Вирок № 72233871, 15.02.2018, Лисичанський міський суд Луганської області

Справа № 415/7261/15-к

Н.п. №1-кп/415/37/18

В И Р О К

Іменем України

15 лютого 2018 року м. Лисичанськ

Лисичанський міський суд Луганської області у складі:

головуючого судді: Старікової М.М.

за участю: секретаря Демченко Е.Є.

прокурора Лагунова Д.М.

потерпілого ОСОБА_1

обвинувачених ОСОБА_2

ОСОБА_3

захисника Овчаренка О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Лисичанського міського суду Луганської області кримінальне провадження, внесене до ЄРДР № 42015130000000095 06.05.2015 року за обвинуваченням:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Бахмутівка Новоайдарського району Луганської області, громадянина України, українця, з повною вищою освітою, одруженого, раніше не судимого, не є особою з інвалідністю, працюючого помічником оперуповноваженого сектору розкриття злочинів проти особи відділу карного розшуку Лисичанського міського відділу ГУМВС України в Луганській області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, проживаючого в АДРЕСА_2,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 127 КК України,-

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_6, уродженця м. Луганська, громадянина України, українця, з повною вищою освітою, не одруженого, раніше не судимого, не є особою з інвалідністю, працюючого на посаді оперуповноваженого сектору боротьби з незаконним обігом наркотиків Лисичанського МВ ГУМВС України у Луганській області, проживаючого в АДРЕСА_3, зареєстрованого в АДРЕСА_4,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 127 КК України,-

В С Т А Н О В И В:

Згідно обвинувального акту, зміненого відповідно до ст. 338 КПК України стороною обвинувачення під час судового провадження, ОСОБА_3, відповідно до ст.2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», будучи працівником правоохоронного органу, перебуваючи, згідно наказу начальника ГУМВС України у Луганській області № 27о/с від 27 січня 2015 року на посаді оперуповноваженого сектору боротьби з незаконним обігом наркотиків Лисичанського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області (далі СБНОН Лисичанського МВ ГУМВС), маючи спеціальне звання старший лейтенант міліції, спільно з ОСОБА_2, який також згідно вищевказаному закону, будучі працівником правоохоронного органу, перебуваючи, згідно наказу начальника ГУМВС України у Луганській області № 385о/с від 12 листопада 2014 року на посаді помічника оперуповноваженого сектору розкриття злочинів проти особи відділу карного розшуку Лисичанського МВ ГУМВС, маючи спеціальне звання старший прапорщик міліції, здійснюючи функції представників влади і перебуваючи при виконанні службових обов'язків скоїли злочин середньої тяжкості на території м. Лисичанська Луганської області при наступних обставинах.

Відповідно до Конституції України:

ст. 3 «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю…Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави»;

ст.19 «Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України»;

ст. 28 «Кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню»;

ст. 29 «Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність»;

ст. 68 «Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей».

04 квітня 2015 року приблизно об 11 годині, більш точний час встановити не уявляється можливим, оперуповноважені сектору БНОН Лисичанського МВ ГУМВС ОСОБА_3 та ОСОБА_5, разом із помічником оперуповноваженого ВКР Лисичанського МВ ГУМВС ОСОБА_2, що був приданий до сектору БНОН для надання допомоги оперуповноваженим ОСОБА_3 та ОСОБА_5, прибули в район торгівельного центру «Лимон» розташованого за адресою: м. Лисичанськ проспект Перемоги (колишня назва проспект ім. Леніна), № 117, з метою перевірки інформацію про причетність громадян до незаконного обігу наркотиків, які начебто збувались не відомою особою шляхом залишення їх у схованці у пісочниці біля ТЦ «Лимон».

ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_2 вирішили спостерігати за вказаною пісочницею та у разі підтвердження інформації, затримати людину, що скористається схованкою у пісочниці, застосувавши до неї фізичне насильство з метою подальшого позбавлення її волі до можливого опору та примусу до визнання факту вчинення кримінального правопорушення, а саме незаконного обігу наркотичної речовини, при цьому вони збирались діяти за обставинами та відповідно до реакції та поведінки майбутнього підозрюваного.

З цією метою вони розподілились так, що ОСОБА_3 і ОСОБА_2 знаходились на тротуарі в районі ТЦ «Лимон» та дитячого майданчику біля ТЦ «Лимон», а ОСОБА_5 біля торгівельного центру «Донбас» на протилежному боці проспекту Перемоги від ТЦ «Лимон», при цьому свої дії координували за допомогою мобільного зв'язку.

Того ж дня, 04 квітня 2015 року об 11 годині 10 хвилин до пісочниці, що розташована на дитячому майданчику біля ТЦ «Лимон» на навпроти будинку № 109 по проспекту Перемоги м. Лисичанська, підійшов раніше їм не знайомий ОСОБА_1, який щось почав там шукав, схиляючись до пісочниці та протягуючи руку у бік пісочниці.

Побачивши це, ОСОБА_3 і ОСОБА_2 переговорили за телефоном та прийняли рішення шляхом застосування до ОСОБА_1 фізичної сили, а саме повалення його з ніг, здійснити його силове захоплення та застосовуючи заходи фізичного впливу у вигляді побоїв та морального тиску, примусити його підкорятися їх волі, у тому числі виконувати їх вказівки та визнати свою причетність до вчинення злочину.

Реалізуючи свій намір на силове захоплення ОСОБА_1 та застосування щодо нього фізичної сили у вигляді нанесення побоїв, ОСОБА_2 попрямував по тротуару здовж пр. Перемоги м. Лисичанська на зустріч ОСОБА_1, який у той час відійшовши від пісочниці дитячого майданчику і йшов по тротуару вздовж пр. Перемоги у бік перехрестя пр. Перемоги та вул. Менделєєва (колишня назва вул. Леніна) вільно розмахуючи руками.

Об 11 годині 13 хвилин 45 секунд ОСОБА_2 порівнявся з ОСОБА_1 і реалізуючи свій злочинний умисел направлений на нанесення побоїв та фізичного захоплення ОСОБА_1, раптово для потерпілого напав на ОСОБА_1, схопив його за одяг та руку, одночасно штовхнув його та завдав удар обутою ногою по нозі ОСОБА_1, зробивши таким чином прийом підсікання, внаслідок якого ОСОБА_1 упав на бетонну тротуарну плитку, а зверху на нього впав своїм тілом ОСОБА_2, внаслідок чого спричинив ОСОБА_1 перелом-тріщину задньонаружного краю великогомілкової кістки з незначним діастазом та завдав сильний фізичний біль. Перебуваючи зверху на ОСОБА_1, ОСОБА_2 схопив ОСОБА_1 за праву руку та робив спроби завести її останньому за спину.

В цей час об 11 год. 13 хв. 50 сек. до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підбіг ОСОБА_3, який розуміючи, що ОСОБА_2 не вдається швидко придушивши волю ОСОБА_1 до опору і примусити його до виконання їхніх вимог, в період з 11 год. 13 хв. 52 сек. до 11 год. 14 хв. 00 сек., умисно спричиняючи біль ОСОБА_1, який в той час знаходився в положенні лежачі під ОСОБА_2 на тротуарі, наніс чотири удари обутою ногою по голові ОСОБА_1, заподіявши фізичний біль та досягнувши припинення його спротиву.

Після того об 11 год. 14 хв. 18 сек. до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 підійшов ОСОБА_5, який не бачив вказаних дій ОСОБА_2 та ОСОБА_3, бо переходив в цей час проїжджу частину проспекту Перемоги.

В цей час у ОСОБА_3 виник умисел на катування ОСОБА_1 з метою примусити його вчинити дії, що суперечать волі потерпілого, отримати від нього відомості та визнання у вчиненні кримінального правопорушення шляхом заподіяння потерпілому фізичного і морального страждання.

ОСОБА_3 почувши від ОСОБА_1 скарги на біль у нозі і не можливість самостійно піднятись на ноги, замість того, щоб забезпечити ОСОБА_1 надання медичної допомоги та до прибуття лікарів залишити його на місці отримання травми, щоб не завдавати сильних фізичних і моральних страждань, усвідомлюючи, що від отриманого удару по нозі та падіння на бетоную плитку тротуару, ОСОБА_1 дійсно міг зазнати травму, що перешкоджала його вільному пересуванню та спричиняла йому сильний фізичний біль, маючи умисел на катування ОСОБА_1, з метою примусити останнього, що був у безпорадному стані, шляхом фізичного та морального страждання підкоритись його волі, визнати факт своєї участі у кримінальному правопорушенні та виконувати всі необхідні ним дії для документальної фіксації правопорушення, яке він вважав за наявне у діях ОСОБА_1, дав вказівку ОСОБА_1 підніматись та не зважаючи на біль у нозі йти за ним, а ОСОБА_2 і ОСОБА_5 вести потерпілого, утримуючи за руки.

ОСОБА_2, не маючи попередньої змови з ОСОБА_3 на катування ОСОБА_1, але усвідомлюючи, що від нанесеного ним удару по нозі ОСОБА_1 та подальшого падіння останнього на бетоную плитку тротуару, ОСОБА_1 дійсно міг зазнати травму, що перешкоджала його вільному пересуванню та спричиняла йому сильний фізичний біль, а також усвідомлюючи цілі ОСОБА_3 спрямовані на те, щоб примусити ОСОБА_1, що був у безпорадному стані, шляхом фізичного та морального страждання, підкоритись їх волі, визнати факт своєї участі у кримінальному правопорушенні та виконувати всі необхідні ним дії для документальної фіксації цього правопорушення, вирішив приєднатись до дій ОСОБА_3, направлених на катування потерпілого ОСОБА_1.

Об 11 год. 14 хв. 30 сек. ОСОБА_2 і ОСОБА_5 підтримуючи ОСОБА_1 за руки підняли його на ноги, при цьому ОСОБА_3 і ОСОБА_2 на власні очі переконались та усвідомили, що в результаті фізичного захоплення та нанесення побоїв ОСОБА_1 останній отримав травму ноги, що через сильний фізичний біль позбавляла його можливості самостійно стати на ноги та йти.

Замість забезпечення надання медичної допомоги потерпілому ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в період з 11 год. 14 хв. 30 сек. до 11 год. 16 хв. 05 сек. примусили ОСОБА_1, відчуваючи сильний фізичний біль у нозі, йти від ТЦ «Лимон» до аркового проходу в будинку №119 пр. Перемоги м. Лисичанська, ступаючи на хвору ногу. При цьому ОСОБА_3 йшов по переду, а ОСОБА_2 разом із ОСОБА_5 вели ОСОБА_1 утримуючи його від падіння і не звертали увагу на неодноразові скарги ОСОБА_1 на біль, чим завдавали йому ще і морального страждання.

Про затримання ОСОБА_1 оперуповноважений СБНОН Лисичанського МВ ГУМВС ОСОБА_3 повідомив виконувача обов'язків начальника сектору СБНОН Лисичанського МВ ГУМВС ОСОБА_6, укривши факт завдання останньому тілесних ушкоджень, після чого ОСОБА_6 звернувся до чергової частини Лисичанського МВ ГУМВС про необхідність виїзду слідчо-оперативної групи на огляд місця події.

При цьому ОСОБА_3 та ОСОБА_2, усвідомлюючи стан здоров'я ОСОБА_1, якому вони завдали тілесні ушкодження та побої, бачили стан здоров'я ОСОБА_1, який стояв у арковому проході будинку № 119, спираючись на одну здорову ногу і утримував рівновагу, тримаючись рукою за стіну будинку, але діючи навмисно, з метою завдати ОСОБА_1 сильного фізичного болю, фізичного та морального страждання внаслідок отриманих тілесних ушкоджень і утримання його в такому безпорадному стані, без надання медичної допомоги, з метою примусити потерпілого вчинити необхідні ним дії та отримати від нього визнання своєї провини у скоєнні злочину, навмисно не повідомили до Лисичанського МВ ГУМВС чи безпосередньо до лікарні про необхідність виклику лікарів швидкої медичної допомоги та заборонили ОСОБА_1 користуватись власним мобільним телефоном.

В період з 11 год. 16 хв. 05 сек. до 13 год. 05 хв. ОСОБА_1 стояв спираючись на одну ногу та утримував рівновагу, тримаючись рукою за стіну будинку № 119, відчуваючи фізичний біль та моральні страждання внаслідок того, що він був позбавлений можливості самостійно пересуватись, зайняти зручне для нього положення виходячи із характеру отриманої ним травми та викликати допомогу, чекав на вимогу працівників міліції ОСОБА_3 і ОСОБА_2 приїзду слідчо-оперативної групи. При цьому ОСОБА_3 і ОСОБА_2 пообіцяли ОСОБА_1 відвезти його до лікарні, але лише після складення протоколу огляду місця події.

В період з 13 год. 05 хв. до 13 год. 25 хв. слідчий Лисичанського МВ ГУМВС ОСОБА_7, прибувши на місце події та не знаючи про обставини затримання ОСОБА_1 провела огляд місця події, вилучила із одягу ОСОБА_1 шприц із невідомою речовиною та склала відповідний протокол, після чого поїхала з місця події, давши вказівку ОСОБА_3 і ОСОБА_2 отримати пояснення від ОСОБА_1.

Після того, ОСОБА_3 і ОСОБА_2, продовжуючи свій злочинний умисел спрямований на катування ОСОБА_1 з метою отримання від нього письмових пояснень та визнання у вчиненні злочину, в обмін на обіцянку відвезти ОСОБА_1 до лікарні, але за умови підписання ним пояснень із визнанням своєї участі у незаконному обігу наркотичної речовини, змусили ОСОБА_1 пройти з ними до автомобілю, що перебував на проїжджій частині пр. Перемоги м. Лисичанська біля ТЦ «Лимон», сісти з ними в автомобіль Део Ланос та під керуванням ОСОБА_2 проїхати до Лисичанського МВ ГУМВС за адресою: м. Лисичанськ вул. Менделєєва, 65 де хотіли завести ОСОБА_1 у Лисичанський МВ ГУМВС, але останній категорично відмовився, пояснивши, що фізично не зможе піднятись сходами Лисичанського МВ ГУМВС через сильний біль у нозі і погодився підписати складене пояснення від його імені у салоні автомобілю ОСОБА_2, що і було зроблено.

Лише досягнувши бажаного результату, який полягав в тому, що ОСОБА_1 не зважаючи на отримані тілесні ушкодження, фізичне та моральне страждання, був змушений не залишати місце події, був позбавлений права пересування, без надання йому своєчасної медичної допомоги, дочекався приїзду слідчого, прийняв участь в проведенні огляду місця події та погодився на вимогу ОСОБА_3 і ОСОБА_2 фактично визнати свою причетність до злочину - незаконного обігу наркотичної речовини, підписати протокол огляду місця події відповідно до якого саме ОСОБА_1 видав працівникам міліції вилучений шприц із не відомою рідиною, на вимогу ОСОБА_3 та ОСОБА_2 проїхати з ними до Лисичанського МВ ГУМВС де дочекавшись складання від його імені письмових пояснень із визнання у вчиненні злочину підписати їх, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на автомобілі Део Ланос під керуванням ОСОБА_2 відвезли ОСОБА_1 до травмпункту центральної міської лікарні ім. Титова м. Лисичанська, куди завели ОСОБА_1 о 13 годині 45 хвилин того ж дня і чекали на нього доки він не буде оглянутий лікарем, з тим щоб ОСОБА_1 не повідомив у лікарні про завдання йому тілесних ушкоджень саме працівниками міліції.

Після огляду ОСОБА_1 та запису про побутовий характер отриманої ним травми, приблизно о 14 годині, ОСОБА_3 і ОСОБА_2 покинули ОСОБА_1 у лікарні та поїхали у своїх справах.

Відповідно до висновку судово-медичного експерта № 112 від 08.07.2015 встановлено, що при рентген обстеженні 04.04.2015 у ОСОБА_1 був виявлений перелом-тріщина задньонаружного краю медіальної щиколотки (великогомілкової кістки) з незначним діастазом. При контрольному рентген обстеженні 09.04.2015 був виявлений відривний перелом заднього краю великогомілкової кістки без істотного зсуву. З діагнозом "закритий перелом заднього краю великогомілкової кістки справа" ОСОБА_1 перебував на амбулаторному лікуванні до 20.06.2015.

Утворилися ушкодження від взаємодії з тупим твердим предметом (предметами) можливо у строк та при обставинах зазначених освідуваним, тобто 04.04.2015. Дані ушкодження відносяться до категорії тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалості розладу здоров'я. Не виключається можливість того, що після отримання тілесних ушкоджень ОСОБА_1 міг відчувати фізичний біль.

В результаті умисних злочинних дій ОСОБА_3 і ОСОБА_2, що виразилися в катуванні ОСОБА_1, йому було заподіяно сильний фізичний біль, фізичне і моральне страждання шляхом нанесення побоїв, мучення, інших насильницьких дій.

При цьому побої полягали у завданні ОСОБА_1 удару ОСОБА_2 по нозі, в наслідок якого ОСОБА_1 впав на бетоную тротуарну плитку, падінні ОСОБА_2 зверху на ОСОБА_1, нанесенні ОСОБА_3 чотирьох ударів взутою ногою по голові ОСОБА_1.

Мучення полягало у змушенні ОСОБА_1 не зважаючи на сильний фізичний біль пересуватись від місця затримання біля ТЦ «Лимон» до будинку № 119 по пр. Перемоги м. Лисичанська, опираючись на хвору ногу, в заподіянні потерпілому страждання шляхом тривалого, в період з 11 год. 14 хв. до приблизно 14 години примушення його, не зважаючи на сильний фізичний біль, виконувати волю ОСОБА_3 та ОСОБА_2, а саме протягом часу з 11 год. 14 хв. до 13 год. 25 хв. йти опираючись на хвору ногу та стояти спираючись на одну здорову ногу, тримаючись руками за стіну, чекаючи проведення слідчої дії, будучи позбавлений можливості вільно пересуватись, зайняти зручне та без болісне положення із врахуванням отриманої травми, отримати своєчасне знеболення та медичну допомогу. Протягом часу з 13 год. 25 хв. до приблизно 14 год. йти від аркового проходу буд. № 119 по пр. Перемоги до автомобілю ОСОБА_2, що стояв на проїжджій частині пр. Перемоги м. Лисичанська, їздити у автомобілі ОСОБА_2 до Лисичанського МВ ГУМВС, чекати складання письмового пояснення та їздити до лікарні ім. Тітова м. Лисичанська, проходити там огляд і рентгенівське обстеження, постійно відчуваючи сильний біль у травмованій нозі.

Інші насильницькі дії полягають у заподіянні ОСОБА_1 громадянином ОСОБА_2 тілесних ушкоджень у вигляді закритого перелому заднього краю великогомілкової кістки справа, що відповідно до висновку судово-медичного експерта відноситься до категорії тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалості розладу здоров'я.

Таким чином стороною обвинувачення дії ОСОБА_3 та ОСОБА_2 кваліфіковані за ст. 127 ч.1 КК України, як катування тобто умисне заподіяння сильного фізичного болю, фізичного і морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення, інших насильницьких дій з метою примусити потерпілого вчинити дії, що суперечать його волі, у тому числі отримати від нього відомості і визнання, з метою покарати його за дії у скоєнні яких він підозрюється.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 свою провину у вчиненні злочину, передбаченого ст. 127 ч. 1 КК України за обставин, викладених у зміненому обвинувальному акті не визнав та пояснив, що з листопада 2014 року він перебував на посаді помічника оперуповноваженого сектору розкриття злочинів проти особи відділу карного розшуку Лисичанського МВ ГУМВС України в Луганській області. 04 квітня 2015 року з метою перевірки отриманої оперативної інформації щодо незаконного обігу наркотичних засобів громадянином ОСОБА_1, він разом з ОСОБА_5 та ОСОБА_2 приїхали на його авто в район ТЦ «Лимон», розташованого по проспекту Перемоги в місті Лисичанську. Приблизно об 11 годині вони побачили ОСОБА_1, який, підійшовши до дитячого майданчику, розташованого біля ТЦ «Лимон» почав щось шукати, при цьому розмовляючи по телефону, після чого, щось поклавши до карману, озираюсь по сторонам, попрямував у напрямку площі Перемоги повз ТЦ «Лимон». Він вийшов з авто та пішов йому назустріч, порівнявшись з ОСОБА_1, він сказав йому «Стоять, міліція», на що останній засунув праву руку в карман, а він, з метою недопущення знищення доказів ОСОБА_1, схватив його за руку та зробив прийом підсікання, завівши свою ногу за ногу ОСОБА_1, внаслідок якого вони втратили рівновагу та разом впали на асфальт. Секунд через п'ять до нього приєднався ОСОБА_3, якому він сказав, що у ОСОБА_1 граната. Які дії вчиняв ОСОБА_3 він не бачив, хоча коли вони впали, він опинився зверху на потерпілому, який в цей момент лежав обличчям до асфальту. ОСОБА_1 опирався, намагався завести руку до карману, однак потім заспокоївся і сказав, що у нього в кармані знаходиться шприць з наркотиком. Після чого, ОСОБА_1 піднявся самостійно та попросив його відвести в інше місце, оскільки не хотів, щоб його побачили його знайомі. Вони відвели ОСОБА_1 у арку будинку № 119 по проспекту Перемоги, що розташована приблизно метрів за 30 від місця затримання потерпілого, а місце затримання потерпілого знаходиться посередині ТЦ «Лимон» між заднім та центральним входом. ОСОБА_1 йшов самостійно, прихрамуючи, вони вели його під руки, лише для того, щоб він не зміг викинути наркотик. Він казав їм, що відчуває ниючий біль в нозі, однак це стара травма - колишній перелом. Вони пропонували йому медичну допомогу, однак ОСОБА_1 відмовився. У арці вони стояли десь півгодини, поки не приїхала слідча оперативна група, при цьому ОСОБА_1 у арці стояв на двох ногах. Після проведення огляду місця події, під час якого у ОСОБА_1 було вилучено шприць з речовиною коричневого кольору, він разом з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 пішли до його авто, щоб відвезти його до відділу міліції з метою отримання від останнього відповідно до усного доручення слідчого, письмових пояснень. Однак, коли приїхали до відділу міліції, ОСОБА_1 не захотів підійматися у приміщення, а попросив опитати його у машині, оскільки боявся зустріти у міліції своїх знайомих. Після того, як ОСОБА_3 за дорученням слідчого ОСОБА_7, відібрав від ОСОБА_1 письмові пояснення, він разом з іншим співробітником міліції відвезли ОСОБА_1 до травпункту ЦМЛ ім. Титова, де останнього оглянув лікар, встановивши діагноз у виді розтягнення зв'язок. Те, що ОСОБА_1 привезли співробітники міліції лікарю не казали. Оскільки раніше ОСОБА_1 скаржився на біль у нозі, однак не наполягав на наданні йому медичної допомоги, він (ОСОБА_2) наполіг на тому, щоб відвезти ОСОБА_1 до лікарні. Відповідаючи на питання зазначив, що умислу на завдання тілесних ушкоджень та катування ОСОБА_1 не мав. При застосуванні фізичної сили до ОСОБА_1 він діяв в рамках своїх повноважень та керуючись на той час ЗУ «Про міліцію», оскільки вони перебували в зоні АТО та у них була підозра, що останній тримає при собі гранату. Коли ОСОБА_1 йшов йому на зустріч, він бачив його протягом 10-15 секунд, нічого не звичного у його ході не було. Посвідчення співробітника правоохоронного органу він ОСОБА_1 не показував, оскільки не встиг цього зробити. На вулиці був дощ і ОСОБА_1 їх попросив відійти у бік від людей. Різницю у ході ОСОБА_1 він побачив, коли той пішов до арки. Він оплатив рентген знімок ОСОБА_1, однак не вважає, це відшкодуванням шкоди.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою провину у вчиненні злочину, передбаченого ст. 127 ч. 1 КК України за обставин, викладених у зміненому обвинувальному акті не визнав та пояснив, що з січня 2015 року він перебував на посаді оперуповноваженого сектору боротьби з незаконним обігом наркотиків Лисичанського МВ ГУМВС України в Луганській області. З метою перевірки оперативної інформації про те, що ОСОБА_1 має відношення до незаконного обігу наркотичних засобів, 04 квітня 2015 року він разом з ОСОБА_2 та ОСОБА_5 приїхали в район ТЦ «Лимон» в місті Лисичанську, при цьому ОСОБА_5 залишився на стоянці біля ТЦ «Донбас», а він з ОСОБА_2 зупинились на стоянці біля ТЦ «Лимон». Йшов дощ, приблизно об 11 годині вони помітили ОСОБА_1, який підійшов до дитячого майданчику, розташованого біля ТЦ «Лимон», а саме до пісочниці. Вони побачили, як потерпілий став копатися у пісочниці, при цьому розмовляючи по телефону. З метою перевірки інформації ОСОБА_2 вийшов з машини, а в цей час ОСОБА_1 попрямував до ТЦ «Лимон», тоді ОСОБА_2 пішов назустріч останньому. Він побачив, як ОСОБА_1 повів себе неадекватно, засунув руку до карману, а потім потерпілий разом з ОСОБА_2 впали на асфальт. Він відразу кинувся на допомогу ОСОБА_2, який крикнув « у нього граната». Права рука ОСОБА_1 була у кармані, у зв'язку з чим він вирішив знерухоміти йому руку та наніс ОСОБА_1 пару ударів ногою у плече. Після чого ОСОБА_1 заспокоївся та повідомив, що гранати у нього не має, а в кармані у нього міститься наркотик, а у зв'язку з тим, що він звільнився умовно - достроково з місць позбавлення волі, він злякався, що знову може бути притягнутий до кримінальної відповідальності, а тому так себе повів. При цьому він попросив підняти його, так як у нього болить нога, яку він підвернув, і там вже у нього був старий перелом і це лише відгомони минулого. Вони відвели його до арки будинку № 119 по проспекту Перемоги в місті Лисичанську, оскільки на дворі йшов дощ, при цьому хтось із них подзвонив своєму начальнику - ОСОБА_6 та попросив, щоб приїхала СОГ для вилучення наркотичного засобу. По приїзду слідчої оперативної групи у ОСОБА_1 в присутності понятих було вилучено шприць з речовиною коричневого кольору, після чого вони разом з потерпілим пішли до автомобілю ОСОБА_2, щоб відвезти його до відділу міліції та за усним дорученням слідчого, опитати останнього,

Після того, як він у автомобілі відібрав письмові пояснення від ОСОБА_1, ОСОБА_2 на своєму авто відвіз його до лікарні у травмпункт, де йому зробили рентген та виставили діагноз: розтягнення зв'язок. Відповідаючи на питання зазначив, що він діяв в рамках діючого законодавства України і в межах своїх повноважень, ніякого тілесного ушкодження він ОСОБА_1 не спричиняв, а лише правомірно, з метою запобігання використання гранати, не в повну силу, наніс йому 3-4 удари ногою у плече або трохи нижче плеча. Він не бачив, чи показував ОСОБА_2 посвідчення, бачив лише як ОСОБА_2 і ОСОБА_1 наблизились та як впали на асфальт. Як ОСОБА_2 наносив удар потерпілому по нозі він не бачив, так як йому заважала сосна, яка росла біля стоянки ТЦ «Лимон». Коли він підбіг до них, ОСОБА_1 оказував опір, однак потім заспокоївся. До арки його вели ОСОБА_5 і ОСОБА_2, на біль потерпілий не скаржився, він сам (потерпілий) попросив відвезти його до арки, щоб його не могли побачити знайомі. ОСОБА_1 не просив, щоб вони відвезли його до лікарні або викликали швидку допомогу. Після всіх подій він вибачився словесно перед потерпілим, але це було лише з етичної точки зору. У арці ОСОБА_1 стояв, спершись на стіну, однак, щоб ОСОБА_1 стояв на одній нозі він не бачив. Від місця затримання до арки відстань метрів 40-50. В цей день він перебував на роботі, діяв в межах своїх повноважень, враховуючи, що знаходився в зоні АТО, умислу на заподіяння фізичного болю, тілесних ушкоджень або катування не мав. ОСОБА_1 не заперечував свою причетність до незаконного обігу наркотичних засобів, а тому не було сенсу його бити.

Потерпілий ОСОБА_1 суду пояснив, що 04.04.2015 року приблизно об 11 годині він вийшов з дому та пішов на роботу, до цього, за тиждень, а може трохи більше, він біля дитячого майданчика в районі торгівельного центру «Лимон» втратив ключі. Йдучи на роботу, приблизно об 11 годині 15 хвилин він підійшов до вищевказаного місця, де почав шукати ключі, але, не знайшовши їх, вийшов на проспект ім.Леніна (нині проспект Перемоги) щоб попрямувати далі. В цей час до нього підбіг раніше не знайомий йому на той час чоловік, одягнений у громадській одяг, як він пізніше дізнався - ОСОБА_2, і, нічого не пояснюючи, не представившись та не показавши посвідчення, відразу накинувся на нього та наніс удар, а саме, схопив його попереду руками за піджак та зробив йому підсікання, шляхом нанесення удару ногою по його обох ногах, внаслідок чого він всім тілом впав на бетону плитку тротуару, а зверху на нього впав ОСОБА_2. Він дуже перелякався та відчув больовий шок в правій нозі нижче коліна, майже частково втратив свідомість. В цей момент, до них підбіг раніше незнайомий йому ОСОБА_3, та наніс йому три-чотири удари обутою ногою в область голови, спочатку він бачив лише його черевик, а потім побачив самого ОСОБА_3, коли його підняли з плитки. Навіщо ОСОБА_3 наносив йому удари по голові йому було незрозуміло. ОСОБА_2 і ОСОБА_3 взяли його під руки, підняли та повели за ТЦ «Лимон» під арку 9-типоверхового будинку. При цьому він казав що йому боляче, майже стрибав на одній нозі, на що останні сказали йому, що потрібно підписати «два папери», а потім можеш їхати до лікарні. В той час до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 долучився ще третій чоловік, якого він не знає. Хто саме зі співробітників міліції йому про це сказав він сказати не може. Під аркою 9-ти поверхового будинку, де вони зупинились, йому ще хтось наніс 3-4 удари по спині, але хто, він не бачив. Про те, що вони саме працівники міліції він зрозумів, коли приблизно через 40 хвилин до них приїхали працівники міліції у форменому одязі. В той час у нього нога боліла і він стояв на одній нозі, тримаючись за парапет. До них приїхала жінка-слідчий та начальник з міліції на прізвище ОСОБА_6. Були залучені також двоє понятих, ніяких документів о проведенні обшуку йому не показували, його особисто обшукав ОСОБА_6. Він достав у нього із внутрішнього карману піджаку незнайомий йому шприц з темною рідиною. Було також складено якийсь документ, який він підписав, але не читав, бо на той час у нього сильно боліла нога. Після складання і підписання документів, він сів разом із ОСОБА_3 у автомобіль, яким керував ОСОБА_2. Його привезли у міську лікарню, де йому зробили рентгенівський знімок ноги, лікар виставив йому діагноз - вивих ноги. В травмпункті в присутності працівників міліції він сказав лікарю, що упав, не сказавши, що його били працівники міліції. Після рентгену його залишили самого і додому він добирався вже на таксі, зателефонував знайомому на ім`я ОСОБА_2. Після лікарні він спочатку поїхав на таксі на шахту, де звернувся до медичного пункту та повідомив про неможливість вийти на роботу. На шахті йому хтось допомагав дійти до медичного пункту, а там пересувався стрибаючи на одній нозі. Його батько звернувся до адвоката, бо він сам не міг ходити, батько підписав з адвокатом угоду і той зробив запит до торгівельного центру «Лимон» про надання відеозаписів з камер зовнішнього спостереження і йому цей відеозапис надали.

Відразу до прокуратури із заявою на дії працівників міліції він не звернувся, бо перелякався за своє життя, крім того у нього була переламана нога. Після звернення до травмпункту лікарні на вихідних він мазав ногу маззю, але біль проходив лише на деякий час, нога розпухла, пересуватись самостійно він не міг. Через декілька днів після отримання травми, він пам'ятає, що це було саме в понеділок, він знов звернувся до поліклініки до лікаря травматолога. Лікар подивився рентгенівський знімок, який був у нього на руках і сказав, що у нього може бути перелам ноги і тому призначив провести повторний рентгенівський знімок ноги. Йому зробили вдруге рентгенівський знімок і вже тоді точно встановили, що у нього перелам правої ноги. В лікарню він ходив на милицях. На лікарняному він перебував два з половиною місяці. Двічі він їздив до судово - медичного експерта. Всі рентген знімки були у нього на руках. Вважає, що підстав для застосування відносно нього фізичного насильства зі сторони обвинувачених не було, оскільки він ніякого супротиву не оказував. Матеріальних претензій до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 він не заявляє, вони перед ним вибачились і цього йому достатньо.

Також в судовому засіданні були допитані свідки обвинувачення.

Так, допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 пояснив, що знає родину ОСОБА_1, як таку, що користувалась послугами таксі, в якому він підробляв. 04.04.2015 року він працював у таксі, приблизно після обіду о 13-14 год. йому зателефонував ОСОБА_1 і попросив його під'їхати до травмпункту лікарні ім. Титова. Він приїхав до травмпункту, де вже його чекав ОСОБА_1, який кульгаючи, присів до його авто, при цьому було візуально видно що у нього проблеми з ногою. ОСОБА_1 сказав, що у нього чи перелам чи ще щось, і попросив підвезти його на шахту ім. Д.Ф. Мельникова, щоб взяти лікарняний. По дорозі ОСОБА_1 обмовився, що у нього якісь проблеми з міліцією. Хто його привозив спочатку до травпункту йому невідомо і він йому про це не казав. Він відвіз ОСОБА_1 на шахту, при цьому під'їхавши майже до воріт, той там знаходився хвилин 20, після чого він відвіз ОСОБА_1 до дому. Яким чином ОСОБА_1 пересувався по території шахти, він не бачив, бо біля входу на територію шахти зустрів свого знайомого і відволікся на розмову з ним. Він не звернув увагу чи були на обличчі ОСОБА_1 тілесні ушкодження.

Свідок ОСОБА_10, якому судом були роз'яснені його права, передбачені ст. 63 Конституції України, в судовому засіданні пояснив, що потерпілий ОСОБА_1 є його сином. У вечорі 04.04.2015 року він приїхав до сина додому, де останній показав ногу, яка була опухла та розповів, що в цей день біля ТЦ «Лимон» його заарештували, підтягли під арку 9-ти поверхового будинку, де дістали у нього із кишені якусь речовину, яка з його слів, йому не належала. Також син сказав, що спочатку його співробітники міліції вдарили по нозі та збили з ніг, після чого він став кульгати на ногу. Син насилу пересувався по хаті за допомогою палиці. Зі слів сина його у лікарню 04.04.2015 року відвіз на автомобілі оперативний співробітник міліції, як син потрапив додому, він не казав. В цей день він швидку допомогу не викликав. Наступного дня нога у сина не проходила, він скаржився, що ніч не спав. Приїхавши до сина, повіз його до лікарні, але там нікого не було, це була неділя, тому вони відклали поїздку у лікарню на понеділок. У понеділок вони звернулися до лікаря ОСОБА_11, який зробив сину рентген знімок, повідомив, що там перелом і відразу наклали гіпс. До лікарні сина возив він особисто, допомагав йому пересуватись. Він також виходив на місце, де зі слів його сина, його затримували, та побачив на ТЦ «Лимон» камери зовнішнього спостереження, на ліву та праву його частини. Особисто він до адміністрації ТЦ «Лимон» не звертався, а відразу звернувся до адвоката ОСОБА_12, з яким уклав угоду, оскільки переживав, що у сина можуть бути проблеми, так як останній умовно-достроково звільнився із колонії, де до цього відсидів три роки. Син сказав, що у нього нічого не було і він йому повірив. Адвокат ОСОБА_12 зробив запит до ТЦ «Лимон», там надали відеозапис. Він разом із адвокатом переглядав цей відеозапис із ТЦ «Лимон» та побачив, як син йшов, на зустріч йому оперативник, який зробив підсікання, поваливши на землю і почали бити, потім підняли його, а він на ногу не міг стати, взяли під руки та потягли під арку будинку, все це було зафіксовано. Ще він копіював інформацію з диску на флешку. Також він ходив до Лисичанського МВ ГУМВС, де з ним ніхто не захотів балакати. Однак він показав начальнику слідства відеозапис, оскільки сподівався, що справу стосовно сина закриють, тому відразу і не стали звертатись до прокуратури. Син звернувся із заявою до прокуратури лише через місяць тому, що справу проти нього в міліції не закрили. Отриманий відеозапис від адвоката ОСОБА_12 надали в прокуратуру. В подальшому справу стосовно сина закрили. На теперішній час їм адвокат ОСОБА_12 не надає ніякої правової допомоги.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 пояснив, що з жовтня 2010 року він працював у Лисичанському МВ ГУМВС і станом на квітень 2015 року займав посаду оперуповноваженого СБНОН Лисичанського МВ ГУМВС України в Луганській області.

04.04.2015 року приблизно об 11 годині він перебував на роботі в районі супермаркету «Абсолют» де перевіряв інформацію про незаконний обіг наркотиків. Керівником сектору БНОН в той день був ОСОБА_6. Інформація про незаконний обіг наркотиків була викладена у рапорті, хто його складав, він не пам'ятає. Він зі своїми колегами по роботі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 прибули в район ТЦ «Лимон» на автомобілі ОСОБА_2, була інформація про те, що чоловік систематично приходить до ТЦ «Лимон» і у пісочниці забирає наркотик. Розподіливши між собою сектор обзору, він знаходився біля супермаркету «Абсолют», а ОСОБА_2 і ОСОБА_3 в районі ТЦ «Лимон», де кожен з них візуально спостерігали за дитячим майданчиком біля ТЦ «Лимон». Вони збирались перевірити, чи дійсно хтось забирає наркотичну речовину із пісочниці на дитячому майданчику. Він бачив як до вищевказаного місця підійшов молодий чоловік - потерпілий ОСОБА_1 та шукаючи щось в пісочниці, щось підняв. Що саме, йому не було видно. Він підтримував зв'язок із ОСОБА_2 і ОСОБА_3 за телефоном. ОСОБА_1 почав йти від майданчика до ТЦ «Лимон» йому на зустріч йшов ОСОБА_13, а слідом за ним йшов ОСОБА_14. Першим зустрівся із ОСОБА_1 ОСОБА_2 Він просто підійшов до нього та відразу показав йому своє посвідчення та представився, він це особисто бачив і про це стверджує. ОСОБА_2 взяв ОСОБА_1 за руку, а ОСОБА_1 почав сіпатись, крутитись, руки витягувати із кишень, кричати, хотів втекти, це було видно по його різким рухам, але у нього це не вдалось, бо він впав на землю, а ОСОБА_2 на нього. З якої причини вони вдвох ОСОБА_2 і ОСОБА_1 впали, він не знає. Відразу першим до них побіг ОСОБА_3, в цей час він йому теж зателефонував і він теж туди побіг, через дорогу від супермаркету «Абсолют» до ТЦ «Лимон», а тому не спостерігав, що відбувається і що робить ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 Коли він підбіг, то разом із ОСОБА_2 він підняв ОСОБА_1, а оскільки був сильний дощ, вони відвели ОСОБА_1 під арку 9-ти поверхового будинку, ОСОБА_1 кульгав на ногу і не казав, що в нього болить нога, спроб втечі вже не робив. Під аркою вони визвали слідчо-оперативну групу, зателефонували ОСОБА_6, зупинили двох понятих, а коли приїхала слідчо-оперативна група і ОСОБА_6, вони вилучили у ОСОБА_1 наркотики. Коли чекали слідчо-оперативну групу вони спілкувались із ОСОБА_1, свідомість він не втрачав і повідомив їм, що у нього в кармані шприц, який він знайшов у пісочниці. Слідчо-оперативна група прибула через приблизно 10-15 хвилин після затримання ОСОБА_1. Огляд місця події робився під аркою. Чому не проводився огляд місця події в пісочниці та біля ТЦ «Лимон» йому не відомо. ОСОБА_1 добровільно видав слідчому шприц, який був заповнений речовиною чорного кольору, особисто ОСОБА_6 у присутності слідчого доставав із карману ОСОБА_1 шприц. Вони перевіряли всі його кармани, більше нічого не було. Під час огляду місця події скарг від ОСОБА_1 на біль у нозі не було. Після завершення огляду місця події на автомобілі ОСОБА_2, потерпілого відвезли для відібрання пояснень, за дорученням слідчого, до Лисичанського МВ, а він пішов пішки. Також зі слів ОСОБА_2 йому відомо, що після того, як ОСОБА_1 возили до міськвідділу міліції, ОСОБА_2 його возив до лікарні. Коли він вперше побачив потерпілого біля пісочниці той рухався вільно і на ногу не кульгав. Кайдани на потерпілого не одягали.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_15, суду пояснила, що вона працює лікарем-рентгенологом з 1982 року. Останнє місце роботи рентген кабінет травматологічного корпусу центральної міської лікарні ім. Титова. 04.04.2015року згідно записів у журналі вона може сказати, що їй не надходив рентгенівський знімок ОСОБА_1, вона опис цьому знімку ні 04 квітня ні 05 квітня ні в інший час не робила. Лікар травматолог може оглянути рентгенівський знімок та написати попередній діагноз, але він не є офіційним без висновку і опису лікаря рентгенолога, а тому не є остаточним. Заключний діагноз виставляється лише після висновку рентгенолога. В цей день 04.04.2015 року працювала вона. Ніхто крім неї не міг зробити заключний висновок по даному рентгензнімку, який було надано на руки потерпілому. В поліклініці лікарі мають право зробити повторний рентгензнімок і лікар ретгенолог поліклініки описує цей знімок.

Свідок ОСОБА_16 суду пояснила, що вона працює слідчим слідчого відділу Лисичанського відділу поліції. ОСОБА_1 вона знає у зв'язку із тим, що до неї надійшло кримінальне провадження за фактом вилучення у ОСОБА_1 04.04.2015 року наркотичної речовини. У травні 2015 року їй надійшло це кримінальне провадження за ст.309 ч.1 КК України, але після отримання інформацію про те, що ОСОБА_1 раніше судимий за аналогічний злочин, кваліфікацію дій було змінено на ч.2 ст.309 КК України. На підставі зібраних матеріалів вона склала повідомлення про підозру на ім'я ОСОБА_1 за ч.2 ст.309 КК України, за телефоном вона викликала ОСОБА_1 разом із його адвокатом і всі разом прийшли до Лисичанської прокуратури для погодження у процесуального керівника повідомлення про підозру. Прокурор зачитав повідомлення про підозру, але ОСОБА_1 був не згоден, у зв'язку з тим, що наркотичні засоби йому підкинули працівники міліції. Прокурор підозру не підписав і почав опитувати ОСОБА_1 про ці обставини, але вже за її відсутності. На цьому її участь у розслідуванні цього кримінального провадження завершилась. До складання повідомлення про підозру вона з ОСОБА_1 особисто не спілкувалась і ніяких слідчих дій нею не проводилось. Про факт завдання тілесних ушкоджень ОСОБА_1 вона дізналась лише в день погодження повідомлення про підозру в прокуратурі. До неї він зі скаргами та заявами не звертався, ніякі документи не просив долучити до матеріалів справи. ОСОБА_1 був у прокурора з адвокатом ОСОБА_12, процесуальні документи, які б підтверджували його статус вона бачила. ОСОБА_1 прийшов до прокуратури на милицях, у нього було щось із ногою. В подальшому прокуратура м. Лисичанська повернула супровідним листом кримінальне провадження для подальшого розслідування та повідомлення про підозру без погодження. Потім кримінальне провадження витребували до слідчого управління ГУМВС України в Луганській області та в її провадження більше не поверталось.

Свідок ОСОБА_7 суду пояснила, що у квітні 2015 року вона перебувала на посаді старшого слідчого СВ Лисичанського МВ ГУМВС України в Луганській області. З ОСОБА_3 і ОСОБА_2 вона працювала разом в Лисичанському МВ ГУМВС. 04.04.2015 року вона перебувала на добовому чергуванні у складі слідчо-оперативної групи. Приблизно в обідній час їй надійшло повідомлення від чергового Лисичанського МВ ГУМВС про те, що до чергової частини надійшла інформація про те, що в районі буд. 119 по проспекту Леніна (Перемоги) перебуває чоловік, який зберігає при собі наркотичну речовину. Для перевірки інформації був організований виїзд на місце події. Виїхала вона на автомобілі ДЕО під керуванням ОСОБА_6. На місце вони прибули о 12-13 год., був дощ, навпроти ТЦ «Лимон» в арці будинку стояв раніше незнайомий їй ОСОБА_1. На місці був ОСОБА_3 і ОСОБА_5. Чи був ОСОБА_2 на місці вона вже не пам'ятає. Вона дала вказівку запросити понятих, яких на час прибуття ще не було. За її вказівкою було залучено двох понятих. Було роз'яснено що буде проводитись огляд місця події, на предмет наявності наркотичної речовини. ОСОБА_1 сказав, що при ньому є шприц, який був у кишені піджаку. ОСОБА_1 стояв під аркою, спираючись на стіну. Під час огляду у ОСОБА_1 із внутрішнього карману піджаку було виявлено та вилучено шприц із речовиною коричневого кольору, чи ОСОБА_1 добровільно його видав, чи хтось у нього дістав цей шприць вона не пам'ятає. Після закінчення огляду вона дала доручення оперативному підрозділу відібрати пояснення від ОСОБА_1 за цим фактом та допитати як свідків понятих. При цьому ОСОБА_1 дав добровільну згоду на надання пояснень, останній скарг на стан здоров'я не робив, вид у нього був охайний, хоча коли спробував підійти до неї, щоб підписати протокол, вона побачила, що він кульгає на ногу і тому сама підійшла до нього. Вона запитала у нього що з ним, на що він сказав що він є інвалідом дитинства і тому кульгає. Ніяких ознак затримання ОСОБА_1 працівниками міліції вона не побачила. Насильно ОСОБА_1 на місці ніхто не тримав, і поруч нього ніхто не стояв, працівники міліції знаходилися від нього на відстані 10-15 метрів. Після добового чергування вона більше не приймала участь у досудовому розслідуванні цього кримінального провадження. Коли опитували ОСОБА_1 їй не відомо.

Свідок ОСОБА_6 суду пояснив, що 04.04.2015 року працював оперуповноваженим сектору БНОН Лисичанського МВ ГУМВС, виконував обов'язки начальника сектору БНОН. Він разом працював с ОСОБА_2 і ОСОБА_3, підтримуючи дружні з ними стосунки. 04.04.2015 йому зателефонував оперуповноважений ОСОБА_5 та повідомив, що біля ТЦ «Лимон» зупинили чоловіка, у якого при собі знаходяться наркотики, щоб він допоміг привезти слідчого. ОСОБА_5 сказав, що вони оглянули ОСОБА_1, прощупали його одяг та виявили шприц із рідиною. Рапорт про це ОСОБА_5 не подавав. Саме він (ОСОБА_6) повідомив до чергової частини про цю інформацію. Через 25-30 хвилин після отримання інформації за телефоном, він разом зі слідчим приїхав на місце події до буд.119 по пр. Леніна (Перемоги) м. Лисичанська, де під аркою перебував невідомий йому тоді ОСОБА_1 та працівники сектору БНОН ОСОБА_5, ОСОБА_3 і ОСОБА_2, вони стояли всі разом. Він спитав у ОСОБА_1, чи є у того заборонені речі, той сказав, що є шприц, який знаходиться у кишені. На час їх приїзду на місце події понятих там не було. У ОСОБА_1 щось було з ногою, а на його запитання про ногу відповів, що впав. При цьому ОСОБА_1 на дії співробітників з приводу застосування до нього фізичної сили не скаржився. Його підлеглі повідомили, що зупинили ОСОБА_1 біля ТЦ «Лимон» та із-за дощу прийшли під арку будинку, де і проводився огляд місця події. Після проведення огляду він з ОСОБА_7 поїхав до відділку міліції. Йому відомо, що ОСОБА_1 не заводили у приміщення відділку міліції, так як у нього боліла нога, тому пояснення відібрали, сидячі в автомобілі.

Допитаний в судовому засіданні відповідно до ч. 3 ст. 65 КПК України за згодою потерпілого ОСОБА_1 свідок ОСОБА_11 суду пояснив, що він працює в Лисичанській міській поліклініці лікарем травматологом. Точну дату не пам'ятає, можливо 04.04.2015 року до нього із направленням з травмпункту звернувся ОСОБА_1, з діагнозом: «розтягнення зв'язок гомілковостопного суглоба», також при ньому був рентген знімок від 04.04.2015 року, однак без опису. ОСОБА_1 скаржився на біль у гомілковому суглобі, обмеженість руху в суглобі. Він оглянув ОСОБА_1 та знімок, що був зроблений у травмпункті та який був йому незрозумілим, оскільки суглоб потерпілого мав вигляд набряклості та болючості. У нього виникла підозра про наявність на знімку тріщини. У випадках, коли виникають сумніви про наявність тріщини робиться повторний знімок на 5-7 добу, що вони і зробили. Через декілька днів як за правило вони роблять повторний знімок, бо рентгенівська апаратура в лікарні 1954 року. Він наложив йому еластичний бинт та призначив повторне відвідування. Через декілька днів при другому відвіданні ОСОБА_1 поліклініки він направив його на повторний рентген ноги, обладнання у поліклініці новіше ніж у лікарні ім. Титова, де робили перший знімок і на повторному знімку вже більш чітко проглядався перелом. Крім того, повторний знімок відразу не призначався, бо в разі наявності тріщини, через декілька днів ця тріщина більше проглядається. ОСОБА_1 йому розповів, що його побили працівники міліції. Відповідно до опису рентгенологу до повторного знімку було встановлено діагноз: «перелом без зміщення заднього краю великої гомілкової кістки». Травма потерпілого була свіжа. Такий перелом дуже рідкий буває в практиці, тому він його добре запам'ятав. Відповідаючи на питання потерпілого також підтвердив, що потерпілий до нього прийшов у кабінет кульгаючи на ногу та опираючись на палку. Він дійсно потім посварив його за те, що він без еластичного бинта та на палці, оскільки скоріш за все у нього перелом.

Допитаний в судовому засіданні відповідно до ч. 3 ст. 65 КПК України за згодою потерпілого ОСОБА_1 свідок ОСОБА_17 суду пояснив, що він працює лікарем травматологом ЦМЛ ім. Титова. ОСОБА_1 вперше бачив на прийомі, раніше не знайомий. Відповідно до записів в журналі реєстрації постраждалих, 04.04.2015 року до травмпункту звернувся ОСОБА_1 зі скаргою на біль у гомілковостопному суглобі, при цьому травму зареєстрували як побутову - «підвернув ногу» При обстеженні зробили знімок, грубих переламів не виявлено, в результаті чого ним був виставлений діагноз: розтягнення зв'язок. Запису про доставку ОСОБА_1 працівниками міліції в журналі не було, він не пам'ятає чи був хтось з ОСОБА_1. Згідно запису в журналі у ОСОБА_1 крім набряку м'яких тканин нічого виявлено не було, крім того зафіксована біль у нозі. Він оглянув знімок ноги ОСОБА_1, але нічого на ньому не виявив, суглоб був нормальний. Зазвичай опис робить рентгенолог, але ОСОБА_1 був у такий час, що рентгенолог вже не працював. Розрізняють явний та неявний перелом, останній називають підозра на перелом. Все залежить від якості знімку, як він зроблений. Опис знімку потрібно було зробити або наступного дня або коли він звернувся до поліклініки, після другого знімку описати обидва. Тріщина це теж саме, що і перелом, але без зміщення кістки. В лікарській практиці бувало часто, що на першому знімку перелом не був видно, а на повторному знімку його вже видно. ОСОБА_1 було рекомендовано фіксацію суглобу, виписано знеболюючі. Він зробив первинний діагноз, а остаточний клінічний діагноз ставиться після 3-х днів лікування. Коли перелом не явний, без висновку лікаря рентгенологу лікар травматолог ніколи не виставить діагноз «тріщина». Первинний рентгенівський знімок перевіряється контрольним знімком, це робиться, коли виникає сумнів. Крайовий перелом це тріщина по краю кістки, який він міг відразу й не побачити, це особливість даного переламу. Він виставив первинний діагноз, а остаточний клінічний діагноз виставляється протягом 3-х діб. Якщо у людини був перелом, потім його видно на знімку протягом усього її життя.

Свідок ОСОБА_18 суду пояснив, що точну дату він не пам'ятає, приблизно два роки потому у першій половині дня його та його друга ОСОБА_19 працівники міліції запросили бути понятими. Їх підвели під арку будинку №119 по пр.. Леніна (Перемоги) навпроти ТЦ «Лимон», де він вперше побачив потерпілого та обвинувачених. Також там знаходилась працівник міліції-жінка у форменому одязі та у цивільному одязі ще двоє. Потерпілий стояв спершись об стіну, окремо від інших. Вони були присутніми протягом 30-40 хв., їм показали працівники міліції шприц із якоюсь рідиною, медичний шприц приблизно 5 мл. показував працівник міліції, але саме який, він не пам'ятає. Шприц вже був у пакунку у чоловіка в цивільному. Він не бачив де був до того часу шприц і звідкіля його взяли, чи достали. В той час вони з другом вже вжили по 100 грамів горілки і збирались ще випити, тому і ходили до магазину, коли їх зупинили, вони поспішали. Працівники міліції сказали, що шприц був взятий у потерпілого, але вони це не бачили. Потерпілий стояв опершись на стіну на одному місці і нікуди не ходив. Він мав в'ялий вигляд, схожий на стомлений. Потерпілий на словах визнавав, що цей шприц його, він його дістав із шкарпетки, але він цей момент не бачив. Вони не бачили як потерпілий покидав місце події, бо вони першими звідти пішли. Коли вони уходили, підписали протокол, там було щось написано, але він його не читав і на якій мові він написаний не знає. У його присутності потерпілий розписався у протоколі, чи читав протокол потерпілий не знає. Шприц упакували, вони розписались на пакунку. Їм повідомили працівники міліції, що потерпілого затримали за обіг наркотиків, але в саме якому місці затримали не сказали.

Допитаний в якості свідка за клопотанням сторони обвинувачення ОСОБА_20 суду пояснив, що 27.04.2015 року він працював прокурором прокуратури м. Лисичанська. Того дня до нього, як процесуального керівника у кримінальному провадженню №12015130240000744 від 04.04.2015 року стосовно ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.309 КК України, із питанням погодження повідомлення про підозру звернулись слідчий СВ Лисичанського МВ ГУМВС ОСОБА_21, разом з нею був ОСОБА_1 та адвокат ОСОБА_12 При цьому ОСОБА_1 прийшов до нього на милицях та повідомив йому що працівники міліції завдали йому тілесні ушкодження та підкинули наркотичну речовину. На підтвердження своїх слів ОСОБА_1 взяв у адвоката ОСОБА_12 та передав йому оптичний диск із записами з камер зовнішнього спостереження ТЦ «Лимон». ОСОБА_12 сказав, що отримав цей запис на підставі адвокатського запиту від адміністрації ТЦ «Лимон». При цьому ОСОБА_12 дав йому на огляд договір про надання правової допомоги та запит про витребування вищевказаного диску. Однак зробити з них копії він не зміг, оскільки адвокат ОСОБА_12 сказав, що його клієнт попав в небезпечну ситуацію і це для них є способом захисту від недозволених дій співробітників міліції. При перегляді відеозапису було видно як невідомі особи затримували чоловіка зовнішньо схожого на ОСОБА_1, завдали йому ударів, внаслідок яких він впав і в подальшому не міг вільно пересуватись, стрибав на одній нозі. У зв'язку зі вказаними фактами, він відібрав за згодою ОСОБА_1 від нього письмові пояснення, до яких адвокат ОСОБА_12 попросив долучити копії документів про лікування ОСОБА_1, його діагноз та оптичний диск із відеозаписом. Він вже не пам'ятає чи складався ним протокол огляду медичних документів чи ні. Протокол усної заяви від потерпілого не відбирав. Після того, він склав рапорт на ім'я прокурора м. Лисичанська, фактично повідомив про виявлене кримінальне правопорушення, до якого долучив вказані документи та оптичний диск. Дані матеріали прокурор м. Лисичанська направив до прокуратури Луганської області для внесення відомостей до ЄРДР.

Також в судовому засіданні було допитано свідка ОСОБА_22, який зазначив, що він знає обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як працівників міліції. Точну дату він не пам'ятає він знаходився на добовому чергуванні у Лисичанському МВ ГУМВС України в Луганській області. У зв'язку зі спливом часу обставини про реєстрацію рапорту щодо незаконного обігу наркотичних засобів та виїзду СОГ на місце події не пам'ятає і на даний час нічого пояснити не може.

Також, судом були безпосередньо досліджені наступні письмові докази, що містяться в матеріалах кримінального провадження, якими сторона обвинувачення обґрунтовувала винуватість ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вчиненні злочину, викладеного у зміненому обвинувальному акті, а саме:

- рапорт прокурора прокуратури м. Лисичанська ОСОБА_20 на ім'я прокурора м. Лисичанська від 28.04.2015 року з якого вбачається, що 27.04.2015 року ним відібрано пояснення від ОСОБА_1, про те, що 04.04.2015 року працівники міліції завдали останньому тілесні ушкодження, в наслідок яких у нього стався перелом ноги та підкинули йому шприц із наркотичною речовиною. Адвокатом ОСОБА_1 ОСОБА_12 на підтвердження слів ОСОБА_1 надано оптичний диск із отриманою ним копією відеозаписів з камер зовнішнього спостереження ТЦ «Лимон» на яких відображені факт нанесення чоловіку зовні схожому на ОСОБА_1 тілесних ушкоджень. До рапорту додано копії документів із матеріалів кримінального провадження № 12015130240000744 від 04.04.2015 за фактом вилучення у ОСОБА_1 шприца із наркотичною речовиною, за ознаками ст.309 ч.2 КК України, в якому ОСОБА_20 здійснював процесуальне керівництво, копії довідки з ЦМЛ ім. Титова, копія картки травматологічного хворого та диск DVD-R № 0182304304301814 ( а.с. 9-10 том І) Даний рапорт та додані до нього додатки листом в.о. прокурора міста Лисичанська було направлено до прокуроратури Луганської області для вирішення питання про внесення відомостей про вчинений злочин до ЄРДР (а.с. 8 том І);

- заява ОСОБА_1 від 18.05.2015 року, згідно якої останній просить залучити його в якості потерпілого у зв'язку зі спричиненням йому співробітниками міліції 04.04.2015 року об 11 год. 20 хв. тілесних ушкоджень, та які підкинули йому шприц із наркотичною речовиною (а.с. 30 том 1);

- витяг з Журналу єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення і події Лисичанського МВ ГУМВС за період з 02.04 - 23.04.2015, в якому за № 2281 від 04.04.2015 о 14 годині 30 хвилин зареєстровано рапорт оперуповноваженого БНОН Лисичанського МВ ГУМВС ОСОБА_5 від 04.04.2015 про те, що в сектор БНОН Лисичанського МВ ГУМВС надійшла інформація про парня на ім'я ОСОБА_1 який біля ТЦ «Лимон» незаконного зберігає наркотичні речовини. Вжиті заходи - 04.04.2014 о 14 год. 35 хв. Слідчий ОСОБА_7 (а.с. 47-48 том І);

-копія рапорту ОСОБА_5 від 04.04.2015 року про те, що в сектор БНОН Лисичанського МВ ГУМВС надійшла інформація про парня на ім'я ОСОБА_1, який біля ТЦ «Лимон» незаконного зберігає наркотичні речовини. Рапорт зареєстрований в ЖЄО № 2281 від 04.04.2015 року (а.с. 49 том І);

-копія протоколу огляду місця події від 04.04.2015 (із матеріалів кримінального провадження № 12015130240000744 за ст.309 ч.2 КК України), відповідно до якого слідчий ОСОБА_7 проводила огляд місця події 04.04.2015 у період с 13 години 05 хвилин до 13 години 25 хвилин на підставі повідомлення чергового Лисичанського МВ ГУМВС ОСОБА_22, огляд проводився під аркою будинку № 119 по проспекту Леніна м. Лисичанська за участі ОСОБА_1 у якого із внутрішнього карману вилучено шприц із невідомою рідиною (а.с. 51-53 том І)

- висновок судово-медичного експерта № 112 від 08.07.2015 року, проведеного на підставі постанови слідчого від 30.06.2015 року, відповідно до якого при зверненні в травмпункт 04.04.2015 у ОСОБА_1 було виявлено набряк м'яких тканин в області правого гомілковостопного суглобу, був встановлений діагноз: Розтягнення зв'язок правого гомілковостопного суглоба з помірним порушенням функції нижньої кінцівки. 06.04.2015 оглянутий травматологом. Виставлений діагноз: Розтягнення зв'язок правого гомілковостопного суглоба, виражене порушення функції. При рентген обстеження 04.04.2015 у ОСОБА_1 був виявлений перелом-тріщина задньонаружного краю медіальної щиколотки (великогомілкової кістки) з незначним діастазом. При контрольному рентген обстеженні 09.04.2015 був виявлений відривний перелом заднього краю великогомілкової кістки без істотного зсуву. З діагнозом "Закритий перелом заднього краю великогомілкової кістки справа" ОСОБА_1 перебував на амбулаторному лікуванні до 20.06.2015 року.

При експертизі ОСОБА_1 30.06.2015 був виявлений набряк м'яких тканин правого гомілковостопного суглоба. На представлених рентгенограмах правого гомілковостопного суглоба на ім'я ОСОБА_1 від 04.04.2014 та 09.04.2015 визначається перелом заднього краю великогомілкової кістки.

Утворилися ушкодження від взаємодії з тупим твердим предметом (предметами) можливо у строк та при обставинах зазначених освідуваним, тобто 04.04.2015. Дані ушкодження відносяться до категорії тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалості розладу здоров'я. Не виключається можливість того, що після отримання тілесних ушкоджень ОСОБА_1 міг відчувати фізичний біль (а.с. 71-73 том І);

- протокол огляду документів від 01.07.2015 року, згідно якого слідчий в ОВС 2 слідчого відділу СУ прокуратури Луганської області ОСОБА_24 в період часу з 12.00 до 13.00 з дозволу начальника Лисичанського МВ ГУМВС України в Луганській області в присутності слідчого ОСОБА_21 провів огляд документів, що знаходяться в матеріалах кримінального провадження № 12015130240000744 від 04.04.2015 року за ч. 2 ст. 309 КК України (а.с.89 том І);

- протокол огляду предмету від 17 липня 2015 року, згідно якого з 09.45 до 11.15 слідчий в ОВС 2 слідчого відділу СУ прокуратури Луганської області ОСОБА_24 за участю прокурора Лагунова Д.М. та потерпілого ОСОБА_1 провів огляд - диску DVD-R №0182304304301814 із відеозаписами з камер зовнішнього спостереження ТЦ «Лимон», (а.с.100 том І);

- повідомлення головного лікаря ЦМЛ ім. Титова, з якого вбачається, що ОСОБА_1, 1981 р.н. 04.04.2015 року о 13 год. 45 хв. звертався за медичною допомогою у відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги, що підтверджується з доданого до інформації копією витягу з «Журналу реєстрації амбулаторних хворих (а.с. 121-122 том І);

- висновок судово-медичної експертизи № 144 від 28.07.2015, проведеної на підставі постанови слідчого від 27.07.2015 року, відповідно до якого перелом заднього краю великогомілкової кістки справа у ОСОБА_1 міг утворитися як від завдання удару обутою ногою по нозі так і від падіння на тротуарну плитку. Судово-медичних даних для з'ясування чи міг потерпілий ОСОБА_1 відчувати фізичний біль при нанесенні йому ударів обутою ногою по голові та рукам не має. (а.с.177 том І);

- розписка ОСОБА_1 від 13.07.2015 року згідно якої останній отримав від слідчого амбулаторну картку та чотири рентген знімки, надані ним для проведення судово - медичної експертизи (а.с.123 том І);

Вирішуючи питання про допустимість та належність доказів, наданих стороною обвинувачення на підтвердження вини обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 127 ч. 1 КК України суд виходить з наступного.

Як вбачається з роз'яснень, викладених у п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 1 листопада 1996 року, обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях, а також на доказах, одержаних незаконним шляхом, оскільки це суперечить вимогам ст. 62 Конституції України, яка визначає, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Докази повинні визнаватися такими, що одержані незаконним шляхом, наприклад, тоді, коли їх збирання й закріплення здійснено або з порушенням гарантованих Конституцією прав людини і громадянина, встановленого кримінально-процесуальним законодавством порядку, або не уповноваженою на це особою чи органом, або за допомогою дій, не передбачених процесуальними нормами. Для визнання доказів такими, що отримані незаконним шляхом, достатньо будь-якого одного із зазначених порушень їх отримання.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року № 7 "Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина" (пункт 4) звертається увага судів на те, що "згідно з ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом. У зв'язку з цим судам при розгляді кожної справи необхідно перевірити, чи були докази, якими органи попереднього слідства обґрунтовують висновки про винність особи у вчиненні злочину, одержані відповідно до норм КПК України. Якщо буде встановлено, що ті чи інші докази були одержані незаконним шляхом, повинні визнавати їх недопустимими і не враховувати при обґрунтуванні обвинувачення у вироку.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України №12/рп/2011 від 20.10.2011 року, визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.

Це означає, що суд може постановити обвинувальний вирок лише у разі, якщо надані докази спростовують всі розумні сумніви стосовно винуватості особи. Докази, які не витримують критерію щодо "поза розумним сумнівом" є підставою для виправдувального вироку.

Відповідно до статті 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів (стаття 85 КПК України).

За правилами статті 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази (п. 34 рішення у справі "Тейксейра де Кастро проти Португалії" від 09.06.1998 року, п. 54 рішення у справі "Шабельник проти України" від 19.02.2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя, на недоторканість житла, тощо.

Ці висновки ЄСПЛ повністю узгоджуються з законодавством України, яке передбачає, що збирання, перевірка та оцінка доказів можливі лише в порядку, та у спосіб, передбачений законом.

Згідно з ч. 2 ст. 92 КПК України, обов'язок доказування належності та допустимості доказів, покладається на сторону, що їх подає.

В той же час, аналіз доказів, наданих стороною обвинувачення, на думку суду свідчить про невідповідність їх вищевказаним критеріям, оскільки ні кожен з доказів зокрема, ні всі докази обвинувачення в своїй сукупності не доводять що, в діянні обвинувачених є склад, інкримінованого їм стороною обвинувачення злочину, поза розумним сумнівом, більшість частина яких є недопустимими або неналежними доказами.

Так, сторона обвинувачення, обґрунтовуючи провину ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 127 ч.1 КК України за обставин, викладених у зміненому обвинувальному акті, диском DVD-R №0182304304301814 із відеозаписами з камер зовнішнього спостереження ТЦ «Лимон» в судовому засіданні не надала суду доказів його допустимості.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 зазначив, що ним було укладено договір з адвокатом ОСОБА_12 про надання правової допомоги, та на підставі адвокатського запиту якого, ОСОБА_10 було отримано диск з записами камер відео спостереження, зміст якого він потім копирував собі на флеш носій. При цьому сам диск його сином ОСОБА_1 було надано процесуальному керівнику у кримінальному провадженні за ст. 309 КК України прокурору ОСОБА_20., під час відібрання пояснень в приміщенні прокуратури міста Лисичанська, що підтвердив в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_1

Однак, адвокат ОСОБА_12 викликаний до суду за клопотанням сторони обвинувачення, та письмовою згодою ОСОБА_10 з метою підтвердження законності отримання вищевказаного диску, в судовому засіданні відповідно до ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» відмовився давати покази суду, а клопотання сторони обвинувачення про допит в судовому засіданні свідка ОСОБА_26 - керуючого ТЦ «Лимон», з врахуванням думки сторони захисту та потерпілого, було знято, у зв'язку з відмовою сторони обвинувачення від допиту даного свідка з причин неможливості його прибуття до суду.

При цьому, досліджені матеріали кримінального провадження не містять в собі ані договору, який би підтверджував повноваження адвоката ОСОБА_12 діяти в рамках кримінального провадження, внесеного до ЄРДР 04.04.2015 року за ознаками складу злочину, передбаченого ст. 309 ч. 2 КК України, та витребовувати дану інформацію, ані самого адвокатського запиту, на підставі якого ОСОБА_10 отримав диск DVD-R №0182304304301814 із відеозаписами з камер зовнішнього спостереження ТЦ «Лимон».

Крім того, суд вважає, що показів свідка ОСОБА_20, який був допитаний в судовому засіданні також за клопотанням сторони обвинувачення про те, що він отримав диск від адвоката ОСОБА_12 який надав йому договір та запит про витребування диску лише на огляд, для встановлення законності отримання даного диску та в подальшому визнання його речовим доказом у даному кримінальному провадження недостатньо, оскільки будучи процесуальним керівником останній повинен був не лише перевірити повноваження адвоката представляти інтереси клієнта, оглянувши договір та запит візуально, а й приєднати дані документи на підтвердження законності отримання даного диску.

Посилання прокурора у судових дебатах, що диск DVD-R №0182304304301814 із відеозаписами з камер зовнішнього спостереження ТЦ «Лимон» було надано ОСОБА_1 як заявником в порядку передбаченому ст. 60 КПК України, а тому ОСОБА_20 не складалися будь які процесуальні документи за фактом його вилучення, суд вважає неспроможними, оскільки сам свідок ОСОБА_20 про це в судовому засіданні не повідомляв, окрім того, як зазначає сторона обвинувачення ОСОБА_1 повідомив прокурору ОСОБА_20. про заподіяння йому працівниками міліції тілесних ушкоджень, тобто про вчинення злочину саме відносно нього, а тому останній в розумінні ст. 60 КПК України не може бути заявником, основним критерієм розмежування статусу якого від потерпілого є фактор заподіяння майнової, фізичної або моральної шкоди, тобто заявником є особа, яка звернулася із заявою про вчинене кримінальне правопорушення, яке було скоєне не стосовно неї.

Таким чином суд вважає, що в судовому засіданні стороною обвинувачення не надано доказів законності отримання органом досудового розслідування в рамках кримінального провадження, внесеного до ЄРДР 06.05.2015 року за обвинуваченням ОСОБА_2 та ОСОБА_3 диску DVD-R №0182304304301814 із відеозаписами з камер зовнішнього спостереження ТЦ «Лимон» у порядку, встановленому КПК України, а показів потерпілого та свідків ОСОБА_10, ОСОБА_20 суд вважає недостатнім для визнання диску та інформації, що міститься на ньому в розумінні ст. 86 КПК України допустимим доказом.

Згідно із роз'ясненнями, викладеними у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 24 жовтня 2003 року «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві», суди повинні вимагати від органів досудового слідства, щоб обвинувачення було конкретним за змістом. Суд повинен виходити лише з тих доказів, які були перевірені належним чином в судовому засіданні, та не викликають у суду сумнівів в законності їх отримання та допустимості, під час розгляду провадження.

До висновку про недопустимість вказаного доказу - диску DVD-R №0182304304301814 із відеозаписами з камер зовнішнього спостереження ТЦ «Лимон» суд виходить не тільки із норм кримінального процесуального законодавства України, а й з практики Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України, застосовується під час кримінального провадження.

Зокрема, у п. 54 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Шабельник проти України» від 19 лютого 2009 року, у п.п.45-46 рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» від 12 липня 1988 року, а також у п. 95 рішення «Яллог проти Німеччини» від 11 липня 2006 року, Європейський суд зазначив, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази, а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя, на недоторканість житла тощо.

Крім того Європейський суд з прав людини застосував у своїй практиці, зокрема й у рішенні у справі «Шабельник проти України» різновид доктрини «плодів отруєного дерева»: коли визнаються недопустимими не лише ті докази, які були безпосередньо отримані внаслідок порушення, а також і ті докази, які б не були отримані, як би не були отримані перші.

Таким чином, не може бути визнаний допустимим і похідний від диску доказ - протокол огляду предмету від 17 липня 2015 року, наданий стороною обвинувачення на підтвердження винуватості ОСОБА_2 та ОСОБА_3 згідно якого з 09.45 до 11.15 слідчий в ОВС 2 слідчого відділу СУ прокуратури Луганської області ОСОБА_24. за участю прокурора Лагунова Д.М. та потерпілого ОСОБА_1 провів огляд - диску DVD-R №0182304304301814 із відеозаписами з камер зовнішнього спостереження ТЦ «Лимон», оскільки законність отримання даного диску та в подальшому визнання слідчим його речовим доказом не була доведена в судовому засіданні прокурором.

Суд також вважає слушними доводи сторони захисту висловлені як під час дослідження письмових доказів так і в судових дебатах, щодо невідповідності вимогам КПК України постанови слідчого ОСОБА_24. від 20.05.2015 року про призначення службової перевірки та визнання матеріалів перевірки, проведеної на підставі вищевказаної постанови, долучених до матеріалів кримінального провадження і досліджених в судовому засіданні недопустимими доказами з огляду на наступне.

На підтвердження провини обвинувачених сторона обвинувачення посилається на копію протоколу огляду місця події (із матеріалів кримінального провадження № 12015130240000744 за ст. 309 ч. 2 КК України), проведеного 04.04.2015 року з 13 години 05 хвилин до 13 години 25 хвилин старшим слідчим Лисичанського МВ ГУМВС України в Луганській області ОСОБА_7 під час якого на ділянці місцевості розташованої під аркою будинку № 119 по проспекту Леніна в місті Лисичанську, під час якого у ОСОБА_1 було виявлено та вилучено медичний шприць з рідиною коричневого кольору (том І а.с.51-54) та копію рапорту оперуповноваженого СБНОН Лисичанського МВ ГУМВС в Луганській області ОСОБА_5 на ім'я начальника Лисичанського МВ ГУВМС про те, що на адресу СБНОН надійшла інформація про те, що хлопець на ім'я «ОСОБА_1» біля ТЦ «Лимон» в місті Лисичанську незаконно зберігає наркотики.

При цьому, як вбачається з супровідного листа (том І а.с. 36) вище перелічені докази були направлені на ім'я слідчого як додаток до висновку службової перевірки стосовно окремих працівників Лисичанського МВ ГУМВС України в Луганській області на виконання постанови від 20.05.2015 року, згідно якої, слідчий ОСОБА_24., керуючись ст. 40, 93, 110 КПК України зажадав від начальника управління внутрішньої безпеки у Луганській області ДВБ МВС України призначити та провести службове розслідування відносно працівників СБНОН Лисичанського МВ ГУМВС України, які 04.04.2015 року на проспекті Леніна в місті Лисичанську застосували відносно ОСОБА_1 фізичне насильство, спричинивши останньому тілесні ушкодження, матеріали якого направити на його адресу не пізніше 30.05.2015 року з долученням завірених копій наказів про їх призначення на посади, функціональних обов'язків, службових характеристик та копій аркушів з журналів ЄОЗ, нарядів та обліку доставлених до Лисичанського МВ ГУМВС за 04.04.2015 року.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, з висновку про результати проведення перевірки відносно окремих працівників Лисичанського МВ ГУМВС від 30 травня 2015 р., дослідженого в судовому засіданні вбачається, що підставою для її проведення була постанова слідчого про призначення службового розслідування.

Однак, повноваження слідчого під час досудового розслідування, передбачені ст. 40 КПК України та іншими нормами КПК України, не містять повноважень слідчого на призначення проведення службової перевірки як стосовно осіб рядового та начальницького складу ОВС так і в інших правоохоронних органах.

Окрім того, встановлений п.п.2 Розділу ІІ Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України від 12.03.2013 року № 230, перелік підстав для проведення службової перевірки стосовно ОРНС не містить таку підставу як постанова слідчого щодо «зажадання проведення перевірки» чи прямого призначення проведення такої перевірки.

Таким чином, службова перевірка відносно обвинувачених була призначена та проведена з порушенням норм чинного законодавства, а тому всі отримані під час її проведення матеріали, зокрема протокол огляду місця події від 04.04.2015 року, рапорт ОСОБА_5 (із матеріалів кримінального провадження № 12015130240000744 за ст. 309 ч. 2 КК України) відповідно до ст.86, 87 ч.3 п.2 КПК України є недопустимими доказами у справі, оскільки після початку кримінального провадження були отримані шляхом реалізації органом досудового розслідування своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення кримінального провадження.

Крім того, суд констатує той факт, що копія вищевказаного протоколу огляду місця події та копія рапорту ОСОБА_5, які містяться в матеріалах кримінального провадження за ст. 309 ч. 2 КК України, постановою слідчого про призначення службового розслідування (перевірки) від 20 травня 2015 р. не витребовувалася, а докази наявності повноважень чи дозволу доступу до матеріалів кримінального провадження, внесеного до ЄРДР № 12015130240000744 від 04.04.2015 року за ознаками ст. 309 ч. 2 КК України, що знаходилися в провадженні СВ Лисичанського МВ ГУМВС України в Луганській області, можливості знайомитися з ними та робити їх копії, у співробітників оперативного підрозділу стороною, обвинувачення не надані.

Суд, погоджуючись з позицією сторони захисту також визнає недопустимим як доказ протокол огляду документів від 01.07.2015 року, наданий стороною обвинувачення та досліджений в судовому засіданні, згідно якого, слідчий ОСОБА_24. під час досудового розслідування даного кримінального провадження провів огляд документів, які містяться в матеріалах кримінального провадження, внесеного до ЄРДР № 12015130240000744 від 04.04.2015 року за ознаками ст. 309 ч. 2 КК України, що знаходились в провадженні Лисичанського МВ ГУМВС України в Луганській області.

Підставою для визнання даного доказу недопустимим є те, що слідчий ОСОБА_24. в порушення вимог ст. 159 КПК України, здійснив тимчасовий доступ до документів, які фактично перебували у володінні слідчих органів Національної поліції - Лисичанського МВ ГУМВС України в Луганській області, маючи можливість ознайомитися з ними, без дозволу слідчого судді, передбаченого ч. 2 ст. 159 КПК України, що є істотним порушення вимог діючого КПК України та являється безумовною підставою відповідно до ч. 2 ст. 87 КПК України для визнання такого доказу недопустимим. А тому, зазначення в протоколі присутність під час проведення процесуальної дії слідчого в провадженні якого знаходились ці матеріали та дозволу начальника Лисичанського МВ ГУМВС, якого не містять матеріали кримінального провадження, не ґрунтується на вимогах закону та не свідчить про законність їх проведення.

Разом з тим, суд не погоджується з доводами сторони захисту щодо визнання висновків судово - медичної експертизи № 112 від 08.07.2015 року недопустимим доказом у зв'язку з відсутністю в матеріалах кримінального провадження підтверджень отримання медичної документації ОСОБА_1 в порядку, передбаченого КПК України.

Так відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 187 КПК України суд зобов'язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов.

Діючим на час винесення слідчим постанови про призначення експертизи від 30.06.2015 року КПК України така процесуальна дія як призначення судово-медичної експертизи не потребувала попереднього дозволу слідчого судді. Доказів вчинення процесуальних дій пов'язаних з вилученням чи отриманням іншим шляхом медичної документації потерпілого ОСОБА_1 на підставі якої проводилася судово -медична експертиза матеріали кримінального провадження не містять.

Відповідно до ч. 1 ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана ВРУ, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав і свобод людини.

Суд вважає, що у судовому засіданні не встановлено доказів істотного порушення прав потерпілого на отримання інформації, що містить лікарську таємницю.

Сам потерпілий в судовому засіданні зазначив, що рентгензнімки були у нього «на руках». Дані обставини підтвердив допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 Експертиза проводилась за участю потерпілого ОСОБА_1, що також підтверджується показами останнього, під час проведення якої, експертом досліджувалась амбулаторна картка хворого. Крім того, з дослідженого висновку не вбачається що амбулаторна картка потерпілого була надана органами досудового розслідування. Будь які зауваження ОСОБА_1 з цього приводу були відсутні, що також підтверджується його розпискою, що міститься в матеріалах кримінального провадження, згідно якої він отримав від слідчого 4 рентгензнімки та амбулаторну картку, ніяких претензій не має. Крім того, ні під час досудового розслідування, ні в судовому засіданні потерпілий не вказував про порушення лікарської таємниці щодо нього.

Вирішуючи відповідно до ч. 1 ст. 368 КПК України питання чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачуються ОСОБА_2 та ОСОБА_3, чи містить це діяння склад кримінального правопорушення та чи винні обвинувачені у його вчиненні суд виходить з наступного.

Згідно зі ст. 2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.

При цьому, склад злочину - це сукупність встановлених у кримінальному законі об'єктивних та суб'єктивних ознак, які визнають вчинене суспільно-небезпечне діяння як злочин.

Таким чином тільки сукупність усіх передбачених законом ознак складу (і ніякі інші обставини) може бути підставою кримінальної відповідальності, оскільки склад злочину є єдиною і достатньою підставою кримінальної відповідальності: встановлення його ознак у конкретному суспільно небезпечному діянні особи є обов'язковим.

Тільки за такі суспільно небезпечні діяння особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності і їй може бути призначене кримінальне покарання.

Відповідно до положень ст.91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню:

1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення),

2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення,

3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат,

4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження,

5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання,

6) обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов'язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення,

7) обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру.

При цьому, обов'язок доказування обставин, передбачених ст.91 КПК України, за винятком випадків, передбачених ст.92 ч.2 КПК України, покладається на слідчого, прокурора, та, в установлених КПК України випадках на потерпілого (ст.92 ч.1 КПК України).

Згідно до ч. 4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішення, яким прокурор висуває обвинувачення у вчинені кримінального правопорушення.

Вимоги до обвинувального акту встановлені статтею 291 КПК України, в якому крім інших відомостей, зазначених у ч. 2 ст. 291 КПК України, повинно бути викладені фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Під час судового розгляду прокурором в порядку передбаченому ст. 338 КПК України було змінено правову кваліфікацію обвинувачення, інкримінованого органом досудового розслідування в провину ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зі ст. 365 ч. 2 КК України на ст. 127 ч. 1 КК України, за результатами чого складено обвинувальний акт з формулюванням зміненого обвинувачення.

Згідно ст.127 КК України, катуванням є умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою примусити потерпілого чи іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, у тому числі отримати від нього або іншої особи відомості чи визнання, або з метою покарати його чи іншу особу за дії, скоєні ним або іншою особою чи у скоєнні яких він або інша особа підозрюється, а також з метою залякування чи дискримінації його або інших осіб.

За змістом ст. 3 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованій Законом України №475/97-ВР, від 17.07.1997 року, а також згідно практики Європейського Суду з прав людини катуванням визначається тяжка форма нелюдського поводження із визначеною метою, тобто поводження, що спеціально заподіює жорстокі фізичні або психічні страждання або грубо принижує людину перед іншими людьми чи змушує її діяти проти своєї волі або совісті.

З чого слідує, що об'єктивна сторона катування характеризується: діянням - нанесенням побоїв, мученням або іншими насильницькими діями та наслідками, які виявляються у заподіянні сильного фізичного болю, фізичного чи морального страждання, причинним зв'язком між вказаними діянням і наслідками.

Із суб'єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом. При катування спеціальною метою насильницьких дій є примусити потерпілого чи іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, у тому числі отримати від нього або іншої особи відомості чи визнання, або з метою покарати його чи іншу особу за дії, скоєні ним або іншою особою чи у скоєнні яких він або інша особа підозрюється, а також з метою залякування чи дискримінації його або інших осіб.

Таким чином мета, як ознака суб'єктивної сторони злочину, що полягає в уявленні особи про бажаний результат, досягнути якого вона прагне, вчиняючи злочин, у даному випадку є обов'язковою для означеного складу злочину і підлягає встановленню та доказуванню в судовому засіданні прокурором.

Як вбачається зі зміненого обвинувального акту на думку сторони обвинувачення об'єктивна сторона злочину інкримінованого їм в провину виразилася у формі нанесення побоїв, мучення, інших насильницьких дій.

При цьому побої полягали у завданні ОСОБА_1 удару ОСОБА_2 по нозі, в наслідок якого ОСОБА_1 впав на бетоную тротуарну плитку, падінні ОСОБА_2 зверху на ОСОБА_1, нанесенні ОСОБА_3 чотирьох ударів взутою ногою по голові ОСОБА_1

Мучення полягало у змушенні ОСОБА_1 не зважаючи на сильний фізичний біль пересуватись від місця затримання біля ТЦ «Лимон» до будинку № 119 по пр. Перемоги м. Лисичанська, опираючись на хвору ногу, в заподіянні потерпілому страждання шляхом тривалого, в період з 11 год. 14 хв. до приблизно 14 години примушення його, не зважаючи на сильний фізичний біль, виконувати волю ОСОБА_3 та ОСОБА_2, а саме протягом часу з 11 год. 14 хв. до 13 год. 25 хв. йти опираючись на хвору ногу та стояти спираючись на одну здорову ногу, тримаючись руками за стіну, чекаючи проведення слідчої дії, будучи позбавлений можливості вільно пересуватись, зайняти зручне та без болісне положення із врахуванням отриманої травми, отримати своєчасне знеболення та медичну допомогу. Протягом часу з 13 год. 25 хв. до приблизно 14 год. йти від аркового проходу буд. № 119 по пр. Перемоги до автомобілю ОСОБА_2, що стояв на проїжджій частині пр. Перемоги м. Лисичанська, їздити у автомобілі ОСОБА_2 до Лисичанського МВ ГУМВС, чекати складання письмового пояснення та їздити до лікарні ім. Тітова м. Лисичанська, проходити там огляд і рентгенівське обстеження, постійно відчуваючи сильний біль у травмованій нозі.

Інші насильницькі дії полягають у заподіянні ОСОБА_1 громадянином ОСОБА_2 тілесних ушкоджень у вигляді закритого перелому заднього краю великогомілкової кістки справа, що відповідно до висновку судово-медичного експерта відноситься до категорії тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалості розладу здоров'я.

Однак, згідно викладених стороною обвинувачення у зміненому обвинувальному акті фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважав встановленими, умисел на катування ОСОБА_1 у ОСОБА_3 та ОСОБА_2 виник після нанесення побоїв, які полягали у завданні ОСОБА_1 удару ОСОБА_2 по нозі, в наслідок якого ОСОБА_1 впав на бетоную тротуарну плитку, падінні ОСОБА_2 зверху на ОСОБА_1, нанесенні ОСОБА_3 чотирьох ударів взутою ногою по голові ОСОБА_1

Не охоплювались також умислом обвинувачених на катування і вчинення інших насильницьких дій, що полягали у заподіянню ОСОБА_1 громадянином ОСОБА_2 тілесних ушкоджень у вигляді закритого перелому заднього краю великогомілкової кістки справа, що відповідно до висновку судово-медичного експерта відносяться до категорії тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, так як ці тілесні ушкодження також були нанесені, згідно зміненого обвинувального акту, до виникнення у обвинувачених умислу на катування.

Суд акцентує увагу також на тому, що згідно обвинувального акту насильницькі дії у виді заподіяння ОСОБА_1 громадянином ОСОБА_2 тілесних ушкоджень у вигляді закритого перелому заднього краю великогомілкової кістки справа, охоплювалися умислом обох обвинувачених, однак кваліфікуюча ознака як попередня змова не інкримінується в провину останнім.

Таким чином у зв'язку з тим, що побої та інші насильницькі дії не охоплювались умислом обвинувачених на катування потерпілого, суб'єктивна сторона вказаного злочину у їх діях в цій частині відсутня.

Крім того, як було вже вказано вище, мета як ознака суб'єктивної сторони злочину, що полягає в уявленні особи про бажаний результат, досягнути якого вона прагне, вчиняючи злочин, у даному випадку є обов'язковою для означеного складу злочину, передбаченого ст. 127 ч. 1 КК України і підлягає встановленню та доказуванню прокурором згідно до ст. 92 КПК України.

При цьому важливо зазначити і те, що склад злочину - це реально існуюча система ознак, в тому числі і суб'єктивної сторони, а не плід фантазії або просто вигадка, що має в своєму підґрунті припущення слідчого чи прокурора.

Як вбачається зі зміненого обвинувального акту, а саме з формулювання обвинувачення, яке прокурор вважав доведеним, метою злочинних дій обвинувачених було отримання від потерпілого визнання своєї провини у вчиненні злочину та визнання факту участі у незаконному обігу наркотичної речовини, тоді як в правовій кваліфікації, зазначеної у даному обвинувальному акті, спеціальною метою катування є отримання відомостей і визнання від потерпілого, з метою покарати його за дії у скоєнні яких він підозрюється, що на думку суду є неприпустимим, оскільки формулювання обвинувачення повинно точно відповідати правовій кваліфікації інкримінованого злочину, а саме кваліфікуючим ознакам, зазначених у диспозиції статті, тобто обов'язкова ознака суб'єктивної сторони даного злочину - а саме спеціальна мета, як у формулюванні обвинувачення так і в правовій кваліфікації повинна бути ідентична.

Однак, з показів потерпілого ОСОБА_1 не вбачається що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ставили в залежність надання йому медичної допомоги від визнання вини у вчиненні злочину, пов'язаного з незаконним обігом наркотичних засобів, отримання відомостей з метою його покарати за дії, в яких він підозрювався, як зазначено прокурором в обвинувальному акті, а тільки мотивували необхідністю дочекатися приїзду слідчої-оперативної групи та складанню процесуальних документів.

Крім того, потерпілий ОСОБА_1 в судовому засіданні на питання прокурора не зміг надати відповідь, хто саме зі співробітників міліції, ОСОБА_3 який йшов поруч, чи ОСОБА_2 або свідок ОСОБА_5, які вели його до арки, на його скарги про біль у нозі зазначили про необхідність підписання «двох паперів», не повідомляв у показах останній і про те, що від нього співробітники міліції вимагали зізнання у скоєнні злочину, пов'язаного з незаконним обігом наркотичних засобів.

Крім того, допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6 та ОСОБА_27 не підтвердили суду, що в їх присутності під час проведення огляду місця події ОСОБА_1 скаржився на біль у нозі, просив надати йому медичну допомогу, а ОСОБА_2 і ОСОБА_3 всупереч волі ОСОБА_1 вимагали від останнього визнання своєї провини у вчиненні злочину, пов'язаного з незаконним обігом наркотичних засобів та отримання будь яких відомостей. Також свідок ОСОБА_7 пояснила, що ОСОБА_1 добровільно погодився дати пояснення, лише після чого вона дала доручення працівникам міліції опитати останнього, а свідок ОСОБА_27, відповідаючи на питання зазначив, що ОСОБА_1 в його присутності підписав протокол огляду місця події, при цьому свідок ОСОБА_27 не повідомляв суду що ОСОБА_2 або ОСОБА_3 примушували ОСОБА_1 всупереч його волі підписувати протокол.

Таким чином з аналізу показів потерпілого та свідків ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6 та ОСОБА_27 не вбачається наявність у обвинувачених обов'язкової ознаки суб'єктивної сторони як мети катування зокрема шляхом мучення, інших доказів спеціальної мети у обвинувачених прокурором не надано.

Суд також вважає що покази свідків ОСОБА_9, ОСОБА_15, ОСОБА_17 та ОСОБА_11 не містять фактичних даних на підставі яких можливо встановити провину обвинувачених у вчиненні інкримінованого прокурором злочину, наявність або відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження, оскільки хоча дані свідки і підтверджують факт наявності у ОСОБА_1 тілесного ушкодження, однак спричинення середньої тяжкості тілесного ушкодження у виді у виді закритого перелому заднього краю великогомілкової кістки справа, як було встановлено в судовому засіданні згідно формулювання обвинувачення, пред'явленого прокурором, не охоплювалось умислом обвинувачених на катування.

За цих же обставин, визнавши допустимим доказом висновок судово-медичної експертизи № 112, згідно якого встановлені у ОСОБА_1 тілесні ушкодження у виді закритого перелому заднього краю великогомілкової кістки справа відносяться до категорії тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалості розладу здоров'я вважає його таким, що не доводить провини обвинувачених у вчиненні катування, оскільки згідно інкримінованого в провину прокурором обвинувачення інші насильницькі дії які полягали у спричиненні ОСОБА_2 вищевказаного тілесного ушкодження не охоплювався умислом обвинувачених, а інше обвинувачення по факту спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_1, ні обвинуваченому ОСОБА_2, ні обвинуваченому ОСОБА_3, прокурором не пред'являлося.

Покази свідка ОСОБА_22 суд визнає неналежними, оскільки вони не підтверджують відповідно до ст. 85 КПК України існування чи відсутність обставин, які мають значення для даного кримінального провадження, не забезпечують виконання завдань кримінального провадження, а тому не можуть бути прийняті судом як належні.

Інших допустимих та належних доказів, які б підтверджували «поза розумним сумнівом» що в діянні обвинувачених ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є склад злочину, передбаченого ст.127 ч.1 КК України, за обставин, викладених у зміненому обвинувальному акті, стороною обвинувачення надано не було.

Так, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка є частиною національного законодавства України, критерієм доведення винуватості особи у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення є те, що саме прокурор має довести вину обвинуваченого поза межами розумного сумніву. Ухвалюючи обвинувальний вирок, суд має бути переконаний поза межами розумного сумніву, що кожен із суттєвих елементів інкримінованого особі кримінального правопорушення є доведеним(справа Дж. Мюррей проти Сполученого Королівства).

Обов'язок суду щодо забезпечення презумпції невинуватості і права на справедливий судовий розгляд, які передбачені ст. 62 Конституції України, поєднуються з такими ж положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. У основі цього права лежить принцип, згідно з яким особа, яку обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення, має право на виправдувальний вирок у разі нестачі доказів проти неї і тягар подання достатніх доказів для доведення вини покладається на сторону обвинувачення. Про недопустимість порушення таких принципів Європейський суд з прав людини зазначив, зокрема у справах "Тельфнер проти Австрії" від 20 березня 2001 року, "Джон Мюррей проти Сполученого Королівства" від 08 лютого 1996 року, "Капо проти Бельгії" від 13.01.2005 року.

У справі " Барбера, Мєсєгуе і Джабардо проти Іспанії" від 6 грудня 1998 р. (п.146) Європейський Суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться в вину; обов'язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь підсудного.

Ухвалюючи обвинувальний вирок, суд має бути переконаний поза межами розумного сумніву, що кожен із суттєвих елементів інкримінованого особі кримінального правопорушення є доведеним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Дж. Мюррей проти Сполученого Королівства" від 25 січня 1996 року).

Такий же принцип закріплений у статті 17 КПК України, відповідно до якої ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватості особи поза розумним сумнівом.

Відповідно до ч.4 ст. 95 КПК України, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Згідно ч.1 ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Всебічно дослідивши всі обставини кримінального провадження та оцінивши кожний наданий доказ з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність наданих стороною обвинувачення доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд дійшов висновку про те, що їх не можна покласти в основу обвинувачення, оскільки такі самі по собі, так і в сукупності - прямо чи не прямо не підтверджують існування обставин, про які зазначено в обвинувальному акті та свідчили б про наявність в діях обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 127 ч. 1 КК України.

Сторона обвинувачення не довела в ході судового розгляду винуватість ОСОБА_2 та ОСОБА_3 поза розумним сумнівом.

А як визначив Європейський суд з прав людини (справа Нечипорук і Йонкало проти України від 21 квітня 2011 року, заява №42310/04), суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумними сумнівом» і «така доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».

Також Європейський Суд с прав людини у своєму рішенні по справі «Перес проти Франції», заява № 47287/99 від 12 лютого 2004 р. вказав, що «… дія статті 6 Конвенції полягає і в тому, щоб, серед іншого, зобов'язати» суд «провести належне дослідження зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами по справі, неупереджено вирішуючи питання їх належності до справи».

Суд, згідно ст. 94 КПК України, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Згідно з частиною 3 статті 373 КПК обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

У відповідності до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» є неприпустимим обвинувальний ухил при вирішенні питання про винність чи невинність підсудного. Всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитися на користь підсудного. Коли зібрані у справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов'язаний постановити виправдувальний вирок.

Згідно до п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

А тому, дослідивши безпосередньо наведені вище докази сторони обвинувачення у їх сукупності, давши їм належну оцінку, відповідно до вимог ст. 94 КПК України, суд дійшов до висновку, що стороною обвинувачення не було надано достатніх та необхідних, належних та допустимих доказів, кожен з яких окремо та разом у їх сукупності, свідчили б про наявність в діях обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 127 ч. 1 КК України.

Таким чином, суд, провівши судовий розгляд даного кримінального провадження у відповідності до положень ч. 1 ст. 337 КПК України, згідно з якими, судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, безпосередньо дослідивши надані стороною обвинувачення докази, давши їм належну оцінку, приходить до вмотивованого висновку, що в рамках даного кримінального провадження відносно ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не здобуто жодних переконливих доказів, які б підтверджували пред'явлене їм прокурором обвинувачення за обставин, викладених у зміненому обвинувальному акті, і оцінка яких була б позбавлена відповідних сумнівів щодо наявності в діянні обвинувачених складу інкримінованого в провину прокурором злочину, суд вважає що обвинувачені ОСОБА_3 та ОСОБА_2 підлягають виправданню на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України, у зв'язку з недоведеністю прокурором, що в їх діянні є склад кримінального правопорушення, передбаченого ст. 127 ч. 1 КК України.

Строк дії ухвали запобіжного заходу у виді особистого зобов'язання, обраного у відношенні ОСОБА_2 та ОСОБА_3 сплинув.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не пред'являвся.

Процесуальні витрати у справі відсутні.

Відповідно до ст. 100 КПК України речовий доказ: диск Х Digital DVD-R №0182304304301814 із відеозаписами з камер зовнішнього спостереження ТЦ «Лимон», який відповідно до постанови слідчого від 07 липня 2015 року зберігається в матеріалах кримінального провадження - зберігати в матеріалах кримінального провадження.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 62 Консти туції України, ст.ст. 370 - 371, 373 - 374, 376 КПК України суд,-

У Х В А Л И В :

ОСОБА_2 визнати невинуватим у пред'явленому йому обвинуваченні та виправдати за недоведеністю в його діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 127 ч. 1 КК України.

ОСОБА_3 визнати невинуватим у пред'явленому йому обвинуваченні та виправдати за недоведеністю в його діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 127 ч. 1 КК України.

Речовий доказ: диск Х Digital DVD-R №0182304304301814 із відеозаписами з камер зовнішнього спостереження ТЦ «Лимон», який відповідно до постанови слідчого від 07 липня 2015 року зберігається в матеріалах кримінального провадження - зберігати в матеріалах кримінального провадження.

На вирок суду протягом 30 днів з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Луганської області через Лисичанський міський суд Луганської області.

Вирок набирає законної сили після спливу закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ч. 2 ст. 395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку суду негайно, після його проголошення, вручити обвинуваченим та прокурору в порядку, визначеному ст. 376 КПК України.

Суддя: М.М. Старікова