Рішення № 72231663, 31.01.2018, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

31.01.2018

Справа №489/673/15-ц

Провадження №2/489/5/18

РІШЕННЯ

іменем України

31 січня 2018 року м. Миколаїв

Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі головуючого судді Кирильчука О.І., за участі секретаря судового засідання Ковальової С.В., позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1, розглянувши в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом і зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання недійсним кредитного договору,

встановив:

У лютому 2015 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з вимогою про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором. В позові зазначено, що на підставі заяви про отримання кредиту №DNH4KS62370252, яка разом з Умовами надання кредиту фізичним особам «Розстрочка» складає кредитний договір, відповідачка 17.08.2006 року отримала кредит у розмірі 21798,27 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,09% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Станом на 12.01.2015 року відповідачка прострочила виконання зобов’язань та загальний борг становив 50003,21 грн., з яких: 7431,52 грн. заборгованість за кредитом, 14479,49 борг по процентах за користування кредитом, 28092,20 грн. пені за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором. Але сума загального боргу зменшена на 21798,28 грн., які присуджені Банку судовим наказом від 02.06.2009 року Ленінського районного суду м. Миколаєва про стягнення їх з ОСОБА_1 на підставі вказаного договору. Тож остаточна сума боргу за кредитом 28204,93 грн. Крім того, на підставі пункту 5.3. Умов та правил надання банківських послуг Банк нарахував ОСОБА_1П, штраф: 500 грн. (фіксована частка), 1410,25 грн. (процентна складова).

Вказані суми, а також витрачені 301,15 грн. судового збору, Банк просив стягнути на свою користь з ОСОБА_1 посилаючись на обов’язковість умов договору та ухиляння відповідачки від їх виконання.

У липні 2015 року до спільного розгляду з первісним позовом був прийнятий зустрічний позов ОСОБА_1 до Банку про визнання недійсним кредитного договору №DNH4KS62370252.

Зустрічні вимоги обґрунтовані відсутністю волевиявлення ОСОБА_1П, на укладання договору, необізнаністю про його існування, запереченням авторства підпису в кредитному договорі від імені позичальника тощо.

Судом вчинялися такі процесуальні дії: витребувано докази, у тому числі із розкриттям банківської таємниці (06.04.2015 року, 28.03.2017 року), зупинено провадження у зв’язку з призначенням судової почеркознавчої експертизи (з 02.07.2015 року по 26.10.2015 року, з 29.10.2015 по 25.01.2016 року, з 09.02.2016 року по 14.04.2016, з 28.04.2016 року по 22.09.2016 року, з 04.11.2016 року по 10.01.2017 року, 25.01.2017 по 03.03.2017 року, з 28.03.2017 по 23.06.2017 року).

Відповідачем за первісним позовом 04.11.2016 року подана заява про застосування строку позовної даності.

Представник позивача за первісним позовом надав заяву про розгляд справи за його відсутності(а.с.122), позовні вимоги підтримав.

Позивач за зустрічним позовом підтримав вимоги, пояснивши, що кредит не отримував, стягнуту суму боргу за судовим наказом виплатила, оскільки було накладено арешт на квартиру державною виконавчою службою.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти

Верховний Суд України в постанові по справі № 6-79цс14 зазначив, що кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним, оплатним і двостороннім. Тому кредитний договір визнається укладеним з моменту, коли сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов.

За змістом пункту 8 аналізу окремих питань судової практики, що виникають при застосуванні судами рекомендаційних роз’яснень, викладених у постанові пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» суди, встановивши, що спірний договір, який за формою і змістом відповідає вимогам закону, але експертизою підтверджено, що одна із сторін його не підписувала, мають виходити з того, що такий договір є вчиненим. У цьому випадку п. 8 ППВСУ № 9 про невчинення чи неукладення договору не застосовується. Зазначене вище є підставою для визнання договору недійсним згідно зі статтями 203, 215 ЦК у зв’язку з підписанням договору особою, яка не має на це повноважень, та відсутністю волевиявлення власника, якщо власник у подальшому не схвалив такого правочину.

Відповідно до ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України ідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу

Відповідно до ч.3 ст.203 Цивільного кодексу України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Заява від імені ОСОБА_1 від 17.08.2006 року про отримання кредиту №DNH4KS62370252, разом з Умовами надання кредиту фізичним особам «Розстрочка» слугувала підставою Банку для видачі кредиту на придбання позичальником товару – домашнього кінотеатру.

Позичальник, який діяв від імені ОСОБА_1, погодив умови кредиту в заяві про його видачу та виконання договору в акті приймання – передавання товару від 18.08.2006 року.

Разом з тим висновком судової почеркознавчої експертизи №17-63 від 12.06.2017 року встановлено, що авторство підписів в заяві на видачу кредиту та в акті приймання – передачі товару ОСОБА_1 не належить.

Доказів добровільного схвалення ОСОБА_1 такої угоди Банк не надав. Більш того, стягнення з ОСОБА_1 боргу позичальника за судовим наказом свідчить про відсутність схвалення правочину.

Відтак зустрічний позов підлягає задоволенню через доведеність відсутності волевиявлення ОСОБА_1 на підписання договору, відсутності його схвалення, набуття позики за договором іншою (невідомою) особою.

Первісний позов Банку, який ґрунтується на існуванні обов’язку ОСОБА_1 згідно наведеного кредитного договору, через його спростування задоволений бути не може.

Розподіл судових витрат є таким: Банку через недоведеність позову судові витрати не відшкодовуються., ОСОБА_1П, відшкодовуються за рахунок Банку витрати понесені на оплату судового збору 243,60 грн. та 5199,60 грн. витрат на проведення експертизи.

На майно, що було предметом кредиту, та яке перебуває в заставі Банку, згідно ч. 13 ст. 265 ЦПК України слід накласти арешт.

На підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України, керуючись ст. ст. 141, 259-265 ЦПК України, суд

ухвалив:

У задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №DNH4KS62370252 від 17.08.2006 року в розмірі 30115 грн.18 коп. відмовити повністю.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання недійсним кредитного договору від 17.08.2006 року задовольнити повністю.

Визнати недійсним кредитний договір №DNH4KS62370252 укладений 17.08.2006 року між закритим акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» (місце знаходження якого за адресою 49094 місто Дніпро, вул. Набережна перемоги, 50 ЄДРПОУ 14360570,) та ОСОБА_1, місце проживання якої зареєстровано за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1, номер картки платника податків НОМЕР_1).

Стягнути на користь ОСОБА_1 з публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» 243,60 грн. судового збору та 5199,60 грн. витрат на проведення експертизи.

Накласти арешт на домашній кінотеатр LG RZ-26LZ5RV (ідентифікаційний номер, фактичне місцезнаходження, володілець невідомі), який визначено як предмет застави за кредитним договором №DNH4KS62370252 від 17.08.2006 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено 16 лютого 2018 року.

Суддя