Ухвала суду № 72232190, 13.02.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/2488/16-ц 13.02.2018 130218 13.02.2018

Провадження №88-ц/784/3/18

Категорія 5 Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

У Х В А Л А

Іменем України

13 лютого 2018 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Кушнірової Т.Б.,

при секретарі судового засідання - Цуркан І.І.,

за участю позивача - ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3,

представника відповідачів - ОСОБА_4,

третьої особи - ОСОБА_5,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за заявою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про перегляд рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 01 липня 2016 року за нововиявленими обставинами у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради, державного комунального підприємства «Житло»( далі - ДКП «Житло»), товариства з обмеженою відповідальністю «Житло» ( далі - ТОВ «Житло»), ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_5, товариство з обмеженою відповідальністю «Центральний-1» ( далі - ТОВ «Центральний-1»), Управління державної міграційної служба України в Миколаївській області про встановлення факту постійного проживання у квартирі, визнання недійсним та скасування розпорядження органу приватизації, свідоцтва про право власності на нерухоме майна,

В С Т А Н О В И Л А

У січні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради (далі - Управління), ДКП "Житло", ТОВ "Житло", ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_5, третя особа - ТОВ "Центральний -1", про встановлення факту постійного проживання у квартирі, визнання недійсним та скасування розпорядження органу приватизації, свідоцтва на право власності на нерухоме майно.

У червні 2015 року звернувся із заявою про збільшення позовних вимог, в якій просив встановити факт його постійного проживання у квартирі АДРЕСА_7 мотивуючи ці вимоги тим, що саме це жиле приміщення з квітня 1979 року є його постійним місцем проживання, за користування якого він сплачує комунальні платежі, здійснив у ньому капітальний ремонт. Позивач також зазначав, що майно відповідачів ОСОБА_6 та ОСОБА_8 у зазначеній квартирі відсутнє.

Посилаючись на наведені обставини, ОСОБА_2 з урахуванням уточнених вимог просив, а саме: встановити факт постійного проживання у квартирі АДРЕСА_7; визнати недійсним та скасувати розпорядження Управління комунальної власності Миколаївської міської ради ( далі - Управління) від 10 липня 2000 року №6213-р про передачу у спільну сумісну власність ОСОБА_6 та ОСОБА_8 квартири АДРЕСА_1; визнати недійсним свідоцтво про право власності, видане Управлінням 12 липня 2000 року ОСОБА_6 та ОСОБА_8; визнати недійсним та скасувати розпорядження Управління від 28 лютого 2000 року № 3830-р про передачу у спільну сумісну власність йому (позивачу) та ОСОБА_5 квартири АДРЕСА_2; визнати недійсним свідоцтво про право власності, видане Управлінням 28 лютого 2000 року йому та ОСОБА_5; виселити ОСОБА_6, ОСОБА_8 із квартири АДРЕСА_1; виселити його (позивача) із квартири АДРЕСА_9 та вселити його з малолітньою дитиною у квартиру АДРЕСА_3.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 10 березня 2016 року зазначені позовні вимоги ОСОБА_2 роз'єднані і до розгляду в даному провадженні призначені його вимоги щодо встановлення факту постійного проживання у квартирі АДРЕСА_7; визнання недійсним та скасування розпорядження Управління від 10 липня 2000 року №6213-р про передачу у спільну сумісну власність ОСОБА_6 та ОСОБА_8 квартири АДРЕСА_1; визнання недійсним свідоцтва про право власності на цю ж квартиру, видане відповідачам 12 липня 2000 року.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 04 травня 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Постановлено встановити факт постійного проживання ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_4 з 06 квітня 1979 року.

Скасовано розпорядження Управління від 10 липня 2000 року № 6213-р про приватизацію ОСОБА_6 та ОСОБА_8 квартири АДРЕСА_1.

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на житло, видане 12 липня 2000 року ОСОБА_6 та ОСОБА_8 на право спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі розпорядження Управління від 10 липня 2000 року № 6213-р.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 01 липня 2016 року, рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 04 травня 2016 року скасовано та ухвалено нове про відмову у задоволенні позову.

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав заяву про перегляд рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 01 липня 2016 року за нововиявленими обставинами та просив про його скасування та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні апеляційної скарги .

Як на підставу для перегляду за нововиявленими обставинами вищевказаного рішення Апеляційного суду Миколаївської області заявник посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2017 року, в якій залишаючи без змін оскаржуване рішення касаційний суд послався, як на правову підставу для відмови у позові на ч.5 ст.5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», яка не була застосована апеляційним судом.

Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення позивача та його представника, представника відповідачів, третю особу, доводи заяви, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали, вважає, що заява задоволенню не підлягає.

Так, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 361 ЦПК України (в редакції чинній на час звернення до суду з заявою) рішення або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті у зв'язку з нововиявленими обставинами якщо вони є істотними обставинами, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

Згідно роз'яснень, викладених у п.п. 3,7 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 30 березня 2012 року ,,Про застосування цивільного процесуального законодавства при перегляді судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами" (далі - Постанова), нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин (ч. 2 ст. 361 ЦПК).

Необхідними умовами нововиявлених обставин, визначених пунктами 1, 2 ч. 2 ст. 361 ЦПК, є те, що вони існували на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі.

Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.

Питання про те, які обставини можна вважати істотними, є оціночним, і вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи ці обставини могли спростувати факти, покладені в основу судового рішення, та вплинути на висновки суду під час його ухвалення таким чином, що якби вказана обставина була відома особам, які беруть участь у справі, то зміст судового рішення був би іншим.

Згідно з ч. 3 ст. 60 ЦПК доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі та щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виник спір, а тому підставою для скасування судового рішення є не всі невідомі на час розгляду справи обставини, а лише ті, які входять до предмета доказування у справі (ст. 179 ЦПК).

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 01 липня 2016 року, рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 04 травня 2016 року скасовано та ухвалено нове про відмову у задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 у встановленні факту постійного проживання у АДРЕСА_10 скасуванні розпорядження про приватизацію квартири, визнанні недійсним свідоцтва про право власності на житло, суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився Вищий спеціалізований суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, виходив з недоведеності позивачем належними доказами вимог щодо встановлення факту постійного проживання у цій квартирі на час її приватизації відповідачами ОСОБА_6 та ОСОБА_8 та права користування цією квартирою, як це передбачено ст. 64 ЖК УРСР, оскільки згідно договору оренди від 01 вересня 2000 року він орендував вказане жиле приміщення у ОСОБА_6 як власника ) т.1 а.с.199-202).

Отже, в основу даного рішення суду покладено факти, які заперечують факт доведеності позивачем проживання за вищевказаною адресою на день приватизації даної квартири, а тому нововиявлені обставини, за умови їх підтвердження належними та допустимими доказами мали б їх спростовувати.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 березня 2016 року ( справа №490/4622/15-ц), яке ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 20 жовтня 2016 року залишено без змін, позов ОСОБА_2 задоволено, скасовано розпорядження Управління №3830-р від 28 лютого 2000 року про приватизацію ОСОБА_5 та ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_5, визнано недійсним свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, видане 28 лютого 2000 року Управлінням про право спільної часткової власності ОСОБА_5 та ОСОБА_2 на вищезазначену квартиру, з тих підстав, що волевиявлення ОСОБА_2 на участь у приватизації даної квартири не було ( т.1 а.с.235-237, 238-241).

Звертаючись до суду із заявою про скасування рішення апеляційного суду Миколаївської області від 01 липня 2016 року за нововиявленими обставинами, представник позивача зазначає, що юридичним фактом, який міг вплинути на висновки суду при ухваленні цього судового рішення і був встановлений після набрання ним законної сили є визнання недійсною приватизації квартири АДРЕСА_6.

Проте, визнання недійсною приватизації квартири АДРЕСА_6 не є безспірною правовою підставою для підтвердження факту проживання ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_7 на липень 2000 року і не може свідчити про порушенням його права на приватизацію спірної квартири.

Тлумачення представником позивача змісту Ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2017 року стосовно того, що в основу оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції, як підставу для відмови у задоволенні позову, мав бути покладений факт використання позивачем права на приватизацію квартири АДРЕСА_8) не може вважатися нововиявленою обставиною в розумінні положень ЦПК України.

Приймаючи до уваги вищевикладене, обставини, на які посилається представник позивача не є нововиявленими у розумінні положень ст.361 ЦПК України( в редакції на час звернення до суду з такою заявою), а зміст його заяви - фактично свідчить про те, що він не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції.

Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів не вбачає підстав для застосування правил ст. 361 ЦПК України та скасування рішення апеляційного суду від 01 липня 2016 року у зв'язку з нововиявленими обставинами за вказаною заявою.

Керуючись ст.ст. 423-429 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А

Відмовити у задоволенні заяви представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами рішення апеляційного суду Миколаївської області від 01 липня 2016 року.

Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 01 липня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Т.Б. Кушнірова