Рішення № 72247186, 19.02.2018, Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 211/2703/17

Провадження № 2/211/221/18

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

19 лютого 2018 року Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі :

головуючого судді – Ніколенко Д.М.,

за участю секретаря судового засідання – Григір А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання договорів недійсними,-

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання договорів недійсними, вказавши, що 17.09.2008 р. між нею та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено кредитну угоду № 1/319-МК, відповідно до якої їй було надано кредит у розмірі 150000 доларів США на споживчі потреби. В цей же день між нею з відповідачем укладено договір про видачу траншу №1/319-МК/1, який по суті в деякій частині дублює умови вищевказаної кредитної угоди, але в той же час в іншій частині суперечить їй. Також 17.09.2008 р. між нею та відповідачем укладено договір іпотеки № 1/319-МК/1, згідно з умовами якого в рахунок забезпечення виконання зобов’язань за кредитною угодою нею було надано в іпотеку банку домоволодіння № 68 по вул. Володимирівській в м. Кривому Розі Дніпропетровської області. З кредитної угоди та договору траншу вбачається, що в них не має відомостей щодо детального розпису загальної вартості кредиту, немає умов, які п.п. 3.2, 3.4 розділу 3 Правил, визнані обов’язковими. Також банком не надавався окремий письмовий документ з детальним розписом загальної вартості кредиту для споживача. З наданого банком розрахунку в додатку № 1 до кредитної угоди не вказано повної орієнтованої вартості кредиту, розрахунок проведений поверхово та не зрозуміло для споживача. Із графіку погашення кредиту вбачається, що кінцева сума тільки одних відсотків перевищить суму кредиту майже в два рази, а сума винагороди банку взагалі є незрозумілою. Із договору траншу слідує, що кредитну угоду було доповнено пунктами 4.5 і 4.6 щодо плати винагороди за відкриття позичкового рахунку та комісії за розрахунково-касове обслуговування за цим договором, які сплачуються одноразово на дату видачі/перерахування кредитних коштів, при першому погашенні відсотків, по кредиту та щомісяця в дату сплати відсотків по кредиту. Крім того, договором траншу передбачено що такий платіж зазначається в графіку погашення кредиту, однак в самому графіку нічого про це не зазначено. Таким чином, банк договором траншу до спірної кредитної угоди включив положення, які відповідно до ст..ст. 11,18 закону України «Про захист прав споживачів» є несправедливими, так як містять умови про зміни у витратах. Крім того, враховуючи додаткові нарахування, відсоток за користування кредитними коштами збільшився. До того ж умови п. 4.4. договору траншу суперечать умовам п. 4.4. та п. 4.9. кредитної угоди. Термін графіку погашення суперечить терміну, зазначеному в п. 1.3. кредитної угоди. Зазначені вище факти вводять в оману споживача, що також ставить в тяжке, несправедливе становище споживача в договірних зобов’язаннях. Тому оскільки умови кредитного договору є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов’язків на погіршення становища споживача, просить суд визнати недійсними кредитну угоду № 1/319-МК від 17.09.2008 р., договір про видачу траншу № 1/319-МК/1 від 17.09.2008 р. та договір іпотеки № 1/319-МК/1 від 17.09.2008 р., що укладені між нею та ПАТ КБ «Приватбанк».

В судове засідання сторони не з’явилися, про дату, час та місце слухання справи були неодноразово повідомлені своєчасно та належним чином, тому суд вважає можливим розглянути справу по суті у їх відсутність на підставі наявних в справі письмових доказів, оскільки згідно ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог виходячи з такого.

Як встановлено судом, 17 вересня 2008 року між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (банк) та ОСОБА_1 (позичальник) було укладено кредитну угоду № 1/319-МК (а.с. 6-9 – копія угоди).

Відповідно до розділу 1 вказаного договору, позичальник зобов’язалась повернути отриманий кредит, сплатити відсотки та винагороду в терміни, встановлені даною угодою і договорами про видачу траншів в повному обсязі. Загальна сума кредиту в рамках кредитної угоди складає 150 000,00 доларів США. Термін повернення кредиту й окремих частин – траншів кредиту, встановлюється договорами про видачу траншів кредиту, а також графіками погашення кредиту, відсотків і винагороди, що є невід’ємними додатками до договорів про видачу траншів, але не пізніше 17.09.2018 р. Кредит надається на наступні цілі: споживчі потреби. Ціль надання окремих частин кредиту – траншів, уточнюється в п.1.4. договорів про видачу траншів.

Пунктом 4.3. кредитної угоди сторони погодили, що при порушенні позичальником будь-якого із зобов’язань по погашенню кредиту, передбачених п.п. 2.2.3, 2.3.3., 2.4.1, 4.10 цієї угоди, а також п. 1.3, 2.2.3 договорів про видачу траншів, позичальник сплачує банку відсотки за користування траншем кредиту у розмірі 40,00% річних від суми залишку непогашеної заборгованості.

Згідно п. 4.4. кредитної угоди, сплата відсотків за користування кредитом, передбачених п. 4.3. даної угоди, здійснюється 20 числа кожного місяця, наступного за місяцем, у якому виникла прострочена заборгованість, починаючи з дати підписання даної угоди.

Нарахування відсотків (у тому числі передбачених п. 4.4. даної угоди) по кожному траншу кредиту здійснюється на дату сплати відсотків, згідно графіків погашення кредиту, відсотків і винагороди, що складаються для кожного траншу кредиту окремо і є невід’ємними додатками до договорів про видачу траншів, при цьому відсотки розраховуються на непогашену частину кредиту за фактичну кількість днів користування кредитними ресурсами, виходячи з кількості днів у році – 360 днів. День сплати в часовий інтервал розрахунку відсотків не включається (п. 4.9. кредитної угоди).

17 вересня 2008 року між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір про видачу траншу №1/319-МК/1, відповідно до якого банк зобов’язується надати позичальнику кредитні кошти в частині загального ліміту, встановленого п. 1.2 кредитної угоди № 1/319-МК від 17.09.2008.

Згідно п. 4.3. договору траншу, при порушенні позичальником якого-небудь із зобов’язань по погашенню траншу кредиту, передбачених п.п. 1.3, 2.2.3 цього договору, а також п.п. 2.2.3, 2.3.3., 2.4.1, 4.10 кредитної угоди № 1/319-МК від 17.09.2008 р., позичальник сплачує банку відсотки за користування траншем кредиту у розмірі 40,00% річних від суми залишку непогашеної заборгованості.

Відповідно до п. 4.4. договору траншу, сплата відсотків за користування кредитом, передбачених п. 4.3. даного договору, здійснюється 20 числа кожного місяця, наступного за місяцем, у якому виникла прострочена заборгованість, починаючи з дати підписання даної угоди.

Пунктом 4.10 кредитної угоди № 1/319-МК від 17.09.2008 р. сторонами погоджено, що у випадку, якщо дата погашення кредиту, сплати відсотків за користування кредитом і неустойки згідно з цією угодою, а також договорів про видачу траншів припадає на вихідний або святковий день, зазначені платежі повинні бути здійснені не пізніше наступного банківського дня, за вихідним або святковим днем. При цьому відсотки за користування кредитом розраховуються і сплачуються також і за період від вихідного або святкового дня до наступного банківського дня.

Зазначене узгоджується з додатком № 1 до договору по видачу траншу № 1/319-МК/1 від 17 вересня 2008 р., в якому зазначений графік погашення кредиту, відсотків і винагороди (а.с. 11 – копія додатку).

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього кодексу.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Аналогічний правовий висновок міститься й у постанові Верховного Суду України №6-1341цс15 від 02 грудня 2015 року, ухваленою за результатом розгляду заяви про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, яка має враховуватися судами загальної юрисдикції при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин (ч. 2 ст. 214, ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України).

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути визнано недійсним або змінено, а не сам договір.

У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму цієї статті, можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно із частиною третьою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2-4); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

Перелік несправедливих умов у договорі зі споживачем не є вичерпним (частина четверта статті 18 цього Закону).

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до пункту 3.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (далі - Правила), банки зобов’язані в кредитному договорі або в додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, зазначаючи при цьому значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку України.

На банки покладається також обов'язок зазначати в кредитному договорі сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді реальної процентної ставки, яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту (пункт 3.3 Правил).

Спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови; відповідач надав позивачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки; у додатках до договору споживчого кредиту, які підписані позивачем, міститься повна інформація стосовно умов кредитування.

Тобто кредитний договір був укладений в належній письмовій формі та підписаний особисто сторонами, що є також письмовим підтвердженням того, що позичальник в письмовій формі ознайомлена з умовами кредитної угоди та договору про видачу траншу, які їй роз’яснені та зрозумілі та з якими вона цілком згодна.

Наявний в матеріалах справи графік погашення кредиту, підписаний Позичальником, детально зазначає коли потрібно сплачувати та в яких розмірах, з чого складається платіж (зазначається розмір тіла та відсотків), на який рахунок потрібно сплачувати та скільки взагалі потрібно сплатити відсотків за весь час користування кредиту.

Отже, матеріалами справи підтверджено, що на момент укладення договору позичальнику була надана повна та вичерпна інформація, необхідна та достатня для прийняття нею зваженого та свідомого рішення щодо отримання кредиту та укладений сторонами кредитний договір відповідає положенням статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Згідно частин 1-3 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зважаючи на викладене вище, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підстави для задоволення позову, не знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки відсутні підстави, передбачені ст.ст. 11,18 Закону України «Про захист прав споживачів» для визнання недійсними кредитної угоди №1/319-МК від 17.09.2008 р., договору про видачу траншу № 1/319-МК/1 від 17.09.2008 р. та договору іпотеки № 1/319-МК/1 від 17.09.2008 р., так як всі умови були узгоджені сторонами добровільно, позивач підписала договір, попередньо ознайомившись із його змістом та погодившись із ним.

Оскільки позивач частиною 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» звільнена від сплати судового збору, в задоволенні позову їй відмовлено, судовий збір на підставі ст. 141 ЦПК України компенсується за рахунок держави.

Керуючись т.ст. 215, 216, 220, 628, 638, 799, 806 ЦК України, ст.ст. 10, 12, 13, 81, 141, 263, 265 ЦПК України,суд, -

вирішив:

в задоволені позову ОСОБА_1 – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 19 лютого 2018 р.

Суддя Д.М.Ніколенко