Постанова № 72252032, 12.02.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" лютого 2018 р. м.Київ Справа№ 910/20406/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Разіної Т.І.

Чорної Л.В.

за участю секретаря судового засідання - Пугачовій А.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 12.02.2018 у справі №910/20406/17 (в матеріалах справи).

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Служби автомобільних доріг у Луганській області

на рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2017, повний текст якого складено 14.12.2017

у справі №910/20406/17 (суддя Підченко Ю.О.)

за позовом Служби автомобільних доріг у Луганській області

до 1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорбудтехнологія", 2.Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорбудіндустрія"

про визнання недійсним договору.

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2017 року Служба автомобільних доріг у Луганській області (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним договору №01-03/11/2017 відступлення права вимоги від 03 листопада 2017 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дорбудтехнологія" (далі-відповідач 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дорбудіндустрія" (далі-відповідач 2).

Позов мотивований тим, що при укладанні спірного договору сторони фактично замінили стягувача на стадії виконання судового рішення по справі № 913/573/17, незважаючи на те, що уступка права стягувача за рішенням суду шляхом укладання цивільно-правової угоди чинним законодавством не передбачена.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.12.2017 у справі №910/20406/17 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено обґрунтованості підстав на які він посилається заявляючи свої позовні вимоги.

Не погодившись із прийнятим рішенням суду першої інстанції від 13.12.2017, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення суду скасувати та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; на порушення норм матеріального та процесуального права.

Позивач стверджує, що при укладанні спірного договору сторони фактично замінили стягувача на стадії виконання судового рішення по справі № 913/573/17, незважаючи на те, що уступка права стягувача за рішенням суду шляхом укладання цивільно-правової угоди чинним законодавством не передбачена. Крім того, позивач зазначає, що спірний договір є фіктивним.

Відповідачі не скористалися своїм правом на подання до суду відзивів на апеляційну скаргу, що відповідно до ч.3 ст.263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Учасники справи були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази. Однак, відповідач 2 наданим йому процесуальним правом не скористався та в судове засідання не з'явився, своїх представників не направив, про причини неявки суд не повідомив.

Дослідивши наявні матеріали справи та заслухавши думку представників учасників справи, судова колегія визнала за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю відповідача 2, оскільки відповідно до ч.12 ст.270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Крім того, участь у судовому засіданні відповідача 2 суд не визнавав обов'язковою.

З урахуванням приписів частини 1 статті 270 та частини 1 статті 252 ГПК України апеляційний розгляд здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей передбачених у Главі «Апеляційний розгляд». При цьому, до апеляційного розгляду застосовуються положення загального позовного провадження з питань, не врегульованих у Главах «Апеляційний розгляд» і «Розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження».

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників учасників справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні з наступних підстав.

03 листопада 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дорбудтехнологія", як первісним кредитором, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дорбудіндустрія", як новим кредитором, був укладений договір №01-03/11/2017 відступлення права вимоги (далі - Договір), відповідно до умов якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги основної суми боргу, що належне першому згідно укладеного між первісним кредитором та Службою автомобільних доріг у Луганській області (далі - боржник) договору №3 від 16.02.2015 на закупівлю робіт (послуг) з експлуатаційного утримання та поточного ремонту автодоріг загального користування державного значення Луганської області, а також додаткових угод до нього, а саме: №1 від 27.03.2015, №2 від 03.04.2015, №3 від 30.04.2015, №4 від 18.05.2015, №5 від 19.06.2015, №6 від 30.06.2015, №7 від 31.07.2015, №8 від 31.08.2015, №9 від 30.09.2015, №10 від 30.10.2015, № 11 від 27.11.2015, а також всіх змін та доповнень, актів форми КБ-2в та довідок форми КБ-3.

Відповідно до п.1.2. Договору заборгованість боржника перед первісним кредитором, крім Договору підтверджується рішенням Господарського суду Луганської області від 05.09.2017 у справі №913/573/17, згідно якого стягнуто з боржника на користь первісного кредитора 2 788 808,00 (два мільйона сімсот вісімдесят вісім тисяч вісімсот вісім гривень) 00 копійок - боргу та 41 832,12 (сорок одна тисяча вісімсот тридцять дві гривні) 12 копійок - судового збору, і виданого на його виконання виконавчого документу - наказу Господарського суду Луганської області від 20.10.2017 по справі №913/573/17.

Пунктом 2.1. Договору сторони погодили, що право вимоги боргу до боржника, що відступається за цим договором первісним кредитором новому кредиторові за Договором в основній сумі боргу складає 2 788 808,00 (два мільйона сімсот вісімдесят вісім тисяч вісімсот вісім гривень) 00 копійок - боргу та 41 832,12 (сорок одна тисяча вісімсот тридцять дві гривні) 12 копійок - судового збору.

У відповідності до ст.ст.203, 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, іншим актам цивільного законодавства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 512 Цивільного кодексу України встановлено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.

У відповідності до ст.513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Згідно із ч.1 ст.516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що за загальним правилом заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становища боржника та не зачіпає його інтересів, що не позбавляє сторін права додатково врегулювати порядок заміни кредитора у договорі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 03.06.2015 року по справі №922/2668/14.

Між тим, позивач в позовні заяві вказує на те, що оскільки предметом спірного Договору є уступка права вимоги за рішенням Господарського суду Луганської області від 05.09.2017 у справі № 913/573/17, за яким з нього стягнуто не лише суму заборгованості, а й судові витрати та оскільки виходячи з норми статті 115 ГПК України виконання рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, то й заміна сторони на цій стадії може відбуватися не інакше, як на підставах і в порядку, визначених ГПК України та Законом України "Про виконавче провадження". На підставі чого, позивач стверджує, що в наслідок укладання спірного Договору відповідачі фактично замінили стягувача на стадії виконання судового рішення, незважаючи на те, що уступка права стягувача за рішенням суду шляхом укладання цивільно-правової угоди чинним законодавством не передбачена, а тому спірний Договір укладений з порушенням норм діючого законодавства і є таким, який повинен бути визнаним недійсним.

Однак, твердження позивача про те, що спірним Договором фактично змінено стягувача на стадії виконання судового рішення є безпідставними, оскільки, як випливає зі змісту спірного Договору, відбулася зміна у зобов'язанні, виконання якого було порушено позивачем, що було встановлено рішенням суду по справі №913/573/17, про що відповідачами було зазначено у спірному Договорі, тобто фактично відбулася заміна сторони у зобов'язанні, а не стягувача у виконавчому провадженні, як на те вказує позивач.

Положенням ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За вимогами 175 Господарського кодексу України (далі - ГК України) договір вважається укладеним у випадку досягнення сторонами умов щодо його предмету, строку та ціні.

Проаналізувавши та дослідивши умови спірного Договору, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що сторони досягли всіх суттєвих умов відносно вказаного виду договору, тобто встановили його предмет, визначили ціну, строк дії договору, а тому відповідно до вимог ст.ст.513, 514, 516, 638 Цивільного кодексу України та ст.ст.180, 181 Господарського кодексу України, він вважається укладеним.

Тобто відповідачі на власний розсуд, відповідно до вимог чинного законодавства уклали спірний Договір, про що також, було належно повідомлено позивача, як боржника (а.с.18 т.1).

Таким чином, судова колегія вважає, що судом першої інстанції правомірно визнано позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Доводи викладені в апеляційній скарзі стосовно того, що спірний Договір є фіктивним та підлягає визнанню недійсним, судовою колегією в силу положень ч.5 ст.269 ГПК України не приймаються і не розглядаються, оскільки дана підстава не була предметом розгляду в суді першої інстанції.

При цьому, судова колегія звертає увагу на те, що позивач не позбавлений права на звернення до господарського суду з даним позовом але з інших підстав.

Доводи скаржника з приводу порушення та неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду в розумінні ст.277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом обставини, учасниками справи не надано.

Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судові витрати (судовий збір) на підставі ст.129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 та Розділом ХІ "Перехідних положень" Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Служби автомобільних доріг у Луганській області на рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2017 у справі №910/20406/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2017 у справі №910/20406/17 залишити без змін.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/20406/17.

Повний текст судового рішення складено 19.02.2018

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Т.І. Разіна

Л.В. Чорна