Рішення № 72230229, 05.02.2018, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/14114/17

2/357/451/18

Категорія 42

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2018 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді – Ярмола О. Я. ,

при секретарі – Ліщинська О. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в місті Біла Церква, в залі суду №5 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визначення порядку користування квартирою,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи тим, що він є власником 1 / 4 частини квартири АДРЕСА_1, 3 /4 квартири, належить відповідачам. Дана квартира складається з 3-ох ізольованих жилих кімнат, кухні, ванної, туалету, коридору, вбудованої шафи, балкону. Між сторонами виникають непорозуміння з приводу користування квартирою, відповідачі як співвласники квартири чинять перешкоди в користуванні квартирою, а тому позивач просить суд визначити наступний порядок користування квартирою: у користування відповідача ОСОБА_4 виділити житлову кімнату площею 17,3 кв.м, що максимально відповідає її частині в праві власності на квартиру; у користування відповідачів ОСОБА_2, неповнолітнього ОСОБА_3 житлову кімнату 17,34 кв.м; у користуванні позивача залишити житлову кімнату площею 10,6 кв.м; зобов’язати КП БМР ЖЕК 7 розподілити особові рахунки на оплату житлово-комунальних послуг, що надаються в квартиру відповідно до встановленого порядку користування квартирою та стягнути з відповідачів судовий збір.

В судовому засіданні позивач та представник позивача, за договором, підтримали позовні вимоги.

Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_4 та представник відповідачів, ОСОБА_5, згідно довіреності в справі, позов не визнали, подали відзив на позов.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з’явився, про день та час розгляду справи був, повідомлений належно.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, оглянувши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає до задоволення.

Так, судом встановлено, що позивач, який приходиться відповідачу ОСОБА_4, бувшим чоловіком, є співвласником 1\4 частини квартири АДРЕСА_1, згідно з розпорядженням начальника комунального підприємства Білоцерківської міської ради Служби з приватизації державного житлового фонду від 13.10.2011 року №1-2-20, а 3 /4 частини цієї квартири належить відповідачам.

Як слідує з технічного паспорту КП КОР «Білоцерківське міжміське бюро технічної інвентаризації» та пояснень представника позивача, вказана вище квартира, розташована на 5 поверсі п’ятиповерхового будинку та складається з 3-ох ізольованих жилих кімнат, площею 10,6 кв.м, 17,3 кв.м, 17,4 кв.м., кухня площею 5,3 кв.м, ванна кімната площею 2 кв.м, вбиральня площею 0,9 кв.м, коридор 8,3 кв.м, вбудована шафа, балкон 0,8 кв.м. Підсобна площа квартири 16,5 кв.м, загальна площа квартири з врахуванням балкону 62,6 кв.м. (а\с 10).

З довідки №116 від 19.10.2017 р., виданої КП БМР Служби приватизації житлового фонду, вбачається, що квартира АДРЕСА_2 була приватизована на гр.ОСОБА_4 –1 /4 частина, ОСОБА_1М – 1 /4 частина, ОСОБА_2 – 1 /4 частина та ОСОБА_3Р – 1 /4 частина. Квартира приватизована згідно з розпорядженням начальника КП БМР Служба приватизації державного житлового фонду від 13.10.2011 року №1-2-20 (а.с.11).

Представник відповідачів, заперечуючи позов, суду пояснила, що спірна квартира була отримана батьком відповідачів, ОСОБА_6 в 1973 році, що підтверджується ордером № 1348 від 27.12.1973 року. В 1978 році на підставі рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради № 604 від 13.09.1978 року особистий рахунок переведено з батька на матір ОСОБА_7, після смерті якої, 30.05.2000 року, особовий рахунок переоформлено на ОСОБА_8, старшу дочку. Менша дочка ОСОБА_2 зареєстрована та проживає в зазначеній квартирі окремою сімєю із неповнолітнім сином. 24.04.1999 року відповідач, ОСОБА_8, одружилась із ОСОБА_1 - позивачем, який зареєструвався у зазначеній квартирі із її дозволу в квітні 2008 року. В зв’язку з тим, що у квартирі проживає дві окремі сім’ї, користування квартирою встановлено за згодою всіх членів цих сімей. Згідно такого користування сім’я ОСОБА_1 займали кімнату площею 17,3 кв.м. в квартирі АДРЕСА_3. Сім’я ОСОБА_2 займали кімнати площею 17,4 кв. м. та 10,6 кв. м. в квартирі АДРЕСА_4, так як у подружжя є неповнолітній син та з ними проживає жінка їхнього меншого брата ОСОБА_9 з неповнолітньою дитиною. Підсобні приміщення квартири знаходяться в загальному користуванні між усіма мешканцями квартири. Мешканці квартири в 2011 році вирішили оформити документи на квартиру та оскільки ОСОБА_1 був зареєстрований в квартирі, то при передачі квартири із комунальної власності до приватної в жовтні 2011 року, його також було визначено співвласником вказаної квартири. Комунальні послуги за вказану квартиру ОСОБА_1 не оплачував та не оплачує по теперішній час, вартість комунальних послуг оплачують ОСОБА_4 та ОСОБА_2 З лютого 2011 року ОСОБА_1 не проживає в зазначеній квартирі, в жовтні 2012 року позивач розірвав шлюб з ОСОБА_4 Рішенням виконавчого комітету БМР № 228 від 02.07.2013 року було зобов’язано батьків неповнолітнього ОСОБА_3 забезпечити житлові права - зберегти належну йому частину житла, тобто ОСОБА_3 необхідно обов’язково надати в користування 15,45 кв. м. загальної площі, та 11,32 кв. м. житлової площі. Але при встановленні користування квартирою, яку пропонує до суду позивач виділити неповнолітньому ОСОБА_3 обов’язкову площу неможливо.

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

За ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до ст.355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб /співвласників/, належить їм на праві спільної власності /спільне майно/.

Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Згідно ст.356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

За ст.358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Отже, як витікає з норм цієї статті, учасники спільної часткової власності повинні погоджувати один з одним свою поведінку по володінню, користуванню і розпорядженню спільною річчю, вони здійснюють правомочності по володінню, користуванню і розпорядженню спільним майном за спільною згодою.

Право кожного із співвласників по володінню, користуванню і розпорядженню спільним майном, одночасно створює для нього і обов’язок погодити свою поведінку щодо володіння, користування і розпорядження спільним майном з іншими співвласниками.

Якщо ж співвласники не дійдуть згоди з питання щодо здійснення повноважень по володінню і користуванню спільним майном, то спір, що виник, може бути вирішений судом.

Ця стаття свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між свівласниками, такий порядок користування може встановити суд.

При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.

Таким чином, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном.

Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року (справа № 6-1500 цс15).

Як розяснено в п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 року за № 20 Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності /зі змінами/, судовий захист права приватної власності громадян здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема за позовами про визначення порядку володіння, користування і розпорядження майном, що є спільною власністю.

Згідно з п.14 цієї Постанови Пленуму Верховного Суду України, квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника /учасників/ цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення із самостійними виходами, які можуть використовуватися, як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.

А відповідно до п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.10.1991 року за № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» /зі змінами/, якщо виділ частки будинку в натурі неможливий, суд вправі за заявленим про це позовом встановити порядок користування відособленими приміщеннями /квартирами, кімнатами/ такого будинку. У цьому разі окремі підсобні приміщення /кухня, коридор тощо/ можуть бути залишені в загальному користуванні учасників спільної часткової власності. Порядок користування жилим будинком може бути встановлено також між учасниками спільної сумісної власності.

Як встановлено судом і вказано вище в рішенні, між співвласниками квартири виник спір щодо користування цією квартирою, позивач більше трьох років тому залишив спірну квратиру, наймає собі житло, відповідачі, взагалі, заперечують право позивача на проживання в їх спільній квартирі. Отже, співвласники не можуть дійти згоди щодо здійснення повноважень по володінню і користуванню спільним майном.

Позивач просить суд встановити порядок користування приміщеннями квартири, виділивши йому ізольовану кімнату площею 10,6 кв.м ; а відповідачам залишити дві інші кімнати площею 17.2 і 17.34 кв.м., при цьому неповнолітній ОСОБА_3 має втратити особисту кімнату та оселитися разом в кімнаті з матір’ю ОСОБА_2, а підсобні приміщення квартири кухню, коридор, ванну, вбиральню залишити у спільному користуванні сторін.

При запропонованому позивачем варіанті встановлення порядку користування приміщеннями квартири, п’ятнадцятирічний ОСОБА_3 має оселитися в одній кімнаті з ОСОБА_2 та буде позбавлений права мати ізольовану кімнату .

Позивач в позовній заяві вказує на те, що порядок користування необхідно встановити для того, щоб розділити особові рахунки по оплаті комунальних послуг, які оформлені на ім’я відповідача та однією із позовних вимог є зобов’язання КП Білоцерківської міськради ЖЕК №7 розділити особові рахунки на оплату комунальних послуг в даній квартирі.

Але згідно ст.360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.

Отже, незалежно від того, на ім’я кого із співвласників оформлено особові рахунки на оплату комунальних послуг, кожний із співвласників відповідно до розміру його частки у праві власності зобов’язаний оплачувати всі витрати по утриманню спільного майна, в т.ч. і комунальні послуги.

Суду не надано інформації про членів сім’ї позивача, а згідно норм ст.150 ЖК України, ст.ст.383, 405 ЦК України члени сім’ї власника житла мають право на користування спірною квартирою. Також, відсутні докази того, що позивачу перешкоджають користуватися спірною квартирою, питання про вселення позивач не ставив.

Проаналізувавши всі надані докази, з врахуванням всіх вищенаведених обставин, суд вважає, за неможливе встановити запропонований позивачем порядок користування приміщеннями квартири, яка складається з 3-х житлових кімнат, і в якій, фактично, проживає три сім’ї, та крім того, суд враховує стать співвласників житла, їх вік,родинні відносини, інші обставини справи, що вказують на неможливість встановлення порядку користування приміщеннями квартири, оскільки зазначене призведе до суттєвого погіршення житлових умов відповідачів.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст.317, 355, 356, 358, 401,405 ЦК України, Постановою Пленуму ВСУ від 04.10.1991 року за № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», ст.ст. 12, 13, 81, 158, 258- 265, ЦПК України, суд-

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визначення порядку користування квартирою - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст рішення суду виготовлено 12.02.2018 року.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні скарги подаються учасниками справи через Білоцерківський міськрайонний суд.

Суддя ОСОБА_10