Рішення № 72250167, 12.02.2018, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 28/115/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.02.2018 Справа № 908/2503/17

м. Запоріжжя

Суддя Федорова Олена Владиславівна, розглянувши у відкритому судовому засіданні при секретарі Рикун А.В. справу № 908/2503/17

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Клуб розвитку та впровадження Ноутілл технології в Україні" (07333, Київська область, Вишгородський район, село Глібівка, Урочище "Лугове", буд. 1-А; адреса для листування: 07353, Київська область, Вишгородський район, с. Старі Петрівці, вул. Б. Хмельницького, буд. 23)

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Авангард-Агро" (69063, м.Запоріжжя, вул. Благовіщенка/вул. Академіка Амосова, буд. 4/40, кв. 1)

про стягнення 85 636,20 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Ренгевич А.В., довіреність № 01/18 від 11.01.2018 р.;

СУТНІСТЬ СПОРУ:

До господарського суду Запорізької області 12.12.2017р. надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "Клуб розвитку та впровадження Ноутілл технології в Україні" до товариства з обмеженою відповідальністю "Авангард-Агро" про стягнення грошових коштів у розмірі 85636,20 грн., які складаються з інфляційних втрат - 70787,35 грн. та 3% річних - 14848,85 грн.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.12.2017 р. справу №908/2503/17 призначено до розгляду судді Федоровій О.В.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 13.12.2017р. порушено провадження у справі №908/2503/17, присвоєно справі номер провадження 28/115/17, судове засідання призначено на 23.01.2018р. В порядку ст. 65 ГПК України, суд зобов'язав сторони надати документи для всебічного та повного з'ясування фактичних обставин справи.

Ухвалами господарського суду Запорізької області від 09.01.2018р. та від 12.01.2018р. відмовлено в задоволенні клопотання представника позивача (заявника) - ТОВ "Клуб розвитку та впровадження Ноутілл технології в Україні" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Від відповідача 12.01.2018 р. надійшов відзив на позов, у якому він просить відмовити позивачу в позові, посилаючись на те, що між сторонами склалися не зобов'язальні, а деліктні правовідносини, пов'язані з виконанням судового рішення, тому до цих правовідносин не можуть застосовуватися норми ст. 625 Цивільного кодексу України, які регулюють відповідальність за порушення грошового зобов'язання. Зауважив, що порядок виконання судового рішення визначено Законом України «Про виконавче провадження», відповідно до якого державний виконавець сам вирішує порядок звернення стягнення на майно та строки виконання рішення, тому відповідач не міг вплинути на строки виконання рішення. Надав відомості про строки та суми списання коштів з рахунків відповідача державною виконавчою службою.

В судовому засіданні 23.01.2018р. суддею оголошено, що з 15.12.2017р. господарськими судами здійснено перехід на нову редакцію Господарського процесуального кодексу України, а тому розгляд даної справи суд здійснює за правилами загального позовного провадження відповідно до норм чинного ГПК України на стадії підготовчого провадження.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 23.01.2018р. закрито підготовче провадження, справу №908/2503/17 призначено до судового розгляду по суті на 12.02.2018р. о/об 10 год. 20 хв.

Ухвалами господарського суду Запорізької області від 23.01.2018р. та від 06.02.2018 р. відмовлено в задоволенні клопотання представника позивача (заявника) - ТОВ "Клуб розвитку та впровадження Ноутілл технології в Україні" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

09.02.2018 р. від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач повідомив, що не отримував додатків до відзиву. По суті зауважень відповідача зазначив, що за змістом статей 524 та 533 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошовій одиниці України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), на підтвердження чого посилається на практику Верховного Суду України.

В судовому засіданні 12.02.2018р. був присутній представник відповідача.

Позивач в судове засідання 12.02.2018р. свого представника не направив, про час та місце судового розгляду повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Підстави для відкладення розгляду справи, передбачені статтею 202 ГПК України, відсутні.

У зв'язку з цим суд розпочав розгляд справи по суті.

Відповідно до вимог ст. 222 ГПК України фіксування судового процесу здійснювалось за допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу «Оберіг». Фіксування судового процесу за допомогою відеозаписувального технічного засобу судом не здійснювалось у зв'язку з відсутністю у суду такої технічної можливості.

Судом оголошено зміст позовних вимог.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечив, просив у позові відмовити.

По закінченні судового засідання 12.02.2018 р. судом в порядку ст. 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення, судом оголошено, що повний текст рішення буде складено протягом десяти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частин.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши в судових засіданнях пояснення представника відповідача, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Запорізької області 16.12.2016 р. у справі №908/2521/16 позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Авангард-Агро" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Клуб розвитку та впровадження Ноутілл технології в Україні" 760950,00 грн. збитків та 11414,25 грн. судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

30.12.2016 р. рішення суду набрало законної сили, а 24.01.2017 р. на виконання рішення суду видано відповідний наказ.

За заявою стягувача постановою державного виконавця Олександрівського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області від 15.02.2017 р. відкрито виконавче провадження №53409165 з виконання наказу господарського суду у справі №908/2521/16.

Постановами державного виконавця Олександрівського відділу ДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області від 15.02.2017 р. для забезпечення примусового виконання рішення суду накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику, а також на грошові кошти боржника на рахунках у банку.

Постановою державного виконавця від 22.11.2017 р. виконавче провадження закінчено у зв'язку з повним фактичним виконання виконавчого документа.

Позивачем надані суду банківські виписки про надходження від Олександрівського ВДВС м. Запоріжжя коштів на виконання рішення господарського суду у справі №908/2521/16 в такі строки та в таких сумах:

від 03.05.2017 р. на суму 90488,73 грн.;

від 01.06.2017 р. на суму 90909,09 грн.;

від 16.06.2017 р. на суму 90924,03 грн.;

від 24.07.2017 р. на суму 90916,56 грн.;

від 14.09.2017 р. на суму 90929,02 грн.;

від 29.09.2017 р. на суму 81063,67 грн.;

від 30.10.2017 р. на суму 237133,15 грн.

За період прострочення виконання рішення з 26.12.2016 р. по 30.10.2017 р. позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 14848,85 грн. та інфляційні втрати в розмірі 70787,35 грн. на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, наведена стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов'язання.

Відповідно до роз'яснення, викладеного в підпункті 1.1 пункту 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Грошове зобов'язання виражається в грошових одиницях України або в грошовому еквіваленті в іноземній валюті. Якщо зобов'язання виражене в банківському металі, то відповідне правовідношення не є грошовим зобов'язанням, і до нього не застосовуються норми про відповідальність за порушення такого зобов'язання.

Таким чином, грошовим зобов'язанням є обов'язок боржника сплатити гроші кредитору саме у зобов'язальних правовідносинах, а не будь-який обов'язок особи сплатити грошові кошти.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Стаття 11 Цивільного кодексу України визначає загальні підстави виникнення цивільних прав та обов'язків.

Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відшкодування збитків відповідно до змісту п. 8 ч. 2 ст. 16 та ст. 22 Цивільного кодексу України є способом захисту цивільних прав та інтересів та способом відшкодування майнової шкоди.

Рішенням господарського суду Запорізької області 16.12.2016 р. у справі №908/2521/16 встановлено, що сума, заявлена до стягнення з відповідача є сумою збитків, заподіяних позивачу внаслідок неповернення йому відповідачем речі, визначеної індивідуальними ознаками, а саме сівалки зернової марки SЕМЕАТО, 2010 року випуску, SSМ27R2706-LA в кількості 1шт., серія 1011L № 684А в комплекті, яка була передана позивачем відповідачеві за договором купівлі-продажу № НУ-36 від 12.03.2012 р.

Із вказаного рішення вбачається, що рішенням господарського суду Запорізької області від 19.07.2013 р у справі №908/1637/13 визнано недійсним договір купівлі-продажу № НУ-36 від 12.03.2012 р., за яким Товариство з обмеженою відповідальністю "Авангард-Агро" передало Товариству з обмеженою відповідальністю "Клуб розвитку та впровадження Ноутілл технології в Україні" сільськогосподарську техніку: сівалку зернову марки SЕМЕАТО, SSМ27R2706-LA в кількості 1шт., серія 1011L №684А в комплекті, в належному технічному стані, загальною вартістю 760950,00 грн. Рішенням господарського суду Запорізької області від 11.01.2016 р. у справі №908/5292/15 задоволено первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Клуб розвитку та впровадження Ноутілл технології в Україні" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авангард-Агро" про застосування наслідків недійсності правочину (реституції). Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Авангард-Агро" повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Клуб розвитку та впровадження Ноутілл технології в Україні" майно, отримане за Договором купівлі-продажу № НУ-36 від 12.03.2012 р., а саме сівалку зернову марки SЕМЕАТО, SSМ27R2706-LA в кількості 1шт., серія 1011L № 684А в комплекті у місце її отримання на склад позивача за адресою: Кіровоградська область, с. Веселівка, вул. Гречана, 3. Враховуючи те, що рішення суду № 908/5292/15 від 29.01.2016 відповідачем не виконано, майно позивачу в натурі не повернуто, останній звернувся до суду з позовом у справі №908/2521/16 з вимогою відшкодувати завдані йому збитки в сумі 2461956,00 грн., що відповідає вартості аналогічного майна з урахуванням доставки, розмитнення, сплати усіх податків, офіційного курсу гривні по відношенню до долару США.

Господарський суд у справі №908/2521/16 встановив у діях відповідача ознаки цивільного правопорушення та визнав за доцільне стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Авангард-Агро" суму збитків частково - в розмірі 760950,00 грн., виходячи з того, що саме за цією ціною сівалку зернову марки SЕМЕАТО, 2010 року випуску, SSМ27R2706-LA в кількості 1шт., серія 1011L № 684А в комплекті було передано позивачем відповідачеві за договором купівлі-продажу № НУ-36 від 12.03.2012 р.

Таким чином, спірні правовідносини, щодо яких прийнято судове рішення про стягнення збитків, є деліктними, оскільки вони виникли у зв'язку із вчиненням цивільного правопорушення відповідачем, внаслідок якого було завдано шкоду позивачу. Відповідач не брав на себе обв'язку сплатити грошові кошти позивачу (грошового зобов'язання). Обов'язок відповідача сплатити збитки виник на підставі норми закону та встановлений рішенням суду як захід відповідальності за вчинене відповідачем цивільне правопорушення.

Норма ч. 5 ст. 11 Цивільного кодексу України не дає підстав для застосування положень статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки у ч. 5 ст. 11 Цивільного кодексу України йдеться про виникнення на підставі рішення суду цивільних прав та обов'язків у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, а не грошового зобов'язання.

Правова природа суми збитків та грошового зобов'язання є різною. Збитки стягуються судом на підставі норми закону, яка покладає на боржника обов'язок сплатити суму збитків кредитору. У випадку ж стягнення судом грошової суми як основного боргу, суд лише підтверджує наявність між сторонами відповідних зобов'язальних правовідносин, які виникли між сторонами до пред'явлення позову і порушення зобов'язань в яких стало підставою для звернення до суду за захистом. Тобто в цьому випадку грошові зобов'язання виникають не з рішення суду, а з інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Відповідно до роз'яснення, викладеного в підпункту 5.2 пункту 5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

В судовому рішенні у справі №908/2521/16 визначено правову природу стягуваної суми як збитки. В силу припису ч. 4 ст. 75 ГПК України дана обставина вважається встановленою, і не підлягає доведенню знову при розгляді справи, тому стягнута з відповідача сума не може бути розцінена судом як грошове зобов'язання.

Крім того, суд зауважує, що позивач нарахував 3% річних та інфляційні втрати не тільки на суму збитків, а й на суму стягнутого у справі №908/2521/16 судового збору.

Сума судового збору належить до процесуальних витрат за розгляд справи, які не носять матеріально-правового характеру, а їх стягнення здійснюється відповідно до процесуальних норм того судочинства, в межах якого розглядається спір. Тому стягнуті суми судового збору не є грошовим зобов'язанням, на яке можливе нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

Також суд зазначає, що правовідносини з примусового виконання судових рішень врегульовані спеціальним законодавством і до них не можуть застосовуватися норми, що регулюють зобов'язальні правовідносини, зокрема норми статті 625 Цивільного кодексу України, які визначають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання.

Статтею 1 Закону України від 02.06.2016 р. № 1404-VIII «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з ч. 1 ст. 13 вказаного Закону під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

З матеріалів справи вбачається, що постановами державного виконавця Олександрівського відділу ДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області від 15.02.2017 р. для забезпечення примусового виконання рішення суду накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику, а також на грошові кошти боржника на рахунках у банку.

Відповідачем надані докази списання з рахунків відповідача Олександрівськом відділом ДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області в такі строки та в таких сумах:

31.03.2017 р. - 100137,60 грн.;

10.05.2017 р. - 100000,00 грн.;

09.06.2017 р. - 100016,43 грн.;

11.07.2017 р. - 100008,22 грн.;

18.08.2017 р. - 100021,92 грн.;

01.09.2017 р. - 46,59 грн.;

12.09.2017 р. - 100000,00 грн.;

25.10.2017 р. - 260846,46 грн.

Позивачем надані суду банківські виписки про надходження від Олександрівського ВДВС м. Запоріжжя коштів на виконання рішення господарського суду у справі №908/2521/16 в такі строки та в таких сумах:

від 03.05.2017 р. на суму 90488,73 грн.;

від 01.06.2017 р. на суму 90909,09 грн.;

від 16.06.2017 р. на суму 90924,03 грн.;

від 24.07.2017 р. на суму 90916,56 грн.;

від 14.09.2017 р. на суму 90929,02 грн.;

від 29.09.2017 р. на суму 81063,67 грн.;

від 30.10.2017 р. на суму 237133,15 грн.

Як вбачається із наведеного, грошові кошти на виконання рішення суду спочатку були списані з рахунків боржника відділом ДВС, а потім надійшли з рахунку відділу ДВС на рахунок стягувача в порядку та сумах, визначених відділом ДВС.

Отже, фактичні строки та суми сплати коштів боржником на виконання рішення суду є іншими, ніж зазначає позивач.

Враховуючи зазначене, оскільки спірні правовідносини сторін не носять зобов'язального характеру, а є деліктними, на які не поширюється дія ст. 625 Цивільного кодексу України, позовні вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 85636,20 грн., які складаються з інфляційних втрат - 70787,35 грн. та 3% річних - 14848,85 грн., за період прострочення виконання рішення є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору в розмірі 1600,00 грн. покладаються на позивача, тому з відповідача не стягуються.

На підставі викладеного, керуючись 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п. 17.5 Розділу ХI Перехідних положень ГПК України апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 19 лютого 2018 року.

Суддя О.В.Федорова