Рішення № 72252062, 15.02.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.02.2018Справа № 910/7520/15-г

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О. при секретарі судового засідання Чаплигіній А.А., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вог Трейдинг"

до Державного підприємства "Підприємство із забезпечення нафтопродуктами"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство енергетики та вугільної промисловості України;

про розірвання договору та стягнення 221 176 093, 60 грн.

за участю Прокуратури міста Києва

Представники:

від позивача: Бугайов А.О.;

від відповідача: Кириченко О.В.;

від третьої особи: Бриль О.В.;

від Прокуратури міста Києва: Колодяжна А.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВОГ ТРЕЙДИНГ" звернулося до господарського суду міста Києва із позовом до державного підприємства "ПІДПРИЄМСТВО ІЗ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАФТОПРОДУКТАМИ" про розірвання договору та стягнення 157 861 059,40 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у зв'язку з істотною зміною обставин укладеного між сторонами договору про надання послуг з перевалки нафтопродуктів від 27.11.2013 № 372 відповідачем допущено порушення умов договору, яке полягає у невиконанні останнім замовлених позивачем послуг у встановлений строк. У зв'язку з тим, що втрата відповідачем контролю над місцем зберігання нафтопродуктів (місцем виконання умов договору) є об'єктивним фактором, що суттєво впливає на виконання умов договору позивач вважає, що в даних договірних відносинах наявна істотна зміна обставин.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.08.2015 (суддя Балац С.В.) у справі № 910/7520/15-г, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2015 у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Вог Трейдинг" відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 24.02.2016 постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2015 року та рішення Господарського суду міста Києва від 26.08.2015 року у справі № 910/7520/15-г скасовано. Справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Розпорядженням керівника апарату № 04-23/478 від 10.03.2016 справу № 910/7520/15-г передано на повторний автоматичний розподіл, відповідно до якого справу передано до розгляду судді Прокопенко Л.В.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.06.2016 (суддя Прокопенко Л.В.) у справі № 910/7520/15-г в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Вог Трейдинг" відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.04.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2017 у справі №910/7520/15-г скасовано. Прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено повністю. Зобов'язано Державне підприємство "Підприємство із забезпечення нафтопродуктами" (01001, м.Київ, вул.Паторжинського, буд. 6, офіс 5, ідентифікаційний код 03482347) повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "ВОГ ТРЕЙДИНГ" (01042, м.Київ, вул. Академіка Філатова, буд. 22/8, кімната 201, ідентифікаційний код 38390515) дизельне паливо у кількості 25 591,56 тонн та бензин марки А-95 у кількості 1 795,17 тонн. Стягнуто з Державного підприємства "Підприємство із забезпечення нафтопродуктами" (01001, м.Київ, вул.Паторжинського, буд. 6, офіс 5, ідентифікаційний код 03482347) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОГ ТРЕЙДИНГ" (01042, м.Київ, вул. Академіка Філатова, буд. 22/8, кімната 201, ідентифікаційний код 38390515) - 604955,40 грн. судових витрат.

Постановою Вищого господарського суду України від 25.10.2017 постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.04.2017 року та рішення господарського суду міста Києва від 21.06.2016 року скасовано, і справу № 910/7520/15-г передано на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.

Зокрема, судом касаційної інстанції у вищевказаній постанові зазначено, що позивач подавши заяву від 07.04.2016 року в порушення вимог ч. 4 ст. 22 ГПК України одночасно змінив предмет і підстави позову справі № 910/7520/15-г, внаслідок чого місцевий господарський суд повинен був відмовити в задоволенні такої заяви та розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову.

Касаційна інстанція зауважила, що заява позивача від 07.04.2016 року не свідчить про доповнення позову новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин, оскільки первісні обставини безпідставного набуття відповідачем майна у вказаній заяві не відображені, а, відтак, не збережені.

Тож, суди першої та апеляційної інстанцій, розглянувши позовні вимоги з одночасно зміненими предметом та підставами позову, порушили вимоги ч. 4 ст. 22 ГПК України, тобто припустилися істотного процесуального порушення, яке унеможливило встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору за поданим позовом.

03.11.2017 матеріали справи № 910/7520/15-г надійшли до Господарського суду міста Києва та згідно автоматизованої системи документообігу передані на розгляд судді Щербакова С.О.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.11.2017 прийнято справу № 910/7520/15-г до провадження та призначено на 30.11.2017.

29.11.2017 через відділ автоматизованого документообігу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Вог Трейдинг" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням повноважного представника у відрядженні.

Через відділ автоматизованого документообігу суду 30.11.2017 від Прокуратури міста Києва надійшли пояснення по справі, у яких прокурор зазначає, що зі змісту заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Вог Трейдинг" про уточнення позовних вимог вбачається, що вказаною заявою позивач одночасно змінює як підставу позову, так і предмет позову, а отже, дана заява не відповідає вимогам чинного законодавства і подальший розгляд справи судом з її урахуванням суперечить нормам процесуального права, про що також зазначено Вищим господарським судом України в постанові від 25.10.2017 у даній справі.

Також, 30.11.2017 через відділ автоматизованого документообігу суду від Державного підприємства "Підприємство із забезпечення нафтопродуктами" надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач зазначає, що позивачем не надано доказів та документального підтвердження відносно дійсної кількості нафтопродуктів, що перебувала у відповідача з урахуванням всіх здійснених позивачем відвантажень (в тому числі без участі органів управління відповідача та без його відома). Крім того, відсутні документи, що можуть підтвердити кількість нафтопродуктів, що фактично залишилися на зберіганні - актів звірки, актів приймання-передачі тощо.

Розгляд справи відкладався в порядку п.п. 1-2 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України на 14.12.2017.

13.12.2017 через відділ автоматизованого документообігу суду від Державного підприємства "Підприємство із забезпечення нафтопродуктами" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням уповноваженого представника відповідача в іншому судовому засіданні.

14.12.2017 через відділ автоматизованого документообігу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Вог Трейдинг" надійшли письмові пояснення на виконання вимог ухвали суду від 06.11.2017 та клопотання про призначення колегіального розгляду справи у зв'язку зі складністю, на думку представника позивача, даної справи.

Також 14.12.2017 через відділ автоматизованого документообігу суду від Міністерства енергетики та вугільної промисловості України надійшли пояснення на виконання вимог ухвали суду від 06.11.2017.

У судовому засіданні 14.12.2017 представник третьої особи та прокурор заперечили щодо задоволення клопотання про призначення колегіального розгляду у даній справі.

Оскільки судом не встановлено підстав для призначення колегіального розгляду у даній справі, у зв'язку з чим суд визнав подане клопотання необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів. Розгляд справи відкладено та призначено судове засідання на 18.01.2018.

15.12.2017 набрав чинності Закон України від 03.10.2017 N2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладений в новій редакції.

Пунктом 9 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017р. N2147VІІІ, чинної з 15.12.2017, передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст.12 ГПК України, в редакції Закону України від 03.10.2017р. N2147VІІІ, чинної з 15.12.2017, загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2018 суд ухвалив розглядати справу № 910/7520/15-г за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі, зокрема підготовче засідання у справі № 910/7520/15-г призначено на 16.01.2018.

У судове засідання 16.01.2018 представник позивача не з'явився, про дату та час судового засідання був належним чином повідомлений, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Представник третьої особи у судове засідання 16.01.2018 не з'явився, про дату та час судового засідання був належним чином повідомлений, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 08.02.2018.

Судове засідання призначене на 08.02.2018 не відбулося у зв'язку із проходженням суддею Щербаковим С.О. щорічної підготовки у Національній школі суддів України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.01.2018 судове засідання призначено на 15.02.2018.

У даному судовому представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представники відповідача та третьої особи заперечили проти задоволення позовних вимог.

Представник прокуратури також заперечив проти задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 15.02.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

27.11.2013 між Державним підприємством «Феодосійське підприємство із забезпечення нафтопродуктами», яке перейменоване у Державне підприємство "Підприємство із забезпечення нафтопродуктами" (далі - виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вог Трейдинг" (далі - замовник) укладено договір про надання послуг з перевалки нафтопродуктів № 372, предметом якого є надання виконавцем замовнику послуг по перевалці бензинів та дизельного палива (далі - нафтопродукти), об'ємом до 60 000 тон в місяць з можливим збільшенням щомісячного об'єму перевалки за погодженням з виконавцем. При цьому, вартість нафтопродуктів, що поставляються замовником на перевалку зазначається в додатку № 2 до даного договору.

Пунктом 2.1.1 договору сторони передбачили обов'язок виконавця прийняти на зберігання нафтопродукти замовника в об'ємі, на умовах та на строк, передбачений даним договором та відповідними додатками до нього по фактичній кількості та якості.

Згідно п. 2.1.7 договору, відвантаження нафтопродуктів відповідач зобов'язався проводити під контролем уповноваженого представника позивача з оформленням акту відвантаження (зразок - додаток №3) із зазначенням найменування та кількості, якості (до залізничної накладної додається паспорт якості відвантаженого нафтопродукту, що оформляється лабораторією виконавця) завантаженого у вагоно-цистерни нафтопродукту.

Відповідно до п.п. 2.2.1 - 2.2.3 договору, замовник зобов'язався узгоджувати з виконавцем письмово, не менше ніж за п'ять діб, об'єм партії нафтопродуктів, найменування і сорт нафтопродукту, який планується до перевалки; а також за 2 календарних дня до початку кожної декади звітного місяця узгоджувати графік відвантаження нафтопродуктів на наступну декаду, проект якого надається замовником виконавцю.

Відвантаження всіх нафтопродуктів відповідачем здійснюється виключно за розпорядженням позивача, яке повинно бути направлене останнім не менше ніж за 4 робочих дня до планованої дати відвантаження нафтопродуктів позивача. Позивач зобов'язаний надати розпорядження на відвантаження і забезпечити відвантаження належних йому нафтопродуктів відповідно до графіків відвантаження нафтопродуктів на наступну декаду.

Пунктом 6.1 договору, сторони погодили, що підставою звільнення сторін від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань є обставини непереборної сили: пожежі, повені, землетруси, інші стихійні лиха, блокади, ембарго, заборони на експорт, війна, військові операції будь-якого характеру; зміни законодавства і рішення урядів, якщо вони безпосередньо впливають на виконання сторонами зобов'язань за даним Договором, а також інші форс-мажорні обставини.

За змістом п. 6.2 договору, сторона, для якої виникли обставини неможливості виконання зобов'язань за Договором, повинна про настання або припинення таких обставин, негайно, але не пізніше п'яти календарних днів повідомити іншу сторону договору про неможливість такого виконання, в іншому випадки сторона позбавляється права посилатися на обставини непереборної сили як на підставу для звільнення від відповідальності.

Пунктом 6.3 договору передбачено, що факт настання обставин непереборної сили (форс-мажор) повинен підтверджуватися відповідним документом торгово-промислової палати, або актом чи рішенням відповідного органу влади за місцем дії таких обставин.

Відповідно до п. 6.4 договору, у разі виникнення наведених вище обставин строк виконання сторонами своїх обов'язків за Договором продовжується на період дії таких обставин.

Даний договір діє з моменту підписання представниками сторін і скріплення підписів печатками сторін і діє до 31.12.2013, а в частині зобов'язань прийнятих сторонами, в тому числі взаєморозрахунків - до моменту їх повного виконання. Термін дії цього договору може бути продовжений за взаємною письмовою згодою сторін (п. 10.1. договору).

Додатковою угодою № 1 від 26.12.2013 до договору про надання послуг з перевалки нафтопродуктів № 372 від 27.11.2013 сторони вирішили продовжити строк дії договору до 31.12.2014.

Як вбачається з матеріалів справи, листом від 22.04.2014 № 22/04-02 відповідачем було повідомлено позивача про неможливість виконання умов договору внаслідок втрати контролю над майном нафтобази, де зберігалися нафтопродукти та настання обставин непереборної сили (окупація Російською Федерацією Автономної Республіки Крим та міста Севастополя), що підтверджується Висновком Торгово-промислової палати України про форс-мажорні обставини від 935/05-4 від 17.04.2014.

У висновку Торгово-промислової палати України про форс-мажорні обставини №935/05-4 від 17.04.2014 Торгово-промислова палата України підтвердила, що вищевказані події на території Автономної Республіки Крим (окупація Російською Федерацією частини території України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя) є обставинами непереборної сили (форс-мажору), передбаченими договором № 372 від 27.11.2013 між Державним підприємством «Феодосійське підприємство із забезпечення нафтопродуктами» та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вог Трейдинг". Початок дії обставин непереборної сили (форс-мажору) - 27.02.2014, які продовжують діяти по теперішній час. Дату закінчення терміну дії обставин непереборної сили (форс-мажору) на момент видачі даного висновку встановити неможливо.

Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що внаслідок істотної зміни обставин укладеного між сторонами спору договору, що призвело до порушення відповідачем умов договору, яке полягає у невиконанні останнім замовлених позивачем послуг з перевалки нафтопродуктів, у зв'язку з чим позивач просить суд розірвати договір про надання послуг з перевалки нафтопродуктів № 372 від 27.11.2013 та стягнути з відповідача вартість неповернутих нафтопродуктів в сумі 221 176 093, 60 грн. на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору про надання послуг з перевалки нафтопродуктів № 372 від 27.11.2013, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є змішаним договором, з елементами договору про надання послуг та договору зберігання.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або пр-ипинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Згідно ст. 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому.

Згідно ст. 937 Цивільного кодексу України, договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Договір зберігання, за яким зберігач зобов'язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (ч. 2 ст. 193 Цивільного кодексу України).

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Суд відзначає, що рішенням Господарського суду міста Києва від 26.08.2015 (суддя Балац С.В.) у справі № 910/7520/15-г, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2015 у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Вог Трейдинг" відмовлено.

Вищий господарський суд України, скасовуючи постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2015 року та рішення Господарського суду міста Києва від 26.08.2015 року у справі №910/7520/15-г зазначив, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу та не надали належної юридичної оцінки умовам п.6.4, п.10.1 договору, щодо строку дії договору та дії зобов'язань за цим договором, а відповідно і не встановили, чи на момент виникнення обставин - 27.02.2014 року, які підтверджені висновком торгово-промислової палати України від 17.04.2014 № 935/05-4 продовжували існувати зобов'язання сторін, які виникли за договором про надання послуг по перевалці нафтопродуктів №372 від 27.12.2013 року та чи є правові підстави передбачені ст. 652 ЦК України для розірвання договору після закінчення строку дії договору. Справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.06.2016 (суддя Прокопенко Л.В.) у задоволені позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.04.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2017 у справі №910/7520/15-г скасовано. Прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено повністю. Зобов'язано Державне підприємство "ПІДПРИЄМСТВО ІЗ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАФТОПРОДУКТАМИ" повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "ВОГ ТРЕЙДИНГ" дизельне паливо у кількості 25 591,56 тонн та бензин марки А-95 у кількості 1 795,17 тонн. Стягнуто з Державного підприємства "ПІДПРИЄМСТВО ІЗ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАФТОПРОДУКТАМИ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОГ ТРЕЙДИНГ" - 604955,40 грн. судових витрат.

Постановою Вищого господарського суду України від 25.10.2017 постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.04.2017 року та рішення господарського суду міста Києва від 21.06.2016 року скасовано, і справу № 910/7520/15-г передано на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.

Зокрема, судом касаційної інстанції у вищевказаній постанові зазначено, що позивач подавши заяву від 07.04.2016 року в порушення вимог ч. 4 ст. 22 ГПК України одночасно змінив предмет і підстави позову справі № 910/7520/15-г, внаслідок чого місцевий господарський суд повинен був відмовити в задоволенні такої заяви та розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову.

Касаційна інстанція зауважила, що заява позивача від 07.04.2016 року не свідчить про доповнення позову новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин, оскільки первісні обставини безпідставного набуття відповідачем майна у вказаній заяві не відображені, а, відтак, не збережені.

Тож, суди першої та апеляційної інстанцій, розглянувши позовні вимоги з одночасно зміненими предметом та підставами позову, порушили вимоги ч. 4 ст. 22 ГПК України, тобто припустилися істотного процесуального порушення, яке унеможливило встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору за поданим позовом.

Таким чином, суд розглядає дану справу, з урахуванням вказівок Вищого господарського суду України, викладених у постанові від 25.10.2016 у справі № 910/7520/15-г, суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Право на подання позову про розірвання договору на підставі ст. 188 Господарського кодексу України виникає у сторони в разі, коли у відповідь на пропозицію змінити чи розірвати договір надійшла відповідь із відмовою або не надійшло відповіді у 20-денний строк.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали його на інших умовах.

Частиною 2 ст. 652 Цивільного кодексу України визначено сукупність необхідних умов, за яких договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони у зв'язку з істотною зміною обставин, а саме: в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачливості, які від неї вимагалися; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Отже, закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не лише з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю всіх умов у сукупності, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України, при істотній зміні обставин.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 21.02.2011 року у справі № 9/219-09, від 23.05.2011 року у справі № 53/325-09, від 27.02.2012 року у справі № 2/52-09, від 11.12.2012 року у справі № 18/12/455-10.

Таким чином, істотною зміною обставин, яка дає підстави для розірвання договору, може бути лише певна подія чи обставина, яка не залежить від волі заінтересованої сторони, а існування вказаних обставин одночасно є необхідним для встановлення ускладнень у виконанні, достатніх для розірвання або зміни договору вимагає з'ясування змісту кожної окремо взятої умови.

Пунктом 6.1 договору, сторони погодили, що підставою звільнення сторін від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань є обставини непереборної сили: пожежі, повені, землетруси, інші стихійні лиха, блокади, ембарго, заборони на експорт, війна, військові операції будь-якого характеру; зміни законодавства і рішення урядів, якщо вони безпосередньо впливають на виконання сторонами зобов'язань за даним Договором, а також інші форс-мажорні обставини.

За змістом п. 6.2 договору, сторона, для якої виникли обставини неможливості виконання зобов'язань за договором, повинна про настання або припинення таких обставин, негайно, але не пізніше п'яти календарних днів повідомити іншу сторону договору про неможливість такого виконання, в іншому випадки сторона позбавляється права посилатися на обставини непереборної сили як на підставу для звільнення від відповідальності.

Суд відзначає, що листом від 22.04.2014 № 22/04-02 відповідачем було повідомлено позивача про неможливість виконання умов договору внаслідок втрати контролю над майном нафтобази, де зберігалися нафтопродукти та настання обставин непереборної сили (окупація Російською Федерацією частини території України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя), що підтверджується Висновком Торгово-промислової палати України про форс-мажорні обставини від 935/05-4 від 17.04.2014.

Пунктом 6.3 договору передбачено, що факт настання обставин непереборної сили (форс-мажор) повинен підтверджуватися відповідним документом торгово-промислової палати, або актом чи рішенням відповідного органу влади за місцем дії таких обставин.

У висновку Торгово-промислової палати України про форс-мажорні обставини №935/05-4 від 17.04.2014 Торгово-промислова палата України підтвердила, що вищевказані події на території Автономної Республіки Крим (окупація Російською Федерацією частини території України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя) є обставинами непереборної сили (форс-мажору), передбаченими договором № 372 від 27.11.2013 між Державним підприємством «Феодосійське підприємство із забезпечення нафтопродуктами» та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вог Трейдинг". Початок дії обставин непереборної сили (форс-мажору) - 27.02.2014, які продовжують діяти по теперішній час. Дату закінчення терміну дії обставин непереборної сили (форс-мажору) на момент видачі даного висновку встановити неможливо.

Відповідно до Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" завданнями торгово-промислових палат є, зокрема, подання практичної допомоги підприємцям у проведенні торговельно-економічних операцій на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Так, Торгово-промислова палата України засвідчує обставини форс-мажору відповідно до умов зовнішньоторговельних угод і міжнародних договорів України, а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні; засвідчує форс-мажорні обставини відповідно до умов договорів за зверненнями суб'єктів господарської діяльності, що здійснюють будівництво житла. Торгово-промислова палата (далі - ТПП) засвідчує форс-мажорні обставини відповідно до умов договорів (контрактів) на підставі чинного законодавства України, Методики про порядок засвідчення Торгово-промисловою палатою України форс-мажорних обставин. Сертифікат (висновок) видається заявнику на бланку ТПП. У сертифікаті (висновку) вказуються сторони контракту (договору), дата його укладення, місце, час, період (якщо це можливо вказати на дату звернення), протягом якого мали місце надзвичайні та невідворотні події.

Згідно ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Відповідно до ст.ст. 1,2 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя є тимчасово окупованою територією України. Тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною України, на яку поширюється дія Конституції України. Датою початку тимчасової окупації є 20.02.2014 року.

Згідно з частиною першою статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. При цьому згідно з пунктом 1 частини першої статті 263 ЦК України під непереборною силою розуміється надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Згідно з частиною другою статті 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Отже, підставою для звільнення від господарсько-правової відповідальності, на відміну від цивільно-правової, є обставина, яка характеризується одночасно як ознакою надзвичайності, так і ознакою невідворотності.

Крім того, відповідно до частини четвертої статті 219 ГК України сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

З урахуванням положення п. 6.3 договору, суд відзначає, що торгово-промислова палата України є єдиним компетентним органом щодо встановлення обставин непереборної сили.

Тож, на виконання зобов'язань, визначених п. 6.2 договору, відповідачем було направлено на адресу позивача повідомлення про настання обставин непереборної сили, тобто з дотриманням 5-ти денного строку.

Суд звертає увагу, що додатковою угодою № 1 від 26.12.2013 до договору про надання послуг з перевалки нафтопродуктів № 372 від 27.11.2013 сторони вирішили продовжити строк дії договору до 31.12.2014.

При цьому, відповідно до п. 6.4 договору, у разі виникнення наведених вище обставин строк виконання сторонами своїх обов'язків за Договором продовжується на період дії таких обставин.

Таким чином, з урахуванням положень п.6.4, п.10.1 договору суд зазначає, що на момент виникнення обставин - 27.02.2014 року, які підтверджені висновком торгово-промислової палати України від 17.04.2014 № 935/05-4 продовжували існувати зобов'язання сторін, які виникли за договором про надання послуг по перевалці нафтопродуктів №372 від 27.12.2013 року.

Відповідно до частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Тож, виходячи з наведених фактичних обставин суд дійшов висновку, що позовна вимога про розірвання укладеного між сторонами спору договору внаслідок істотної зміни обставин та невиконанням відповідачем його умов задоволенню не підлягає, оскільки через наявність обставин непереборної сили на відповідача не може бути покладено визначену договором відповідальність за невиконання умов договору.

В той же час, суд зазначає, що сторонами було визначено строк дії договору до 31.12.2014, при цьому, п. 6.4. договору встановлено саме продовження сторонами своїх обов'язків за договором на період дії форс-мажорних обставин, а не в цілому строку дії договору, у зв'язку з чим суд відзначає, що ст. 652 Цивільного кодексу України не передбачені правові підстави для розірвання договору після закінчення строку його дії.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача вартості неповернутих нафтопродуктів в сумі 221 176 093, 60 грн. на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України, суд відзначає наступне.

Статтею 1212 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї статті застосовуються до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна у однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстав для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто, обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його у іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених нормами ст. 11 Цивільного кодексу України. До відсутності правової підстави стаття 1212 Цивільного кодексу України відносить також і ситуацію, коли підстава, на якій було набуте або збережене майно, на момент набуття або збереження існувала, але згодом відпала. Наприклад, коли правочин, на підставі якого передавалася річ, згодом був визнаний недійсним тощо.

Суд відзначає, що правовідносини сторін у цьому спорі регулюються нормами зобов'язального права, а договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

При цьому, суд звертає увагу, що додатком № 2 до договору № 372 від 27.11.2013 сторони передбачили, що вартість нафтопродуктів визначається на момент їх прийняття у відповідності з митною вартістю, що заявлена при митному оформленні нафтопродукту.

Тож, доказів відносно дійсної кількості нафтопродуктів, що перебувало у відповідача суду не надано, зокрема актів звірки нафтопродуктів, документи щодо митного оформлення вантажу, тощо, що свідчить про безпідставність вимог про стягнення вартості нафтопродуктів у сумі 221 176 093, 60грн.

Крім того, суд відзначає, що встановлення обсягів нафтопродуктів, які перебувають на зберіганні у відповідача за договором не відноситься до предмету доказування у даній справі, оскільки строк виконання сторонами зобов'язань за договором продовжується на період дії обставин непереборної сили.

При цьому, суд не приймає до уваги посилання позивача на рішення Господарського суду Рівненської області у справі № 918/407/14, в обґрунтування своїх вимог, оскільки предметом розгляду справи 918/407/14 було стягнення збитків за укладеним між сторонами спору договором про надання послуг з перевалки нафтопродуктів від 27.11.2013 № 372, а не розірвання вказаного договору та стягнення з відповідача вартості переданих на зберігання нафтопродуктів.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Вог Трейдинг" до Державного підприємства "Підприємство із забезпечення нафтопродуктами" розірвання договору та стягнення 221 176 093, 60 грн. не підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 19.02.2018

Суддя Щербаков С.О.