Рішення № 72231675, 05.02.2018, Кривоозерський районний суд Миколаївської області

Справа № 479/1065/17

№ 2/479/57/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2018 року Кривоозерський районний суд Миколаївськоїобласті

в складі: головуючого – судді Кондрачук А.П.

при секретарі Добровольській І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Криве Озеро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Миколаївобенерго» про скасування наказу та поновлення на роботі,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Миколаївобенерго» про скасування наказу та поновлення на роботі, посилаюсь на те, що він працював на посаді майстра виробничої дільниці з ремонту та технічного обслуговування розподільних мереж 10/0,4 кв № 2 Публічного акціонерного товариства «Миколаївобенерго» Філія Кривоозерського району Західного округу. Згідно наказу Міністра оборони України № 605 від 1 вересня 2017 року, був прийнятий на військову службу до Любашівського районного військового комісаріату Одеської області, де проходе службу по теперішній час за контрактом про проходження військової служби у Збройних силах України строком на 1 рік.

15 вересня 2017 року Наказом № 1414-к Публічним акціонерним товариством «Миколаївобенерго» його звільнено з вищевказаної посади на підставі п. 3 ст. 36 Кодексу законів про працю України. Обґрунтовуючи свій позов тим, що його звільнення є незаконним, а наказ підлягає скасуванню, оскільки він винесений з порушенням вимог ст.ст. 36, 119 Кодексу законів про працю України, просив позов задовольнити.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просили їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, посилаючись на те, що звільнення працівників у разі їх призову або вступу на військову службу здійснюється на підставі ч. 3 ст. 36 Кодексу законів про працю України. Виключенням із загального правила є випадки, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада, що відповідає положенням ч. 3 та ч. 4 ст. 119 Кодексу законів про працю України, а саме: збереження місця роботи посади і середнього заробітку на підприємстві для працівників, які призвані або вступили на військову службу «під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення». Вважає, що відсутність «особливого періоду» і була підставою для звільнення позивача, який добровільно та за власним бажанням вступив на військову службу, уклав контракт про проходження військової служби строком на 1 рік не під час мобілізації та не під час дії особливого періоду, тому гарантії ст. 119 Кодексу законів про працю України на нього не розповсюджуються. Крім того вказує, що позивачем пропущено строк позовної давності – один місяць для звернення до суду, оскільки трудову книжку ОСОБА_1 отримав 10 жовтня 2017 року, а з позовною заявою звернувся 22 листопада 2017 року. За таких підстав представник відповідача просив відмовити в задоволені позову.

Вислухавши сторони, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що на підставі Наказу (розпорядження) № 2100-к Публічного акціонерного товариства «Миколаївобенерго» від 20 вересня 2011 року ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду майстра виробничої дільниці групи з ремонту та технічного обслуговування розподільних мереж 10/0,4 кв № 2.

Згідно витягу з наказу Міністра оборони України № 605 від 01 вересня 2017 року, з ОСОБА_1 укладено контракт про проходження військової служби у Збройних силах України на посадах осіб офіцерського складу строком на 1 рік, та призначено заступником військового комісара з територіальної оборони Любашівського районного військового комісаріату Одеської

області. Вказані підстави підтверджуються даними витягу з наказу військового комісара Любашівського РВК Одеської області від 08 вересня 2017 року № 79 та даними контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України на посадах офіцерського складу від 01 вересня 2017 року, наявного в матеріалах справи.

Відповідно до Наказу № 1414-к Публічного акціонерного товариства «Миколаївобенерго» від 15 вересня 2017 року ОСОБА_1 звільнено з Філії Кривоозерського району Західного округу група з ремонту та технічного обслуговування розподільних мереж 10/0,4 кв № 2 з посади майстра виробничої дільниці на підставі ч. 3 ст. 36 Кодексу законів про працю України.

Законом України від 20 травня 2014 року № 1275-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» внесені зміни до чинних законодавчих актів України, у тому числі КЗпП України, КУпАП, ПК України, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» тощо.

Пунктом 2 Прикінцевих положень указаного Закону № 1275-VII поширено дію частин 2 і 3 ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», частини 3 ст. 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та ч. 3 ст. 119 КЗпП України (в редакції цього Закону) на громадян України, які починаючи з 18 березня 2014 року були призвані на військову службу на підставі Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію».

Відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, в яких вони працювали на час призову.

Із змісту цієї норми трудового законодавства вбачається, що для вирішення питання про наявність права на гарантії, передбачені нею, правове значення мають види військової служби її підстави, терміни дії особливого стану, початку та завершення мобілізації, демобілізації та наявності кризової ситуації, що загрожує національній безпеці.

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законами України «Про оборону України» від 6 грудня 1991 року № 1932-XII (далі Закон № 1932-XII), «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі Закон № 3543-XII), «Про військовий обов’язок та військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі Закон № 2232-XII), «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.

Статтею 2 Закону № 1932-XII передбачено, що оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх ланок воєнної організації України, органів місцевого самоврядування, єдиної системи цивільного захисту, національної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони.

Статтею 3 Закону № 1932-XII передбачено, що підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими

матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.

Відповідно до ст. 1 Закону N 3543-XII дано визначення особливого періоду, мобілізації та демобілізації. Зокрема встановлено, що особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ i органiзацiй, а також виконання громадянами України свого конституційного обов’язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цiлiсностi України, який настає з моменту оголошення рішення про мобiлiзацiю (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобiлiзацiї чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобiлiзацiї, воєнний час i частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Із змісту приведених визначень вбачається, що вони дають чітке поняття початку перебігу особливого періоду, але не встановлюють його закінчення.

За таких обставин висновок про закінчення особливого періоду слід формувати з урахуванням юридичних визначень про мобілізацію, демобілізацію та змісту указів Президента України, який за ст. 5 Конституції України та відповідно до норм наведених Законів, наділений повноваженнями щодо оголошення цих станів та стану воєнного часу.

Крім того, мають бути враховані рішення, які приймаються у таких випадках ОСОБА_2 ОСОБА_2 безпеки та оборони України, яка відповідно до ст. 7 Закону № 1932-XII, наділена повноваженнями з координації та контролю органів виконавчої влади з питань оборони в умовах воєнного або надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.

Зокрема, Рада національної безпеки згідно зі ст.3 Закону України «Про ОСОБА_2 безпеки і оборони України» від 05.03.1998 р. № 183/98-ВР (далі - Закон № 183/98-ВР) вносить пропозиції Президентові України щодо реалізації засад внутрішньої і зовнішньої політики у сфері національної безпеки і оборони; виконує функції координації та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони в умовах воєнного або надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України, а також, у відповідності до ст.4 цього Закону, приймає рішення щодо невідкладних заходів із розв'язання кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.

Зазначені рішення згідно зі ст.10 Закону № 183/98-ВР вводяться в дію Указами Президента України та є обов'язковими до виконання.

Так, мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.

Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Тобто, особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Закон "Про військовий обов'язок та військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту

Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Статтею першою цього Закону передбачено, що змістом військового обов'язку є захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України. Військовий обов'язок є конституційним обов'язком, який включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Статтею другою Закону № 2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом .

Статтею 19 Закону № 2232-XII встановлені загальні умови укладення контракту на проходження військової служби, як військовослужбовцями чоловічої так і жіночої статі з додержанням умов, передбачених статтею 20 цього Закону.

Статтею 20 цього Закону передбачено, що на військову службу за контрактом приймаються громадяни, які пройшли професійно-психологічний відбір і відповідають установленим вимогам проходження військової служби.

Наказом Міністерства оборони № 605 від 1 вересня 2017 року на підставі ст. ст. 20, 23 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» з майором запасу ОСОБА_1 укладено контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу строком на 1 рік та він призначений на посаду заступника військового комісара з територіальної оборони Любашівського районного військового комісаріату Одеської області.

Рішення про закінчення особливого періоду, який був оголошений в Україні з 18 березня 2014 року Президентом України не ухвалювалось. Рішень про демобілізацію усіх призваних на службу військовослужбовців, в тому числі, які проходять таку службу за контрактом та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Президент України не приймав.

Тому наказ № 1414-к від 5 вересня 2017 року, винесений Публічним акціонерним товариством «Миколаївобенерго» про звільнення з посади майстра виробничої дільниці на підставі п. 6 ст. 36 Кодексу законів про працю України, винесено з порушенням Закону, тому він підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно матеріалів справи, дійсно трудову книжку ОСОБА_1 отримав 10 жовтня 2017 року, але копію наказу про звільнення відповідачем йому було відправлено 18 жовтня 2017 року, згідно почтового відправлення (конверта), та вручено 22 жовтня 2017 року. Тому, посилання ОСОБА_1 на ту обставину, що відсутність наказу про звільнення позбавляла його можливості звернутися до суду за захистом своїх прав заслуговують на увагу.

Суд вважає, що за таких обставин, вимоги трудового законодавства про вручення копії наказу про звільнення відповідач не виконав у повній мірі, тому посилання відповідача на пропуск встановлений ст. 234 Кодексу законів про працю України місячного строку зі зверненням до суду суд не приймає до уваги.

На підставі п. 3 ч. 1 ст. 36, ч. 3 ст. 119, ст. 233 Кодексу законів про працю України, керуючись ст.ст. 10,12,76-81,259, 263-265, 268, п. 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в:

Позов – задовольнити.

Скасувати Наказ № 1414-к, винесений Публічним акціонерним товариством «Миколаївобенерго» 15 вересня 2017 року, згідно якого ОСОБА_1 15 вересня 2017 року звільнено Публічним акціонерним товариством «Миколаївобенерго» Філії Кривоозерського району Західного округу група з ремонту та технічного обслуговування розподільних мереж 10/0,4 кв № 2 з посади майстра виробничої діяльності.

Поновити ОСОБА_1 на роботі в Публічне акціонерне товариство «Миколаївобенерго» Філія Кривоозерського району Західного округу група з ремонту та технічного обслуговування розподільних мереж 10/0,4 кв № 2 на посаді майстра виробничої діяльності з 15 вересня 2017 року.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Миколаївобенерго» в доход держави судовий збір в сумі 1 409 грн. 60 коп.

Рішення в частині поновлення на роботі підлягає негайному виконанню.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду

Апеляційна скарга має відповідати вимогам ст. 356 ЦПК України.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

СУДДЯ: (підпис)

Копія вірна:

Суддя Кривоозерського

районного суду ОСОБА_3

Рішення набрало законної сили «____» ___2018 року

Оригінал рішення знаходиться в цивільній справі № 479/1065/17.

Керівник апарату суду ОСОБА_4