісток носа. Параорбітальна гематома справа, підшкірна гематома верхньої губи справа». Виникли вищевказані тілесні ушкодження внаслідок дії тупих твердих предметів з обмеженою травмуючої поверхнею по ударному механізмі дії, якими могли бути затиснуті в кулак руки та обуті ноги сторонньої людини і могли виникнути при обставинах травми про які повідомляє потерпілий. Виключена можливість, що вищевказані тілесні ушкодження були спричинені собі власноручно або внаслідок вільного падіння тіла з висоти власного зросту, оскільки вони є характерні для нанесення локальних ударів. На момент спричинення тілесних ушкоджень, які виявлено у гр. ОСОБА_4, він міг знаходитися як у вертикальному або близькому до нього положенні, так і в горизонтальному або близькому до нього положенні.

По давності виникнення вказані тілесні ушкодження, згідно медичної документації, вкладаються в час події, яка мала місце 29.01.2018 року. Дані тілесні ушкодження, в момент їх спричинення, були небезпечними для життя і за цією ознакою, згідно п. 2.1.3. (б,в,г) «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом № 6 МОЗ України від 17.01.1995 року, відносяться до групи тяжких тілесних ушкоджень.

Слідчий зазначає, що ОСОБА_1 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України, а саме: у нанесенні умисного тяжкого тілесного ушкодження, тобто умисного тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння.

16.02.2018 року слідчим СВ Ужгородського ВП за погодженням з прокурором Ужгородської місцевої прокуратури ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України.

Слідчий стверджує, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_1 інкримінованого кримінального правопорушення повністю підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, а саме: протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 29.01.2018 року; протоколом огляду місця події від 29.01.2018 року; протоколом допиту потерпілого ОСОБА_4 від 29.01.2018 року; протоколом пред’явлення особи для впізнання за фотознімками від 01.02.2018 року; протоколом допиту свідка ОСОБА_5 від 31.01.2018 року; протоколом допиту свідка ОСОБА_6 від 02.02.2018 року; протоколом пред’явлення особи для впізнання за фотознімками від 02.02.2018 року; протоколом допиту свідка ОСОБА_7 від 03.02.2018 року; протоколом пред’явлення особи для впізнання за фотознімками від 03.02.2018 року; протоколом допиту свідка ОСОБА_8 від 03.02.2018 року; протоколом пред’явлення особи для впізнання за фотознімками від 03.02.2018 року; протоколом проведення слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_6 від 05.02.2018 року; висновком судово - медичного експерта №75 від 14.02.2018 року.

Слідчий вказує, що, ОСОБА_1 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до восьми років, а відтак він, усвідомлюючи неминучість та суворість покарання, може переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності, тобто наявний ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України, також, зазначає, підозрюваний утриманців не має, а тому в будь-який момент з легкістю може покинути межі Закарпатської області чи України.

Крім цього, як стверджує слідчий, наявний ризик, передбачений п.3 ч.1 ст.177 КПК України. Зокрема, як вбачається з матеріалів досудового розслідування, підозрюваний особисто знайомий з потерпілим та свідками ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, оскільки всі вони працюють на ринку «Минайський», що враховуючи насильницький характер злочину, свідчить про те, що ОСОБА_1 може вдатись до тиску на потерпілого та свідків (в тому числі, із застосуванням насильства) з метою зміни ними показань на його користь для уникнення від відповідальності. Як вбачається із протоколу допиту свідка ОСОБА_8, ОСОБА_1 після побиття ОСОБА_4 погрожував також свідкам.

При цьому вказує, що ОСОБА_1 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення під час непогашеної судимості за вчинення злочинів, передбачених ч.2 ст.307, ч.2 ст.309 КК України (тобто наявні підстави стверджувати про рецидив злочинів), виникають підстави констатувати наявність ризику вчинення ОСОБА_1 нових кримінальних правопорушень.

З огляду на викладене, та те, що ОСОБА_1 підозрюється у вчиненні злочину, за яке у випадку визнання винним йому загрожує покарання у виді позбавлення волі на строк до 8 років, не є особою похилого віку, стан його здоров’я не перешкоджає триманню під вартою; утриманців у підозрюваного ОСОБА_1 немає, останній раніше судимий, слідчий клопоче про застосування відносно підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Сторона обвинувачення, вважає, що інші запобіжні заходи не зможуть запобігти ризикам, передбаченим кримінальним процесуальним законом.

В судовому засіданні прокурор та слідчий клопотання підтримали та просили таке задоволити.

Підозрюваний та його захисник заперечували проти задоволення поданого клопотання. Захисник у судовому засіданні просив відмовити в задоволенні клопотання посилаючись на необґрунтованість підозри, просив врахувати особу підозрюваного, є одруженим, має неповнолітніх дітей, останній не має наміру ухилятися від органу досудового розслідування та суду, перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.

Заслухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали справи походжу до наступних висновків.

Згідно наявного у матеріалах клопотання витягу з кримінального провадження №12018070030000324, органом досудового розслідування, проводиться досудове розслідування кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, відомості про які 29.01.2018 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Клопотання про обрання відносно ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, мотивоване тим, що останній підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, яке належить до категорії тяжкого і за які йому може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 8 років, а також наявністю ризиків, передбачених у п.п. 1, 2, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: можливість переховуватись від органів досудового розслідування та суду; незаконно впливати на свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта у цьому ж кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення.

Статтею 177 КПК України передбачено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом. Згідно ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.

Частиною 1 статті 194 КПК України передбачено, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов’язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні. Відповідно до ч. 4 ст. 194 КПК України якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м’який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов’язки, передбачені частиною п’ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.

Відповідно до ч. 3 ст. 176 КПК України слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м’яким запобіжним заходом є особисте зобов’язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.

Відповідно до ч.1, п.4 ч.2 ст.183 Кримінального процесуального кодексу України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Слідчим суддею враховуються вимоги пункту 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», відповідно до якого термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об’єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, № 182), а також пункту 1 частини 1 статті 178 Кримінального процесуального кодексу України, згідно з яким слідчий суддя при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу зобов’язаний оцінити вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення.

Водночас, слідчий суддя на вказаному етапі досудового розслідування не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, а лише зобов’язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів, визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу, то з огляду на ті дані, які були надані стороною обвинувачення, у слідчого судді наявні підстави для висновку про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121 КК України.

Відповідно до наявних у матеріалах клопотання доказів ОСОБА_1 обґрунтовано підозрюється у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України, що підтверджується протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 29.01.2018 року; протоколом огляду місця події від 29.01.2018 року; протоколом допиту потерпілого ОСОБА_4 від 29.01.2018 року; протоколом пред’явлення особи для впізнання за фотознімками від 01.02.2018 року; протоколом допиту свідка ОСОБА_5 від 31.01.2018 року; протоколом допиту свідка ОСОБА_6 від 02.02.2018 року; протоколом пред’явлення особи для впізнання за фотознімками від 02.02.2018 року; протоколом допиту свідка ОСОБА_7 від 03.02.2018 року; протоколом пред’явлення особи для впізнання за фотознімками від 03.02.2018 року; протоколом допиту свідка ОСОБА_8 від 03.02.2018 року; протоколом пред’явлення особи для впізнання за фотознімками від 03.02.2018 року; протоколом проведення слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_6 від 05.02.2018 року; висновком судово - медичного експерта №75 від 14.02.2018 року

Перевіряючи достатність доказів для такого висновку, слідчий суддя, наряду з положеннями КПК України, враховує практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення «Чеботарі проти Молдови» від 13.11.2007р., п. 48), у відповідності до якої слова «обґрунтована підозра» означають наявність фактів чи інформації, котрі могли би переконати стороннього об’єктивного спостерігача, що конкретна особа, можливо вчинила злочин. Натомість, не будучи наділеним повноваженнями щодо оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні кримінального правопорушення на даній стадії кримінального судочинства, слідчий суддя позбавлений можливості надати перевагу одним доказам перед іншими шляхом їх оцінки та аналізу в сукупності, а лише зобов’язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу. Питання щодо доведеності вини особи та правильності кваліфікації її дій у відповідності до закону про кримінальну відповідальність підлягають дослідженню при проведенні досудового розслідування та під час розгляду кримінального провадження по суті.

Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.

Посилання захисника на відсутність обґрунтованої підозри слідчий суддя не може взяти до уваги, оскільки відповідно до правової позиції ЄСПЛ у справі Мюррей проти Сполученого Королівства (п.55 рішення) факти, що викликають підозру, не обов'язково мають бути встановлені до ступеня, необхідного для засудження чи навіть для пред'явлення обвинувачення, що є задачею наступних етапів кримінального процесу.

Як встановлено в судовому засіданні, громадянин ОСОБА_1 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121 КК України, має постійне місце проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, одружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_7 та ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_8, раніше до кримінальної відповідальності притягувався.

Оцінюючи доводи слідчого та прокурора про необхідність обрання ОСОБА_1 міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою через ризики можливого незаконного впливу на свідків, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта у цьому ж кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення, суд констатує, що їх можливе настання прокурором жодним доказом не доведено. Також прокурором не доведено те, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України. Крім того, слідчим не доведено, що ОСОБА_1 може вдатись до тиску на потерпілого та свідків (в тому числі, із застосуванням насильства) з метою зміни ними показань на його користь для уникнення від відповідальності. Як вбачається зі змісту протоколу допиту свідка ОСОБА_8, такий пояснював про обставини події, яка мала місце 29.01.2018 року, в судовому засіданні слідчий пояснив, що жодних заяв ні від потерпілого, ні від свідків, про погрози від підозрюваного не надходило. Тому такі висновки слідчого є лише припущеннями, не підтвердженими жодними доказами.

Відповідно п. 3 абз.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства” від 25.04.2003 року № 4, запобіжні заходи застосовується за наявності підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений буде намагатись ухилятися від слідства або суду, перешкоджати встановленню істини по кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень. Разом з тим взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом, у зв’язку з чим такий обирається лише за наявності підстав вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи можуть не забезпечити виконання підозрюваним, обвинуваченим процесуальних обов’язків, що випливають норм КПК України, і його належної поведінки. В п. 13.3 вищевказаної Постанови роз’яснено, що обов’язковою умовою взяття під варту (виходячи з його правової природи) має бути обґрунтована впевненість судді в тому, що більш м’які запобіжні заходи можуть не забезпечити належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого.

Це можливо, коли особа немає постійного місця проживання, зловживає спиртними напоями чи вживає наркотичні засоби, продовжує вчиняти злочини, підтримує соціальні зв’язки негативного характеру, порушила умови запобіжного характеру, не пов’язаного з позбавленням волі, раніше ухилялася від слідства, суду чи виконання судових рішень.

Відповідно до мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 8 липня 2003 року №14-рп/2003 в справі №1-23/2003, тяжкість злочину законом не визначається, як підстава для застосування будь-якого виду запобіжного заходу, а не тільки взяття під варту, і при цьому, за своєю правовою природою запобіжний захід не є кримінальним покаранням.

Згідно ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, щоб жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Під час розгляду клопотань про застосування запобіжного заходу слідчий суддя бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, зокрема такі приписи: «При розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов'язково має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів» (п. 80 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України), «Тримання особи під вартою буде свавільним, оскільки національні суди не обґрунтували необхідність такого тримання і не було розглянуто можливість застосування більш м’якшого запобіжного заходу» (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 11.10.2010 р. у справі «Хайредінов проти України»).

Відповідно до п. «с» ч.1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законний арешт або затримання особи, здійснене з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що підозра ОСОБА_1 у вчиненні даного кримінального правопорушення за відсутності фактичних даних, які б свідчили про те, що інші більш м’які запобіжні заходи можуть не забезпечити його належної поведінки та виконання процесуальних обов’язків, передбачених КПК України, не є підставою для обрання найбільш суворої міри запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Відповідно до вимог п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, зокрема, справу «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, справу «Комарова проти України» від 16 травня 2013 року, «Калашников проти Росії» від 15 липня 2002 року, в яких Європейським судом з прав людини викладено принципи, що їх дотримується Суд у вирішенні питань щодо застосування тримання під вартою, а саме: тримання під вартою до вирішення питання про винність особи не має бути «загальним правилом», і слід виходити з презумпції залишення обвинуваченого на свободі; у кожному випадку, коли вирішується питання щодо тримання під вартою або звільнення, діє презумпція на користь звільнення.

З врахуванням сукупності викладених висновків, а також даних про особу підозрюваного, за відсутності обґрунтованої впевненості в тому, що більш м’які запобіжні заходи не зможуть забезпечити його належної поведінки, слідчий суддя вважає, що в силу характеру діяння, в якому підозрюється громадянин України ОСОБА_1, наслідків, які настали внаслідок злочину та потреби у встановлені істини у кримінальному провадженні, слідчий суддя приходить до висновку, що прокурором доведено обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої статті 194 КПК України, але не доведено обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, а тому в задоволенні клопотання про обрання відносно ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді взяття під варту слід відмовити.

Оскільки прокурор та слідчий не довели обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, а саме: недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні, слідчий суддя дійшов висновку про застосування до підозрюваного більш м’якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.

При цьому, відповідно до установленої практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'яких запобіжних заходів, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваної під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків). Сама лише тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, хоча і є визначеним елементом при оцінці ризику ухилення від органу досудового розслідування та/або суду, однак не може бути достатньою підставою для законності тримання особи під вартою.

При цьому, приймаючи до уваги наявність ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, а також враховуючи тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_1 у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, яке відноситься до категорії тяжких злочинів і за які йому може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 8 років, тобто є обґрунтовані підстави вважати, що останній, може переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду, чи іншим способом перешкоджати повному, всебічному та неупередженому проведенню досудового розслідування, слідчий суддя вважає за потрібне застосувати відносно підозрюваного ОСОБА_1 запобіжний захід у виді домашнього арешту, із застосуванням електронних засобів контролю, заборонивши останньому залишати місце свого проживання за адресою ІНФОРМАЦІЯ_4, у період з 18 год. 00 хв. по 08 год. 00 хв., оскільки достатнім буде саме такий запобіжний захід, який зможе забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов’язків та запобігти ризикам, визначених ст.177 КПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Згідно ч. 2 ст. 181 КПК України домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.

Застосування електронних засобів контролю, передбачене ст. 195 КПК України і полягає у закріпленні на тілі підозрюваного, обвинуваченого пристрою, який дає змогу відслідковувати та фіксувати його місцезнаходження. Такий пристрій має бути захищений від самостійного знімання, пошкодження або іншого втручання в його роботу з метою ухилення від контролю та сигналізувати про спроби особи здійснити такі дії. Електронні засоби контролю можуть застосовуватися: 1) слідчим на підставі ухвали слідчого судді, суду про обрання стосовно підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу, не пов’язаного з позбавленням волі, якою на останнього покладено відповідний обов’язок; 2) працівниками органу Національної поліції на підставі ухвали слідчого судді, суду, якою щодо підозрюваного, обвинуваченого обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. Електронні засоби контролю застосовуються в порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ України. Не допускається застосування електронних засобів контролю, які суттєво порушують нормальний уклад життя особи, спричиняють значні незручності у їх носінні або можуть становити небезпеку для життя та здоров’я особи, яка їх використовує. Слідчий, працівник органу Національної поліції перед застосуванням електронного засобу контролю зобов’язаний під розпис роз’яснити підозрюваному, обвинуваченому правила користування пристроєм, техніку безпеки поводження з ним та наслідки його зняття або неправомірного втручання в його роботу з метою ухилення від контролю. Відмова від носіння засобу електронного контролю, умисне зняття, пошкодження або інше втручання в його роботу з метою ухилення від контролю, а рівно намагання вчинити зазначені дії є невиконанням обов’язків, покладених судом на підозрюваного, обвинуваченого при обранні запобіжного заходу, не пов’язаного з позбавленням волі або у вигляді домашнього арешту.

У відповідно до ч.5 ст.194 КПК України суд вважає за необхідне покласти на підозрюваного ОСОБА_1 наступні обов’язки: прибувати до слідчого та процесуального прокурора у кримінальному провадженні, суду за першим викликом; не залишати місце постійного проживання – м. Ужгород, вул. Київська Набережна, 17/5 у період з 18 год. 00 хв. по 08 год. 00 хв., без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора та суд про зміну свого місця роботи та/або проживання; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в’їзд в Україну, утримуватися від спілкування з потерпілим ОСОБА_4, свідками ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6

Керуючись п. «с» ч. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, постановою Пленуму Верховного Суду України № 4 від 25 квітня 2003 року “Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства”, ст. ст. 177, 178, 181, 183, 186, 194, 195, 309, 392, 395 КПК України, слідчий суддя, -

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.5, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. ст. 177, 178, 181, 197, 331, 369,-372 КПК України, слідчий суддя,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання слідчого слідчого відділу Ужгородського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області лейтенанта поліції ОСОБА_3,погоджене прокурором, по кримінальному провадженні №12018070030000324 від 29.01.2018 року -відмовити.

Застосувати відносно ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, з застосуванням електронних засобів контролю, заборонивши йому залишати місце проживання за адресою ІНФОРМАЦІЯ_4 у період з 18 год. 00 хв. по 08 год. 00 хв..

Покласти на підозрюваного ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, такі обов’язки: прибувати до слідчого та процесуального прокурора у кримінальному провадженні, суду за першим викликом; не залишати місце постійного проживання – м. Ужгород, вул. Київська Набережна, 17/5 у період з 18 год. 00 хв. по 08 год. 00 хв., без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора та суд про зміну свого місця роботи та/або проживання; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в’їзд в Україну; утримуватися від спілкування з потерпілим ОСОБА_4, свідками ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6.

Роз’яснити підозрюваному, що відповідно до ч. 5 ст. 181 КПК України, працівники органу Національної поліції з метою контролю за його поведінкою, мають право з’являтися в житло, під арештом в якому він перебуває вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов’язаних із виконанням покладених на нього зобов’язань, використовувати електронні засоби контролю. Відмова від носіння засобу електронного контролю, умисне зняття, пошкодження або інше втручання в його роботу з метою ухилення від контролю, а рівно намагання вчинити зазначені дії є невиконанням обов’язків, покладених судом на підозрюваного, обвинуваченого при обранні запобіжного заходу, не пов’язаного з позбавленням волі або у вигляді домашнього арешту.

Ухвалу скерувати для виконання органу Національної поліції за місцем проживання підозрюваного.

Строк дії ухвали не може перевищувати двох місяців.

Ухвала може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку безпосередньо до апеляційного суду Закарпатської області протягом п’яти днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя Ужгородського

міськрайонного суду ОСОБА_11