Рішення № 72245687, 07.02.2018, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/13946/17

Провадження 2/127/4372/17

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 лютого 2018 року

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Вохмінової О.С.

з участю секретаря судових засідань ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про виселення, -

в с т а н о в и в:

30.06.2017 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом, який мотивувала тим, що на підставі нотаріально посвідченого 20.08.2016 року договору купівлі-продажу, є власницею квартири АДРЕСА_1.

Згідно пункту 8 договору купівлі-продажу від 20.08.2016 року продавець ОСОБА_8 зобов’язувався погасити повністю заборгованість за комунальні та інші платежі щодо відчужуваної квартири, звільнити квартиру від речей, вилучити ключі від квартири в осіб, які їх мали, зняти з реєстрації вказаних осіб і передати квартиру покупцеві до 20.02.2017 року.

Як стало відомо з довідки, виданої ТОВ «Житлово-Експлуатаційне Об’єднання» м. Вінниці від 19.08.2016 року № 1270, в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7. На даний час у квартирі зберігаються речі відповідачів, ключ від квартири позивачу не переданий, комунальні послуги нараховуються на всіх зареєстрованих і проживаючих осіб.

Оскільки відповідачі зареєстровані і проживають в квартирі без згоди власника, у встановлений договором строк не виселились, вони чинять перешкоди власнику в користуванні і розпорядженні майном, тому відповідно до ст.ст. 321, 391 ЦК України позивач ОСОБА_3 просила виселити відповідачів із належної їй квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житла, а також стягнути з відповідачів на її користь судові витрати.

28.09.2017 року відповідач ОСОБА_5 подав зустрічний позов про встановлення сервітуту на користування квартирою (а.с. 59-62, 69-72), який ухвалою суду від 28.09.2017 року був залишений без руху (а.с. 64), а ухвалою суду від 25.10.2017 року був прийнятий до спільного розгляду із первісним позовом.

Ухвалою суду від 07.02.2018 року зустрічний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про встановлення сервітуту – залишено без розгляду на підставі ч. 5 ст. 223 ЦПК України.

В судовому засіданні представник позивача - ОСОБА_2 підтримав позовні вимоги, просив їх задоволити. Наголосив, що реєстрація та проживання відповідачів у належній позивачу квартирі порушує її права як власника. Позивач неодноразово зверталась до відповідачів, в тому числі в 2018 році, про звільнення належної їй квартири, але вимоги вони не виконали і ключі від квартири не передали. За комунальні послуги відповідачі плату не вносять і цим також чинять перешкоди у вільному володінні, користуванні і розпорядженні майном. Представник просив також врахувати, що відповідачі не є членами сім’ї позивача, не є її родичами, згоди на їх проживання позивач не надавала.

В судове засідання відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 повторно не з’явились з невідомих суду причин, хоча про день та час розгляду справи були повідомлені завчасно рекомендованою поштовою кореспонденцією за зареєстрованою адресою проживання. Заяв про відкладення розгляду справи, відзиву на позов суду не надавали.

Представник відповідача ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_9 електронною поштою направив заяву про відкладення судового засідання, оскільки він приймає участь у слідчих діях, проте доказів поважності причин неявки суду надано не було. Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України неявка представника сторони без поважної причини не є підставою для відкладення розгляду справи. Суд враховує, що справа тривалий час перебуває в провадженні суду, представник також не надав відзиву на позов.

Враховуючи згоду представника позивача, суд вважає необхідним розглянути справу у відсутність всіх відповідачів та ухвалити відповідно до ст. 280-282 ЦПК України заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши та оцінивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов обґрунтований і підлягає задоволенню.

До правовідносин, які виникли між сторонами, слід застосувати норми ЦК України та ЖК УРСР, що регулюють захист права власності та право користування жилим приміщенням, що належить на праві власності.

Судом встановлено, що на підставі нотаріально посвідченого 20.08.2016 року договору купівлі-продажу ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_1. Дана квартира має 55,4 кв.м. загальної та 36,8 кв.м. житлової площі (а.с. 4-5). Право власності на зазначену квартиру зареєстровано 20.08.2016 року за ОСОБА_3 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухома майно (а.с. 6).

При укладенні даного договору продавець квартири – ОСОБА_8 підтвердив, що дійсно є власником даної квартири, не має обмежень щодо свого права розпорядження квартирою, ні квартира, ні будь-яка її частина на момент укладення цього договору нікому іншому не продана, не подарована, не відчужена іншим способом, не надана в іпотеку, не передана в оренду чи безоплатне користування, не є предметом обтяження, в податковій заставі і під забороною (арештом) не перебуває, права третіх осіб (права наймача, право застави, право довічного утримання тощо) щодо квартири відсутні, питання права власності на квартиру не є предметом судового розгляду, будь-які спори відносно зазначеної квартири відсутні, квартира не внесена до статутного капіталу юридичних осіб, у квартирі не зареєстровано місцезнаходження юридичної особи, малолітніх або неповнолітніх дітей або недієздатних чи обмежено дієздатних осіб, що мають права користування квартирою немає, внаслідок продажу квартири не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб, в тому числі неповнолітніх, малолітніх, непрацездатних дітей та інших осіб, яких продавець зобов’язаний утримувати за законом або договором (п.5 договору).

Пунктом 8 договору купівлі-продажу визначено, що за даними довідки, виданої ТОВ «Житлово-Експлуатаційне Об’єднання» м. Вінниці від 19.08.2016 року № 1270, в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3 Продавець зобов’язувався погасити повністю заборгованість за комунальними та іншими платежами щодо відчужуваної квартири, звільнити квартиру від речей, вилучити ключі від квартири в осіб, які їх мали, зняти з реєстрації проживання вищевказаних осіб і передати квартиру покупцеві до 20.02.2017 року.

Однак, станом на день ухвалення даного рішення відповідачі продовжують проживати в кватирі і зберігати свої речі, вимоги позивача щодо виселення не виконали, чим чинять перешкоди у вільному користуванні і розпорядженні майном.

Договір найму із відповідачами укладений не був.

Згідно довідок про реєстрацію місця проживання від 06.07.2017 року № 17872, (а.с. 13), № 17871 (а.с. 15), № 17870 (а.с. 17), № 17869 (а.с. 19), виданих Департаментом адміністративних послуг Вінницької міської ради, станом на 06.07.2017 року (звернення до суду з позовом) в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3

Частиною 1 ст. 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч.1 ст. 319 ЦК України). Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).

Відповідно до ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Статтею 150 ЖК УРСР передбачено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Статтею 155 даного кодексу передбачені гарантії право громадян, які мають в приватній власності жилий будинок (квартиру), зокрема, що власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком (квартирою).

Частиною 1 ст. 109 ЖК УРСР передбачено, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Згідно положень ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Враховуючи наведені обставини, суд вважає, що право власника квартири – позивача у справі ОСОБА_3 на вільне володіння, користування та розпорядження квартирою № 45 в будинку № 131 по вул. Князів Коріатовичів в м.Вінниці порушене відповідачами і підлягає захисту шляхом виселення відповідачів без надання іншого житла.

Відповідно до вимог статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» рішення суду про виселення осіб є підставою для зняття їх з реєстрації місця проживання.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з кожного з відповідачів підлягає стягненню на користь позивача судовий збір в сумі по 160 грн.

Керуючись ст. ст. 317, 319, 321, 391 ЦК України, ст. 109, 116 ЖК УРСР ст.ст. 4, 5, 10, 12, 76-82, 89, 141, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в :

позов задоволити.

Виселити ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_4, і.н. НОМЕР_1), ОСОБА_5 (ІНФОРМАЦІЯ_5, і.н НОМЕР_2), ОСОБА_6 (ІНФОРМАЦІЯ_6, і.н. НОМЕР_3), ОСОБА_7 (ІНФОРМАЦІЯ_7, і.н. НОМЕР_4) з квартири АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_3, без надання іншого житла.

Стягнути з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь ОСОБА_3 судові витрати по 160 грн. з кожного.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Вінницької області через Вінницький міський суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом 20 днів з дня вручення йому повного заочного рішення.

Суддя: