Постанова № 72235785, 13.02.2018, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 553/1875/16-ц Номер провадження 22-ц/786/338/18Головуючий у 1-й інстанції Крючко Н. І. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2018 року м. Полтава

Апеляційний суд Полтавської області в складі:

головуючого : Одринської Т.В.,

суддів:Пікуля В.П., Триголова В.М.

за участю секретаря: Коротун І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4

на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 26 грудня 2016 року

по справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства"Укргазвидобування в особі філії Газопромислового управління "Полтавагазвидобування" про поновлення на роботі,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2016 року ОСОБА_5 звернувся до суду з даним позовом, у якому просив визнати незаконним та скасувати наказ Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» в особі філії Газопромислового управління «Полтавагазвидобування» від 07 вересня 2015 року про звільнення його з посади оператора з добування нафти, газу й конденсату (нафто газопромислу) філії Газопромислового управління «Полтавагазвидобування» ПАТ «Укргазвидобування» на підставі п. п. 2, 4 ст. 40 КЗпП України; поновити його на вказаній посаді та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08 вересня 2015 року по день ухвалення рішення у справі. Звертаючись до суду з указаним позовом, ОСОБА_4 зазначив, що вважає наказ про звільнення незаконним, оскільки під час звільнення було порушено порядок проведення перевірок знань з питань охорони праці, відповідні навчання не проводилися, одночасно з цим не проводились і повторні заняття, що дає підстави для визнання недійсними результатів такої перевірки та свідчить про безпідставність звільнення на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України.

Крім того, позивач вважає звільнення за прогул без поважних причин незаконним, оскільки 31 березня 2015 року він був відсторонений від роботи до з'ясування питання щодо подальшого перебування його на посаді, а відтак був відсутній на робочому місці з поважних причин.

Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 26 грудня 2016 року у задоволенні позову відмовлено у зв'язку з пропуском строку позовної давності та за безпідставністю.

Судові витрати зі сплати судового збору віднесено за рахунок держави.

З рішенням Ленінського районного суду м. Полтави не погодився позивач, у зв'язку з чим подав на нього апеляційну скаргу,в якій просив рішення скасувати та постановите нове, яким задовольнити позовні вимоги

В обґрунтування своєї апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції не надано вірної правової оцінки тому, що його звільнення відбулося незаконно.

Дане рішення вже було предметом розгляду в суді апеляційної інстанції.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 29 березня 2017 року рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 26 грудня 2016 року в частині відмови у задоволенні позову у зв'язку з пропуском строку позовної давності скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким поновлено ОСОБА_4 строк на звернення до суду, оскільки такий строк пропущеного з поважних причин.

Виключено з мотивувальної частини рішення вказівку на законність звільнення ОСОБА_4 на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України та в цій частині задоволено позовні вимоги.

Визнано звільнення ОСОБА_4 на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України незаконним та скасовано в цій частині наказ в.о. директора філії Газопромислового управління «Полтавагазвидобування» ПАТ «Укргазвидобування» від 07 вересня 2015 року.

В іншій частині судове рішення залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 06 грудня 2017 року рішення апеляційного суду Полтавської області від 29 березня 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Підставою скасування рішення суду апеляційної інстанції, стало те що судом не надано оцінки тому, що після повторної перевірки знань з питань охорони праці, отримавши незадовільний результат, позивач був відсторонений від виконання обов'язків, при цьому доказів того, що йому було запропоновано зайняти іншу посаду, функціональні обов'язки якої могли б відповідати його кваліфікації на час проведення перевірки, матеріали справи не містять.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення або неправильне застосування судом матеріального або процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_4 перебував в трудових відносинах з відповідачем з 07.07.2004 року, що підтверджується ксерокопією трудової книжки.

03.10.2011 року ОСОБА_4 було переведено на посаду оператора з добування нафти та газу 4 розряду комплексної бригади Абазівської УКПГ Солохівського цеху.

Вимогами чинного законодавства, а також внутрішніми положеннями підприємства визначено порядок навчання та перевірки знань з питань охорони праці персоналу філії Газопромислового управління «Полтавагазвидобування» ПАТ «Укргазвидобування».

12 квітня 2013 року директором Газопромислового управління «Полтавагазвидобування» затверджено Програму проведення первинного (повторного) інструктажу для оператора з добування нафти й газу, з якою позивача було особисто ознайомлено 20 квітня 2013 року.

Розпорядженням начальника Солохівського цеху ВГНК від 05 січня 2015 року № 1/15 затверджено склад комісії з перевірки знань нормативно-правових документів з охорони праці, а також визначено графік проведення перевірки знань у підрозділах.

Програма та тематичний план навчання з охорони праці оператора з добування нафти й газу затверджено керівником підприємства 12 січня 2015 року.

Згідно із затвердженою програмою проведення первинного (повторного) інструктажу для оператора з добування нафту та газу та програмою навчання в лютому 2015 року були проведені заняття з охорони праці, з відміткою про присутність на них і позивача.

Проведення перевірки знань з охорони праці у підрозділі в якому працював позивач було призначено на 17 березня 2015 року, про що працівники, в тому числі і ОСОБА_4, були ознайомлені під особистий підпис.

17 березня 2015 року під час проведення перевірки знань з питань охорони праці, оператором з добування нафти і газу комплексної бригади УКПГ Абазівка ОСОБА_4 були продемонстровані незадовільні результати, що стало підставою для проходження ним додаткових навчань на підставі розпорядження начальника Солохівського цеху ВНГК від 20 березня 2015 року, яким одночасно призначено повторну перевірку знань на 31 березня 2015 року.

Повторною перевіркою знань з питань охорони праці у ОСОБА_4 було виявлено незадовільні знання з питань охорони праці та пожежного мінімуму, що підтверджено протоколами комісії з перевірки знань нормативно-правових документів з охорони праці.

Зазначені рішення комісії позивачем в передбаченому законом порядку оскаржені не були.

31 березня 2015 року розпорядженням начальника Солохівського ЦВНГК зобов'язано виконуючого обов'язки майстра з добування нафти, газу і конденсату комплексної бригади Абазівської УКПГ не допускати оператора з добування нафти і газу ОСОБА_4 до виконання робіт підвищеної небезпеки до з'ясування питання його подальшого перебування на цій посаді.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 02 квітня 2015 року по 28 липня 2015 року позивач перебував на лікарняному, і мав стати до роботи 29 липня 2015 року. / а.с. 28-34 том1/.

04 серпня 2015 року на засіданні профспілкового комітету підприємства прийнято рішення про надання згоди на звільнення ОСОБА_4 на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України у зв'язку із невідповідністю займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації, що перешкоджає продовженню роботи / а.с. 155-156 том 1/.

Крім того, актами комісії у складі працівників підприємства було засвідчено відсутність позивача на робочому місці у період з 29 липня по 04 серпня 2015 року /а.с. 157-161 Т-1/.

Наказом від 07 вересня 2015 року № 641-П ОСОБА_4 було звільнено у зв'язку із невідповідністю займаній посаді, внаслідок недостатньої кваліфікації, яка перешкоджає продовженню даної роботи на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України, а також за прогул (у тому числі відсутності на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України./ а.с. 18 -20 том1/.

В наданні згоди на звільнення ОСОБА_4 за п. 4 ст.40 КЗпП України за поданням керівництва профспілковою організацією було відмовлено /а.с.- 117-118 Т-2/.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача під час проведення в 2015 році щорічної перевірки знань з питань охорони праці та протипожежної безпеки відповідали чинному законодавству.При цьому судом першої інстанції зазначено, що за результатами такої перевірки позивач як оператор 4 розряду з добування нафти та газу, продемонстрував негативні результати своїх знань та обґрунтовано був відсторонений від роботи, пов'язаної з підвищеною небезпекою.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність порушень під час звільнення позивача, оскільки підприємством були дотримані вимоги трудового законодавства та надана згода профспілкового комету на звільнення ОСОБА_4 із займаної посади на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України.

Крім того, суд першої інстанції у своєму рішенні констатував порушення позивачем строку, встановленого ч.1 ст. 233 КЗпП України, для звернення до суду з позовом про поновлення на роботі.

Колегія суддів не може погодитись з висновками місцевого суду з огляду на наступне.

За змістом ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Як встановлено колегією суддів, позивач звернувся до суду з позовом про поновлення на роботі 06.10.2015 року, тобто в межах визначеного законом одномісячного строку.

Справа розглядалась Октябрським районним судом м. Полтави з жовтня 2015 року по 04.02.2016 року, після чого судом було постановлено ухвалу про залишення позовної заяви ОСОБА_4без розгляду.

Крім того, забезпечуючи своє право на звернення до суду за захистом трудових прав, позивач неодноразово, впродовж лютого червня 2016 року подавав позови до відповідача про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, щодо яких суддями Ленінського районного суду м. Полтави постановлювались ухвали про залишення заяв без розгляду та про їх повернення позивачу на підставі ст. 121 ЦПК України.

Вищевказані дії позивача свідчать про зацікавленість останнього в розгляді його позову про поновлення на робот та намаганні у передбачений законом спосіб захистити свої трудові права.

Таким чином колегія суддів приходить до висновку про можливість визнати зазначені обставини поважними причинами пропуску строку, передбаченого ст. 233 КЗпП України.

Одночасно, колегія суддів звертає увагу на те, що суд першої інстанції помилково послався на норми цивільного права, які регламентують питання строку позовної давності, оскільки строки звернення до суду за захистом трудових прав є спеціальними та врегульовані нормами Кодексу Законів про працю, а відтак на них не поширюється інститут позовної давності за нормами Цивільного Кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про недотримання вимог трудового законодавства при звільненні позивача, виходячи з наступного.

Як вбачається із змісту наказу №641-П від 07 вересня 2015 р. ОСОБА_4 звільнено з двох підстав:

1.невідповідність займаній посаді, внаслідок недостатньої кваліфікації, яка перешкоджає продовженню даної роботи, п. 2 ст. 40 КЗпП України;

2. прогул (в тому числі відсутності на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин, п.4 ст. 40 КЗпП України.

Як роз'яснено в п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

У вищевказаній постанові також роз'яснено, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, у чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору, за п. п. 3, 4, 7, 8 ст. 40 і п. 1 ст. 41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Згідно ст.147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Відповідно до ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Разом з тим правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з'ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

При цьому відповідно до ч. 1 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Згода на звільнення має чинність тільки за умови, що вона дана з підстав, зазначених власником у поданні з проханням дати згоду на звільнення. Якщо ж виборний орган первинної профспілкової організації дав згоду з іншої підстави, ніж запитував власник, згода не буде мати чинності.

Встановивши, що ОСОБА_4 був відсутній на робочому місці в період з 29.07.2015 р. по 04.08.2015 р., роботодавець,з дотриманням передбаченого законом порядку, повинен був вирішити питання про притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності за порушення трудової дисципліни за прогул.

За вказаний проступок - прогул ОСОБА_4 до дисциплінарної відповідальності фактично відповідачем не притягувався.

Відповідно до подання адміністрації про надання згоди на звільнення ОСОБА_4 яке було предметом обговорення профспілкового комітету, останній надав згоду на звільнення позивача внаслідок неможливості продовження трудових відносин по причині недостатньої кваліфікації по п.2 ст. 40 КЗпП України.

Розглядати питання про надання згоди на звільнення ОСОБА_4 на підставі ч. 4 ст. 40 КЗпП України профспілковий комітет відмовився.

Зазначене свідчить, що питання звільнення позивача за прогул профспілковий комітет не розглядав, своєї оцінки даним обставинам не надав, а відтак не надав згоди на звільнення за п.4 ст. 40 КЗпП України.

За наведених вище обставин, колегія суддів приходить до висновку що відповідачем порушено порядок застосування дисциплінарного стягнення за здійснений працівником прогул.

Крім того, розпорядженням №47/15 від 31 березня 2015 року ОСОБА_4 був відсторонений від виконання своїх обов'язків. Факт прогулу матеріалами справи не підтверджується і не є доведеним відповідачем.

Колегія суддів також не може повністю погодитись з висновком суду першої інстанції щодо дотримання відповідачем норм трудового законодавства при звільненні ОСОБА_4 за невідповідність займаній посаді, внаслідок недостатньої кваліфікації, яка перешкоджає продовженню даної роботи по п. 2 ст. 40 КЗпП України, виходячи з наступного.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної таємниці.

Частиною 2 ст. 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 21 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді справ про звільнення за п. 2 ст. 40 КЗпП України суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов'язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров'я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу.

В своїх запереченням представник відповідача посилається на наявний в матеріалах справи протокол №58 від 04 серпня 2015 року де зазначено, що ОСОБА_4 пропонували інші вакантні посади при звільненні.

При цьому слід зазначити, що судом касаційної інстанції вже була дана належна оцінка матеріалам справи і не взято до уваги як доказ виконання вимог ч. 2 ст.40 КЗпП України даний документ. Крім того,протокол засідання профспілки не містить переліку конкретних вакантних посад, які пропонувалися позивачу при звільненні та кваліфікаційних вимог до них і не може бути належним доказом.

Таким чином, після повторної перевірки знань з питань охорони праці, отримавши незадовільний результат, ОСОБА_4 був відсторонений від виконання обов'язків, при цьому доказів того, що йому було запропоновано зайняти іншу посаду, функціональні обов'язки якої могли б відповідати його кваліфікації на час проведення перевірки, матеріали справи не містять,

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що звільнення ОСОБА_4 на підставі п.2 та п.4 ст. 40 КЗпП України відбулось з порушенням трудового законодавства, тому позивач підлягає поновленню на роботі.

Відповідно до статті 235 КЗпП України в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу.

Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці», пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

При цьому згідно з пунктом 5 наведеного вище Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців роботи (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на два сумарного числа робочих днів за останні календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим із дотриманням вимог законодавства.

Визначаючи суму, що підлягає стягненню за вимушений прогул, в розмірі 211 670,13 грн, позивач взяв за основу розрахунку середню заробітну плату за липень - серпень 2015 року, які передували місяцю, у якому його було звільнено.

Заперечуючи проти вказаного розрахунку, представники відповідача наполягали на застосуванні до спірних правовідносин абзацу 4 пункту 2 розділу ІІ та абзацу 18 пункту ; розділу ІІІ « Порядку обчислення середньої заробітної плати» затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100, відповідно до яких розрахунки середнього заробітку необхідно проводити виходячи з установлених ОСОБА_4 в трудовому договорі тарифної ставки, посадового місячного окладу. Зазначили, що середня заробітна плата станом на вересень 2015 року ОСОБА_4 складала 3089, 00 грн.

Колегія суддів не може погодитися з даним розрахунком, оскільки зазначені методики застосовуються у випадках, коли працівник не мав заробітку не з вини працівника, тобто взагалі не приступив до фактичного виконання трудових обов'язків.

На неодноразову вимогу апеляційного суду, в зв'язку з чим були відкладені судові засідання, відповідачами розрахунок середньоденного заробітку позивача надано не було, як і табелю робочого часу за останні фактично відпрацьовані ним два місяці,що передували звільненню.

За таких обставин, колегія суддів виходить з наявних матеріалів справи.

Враховуючи те, що 31 березня 2015 року позивач був відсторонений від роботи та в подальшому перебував на лікарняному, колегія суддів вважає, що для розрахунку середньої заробітної плати необхідно взяти два останні місяці, в яких позивач фактично працював, а саме: лютий - березень 2015 року.

Так, позивачем за лютий 2015 року відпрацьовано - 21 день, за березень - 20 днів, тобто разом 41 день.

Згідно довідки філії газопромислового управління « Полтавагазвидобування» за № юр -12/3 від 07 лютого 2018 року, заробітна плата позивача в лютому була нарахована в сумі - 5191,22 грн, в березні 2015 року - 5999,51 грн./ а.с. 31 т.3/.

Кількість днів вимушеного прогулу за період з 08 вересня 2015 року по 13 лютого 2018 року складає 612.

Розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу:

5595, 37 грн (середня заробітна плата за лютий- березень) / 20,5 ( середня кількість робочих днів за даний період =272, 95 грн. ( середньоденний заробіток)

272,95 грн. * 612 днів = 167045, 40 грн. складає середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на його користь.

Відповідно до ч.1. ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до задоволених позовних вимог., з відповідача необхідно стягнути судовий збір в розмірі 1344 грн. на користь держави.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Рішення Ленінського районного суду м.Полтави підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення, про задоволення позовних вимог ОСОБА_4, крім визначеного ним розміру суми за вимушений прогул.

Керуючись п.2 ч.1 ст. 374, п.2 ч.1 ст. 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 26 грудня 2016 року- скасувати, ухвалити нове.

Позовні вимоги ОСОБА_4 до «Укргазвидобування» в особі філії Газопромислового управління «Полтавагазвидобування» про поновлення на роботі .- задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_4 строк на звернення до суду як пропущений з поважних причин.

Визнати незаконним та скасувати наказ в.о. директора ГПУ «Полтавагазвидобування» ОСОБА_6 за№ 641- П від 07.09.2015р. про звільнення ОСОБА_4 з роботи за ч.2 ст.40 КЗпП України за невідповідність займаній посаді, внаслідок недостатньої кваліфікації, яка перешкоджає продовженню роботи та за ч.4 ст. 40 КЗпП України за прогул.

Поновити ОСОБА_4 на посаді оператора з добування нафти й газу комплексної бригади Абазівської УКПГ Солохівського цеху з видобутку нафти, газу і конденсату ( нафтогазупромислу).

Стягнути з Публічного акціонерного товариства « Укргазвидобування» в особі філії філії Газопромислового управління "Полтавагазвидобування" на користь ОСОБА_4 167 045, 40 гривень середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з якої підлягають утриманню податки та інші обов'язкові платежі.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та присудження ОСОБА_4 виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць

Стягнути з Публічного акціонерного товариства « Укргазвидобування» в особі філії філії Газопромислового управління "Полтавагазвидобуванняна користь держави судовий збір у розмірі 1344 гривень.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції, у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 16 лютого 2018 року

Головуючий суддя: /піднис/ Т.В. Одринська

Судді: /підпис/ В.П.Пікуль /підпис/ В.М.Триголов

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду

Полтавської області Т.В.Одринська