Ухвала суду № 72251410, 15.02.2018, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua ___________________________

УХВАЛА

15 лютого 2018 року Справа № 913/527/17

Провадження №33/913/527/17

Господарський суд Луганської області у складі судді Драгнєвіч О.В., розглянувши заяву Публічного акціонерного товариства “Алчевський металургійний комбінат” б/н від 02.02.2018 про відстрочку виконання рішення Господарського суду Луганської області від 12.09.2017 у справі №913/527/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Фєматек-Україна”, м.Дніпро, Дніпропетровська область,

до Публічного акціонерного товариства “Алчевський металургійний комбінат”, м. Сєвєродонецьк, Луганська область,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 акціонерне товариство “Алчевський коксохімічний завод”, м. Сєвєродонецьк, Луганська область,

про стягнення 6 682 091 грн 58 коп.,

при секретарі судового засідання Богуслаській Є.В.,

у засіданні брали участь:

від позивача: представник не прибув;

від відповідача: ОСОБА_2, представник за довіреністю № 01-026-258 від 01.09. 2017;

від третьої особи: представник не прибув;

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Фєматек-Україна” звернулось до Господарського суду Луганської області з позовом до Публічного акціонерного товариства “Алчевський металургійний комбінат” про стягнення заборгованості за договором поставки №АМК-1300-2015-пст від 21.12.2015 року у розмірі 6 682 091 грн 58 коп., з яких: 5 875 133 грн 26 коп. - сума боргу; 494 303 грн 55 коп. - пеня; 55 548 грн 00 коп. - нараховані 3% річних; 257 106 грн 77 коп. - інфляційні нарахування.

Рішенням Господарського суду Луганської області від 12.09.2017 (повний текст рішення складено 19.09.2017) позовні вимоги задоволено частково; присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства “Алчевський металургійний комбінат” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Фєматек-Україна” 5 875 133 грн 26 коп. - сума основного боргу, 3% річних в сумі 55 034 грн 71 коп., інфляційні втрати в сумі 202 833 грн 59 коп., а також витрати зі сплати судового збору в сумі 91 995 грн 02 коп. Заяву Публічного акціонерного товариства “Алчевський металургійний комбінат” про розстрочення виконання рішення суду задоволено частково.

Розстрочено виконання рішення суду у справі №913/527/17 в частині стягнення основного боргу в сумі 5 875 133 грн 26 коп., 3% річних в сумі 55 034 грн 71 коп., інфляційних втрат в сумі 202 833 грн 59 коп., судового збору в сумі 91 995 грн 02 коп. (всього 6 224 996 грн 58 коп.) на 5 місяців, починаючи з жовтня 2017 року по лютий 2018 року включно, зі сплатою щомісяця, наступних сум:

- 1 244 999 грн 31 коп. слід сплатити до 31.10.2017;

- 1 244 999 грн 31 коп. слід сплатити до 30.11.2017;

- 1 244 999 грн 32 коп. слід сплатити до 31.12.2017;

- 1 244 999 грн 32 коп. слід сплатити до 31.01.2018;

- 1 244 999 грн 32 коп. слід сплатити до 28.02.2018.

Вказане рішення набрало законної сили 29.09.2017 і на його виконання виданий відповідний наказ.

06.02.2018 ОСОБА_1 акціонерне товариство “Алчевський металургійний комбінат” звернулось до Господарського суду Луганської області з заявою б/н від 02.02.2018 про відстрочку виконання рішення Господарського суду Луганської області від 12.09.2017 у справі №913/527/17 на один рік з дня ухвалення рішення суду до 12.09.2018.

На обґрунтування поданої заяви відповідач посилається на скрутне фінансове становище, фактичне призупинення господарської діяльності та неможливість виконання рішення суду на даний час.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 06.02.2018 призначено розгляд заяви на 15.02.2018.

В судове засідання 15.02.2018 прибув лише представник відповідача.

Представники позивача, третьої особи, в судове засідання не прибули, були повідомлені про час та місце проведення судового засідання належним чином.

Через канцелярію суду від відповідача надійшли додаткові письмові пояснення від 14.02.2018, в яких останній зазначає, що рішення Господарського суду від 12.09.2017 не виконувалось, а на підставі заяви стягувача 24.11.2017 відкрито виконавче провадження ВП 55223864. Крім того, заявник додатково обґрунтовує подану заяву, посилаючись на Указ Президента України від 15.03.2017 №62/2017, яким тимчасово до реалізації п.1 і 2 Мінського «Комплексу заходів» від 12.02.2015, а також до повернення захоплених підприємств до функціонування згідно із законодавством України, припинено переміщення вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей, що в сукупності з іншими обставинами робити неможливим виконання рішення суду. Також заявник висловив впевненість відносно того, що 12.09.2018 набере чинності Закон України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей», а отже будуть створені умови для найшвидшої нормалізації обстановки, відновлення правопорядку, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, що в свою чергу дозволить виконати рішення суду.

В судовому засіданні представник відповідача надав усні пояснення, подану заяву просив задовольнити.

Розглянувши заяву про відстрочку виконання рішення, господарський суд зазначає наступне.

Згідно зі ст.1291 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов’язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 326 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 237 Господарського кодексу України, виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Частиною 1 ст.331 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Відповідні положення також містяться в ст.33 Закону України “Про виконавче провадження”

Відповідно до частин 3 та 4 ст.331 Господарського процесуального кодексу України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Приписами ч. 5 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Разом з тим, запроваджений процесуальними нормами права механізм відстрочки виконання судового рішення є винятковою мірою, який спрямований на досягнення кінцевої мети судового розгляду – виконання ухваленого судом рішення.

Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (з протоколами).

Право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав особи і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (п. 43). Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень – складовою права на справедливий судовий захист.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Савіцький проти України" (Заява № 38773/05) від 26.07.2012 суд наголосив, що право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній із сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок.

Отже, питання щодо надання відстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.

Як вбачається з поданої заяви, відповідач просить відстрочити виконання рішення суду на рік, посилаючись на неможливість його виконання на даний час у зв’язку із скрутним фінансовим становищем, а саме: знаходження основних виробничих потужностей підприємства в м. Алчевськ Луганської області - на території проведення антитерористичної операції (далі – АТО); захоплення будівлі та майна заявника в грудні 2017 року невстановленими особами, що порушує майнові права підприємства щодо вільного користування та розпорядження своєю власністю та робить неможливим виконання судового рішення (за цим фактом розпочато досудове розслідування, інформацію про правопорушення внесено до Єдиного реєстру досудових проваджень); ведення в дію з 12.02.2017 Конвенції № ЦДЗО/0000074 на заборону прийому до перевезення завантажених і порожніх вагонів з усіх країн СНД і Балтії у напрямі залізничних станцій Донецького і Луганського напрямів, в тому числі на станцію Комунарськ. Блокування залізничного руху призвело до розриву технологічних ланцюжків, відсутності сировини та неможливості відправки готової продукції ПАТ «Алчевський металургійний комбінат», і як наслідок - призупинення металургійного виробництва. 13.02.2017 відповідач здійснив гарячу консервацію основних виробничих фондів підприємства, що підтверджується наказом №109 від 13.02.2017.

Крім того, в якості доказів неможливості виконання рішення суду боржник надав суду копії Звіту про фінансовий стан на 30.09.2017 та Звіту про фінансові результати за 9 місяців 2017 року.

Згідно положень ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Надані відповідачем докази свідчать про наявність наразі складного фінансово-економічного стану у боржника. Зокрема, наявність у підприємства збитків в сумі 2 241 772 грн; отримання чистого доходу від реалізації продукції лише на суму 1 865 136 грн (що є значно меншим доходом в порівнянні з даними попереднього періоду діяльності); та отримання інших доходів підприємством лише на суму 4 476 781 грн, що підтверджуєься даними, наведеними у Звіті про фінансові результати за 9 місяців 2017 року.

Разом з тим, оцінюючи надані відповідачем докази, ступінь вини відповідача у виникненні спору, а також враховуючи принципи розумності та справедливості, дотриманням справедливого балансу інтересів обох сторін, суд зауважує наступне.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що договір №АМК-1300-2015-пст від 21.12.2015, на підставі якого виникли спірні правовідносини сторін у даній справі, був укладений в період проведення антитерористичної операції на території Луганської та Донецької областей.

Отже відповідач, як юридична особа, що здійснює підприємницьку діяльність на власний ризик, враховуючи принципи, закріплені в ст.6 ЦК України, взяв на себе відповідні зобов'язання (приймати поставлену продукцію та здійснювати своєчасний/повний розрахунок з постачальником), і об’єктивно усвідомлював усі можливі ризики ведення господарської діяльності та виконання зобов'язань за договором.

Під час розгляду спору судом було встановлено належне виконання зобов’язань саме позивачем, як постачальником, здійснення поставки продукції протягом січня 2016 року – лютого 2017 року на загальну суму 19262596,68 грн, яка була прийнята відповідачем. Однак, повний та своєчасний розрахунок відповідач не провів, поставлену йому позивачем продукцію також не повернув.

Зокрема, строк виконання грошових зобов’язань у відповідача за вказаним договором, обов’язок проведення з позивачем повного та своєчасного розрахунку за поставлену продукцію, настав значно раніше, до виникнення обставин, на які наразі посилається відповідач.

В подальшому, у зв’язку з неналежним виконанням грошових зобов’язань відповідачем, утворена та не погашена заборгованість в сумі 5 875 133 грн 26 коп. стала підставою для звернення позивача до суду з метою захисту його порушеного права.

Наразі, рішення господарського суду від 12.09.2017 у справі №913/527/17, яким присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства “Алчевський металургійний комбінат” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Фєматек-Україна” зазначену заборгованість, також залишається не виконаним, про що зазначає сам відповідач.

Крім того, суд зауважує, що вказаним рішенням було частково задоволено заяву відповідача та розстрочено його виконання зі сплатою позивачу щомісяця відповідних сум включно по лютий 2018 року, що як було з’ясовано судом, також не виконувалося відповідачем.

Як вбачається зі змісту рішення суду, станом на час розгляду судом поданої відповідачем заяви про відстрочку виконання рішення, встановлене судом розстрочення виконання залишається актуальним для відповідача як боржника, оскільки виконання розстрочено на 5 місяців, починаючи з жовтня 2017 року по лютий 2018 року включно. Отже, на відповідача покладено обов’язок сплатити позивачу, зокрема платіж в сумі 1 244 999 грн 32 коп. до 28.02.2018, строк виконання якого ще не наступив.

Натомість ст.331 Господарського процесуального кодексу України передбачено право суду відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Крім того, сам по собі складний фінансовий стан заявника, в розумінні статті 331 Господарського процесуального кодексу України, не є тією виключною обставиною, яка б давала підстави для відстрочення виконання рішення суду, адже її наявність (відсутність) залежить, зокрема від власної діяльності суб'єкта господарювання - заявника.

Згідно положень ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику (п.4 ст.44 Господарського кодексу України).

Ризики при збитковій підприємницькій діяльності несе сам суб'єкт господарювання, а відповідно нерентабельність та неприбутковість відповідача стосується діяльності самого відповідача, у зв'язку з чим наведені ризики не можуть бути ризиками іншої сторони, оскільки в протилежному випадку порушується принцип збалансованості інтересів сторін.

Крім того, суд зауважує про те, що згідно положень ч.1 ст.115 ЦК України господарське товариство є власником: 1) майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; 2) продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; 3) одержаних доходів; 4) іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

У відповідності до положень чинного законодавства, останньому як юридичній особі можуть належати не лише отримані доходи, майно, суто нерухомі та рухомі речі - будівлі, споруди, земельні ділянки, засоби виробництва, активи, однак і грошові кошти, цінні папери, майнові права, тощо.

Згідно положень ч.1-2 ст.104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Наразі відповідач не припинив свою діяльність як юридична особа, відповідний запис в реєстрі відсутній, в процедурі банкрутства не перебуває.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Таким чином, на виконання судового рішення у справі боржник повинен повернути стягувачу належне останньому майно (грошові кошти). Отже, тривале невиконання остаточного судового рішення може призвести і до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Одночасно, суд також зауважує про те, що протягом зазначеного заявником строку у разі відстрочення виконання рішення (1 рік), кредитор не матиме можливості користуватися своїми грошовими коштами без отримання будь-якої компенсації, оскільки згідно висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17.02.2016 у справі № 3-1276гс15, невиконання грошового зобов'язання за наявності судового рішення про задоволення вимог кредитора з розстроченням або відстроченням не призводить до наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, за період такого розстрочення або відстрочення.

Крім того, в поданій заяві відповідач взагалі не зазначає про відповідні дії, які будуть ним вчинятися протягом строку відстрочення для настання реальної можливості виконання рішення суду із сплином одного року, відповідні докази на підтвердження своїх сподівань/очікувань чи запланованих дій суду не надано. До того ж, відповідач просить саме відстрочити виконання рішення, а не розстрочити виконання на новий строк.

Зазначене свідчить не лише про не дотримання принципу співмірності негативних наслідків для боржника з інтересами кредитора (погашення боргу), однак і про відсутність реальних підстав вважати можливим отримання в подальшому стягувачем присуджених йому рішенням суду коштів через рік відстрочення виконання, про яке просить боржник.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що задоволення заяви відповідача про відстрочку виконання рішення на один рік, призвело б до непропорційного порушення балансу майнових інтересів сторін та не було б виправданим для досягнення мети - виконання судового рішення.

За таких обставин, в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства “Алчевський металургійний комбінат” б/н від 02.02.2018 про відстрочку виконання рішення Господарського суду Луганської області від 12.09.2017 у справі №913/527/17 на один рік слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 234 – 235, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства “Алчевський металургійний комбінат” б/н від 02.02.2018 про відстрочку виконання рішення Господарського суду Луганської області від 12.09.2017 у справі №913/527/17 відмовити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення 15.02.2018 у відповідності до положень ст.235 ГПК України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції у строки, передбачені ст.256 ГПК України та в порядку, визначеному п.17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст ухвали складено 16.02.2018.

Суддя О.В. Драгнєвіч