Рішення № 72249632, 08.02.2018, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

08 лютого 2018 року

місто Дніпро

єдиний унікальний номер судової справи 201/11388/17

номер провадження 2/201/540/2018

Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська в складі судді Ходаківського М.П.,

секретаря судового засідання – Пісчанської Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики, відсотків за користування грошовими коштами та трьох відсотків річних,-

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищенаведеним позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики, відсотків за користування грошовими коштами та трьох відсотків річних.

В поданому позові ОСОБА_1 просить стягнути на його корить із ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 10 вересня 2010 року у розмірі 720192,31 грн., що за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим Національним банком України станом на 26 липня 2017 року еквівалентно 27890 доларів США, відсотки за користування позикою за період з 10 вересня 2010 року по 25 липня 2017 року у розмірі 182958, 40 грн., а також три відсотки річних за весь час прострочення виконання зобов’язань у розмірі 18632,05 грн.

В обґрунтування доводів позову ОСОБА_1 посилається на те, що 10 вересня 2010 року між ним та відповідачем був укладений договір позики, відповідно до якого останній отримав у борг грошові кошти у розмірі 223120 грн., що за офіційним курсом гривні до долара США встановленим НБУ, було еквівалентно 27890 доларів США. Відповідач зобов’язався повернути суму боргу в строк до 10 жовтня 2014 року, а також сплатити відсотки за користування грошовими коштами у розмірі 1 відсотка на місяць. Відповідач своїх зобов’язань за договором позики не виконав, суму боргу та відсотки за користування грошовими коштами не повернув, у зв’язку із чим утворилася заборгованість, яку позивач просить суд стягнути з відповідача.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 10 серпня 2017 року указана позовна заява була передана для розгляду судді Ходаківському М.П. (а.с.1)

Згідно з ч. 3 ст. 122 ЦПК України (у редакції, що діяла на день звернення позивача до суду) суддя звернувся до відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Дніпропетровській області щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання відповідача (а.с.8). До суду 23 серпня 2017 року надійшла інформація про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання відповідача (а.с.9).

Ухвалою судді від 23 серпня 2017 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики, відсотків за користування грошовими коштами та трьох відсотків річних (а.с.10).

Від представника позивача, що діє на підставі довіреності від 19 вересня 2013 року, на адресу суду надійшла заява про розгляд даної цивільної справи без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі (а.с.40).

Відповідач в судове засідання вдруге не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. 04 грудня 2017 року до Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська надійшла заява представника відповідача про неможливість бути присутнім у судовому засіданні 05 грудня 2017 року та необхідністю ознайомлення з матеріалами справи (а.с.17). 26 грудня 2017 року представник позивача ознайомився із матеріалами справи, а також належним чином під розписку повідомлений про призначене на 08 лютого 2018 року судове засідання (а.с.23). 06 лютого 2018 року на електрону адресу Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська повторно надійшло клопотання представника відповідача про перенесення судового засідання у зв’язку з перебуванням за межами міста Дніпра (а.с.26), однак доказів поважності неявки у судове засідання представником відповідача не надано.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 11 «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних і справ про адміністративні правопорушення» строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов'язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Верховний Суд України у постанові від 01 лютого 2017 року у справі № 6-1957цс16, яка є обов'язковою для усіх суб'єктів правозастосування та судів, вказав на те, що розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Ураховуючи, що представник відповідача належним чином повідомлявся про призначені у справі судові засідання, судом визнано за можливе розглянути справу за відсутності відповідача і ухвалити заочне рішення суду за правилами ч. 4 ст. 223, ст. 280 ЦПК України.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 247 ЦПК Україниу разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов до таких висновків.

Як встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, що 10 вересня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, на підтвердження якого було складено розписку, відповідно до якої остінній отримав від позивача у позику грошові кошти у розмірі 223120 грн., що складало 27890 доларів США відповідно до курсу встановленого Національним банком України, зі сплатою 1% на місяць за користування грошовими коштами, зобов’язавшись повернути суму позики не пізніше 10 жовтня 2014 року (а.с.4)

Відповідач у визначений строк не повернув суму позики, а також відсотки за користування грошовими коштами, у зв’язку із чим позивач звернувся до суду із позовом про стягнення суми боргу за договором позики.

Судом встановлено, що у даній цивільній справі спір виник у зв'язку із неповерненням відповідачем суми боргу та невиконанням ним зобов’язання щодо повернення коштів в обумовленому сторонами розмірі та строки.

Згідно із ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (ст. 527 Цивільного кодексу України). Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 ст. 530 Цивільного кодексу України). Позичальник зобовязується повернути (погасити) борг, сплатити проценти згідно умов договору.

Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обовязки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов’язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України у справі №6-284цс17 від 01 березня 2017 року, згідно зі статтею 524 ЦК України зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні.

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим ч. 2 ст. 524 та ч. 2 ст. 533 ЦК України допускають, що сторони можуть визначити в грошовому зобов’язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов’язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Ураховуючи викладене, суд приходить до висновку про можливість стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу за договором позики у розмірі 720192, 31 грн., що за курсом НБУ станом на 25 липня 2017 року (день подання позовнї заяви) складає 27890 доларів США.

Щодо позовних вимог про стягнення процентів за користування позикою, то згідно із ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України, а тому суд вважає за можливе стягнути із відповідача на користь позивача проценти від суми позики у розмірі 182958,40 грн.

Крім того, відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

В зв'язку з тим, що відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання, на користь позивача належить стягнути три процента річних від простроченої суми у розмірі 15 631,52 грн.

Приведений у судовому рішенні розрахунок суми боргу за позикою та трьох процентів річних сумнівів у суду не викликає, оскільки підтверджується зібраними по справі доказами й відповідачем не спростований.

Оцінюючи усі докази, які було досліджені судом у ході судового розгляду в їх сукупності, суд приходить до висновку щодо обґрунтованості позову, у звязку з чим вважає за можливе задовольнити позовні вимоги та стягнути із відповідача на користь позивача борг за договором позики від 10 вересня 2010 року у розмірі 720192, 31 грн., що за курсом НБУ станом на 25 липня 2017 року складає 27890 доларів США, відсотки за користування позикою у розмірі 182958,40 грн., 3 відсотки річних за прострочення виконання зобов’язання у розмірі 18632, 05 грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, керуючись ст. 141 ЦПК України, у звязку із задоволенням позову, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 8000 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 76-78, 141, 263, 264, 265, 280 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики, відсотків за користування грошовими коштами та трьох відсотків річних задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 (зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1) на користь ОСОБА_1 (Російська Федерація, Тюменська обл., Ханти-Масійський автономний округ – Югра, АДРЕСА_1) заборгованість за договором позики від 10 вересня 2010 року у розмірі 921782,76 грн., з яких: основна сума боргу – 720192,31 грн., що за курсом НБУ станом на 25 липня 2017 року складає 27890 доларів США; відсотки за користування позикою – 182958, 40 грн.; три відсотки річних за весь час прострочення виконання зобов’язання – 18632,05 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 (зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1) на користь ОСОБА_1 (Російська Федерація, Тюменська обл., Ханти-Масійський автономний округ – Югра, АДРЕСА_1) 8000 (вісім тисяч) грн. витрат зі сплати судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідач має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги до апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м.Дніпропетровська.

Повний текст рішення складено 16 лютого 2018 року.

Суддя М.П. Ходаківський