Рішення № 72251346, 07.02.2018, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" лютого 2018 р. м. Київ Справа № 911/3853/16

Господарський суд Київської області в складі:

головуючого судді Христенко О.О.

за участю секретаря Марценюк О.М.

розглянувши справу № 911/3853/16

за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна

компанія «Нафтогаз України», м. Київ

до Житлово-комунального підприємства «Поліське», с. Гаврилівка,

Вишгородський район

про стягнення 153 541,89 грн.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1, представник за довіреністю;

від відповідача: ОСОБА_2, представник за довіреністю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до житлово-комунального підприємства «Поліське» (відповідач) про стягнення 153 541,89 грн.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на порушення відповідачем зобов’язань за Договором купівлі-продажу природного газу № 2013/15-ТЕ-17 від 24.11.2014, в частині своєчасної та повної оплати отриманого в період: січень-березень 2015, жовтень-грудень 2015 природного газу, у зв’язку з чим позивачем нараховані 84 657,37 грн. пені, 5 349,46 грн. 3 % річних, 63 534,11 грн. інфляційних втрат та 0,95 грн. заборгованості.

Ухвалою суду від 30.11.2016 порушено провадження у справі № 911/3853/16 та призначено її до розгляду в судовому засіданні.

Ухвалами суду від 14.12.2016 та 18.01.2017 розгляд справи був відкладений на 18.01.2017 та 08.02.2017 відповідно.

Ухвалою суду від 08.02.2017 провадження у справі № 911/3853/16 зупинялось до формування реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, згідно з Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії».

16.11.2017 до господарського суду Київської області надійшло клопотання публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про поновлення провадження у справі № 911/3853/16, у зв’язку із усуненням обставин, які стали підставою для зупинення провадження у справі.

Ухвалою суду від 20.11.2017 поновлено провадження у справі № 911/3853/16, розгляд справи призначений на 06.12.2017.

05.12.2017 через канцелярію суду від відповідача надійшли письмові пояснення № 1986 від 05.12.2017, в яких останній просить суд відмовити в задоволення позовних вимог. Так, відповідач вказує на те, що у зв’язку із набранням чинності Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності Закону. Як стверджує відповідач, заборгованість за договором повністю погашена відповідачем, що підтверджується платіжними дорученнями № 101 та № 102 від 04.03.2016. Також відповідач зазначив про Договір № 524/375-в від 18.12.2015, укладений між Головним управлінням Державної казначейської служби у Київській області, Департаментом фінансів Київської облдержадміністрації, Управлінням фінансів Вишгородської райдержадміністрації, Вишгородською районною державною адміністрацією, ЖКП «Поліське», НАК «Нафтогаз України» та ПАТ «Укргазвидобування».

Ухвалою суду від 06.12.2017 розгляд справи відкладено на 20.12.2017.

11.12.2017 через канцелярію суду позивачем надані письмові пояснення від 08.12.2017, в яких останній підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити їх, а також вказував на те, що дії відповідача щодо несвоєчасної сплати коштів за спожитий газ, в частині, що неврегульована спільними прокольними рішеннями про організацію взаєморозрахунків є порушенням вимог договору, а тому є підставами для застосування відповідальності за умовами договору та положень ст. 625 ЦК України.

15.12.2017 набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 03.10.2017, яким Господарський процесуальний кодексу України викладено у новій редакції.

Пунктом 9 перехідних положень Господарського процесуального кодексу України у редакції, яка діє з 15.12.2017 передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою суду від 20.12.2017 розгляд справи призначений в порядку загального позовного провадження у підготовчому засіданні на 17.01.2018.

У підготовчому засіданні 17.01.2018 судом проведено дії відповідно до частини 2 статті 183 Господарського процесуального кодексу України, роз’яснено стороні обмеження строків на подання ним заяв по суті справи та доказів початком стадії розгляду справи по суті та встановлено порядок з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та порядок дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються під час розгляду справи по суті, з урахуванням судових засідань, що вже були проведені у даній справі, представником позивача заявлено про відсутність бажань на подання нових письмових заяв по суті справи і нових доказів та готовність переходити до розгляду справи по суті.

Ухвалою суду від 17.01.2018 закрито підготовче провадження у справі № 911/3853/16, справу призначено до розгляду по суті на 07.02.2018.

18.01.2018 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив № 1685 від 17.01.2017 на позовну заяву, в якому відповідач просить суд припинити провадження у справі № 911/3853/16 у зв`язку із відсутністю предмету спору у справі № 911/3853/16 з посиланням на норми Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії».

Так, 03.11.2016 було прийнято Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" №1730-VIII, який набрав чинності 30.11.2016. Відповідно до ч. 3 ст. 7 вказаного Закону на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Відповідач вважає, що на підставі зазначеної норми Закону відсутній предмет спору у справі № 911/3853/16 про стягнення 84 657,37 грн. пені, 5 349,46 грн. 3 % річних, 63 534,11 грн. інфляційних втрат.

Однак, зазначене спростовується тим, що для списання неустойки, 3% річних та інфляційних втрат в порядку, передбаченому вищевказаним Законом, відповідач має набути статусу учасника процедури врегулювання заборгованості, тобто бути включеним до реєстру, як передбачено нормами вказаного Закону.

Зазначена правова позиція про відсутність підстав для припинення (закриття) провадження у справі підтверджується постановами Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2017 у справі № 911/3854/16 та від 06.02.2017 у справі № 911/3852/16, в яких сторонами також є НАК «Нафтогаз України» та ЖКП «Поліське», постановами Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2017 у справі № 911/3237/16, від 21.02.2017 у справі № 911/3706/16, від 09.03.2017 у справі № 911/3829/16.

В судових засіданнях представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд задовольнити їх з підстав, викладених у позовній заяві та у письмових поясненнях.

В судових засіданнях представник відповідача проти позову заперечував та просив суд відмовити у задоволені позову або припинити провадження у справі з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та у додаткових письмових поясненнях.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд Київської області

ВСТАНОВИВ:

24.11.2014 між публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (позивач, продавець) та житлово-комунальним підприємством «Поліське» (відповідач, покупець) укладений Договір купівлі-продажу природного газу № 2013/15-ТЕ-17, відповідно до умов п. 1.1, 1.2 якого продавець зобов’язується передати у власність покупця у 2015 природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» за кодом згідно з УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов’язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах визначених договором. Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням.

Пунктами 2.1, 2.1.1, 2.1.2 договору визначено, що продавець передає покупцеві з 01.01.2015 по 31.12.2015 газ обсягом до 860,00 тис.куб.м., у тому числі по місяцях кварталів, визначених у таблиці. Обсяги газу, що планується передати за цим договором, можуть змінюватись сторонами протягом місяця продажу у встановленому порядку. Допускається відхилення місячного обсягу переданого газу від узгодженого сторонами планового обсягу продажу газу без коригування планового обсягу.

Умовами п.п. 3.3, 3.4 договору визначено, що приймання-передача газу оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця. Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов’язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства 3 примірника акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов’язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта підписаного та скріпленим печаткою або надати мотивувальну відмову від його підписанні. Акти є підставою для остаточного розрахунку між сторонами.

Відповідно до п. 4.1 договору, кількість газу, яка подається покупцеві, визначається за показами комерційних вузлів обліку газу покупця.

Умовами розділу 5 договору, з урахуванням змін внесених Додатковими угодами № 1 від 20.03.2015 та № 2 від 20.07.2015, ціна (граничний рівень ціни) на газ і тарифи на його транспортування установлюються уповноваженим державною владою України органом. Ціна за 1 000 куб.м. природного газу становить, з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом, з урахуванням податку на додану вартість, становить 1 309,20 грн.; з 20.03.2015 - 2 994,30 грн.

Пунктами 6.1 договору визначено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки.

Умовами п. 6.3 договору в редакції Додаткової угоди № 3 від 24.07.2015 визначено, що за наявності заборгованості у покупця за цим договором продавець зараховує кошти, що надійшли від покупця, як погашення заборгованості за газ, поставлений минулі періоди, в порядку календарної черговості виникнення заборгованості.

Так, позивач належним чином та в повному обсязі виконав взяті на себе за умовами договору зобов’язання передавши відповідачу, в період: січень-березень 2015, жовтень-грудень 2015 природний газ, на загальну суму 979 456,22 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи акти приймання-передачі природного газу від 31.01.2015 на суму 198 301,90 грн., від 28.02.2015 на суму 166 514,53 грн., від 31.03.2015 на суму 90 511,54 грн., від 31.10.2015 на суму 98 108,23 грн., від 30.11.2015 на суму 194 162,39 грн., від 31.12.2015 на суму 231 857,63 грн.

Однак, відповідач в порушення своїх зобов’язань за договором, оплату отриманого природного газу своєчасно та в повному обсязі не проводив, що призвело до прострочення платежів та є підставою для застосування до відповідача штрафних санкцій.

Як слідує з наданих позивачем пояснень, бухгалтерської виписки операцій за Договором купівлі-продажу природного газу № 2013/15-ТЕ-17, прострочена та несплачена заборгованість відповідача перед позивачем становить 0,95 грн. Під час виконання умов договору відповідачем сплачувалась вартість отриманого природного газу з порушенням передбачених договором строків оплати газу.

Пунктом 7.2 договору визначено, що у разі невиконання відповідачем п. 6.1 договору, відповідач сплачує позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

З урахуванням сум та строків прострочення сплати платежів за договором, позивач нарахував відповідачу 84 657,37 грн. пені за період прострочення по кожному платежу з наступного дня за днем настання термінів оплати.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

Оскільки відповідачем не своєчасно виконувались умови договору щодо оплати отриманого природного газу, позивач також просить стягнути з відповідача 3 % річних в сумі 5 349,46 грн. та інфляційні втрати в сумі 63 534,11 грн.

Заявлені позовні вимоги про стягнення пені та 3 % річних та інфляційних втрат, позивач обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу № 2013/15-ТЕ-17 від 24.11.2014, що полягає у порушенні передбачених договором строків оплати вартості газу.

Згідно з ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 1 ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за правовою природою є договором купівлі-продажу, за яким згідно ст. 655 Цивільного кодексу України, одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання, зокрема, припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.

Відповідно до п. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 зазначеного Закону.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не передбачено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилається на Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», за яким неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності Закону. Як стверджу відповідач, заборгованість за договором повністю погашена відповідачем, що підтверджується платіжними дорученнями № 101 та № 102 від 04.03.2016.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» (набрав чинності 30.11.2016) на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Абзацами 4 та 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» передбачено, що заборгованість, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону (далі - заборгованість) - кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 3 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства (далі - реєстр).

Вказана норма кореспондується з абз. 12 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», яким визначено, що учасники процедури врегулювання заборгованості - підприємства та організації, включені до реєстру, постачальники природного газу та/або електричної енергії, оптовий постачальник електричної енергії, розпорядники коштів державного та місцевих бюджетів, органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Враховуючи наведені норми, суд дійшов до висновку, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості шляхом її списання, теплопостачальні та теплогенеруючі організації повинні бути включені до відповідного реєстру. Так, для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», для включення до реєстру підприємства централізованого водопостачання і водовідведення, теплопостачальні і теплогенеруючі організації подають центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, заяву, до якої додаються: копії установчих документів; копії наявних ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності; копії балансу підприємства (організації) та звіту про фінансові результати і дебіторську та кредиторську заборгованості станом на 01.07.2016 (розрахункова дата) та за останній звітний період; довідка, складена підприємством (організацією) у довільній формі, про обсяги та структуру дебіторської та кредиторської заборгованостей із зазначенням кредиторів, дебіторів, величини і видів заборгованості станом на розрахункову дату та за останній звітний період; копії актів звіряння взаєморозрахунків; розрахунки обсягів заборгованості з різниці в тарифах та копії протоколів територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах (ця норма не поширюється на теплогенеруючі підприємства, що не постачають теплову енергію населенню).

Відповідальність за повноту та достовірність даних, наведених у поданих документах, несуть учасники процедури врегулювання заборгованості. Рішення про включення або про відмову у включенні до реєстру приймається керівником центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, або уповноваженою ним посадовою особою протягом 10 робочих днів з дня надходження заяви та розміщується на офіційному веб-сайті цього органу.(частини 1-2 статті 3 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії").

Підприємство (організація) вважається виключеним з реєстру з наступного дня після прийняття центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, рішення про виключення такого підприємства з реєстру та внесення відповідного запису до реєстру.

Таким чином, для списання неустойки, 3 % річних та інфляційних втрат в порядку, передбаченому вищевказаним Законом, житлово-комунальне підприємство «Поліське» мало набути статусу учасника процедури врегулювання заборгованості, тобто бути включеним до реєстру.

Однак, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості. Вказана обставина виключає можливість застосування до спірної заборгованості положень Закону щодо її списання.

Судом встановлено, що 18.12.2015 на виконання п. 2 ст. 16 Закону України «Про Державний Бюджет» на 2015 рік» між Головним управлінням Державної казначейської служби у Київській області, Департаментом фінансів Київської облдержадміністрації, Управлінням фінансів Вишгородської райдержадміністрації, Житлово-комунальним підприємством «Поліське», Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» та ПАТ «Укргазвидобування» укладений Договір № 524/375-в про організацію взаєморозрахунків. Так, відповідно до п. 8 даного договору, ЖКП «Поліське» перераховує НАК «Нафтогаз України» кошти у сумі 397 000,00 грн. для погашення заборгованості за спожитий природний газ згідно з Договором № 2013/15-ТЕ-17 від 24.11.2014. Як стверджує відповідач, заборгованість відповідача перед позивачем погашена в повному обсязі, що підтверджується актом звіряння розрахунків за Договором № 2013/15-ТЕ-17 від 24.11.2014.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема з укладеного Договору про організацію взаєморозрахунків № 524/375-в від 18.12.2015 та п. 8 протокольних рішень передбачена схема розрахунків за спільними протокольними рішеннями, зокрема передбачено, що відповідач перераховує позивачу кошти у сумі 404 800,00 грн., з яких 397 000,00 грн. для погашення заборгованості за природний газ 2015 за договором № 2013/15-ТЕ-17 від 24.11.2014.

Факт здійснення оплати за вказаними спільними протокольними рішеннями підтверджується платіжним дорученням № 13 від 23.12.2015 на суму 397 000,00 грн.

За змістом підпунктів 2, 3 пункту 11 договору про організацію взаєморозрахунків сторони зобов’язалися не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору; перерахувати кошти наступній стороні, а сторона остання - як сплату розстрочених податкових зобов’язань з рентної плати за користування підприємствами нафтогазової галузі надрами для видобування природного газу, що спрямовується на формування ресурсу природного газу для населення, та відсотків, нарахованих на суму таких зобов’язань державного бюджету не пізніше наступного дня після зарахування коштів на їх рахунки.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, заборгованість відповідача перед позивачем сплачувалась не лише на виконання спільних протокольних рішень, а й власними коштами, що не було врегульовано спільними рішеннями.

Згідно з ч. 2 ст. 604 ЦК України, зобов’язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов’язання новим зобов’язанням між тими ж сторонами (новація).

Таким чином, уклавши договори про організацію взаєморозрахунків, сторони тим самим змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений відповідно до вказаного договору купівлі-продажу природного газу та відмовились від застосування штрафних та інших фінансових санкцій за основним договором.

Отже, для застосування санкцій, передбачених підпунктом 7.2 договору поставки природного газу, та наслідків за порушення грошового зобов’язання, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, необхідно, щоб оплата була здійснена поза межами порядку і строків, встановлених договором про організацію взаєморозрахунків і відповідно до пункту 17 якого сторони засвідчили, що після виконання договору вони не мають одна до одної жодних претензій стосовно предмета договору.

Аналогічної правової позиції дотримується й Верховний Суд України у постановах від 09.09.2014 у справі № 5011-35/1272-2012-42/527-2012, від 23.09.2014 у справі № 5011-35/1271-2012 та від 11.11.2015 у справі № 927/1733/14.

Відповідачем згідно з договором про організацію взаєморозрахунків було сплачено 397 000,00 грн., а решта боргу за отриманий природний газ в сумі 582 455,27 грн., оплата якого не врегульована та не охоплювалась вищезазначеним договором, була сплачена ним за рахунок власних коштів.

Отже, позивачем здійснено неправомірне нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат за прострочення сплати відповідачем тієї частини заборгованості, яка була предметом укладеного договору про організацію взаєморозрахунків.

Таким чином, суд з урахуванням викладеного, здійснив перерахунок заявлених до стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат та встановив, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 52 200,62 грн. пені, 3 065,68 грн. 3 % річних та 30 264,95 грн. інфляційних втрат, розраховані судом, за кожним актом окремо, з урахуванням оплат здійснених відповідачем власними коштами поза межами порядку і строків, встановлених договором про організацію взаєморозрахунків.

Враховуючи наведене вище, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судовий збір відповідно до ст.ст. 123, 129 ГПК України, покладається судом на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 123, 129, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Житлово-комунального підприємства «Поліське» (07350, Київська область, Вишгородський район, с. Гаврилівка, вул. Садова, 1, код ЄДРПОУ 20619308) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01003, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) 0 (нуль) грн. 95 коп. заборгованості, 52 200 (п’ятдесят дві тисяч двісті) грн. 62 коп. пені, 3 065 (три тисячі шістдесят п’ять) грн. 68 коп. 3 % річних, 30 264 (тридцять тисяч двісті шістдесят чотири) грн. 95 коп. інфляційних втрат та 1 282 (одну тисячу двісті вісімдесят дві) грн. 98 коп. судового збору.

Видати наказ.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст підписано 16.02.2018.

Суддя О.О. Христенко