Рішення № 72245624, 07.02.2018, Тростянецький районний суд Вінницької області

Справа № 147/1133/16-ц

Провадження № 2/147/4/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.02.2018 року Тростянецький районний суд Вінницької області

у складі: головуючого судді Волошина І.А.,

за участі секретаря судового засідання Чудак Г.І.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

представника відповідача адвоката ОСОБА_4,

представника відповідача ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт.Тростянець Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду, в редакції позовних вимог від 14.11.2017 року, з позовом до ОСОБА_3, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог, публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП.

Позовні вимоги позивач мотивує тим, що 07.01.2014 року о 9год. 50хв. водій ОСОБА_3Г в с.Летківка Тростянецького району, Вінницької області на перехресті вулиць 40 річчя Перемоги та Леніна керував автомобілем «ВАЗ», д.н АВ2874ВТ, не врахував в установлених межах безпечної швидкості руху та дорожню обстановку, щоб мати змогу повністю контролювати транспортний засіб та безпечно керувати ним та допустив зіткнення з автомобілем «DАЕWOO LANOS», д.н АВ5073АК під керуванням водія ОСОБА_1, в результаті чого автомобілі отримали технічні пошкодження, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП. Дані обставини встановлені в постанові Тростянецького районного суду Вінницької області від 19.07.2016 року.

Вину ОСОБА_3Г в скоєнні вищезазначеної ДТП встановлено в вищезазначеній постанові Тростянецького районного суду Вінницької області від 19.07.2016 року.

Внаслідок ДТП автомобіль «DАЕWOO LANOS» отримав пошкодження. В результаті проведеної автотоварознавчої експертизи з метою визначення розміру матеріальної шкоди, заподіяної власнику автомобіля, було видано висновок №19/Д/1б від 02.08.2016 року.

Позивач вважає, що внаслідок порушення його цивільного права, а саме завдання збитків у зв'язку з пошкодженням речі, він має всі законні права для звернення до суду з позовною заявою про відшкодування матеріальної шкоди.

В результаті проведеної автотоварознавчої експертизи було встановлено, що матеріальний збиток завданий власнику легкового автомобіля DАЕWOO LANOS д/н АВ 5073АК, 2006 року виготовлення, внаслідок пошкодження при ДТП, згідно розрахунків складає: - 6039,33 (шість тисяч тридцять дев'ять) грн. 33 коп.

Крім того в результаті ДТП, ОСОБА_1, зробив ряд витрат, а саме:

На проведення автотоварознавчої експертизи, що склало 1500 ( одна тисяча п'ятсот) гривень.

На проведення автотехнічної експертизи 1761,6 (одна тисяча сімсот шістдесят одна) гривня

Разом:1500+1761.6=3261,60грн.

Всього завдано збитків в сумі 3261,6+6039,33=9300,93грн.

А також поніс судові витрати на надання правової допомоги адвокатом в сумі 3500грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 551.20грн.

В зв’язку з тим, що страхова компанія частково відшкодувала збитки пов’язані з ремонтом автомобіля, а саме 3538,18грн., тому загальна сума збитків зменшилась та становить 5762,75грн.

Також внаслідок пошкодження автомобіля ОСОБА_1, як особа яка керувала транспортним засобом зазнав моральних страждань.

Пошкодження автомобіля спричинили, ОСОБА_1 моральні страждання так як ДТП викликала в нього масу емоцій негативного характеру, моральне пригнічення, переживання, що у сукупності вплинуло на реалізацію його планів та ділових стосунків. В зв'язку з довготривалою процедурою оформлення документів, проведення експертизи, неможливістю розпочати ремонт авто, а також відмова відповідача добровільно відшкодувати спричинену шкоду посилила його душевні переживання. Дана пригода підірвала його репутацію, як уважного водія, серед його близьких та рідних людей.

Вважає, що внаслідок вище зазначених подій, перенесених душевних моральних страждань, ОСОБА_1 заслуговує на відшкодування моральної шкоди в розмірі 15000грн. (п'ятнадцять тисяч гривень).

В зв’язку з чим просив суд стягнути з ОСОБА_3 на його користь матеріальну шкоду в розмірі 5762,75 грн., та моральну шкоду в розмірі 15000 грн. (п'ятнадцять тисяч) гривень., та понесені ним судові витрати в розмірі 4051,2грн.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні зменшені позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Представник позивача адвокат ОСОБА_2, що діє на підставі договору про надання правової допомоги, в судовому засіданні зменшені позовні вимоги підтримав повністю, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, додатково пояснивши, що ОСОБА_1 відповідно до вимог чинного законодавства має право звернутись до суду до особи, винної в ДТП, а також до страхової компанії. Безпосередньо до страхової компанії з повідомленням про ДТП позивач звернувся вчасно, але заяву про виплату грошей не подавали, адже вважає, що сам ОСОБА_3 мав би звернутись до страхової компанії, щоб не платити самому. Що стосується моральної шкоди, завданої позивачу, пояснив, що врезультаті ДТП життя ОСОБА_1 стало незручним, йому неможливо було експлуатувати транспортний засіб, він постійно переживав, нервувався, після ДТП минуло більше трьох років і за цей час ОСОБА_3 не відшкодував йому збитків, тому просив стягнути з відповідача 15000,00грн моральної шкоди.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав.

Представник відповідача ОСОБА_4, що діє на підставі договору про надання правової допомоги, в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, раніше подані заперечення підтримала в повній мірі, пояснивши, що позовні вимоги вважає необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню судом в зв’язку з наступним.

Позивач звернувся до суду з цивільним позовом про стягнення з нього на користь позивача: 5762,75 грн. матеріальної шкоди та 15 000 грн. моральної шкоди, також понесені ним судові витрати.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 07.01.2016 року в с.Летківка Тростянецького району трапилось ДТП за участю водіїв ОСОБА_1 та ОСОБА_3 Відповідно до постанови Тростянецького районного суду від 19.07.2016 року, в скоєнні ДТП було встановлено вину ОСОБА_3 Внаслідок зазначеної ДТП, постраждав автомобіль, яким керував водій ОСОБА_1 - позивач по справі.

З цивільного позову вбачається, що матеріальна шкода (збитки) складається з наступного:

1 500 грн. - витрати на проведення автотоварознавчої експертизи;

1 761,60 грн. - витрати на проведення автотехнічної експертизи;

6 039,33 грн. - матеріальний збиток, завданий власнику транспортного засобу внаслідок ДТП.

Отже, із перерахованих позивачем в позовній заяві сум збитків, які він просить стягнути з відповідача, збитками, які підлягають відшкодуванню потерпілій в ДТП особі є лише матеріальний збиток в розмірі 6 039,33 грн., завданий власнику транспортного засобу внаслідок ДТП.

Всі інші вищезазначені суми, у відповідності до ст.133 ЦПК України, є судовими витратами.

На момент скоєння ДТП, станом на 07.01.2016 року, цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована ПАТ НАСК «Оранта» згідно страхового поліса №АЕ/ 5141750 від 29.12.2015 року зі строком дії з 29.12.2015 р. по 28.12.2016 р. Страхова сума (ліміт відповідальності) за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю, визначено - 100 тис. грн.; за шкоду, заподіяну майну - 50 тис. грн., франшиза - 510 грн.

Тому вважає, що позовна вимога про відшкодування матеріальної шкоди, отриманої позивачем внаслідок ДТП, що трапилось 07.01.2016 року, має відшкодовуватись за рахунок страховика, яким застраховано цивільно-правову відповідальність ОСОБА_3, тобто ПАТ НАСК «Оранта».

Крім того, вважає, що судові витрати, пов’язані із розглядом адміністративної справи №147/349/16-п, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та ОСОБА_3, не підлягають стягненню з відповідача в якості матеріальної шкоди (збитків), отриманих позивачем внаслідок ДТП.

Щодо стягнення моральної шкоди пояснили наступне.

Моральна шкода відшкодовується грішми. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно, зокрема, від характеру правопорушення, глибини душевних страждань, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч.3 ст.23 ЦК України).

Вимога про відшкодування моральної шкоди в розмірі 15000 грн. є необгрунтованою та не співмірною з характером адміністративного правопорушення та ступенем вини особи, винної в ДТП.

Отже, вважає, що заявлена позивачем моральна шкода в розмірі 15 000 грн. не підтверджується ніякими доказами та стягненню також не підлягає.

Крім того, пояснила, що після того, як трапилось ДТП обидві сторони вчасно звернулись до страхової компанії та повідомили про факт ДТП. Наступним обов’язком застрахованої особи в даному випадку саме обов’язок ОСОБА_1 звернутись до страховика з заявою про виплату коштів, що не було зроблено позивачем, тому «Оранта» самі порахували, які збитки завдано внаслідок ДТП. При першому ж зверненні ОСОБА_1 до страховиків йому було виплачено суму завданих збитків, жодної скарги від нього не поступало, тому вважає, що до ОСОБА_3 у позивача немає претензій.

В зв’язку з чим просили відмовити в позові та стягнути з позивача на його користь понесені ним судові витрати.

Представник третьої особи на стороні відповідача без самостійних вимог ПАТ НАСК «Оранта» ОСОБА_5 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, раніше подані заперечення підтримав в повному обсязі, просив відмовити в позові.

Заслухавши доводи та пояснення сторін і їхніх представників, дослідивши письмові матеріали справи і додатково надані письмові докази, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання ( ч. 1 ст.4 ЦПК України).

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно із ст.ст. 12,13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які як і інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з’ясуванню обставин справи та розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін поданих учасниками справи або витребуваними судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасники справи розпоряджаються своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

При розгляді справи суд повинен всебічно та повно дослідити всі обставини справи, з метою усунення всіх суперечностей, розглянути всі доводи сторін та винести обґрунтоване, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч.3ст.213 ЦПК України).

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18.12.2009 передбачено, що рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 263 ЦПК).

В судовому засіданні встановлено та не заперечується сторонами те, що дійсно 07.01.2014 року о 9год. 50хв. водій ОСОБА_3Г в с.Летківка Тростянецького р-ну, Вінницької обл. на перехресті вулиць 40 річчя Перемоги та Леніна керував автомобілем «ВАЗ», д.н АВ2874ВТ, не врахував в установлених межах безпечної швидкості руху та дорожню обстановку, щоб мати змогу повністю контролювати транспортний засіб та безпечно керувати ним та допустив зіткнення з автомобілем «Део Ланос», д.н АВ5073АК під керуванням водія ОСОБА_1І, в результаті чого автомобілі отримали технічні пошкодження, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП. Дані обставини встановлені в постанові Тростянецького районного суду Вінницької області від 19.07.2016 року справа №147/349/16-п(а.с.26,27).

Відповідно до ст.82 ЦПК України обставини встановлені рішенням суду в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи.

Вину ОСОБА_3Г в скоєнні вищезазначеної ДТП встановлено в вищезазначеній постанові Тростянецького районного суду Вінницької області від 19.07.2016 року.

Відповідно до ч.1,2 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до ч.І ст.1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Позивачем в якості доказів понесених збитків завданих ДТП надано суду копію квитанції про сплату 1761,60грн. за проведення автотоварознавчої експертизи в справі про адміністративне правопорушення №147/349/16-п(а.с.23) та квитанцію послуг адвоката №98 за захист в справі про адміністративне правопорушення в сумі 1500,00грн.(а.с.25), що також відноситься до судових витрат, понесених в іншій справі, а саме справі про адміністративне правопорушення №147/349/16-п.

Відповідно до п.1 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати», судові витрати - передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв’язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв’язку з вирішенням конкретної справи.

Відповідно до п.2. зазначеної вище постанови пленуму, згідно із главою 8 ЦПК судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.

Визначені ЦПК види судових витрат є вичерпними, тому на сторони та інших осіб, які беруть участь у справі, не може покладатися обов’язок нести інші витрати, не передбачені законодавством. Склад судових витрат по окремим його видам не є вичерпним.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується виключно ЦПК. Зазначені витрати не є збитками в розумінні статті 22 Цивільного кодексу України, не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватися як збитки.

Тому відповідно до ст.22 ЦК України витрати за проведення експертизи не є збитками в даній справі, а також не є судовими витратами в даній справі.

В якості доказів завдання матеріальних збитків позивачем надано суду автотоварознавче експертне дослідження №19/Д/16 від 02.08.2016 року зроблене ФОП ОСОБА_6В.(а.с.7-22). Вартість становить 1500,00грн.(а.с.21). – це витрати за проведення автотоварознавчого дослідження, а не знову ж таки збитки, понесені позивачем, як зазначено в позовній заяві.

На момент скоєння ДТП, станом на 07.01.2016 року, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 була застрахована ПАТ НАСК «Оранта» згідно страхового поліса №АЕ/5141750 від 29.12.2015 року зі строком дії з 29.12.2015 р. по 28.12.2016 р. Страхова сума (ліміт відповідальності) за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю, визначено- 100 тис. грн.; за шкоду, заподіяну майну - 50 тис. грн., франшиза - 510 грн.(а.с.55).

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхового відшкодування для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням.

Згідно з положеннями статті 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон) обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до п.16 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, оскільки відповідно до статті 3 Закону № 1961-IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється як з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих унаслідок дорожньо-транспортної пригоди, так і захисту майнових інтересів страхувальників, враховуючи положення статті 1194 ЦК, питання про відшкодування шкоди самою особою, відповідальність якої застрахована, вирішується залежно від висловленої нею згоди на таке відшкодування та виконання чи невиконання нею передбаченого статтею 33 Закону № 1961-ІУ обов'язку щодо письмового надання страховику, з яким укладено відповідний договір (у передбачених випадках Моторному (транспортному) страховому бюро України, далі - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого зразка. У разі відсутності такої згоди завдана потерпілому шкода підлягає відшкодуванню страховиком у межах передбаченого договором страхування страхового відшкодування. Наявність такої згоди у вигляді відповідної заяви цієї особи та виконання нею передбаченого статтею 33 Закону № 1961-ІУ обов'язку з'ясовується судом першої інстанції, у зв'язку з чим до участі у справі може бути залучений страховик.

Проте, у випадку невиконання особою, відповідальність якої застрахована, обов'язку письмового надання страховику, з яким укладено договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності (МТСБУ), повідомлення про ДТП встановленого МТСБУ зразка, шкода відшкодовується завдавачем шкоди.

Не пред'явлення вимог до страховика за наявності підстав для стягнення завданої шкоди саме зі страховика є підставою для відмови в позові до завдавача шкоди у відповідному розмірі.

Тобто за даних обставин позовна вимога про відшкодування матеріальної шкоди, отриманої позивачем ОСОБА_1 внаслідок ДТП, що трапилось 07.01.2016 року, має відшкодовуватись за рахунок страховика, яким застраховано цивільно-правову відповідальність винної особи, ОСОБА_3, тобто ПАТ НАСК «Оранта».

В якості підтвердження заперечень по справі, наданих відповідачем ОСОБА_3 суду надано копії листів ПАТ НАСК «Оранта» відповідно до яких встановлено, що сторони по справі, учасники ДТП, вчасно 08.01.2016 року звернулись до страхової компанії ОСОБА_5 з повідомленням про ДТП(а.с.56,57). У НАСК «ОРАНТА» відсутня інформація щодо письмових звернень ОСОБА_3 стосовно його згоди на добровільне відшкодування шкоди завданої ОСОБА_1 Станом на 24.10.2016 року у НАСК «ОРАНТА» відсутня інформація про наявні письмові звернення потерпілого ОСОБА_1 щодо виплати страхового відшкодування за шкоду, пов’язного з пошкодженням транспортного засобу ДеоЛанос д.н.з. НОМЕР_1(а.с.53).

Відповіддю на адвокатський запит №09-02-12/7864 від 08.09.2017 року наданою ПАТ НАСК «ОРАНТА» встановлено, що при розрахунку розміру матеріального збитку бралися до уваги результат проведеного огляду 05.02.2016 року пошкодженого транспортного засобу Део Ланос АВ 5073 АК, а також положення ОСОБА_2 товарознавчої експертизи… Також зазначено, що НАСК «ОРАНТА» не отримувало від ОСОБА_1 будь-які документи, в яких зазначено розмір матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП від 07.01.2016 року.(а.с.138).

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (у редакції, чинній на час ДТП,) страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

07.01.2016 року відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «DАЕWOO LANOS», номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_1, що належить йому та транспортного засобу «ВАЗ 2112», номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3, що належить йому.

Відповідно пп. 1.4 ст. 33 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний: невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.

Відповідно до п.1 ст. 35 Закону 35.1. для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про ДТП подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

08.01.2016 року до ПАТ «НАСК «ОРАНТА» звернувся з Повідомленням про ДТП ОСОБА_3.

05.02.2016 року ПАТ «НАСК «ОРАНТА» здійснила огляд пошкодженого транспортного засобу де був присутній Позивач і не мав заперечень, про що свідчить його підпис на акті огляду, та замовлено в ТОВ «Гарант-Асістанс» автотоварознавче дослідження автомобіля «DАЕWOO LANOS», номерний знак НОМЕР_1.

02.03.2016 року було проведено автотоварознавче дослідження № АВ5073АК-3 автомобіля «DАЕWOO LANOS», номерний знак НОМЕР_1. Оцінювачем внаслідок проведення Дослідження, були зроблені висновки, що вартість відновлювального ремонту менша ринкової вартості, п. 1.2 Дослідження ринкова вартість автомобіля автомобіля «DАЕWOO LANOS », номерний знак НОМЕР_1 складає 84333.01 грн. на момент пошкодження, а в п.1.4 Дослідження зазначено, що вартість відновлювального ремонту з урахування значення коефіцієнту фізичного зносу складових, що підлягають заміні складає 4048,18 грн. Отже матеріальний збиток завданий транспортному засобу «DАЕWOO LANOS», номерний знак НОМЕР_1 склав 4048,18грн.(п. 1.6 Дослідження).

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон) у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу.

Згідно ст. 386 ЦК України власник. права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому шкоди.

18.11.2016 року до ПАТ «НАСК «ОРАНТА» звернувся з Повідомленням про ДТП та з Заявою про страхове відшкодування ОСОБА_1, лише після звернення з відповідною заявою до суду.

12.01.2017 року ПАТ «НАСК «ОРАНТА» затвердила розрахунок страхового відшкодування пошкодженого автомобіля «DАЕWOO LANOS », номерний знак НОМЕР_1.

Згідно страхового акту №ОЦВ-16-266/1 ПАТ «НАСК «ОРАНТА» погодила виплату страхового відшкодування власнику транспортного засобу «DАЕWOO LANOS », номерний знак НОМЕР_1 у сумі 3538,18 грн.( (4048,18 грн.(вартість відновлювального ремонту ТЗ) - 510,00 грн.(франтниза п. 5 полісом ОСЦПВВТЗ №АЕ/5141750 = 3538.18 грн.), яка була виплачена ОСОБА_1 13.01.2017 року.

Дослідженням №АВ5073АК-3 складеним 02.03.2016 року визначено матеріальний збиток пошкодженого автомобіля НОМЕР_3 внаслідок ДТП від 07.01.2016 року, який складає 4048,18грн., однак з урахуванням франшизи 510грн. до виплати підлягає 3538,18грн.(а.с.139-143). Дану суму відшкодування виплачено позивачу, що підтверджується копією квитанції та платіжним дорученням та додатком №1 про виплату страхування(а.с.87,133,134).

Дослідивши наданий суду висновок №19/Д/16 від 02.08.2016 року зроблений ФОП ОСОБА_6В.(а.с.7-22) встановлено, що він виготовлений з грубим порушенням норм чинного законодавства, яке регулює питання щодо проведення експертизи та оцінки колісних транспортних засобів і є недостовірним, необ’єктивним та таким, що не підлягає врахуванню при винесенні рішення по справі. Зокрема експертом ОСОБА_6 при виконанні експертизи використовувався Довідник «Бюлетень автотовароведа» Випуск № 89, а це є грубим порушенням пункту 32 НАЦІОНАЛЬНОГО СТАНДАРТУ № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", оскільки на момент ДТП 07.01.2016 року діяв Довідник «Бюлетень автотовароведа» Випуск № 86. Також експертом не правильно визначено коефіцієнт фізичного зносу автомобіля у розмірі 0,65. Експертом проведено оцінку станом на 02 серпня 2016 року, а повинен був оцінити на дату ДТП - 07.01.2016 року.

Еспертом зазначено у Висновку, що матеріальний збиток завданий власнику автомобіля НОМЕР_4 складає 6039,33 грн. без ПДВ, однак в Ремонтній калькуляції №1653/16-21 від 01.08.2016 р., яка є невід'ємною частиною Висновку зазначається «Вартість ремонту - 5545,11 грн.».

Позивач в першу чергу, для отримання страхового відшкодування мав звернутися до страхової компанії з передбаченими відповідно до Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» документами, оскільки цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 застрахована у ПАТ «НАСК «ОРАНТА». Однак, передбачені Законом норми Позивач проігнорував, звернувшись одразу до суду з позовом до ОСОБА_3

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав і обов’язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Кожен, чиї права і свободи, викладені у цій Конвенції, порушуються, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Зокрема, у пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України № 2» наголошується на принципі рівності сторін одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Право на судовий захист передбачається ст. 55 Конституції України.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов'язковість рішень суду до виконання.

Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994р. Справа «Руїз Торіха проти Іспанії» (серія А №303А) суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Аналізуючи вищевказані норми закону, беручи до уваги пояснення сторін, дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку про те, що зазначені обставини у сукупності свідчать, що вимога щодо стягнення 6039,33 гривень матеріальної шкоди з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 не підлягає стягненню, оскільки дана вимога базується на Висновку, який виконаний всупереч чинному законодавству України. Тим більше, що ПАТ «НАСК «ОРАНТА» відшкодувала матеріальну шкоду Позивачу у розмірі 3538,18 гривень за мінусом франшизи у розмірі 510,00 гривень та фізичного зносу автомобіля. Що стосується іншої вимоги про стягнення матеріальних збитків в розумінні позивача на суму 3261,60 грн., вони відшкодуванню не підлягають, адже доведено, що не відносяться до збитків, а відносяться до судових витрат понесених в іншій справі.

Позивачем разом з вимогами про стягнення матеріальних збитків ставиться вимога про стягнення моральної шкоди в розмірі 15000,00грн.

Частинами 1 - 3 статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При цьому враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом. Також відповідно до п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31.03.1995 року №4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я.

Згідно роз'яснень, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

Моральна шкода відшкодовується грішми. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно, зокрема, від характеру правопорушення, глибини душевних страждань, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч.3 ст.23 ЦК України).

Оскільки в судовому засіданні позивачем не доведено глибини завданих страждань, ступеня вини особи в перенесених стражданнях, не підтверджується ніякими доказами, тому вимога про відшкодування моральної шкоди в розмірі 15 000 грн. є необгрунтованою та не співмірною з характером адміністративного правопорушення та ступенем вини особи, винної в ДТП, а отже стягненню також не підлягає.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов’язаних з розглядом справи.

Питання судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України. Згідно ч.1 вищевказаної статті, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 2 передбачено, що інші судові витрати пов’язані з розглядом справи покладаються у разі задоволення позову – на відповідача, відмови від позову – на позивача.

До витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.(п.1ч.3 ст.133 ЦПК України).

Окрім того, право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013).

Витрати, пов'язані з оплатою професійної правничої допомоги, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Порядок надання безоплатної правової допомоги у цивільних справах передбачений у розділі III Закону України від 02 червня 2011 року № 3460-VI «Про безоплатну правову допомогу», положення якого забезпечуватимуться поетапно, починаючи з 01 січня 2015 року.

При стягненні витрат на правничу допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правничу допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України від 20 грудня 2011 року № 4191-VI «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді, регламентовано у статті 137 ЦПК.

Витрати на правничу допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Згідно договору про надання правової допомоги(послуг) №20-ц від 20.10.2016 року адвокат ОСОБА_4 взяла на себе зобов’язання представляти інтереси ОСОБА_3 в Тростянецькому районному суді під час розгляду вказаної справи по суті, надання консультацій, підготовку документів(а.с.43), що також підтверджено ордером серії ВН №021855(а.с.44). Відповідно до квитанції №42 від 20.10.2016 року наданої адвокатом ОСОБА_4 сума оплати за надання консультаційних послуг, виконання доручення та представництва в суді складає 3000грн. (а.с.44-а). Дана сума підтверджена розрахунком суми гонорару за надану праничу допомогу (а.с.132).

Судом враховано вимоги Закону України від 20.12.2001 року №4191-VI «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», відповідно до ст.1 якого розмір компенсації витрат, на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, в судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

А тому, відшкодуванню на користь відповідача з позивача підлягають витрати на правничу допомогу в повному розмірі 3 000,00 грн.

Керуючись ст.22, 1188, 1192, 1167 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 133, 141, 200, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позоних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог, публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП, - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 понесені ним судові витрати в розмірі 3000,00грн.(три тисячі гривень 00 коп.) за надання правничої допомоги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до апеляційного суду Вінницької області. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 16.02.2018 року.

Суддя