Постанова № 72226400, 05.02.2018, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 305/1199/16-ц

П О С Т А Н О В А

Іменем України

05 лютого 2018 року м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі:

головуючої - судді Кожух О.А.,

суддів - Куштана Б.П., Собослоя Г.Г.

за участі секретаря - Пилип Ю.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на рішення Рахівського районного суду від 31 січня 2017 року (суддя Бліщ О.Б.) у цивільній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в :

У липні 2016 року ТОВ «Кредитні ініціативи» (далі: Товариство) звернулося в суд із зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що 30.11.2007 між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 2182, згідно умов якого позичальник отримав кредит у сумі 140 000 грн. та зобов'язався сплатити 18,5% річних за їх користування і повернути отримані кошти не пізніше 29.11.2017. 24.12.2007 до цього кредитного договору укладено додаткову угоду № 1, якою збільшено надану суму кредиту до розміру 193 000 грн.

17.12.2012 р. між ТОВ «Кредитні ініціативи» і та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», (правонаступником ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк») укладено договір відступлення прав вимоги, згідно якого Товариство набуло прав вимоги у тому числі щодо укладеного із ОСОБА_1 кредитного договору № 2182.

Позивач вуказував, що відповідач належним чином свої зобов'язання не виконував, унаслідок чого у нього виникла заборгованість, яка станом на 01.06.2016 складає 451 771,69 грн., з яких: 193 000 грн. - за кредитом; 258 771,69 грн. - за відсотками.

Оскільки рішенням Рахівського районного суду від 23.06.2014 у справі № 305/742/14-ц було стягнуто заборгованість по тілу кредиту, Товариство, уточнивши позовні вимоги, остаточно просило суд стягнути з відповідача заборгованість по пені за період з 01 травня 2015 року по 01 червня 2016 року в розмірі 177 872, 56 грн.; по тілу кредиту - 01 грн.; по відсотках - 115 092, 05 грн.

Рішенням Рахівського районного суду від 31.01.2017 у задоволенні позову відмовлено.

На це рішення подало апеляційну скаргу Товариство. Посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його позову.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевий суд помилково застосував до спірних правовідносин Постанову НБУ № 255 від 18.06.2003 «Про Правила бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України», оскільки позивач не є банком; безпідставно не взяв до уваги наданий позивачем розрахунок заборгованості, котрий відповідає п.2.4 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»; такий розрахунок не спростовано відповідачем; наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє кредитора права на отримання неустойки та відсотків.

Представник відповідача подав заперечення на апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зокрема вказує, що кредитор не має права нараховувати відсотки за кредитом, після ухвалення судового рішення про повне дострокове стягнення суми кредиту; позивач не надав первинних документів на підтвердження розміру заборгованості відповідача.

Учасники справи в судове засідання не з'явились повторно, про дату, час і місце розгляду заяви повідомлявся належним чином.

Судова колегія, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, розглянула справу за відсутності учасників справи. Відповідно до положень ст. 247 ч. 2 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що після ухвалення судового рішення про задоволення вимог кредитора, Товариство реалізувало своє право дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, а тому кредитор не має права після цього нараховувати та стягувати відсотки за користування кредитом; позивачем не надано первинних документів на підтвердження розміру заборгованості позичальника за пенею та відсотками, у тому числі первинних документів первісного кредитора.

Проте із таким висновком місцевого суду погодитися не можна.

Суд апеляційної інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України, переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 30.11.2007 між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 2182, згідно умов якого позичальник отримав кредит у сумі 140 000 грн. та зобов'язався сплатити 18,5% річних за користування кредитом і повернути отримані кошти не пізніше 29.11.2017.

24.12.2007 до цього кредитного договору укладено додаткову угоду № 1, якою збільшено надану суму кредиту до розміру 193 000 грн.

17.12.2012 між ТОВ «Кредитні ініціативи» і та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», (правонаступником ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк») укладено договір відступлення прав вимоги, у тому числі щодо кредитного договору № 2182 укладеного із ОСОБА_1

Також встановлено, що судовим наказом Рахівського районного суду від 10.09.2009 по справі № 2-ц-125/09, який набрав чинності 09.10.2009, із ОСОБА_1 на користь ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (первісного кредитора) стягнуто 250132,20 грн. (а. с. 76).

Крім того, рішенням Рахівського районного суду від 23.06.2014 по справі № 305/742/14-ц, яке набрало законної сили, з ОСОБА_1 на користь ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (первісного кредитора) стягнуто заборгованість по кредитному договору № 2182 від 30.11.2007, станом на 31.03.2014, а саме: основний борг (кредит) - 193000 грн.; відсотки за кредитом - 199879,39 грн.; пеня - 35551,89 грн. (а. с. 72-75).

Дане рішення боржником не виконано.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідач не спростував своїх зобов'язань перед позивачем за кредитним договором, не надав доказів на підтвердження припинення відповідних зобов'язань у зв'язку з їх виконанням.

Заборгованість відповідача станом на 23.11.2016 позивач визначив в такій сумі: по пені за період з 01 травня 2015 року по 01 червня 2016 року - 177872, 56 грн.; по тілу кредиту - 01 грн.; по відсотках - 115092, 05 грн. (а.с. 98 - 100).

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частини перша, друга статті 1054 ЦК України).

Відповідно до частин першої, четвертої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

За частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У справі, яка переглядається, кредитним договором передбачено сплату процентів, нарахування яких здійснюється по день повного погашення кредиту (п. 3.2 кредитного договору).

Також сторони кредитного договору домовилися, що у випадку порушення позичальником строку погашення одержаного ним кредиту, він сплачує проценти в розмірі 23% річних від простроченої суми, згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України (п. 6.3 кредитного договору).

Відповідно до частин першої, третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

За статтею 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Виходячи із системного аналізу статей 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору, можна зробити висновок про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє кредитодавця права на отримання процентів і штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.

Оскільки рішенням Рахівського районного суду від 23.06.2014 у справі № 305/742/14-ц стягнуто заборгованість за кредитним договором № 2182 від 30.11.2007, визначену станом на 01.03.2014, і це рішення боржник не виконав, то відповідно до вимог зазначених норм матеріального права кредитор має право на стягнення процентів за користування кредитними коштами, розмір і порядок одержання яких встановлено п. 3.2, 6.3 кредитного договору, та стягнення неустойки до остаточного виконання зобов'язання.

Аналогічну правову позицію щодо права кредитора на отримання штрафних санкцій, а також процентів наведено у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі N 6-623цс17.

Обчислюючи зазначений розмір заборгованості за відсотками, Товариством застосовано ставку 23% річних, що передбачено п. 3.2, 6.3 кредитного договору.

Встановивши наявність рішення Рахівського районного суду від 23.06.2014 по справі № 305/742/14-ц про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 30.11.2007 № 2182, яке набрало законної сили та має преюдиціальне значення, котрим встановлено факт отримання кредиту відповідачем, відсутність належного виконання судового рішення боржником, ту обставину, що правильність наданого Товариством розрахунку, відображення конкретних його складових відповідачем фактично не оспорюється, тому посилання відповідача на те, що розмір заборгованості, не підтверджено первинними документами, оформленими відповідно до вимог ст. 9 Закону України від 16.07.1999 N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», не може бути взятим до уваги.

Відповідачем усупереч встановленому процесуальному порядку не спростовано належними та допустимими доказами, що загальна сума заборгованості перед Товариством є іншою, ніж та, що встановлена вище та відображена у розрахунку позивача; відповідачем не надано контррозрахунку; не надано будь-яких відомостей щодо погашень боргу, у більшому розмірі ніж зазначено позивачем.

Разом із тим, перевіряючи наданий позивачем розрахунок, апеляційним судом встановлено, що розмір відсотків станом на 23.11.2016 Товариством визначено у сумі 115092,05 грн. з арифметичною помилкою, оскільки розмір відсотків визначений, шляхом віднімання розміру відсотків, стягнутих судовим рішенням, від загального розміру заборгованості за відсотками у дійсності складає 79524,00 грн. (279 403,39-199 879,39 =79524,00).

Таким чином, вимога Товариства про стягнення заборгованості за відсотками підлягає частковому задоволенню - у розмірі 79 524,00 грн.

При цьому, щодо визначеного Товариством розміру пені за період з 01 травня 2015 року по 01 червня 2016 року в сумі 177 872, 56 грн., яку позивач просив стягнути, слід зазначити наступне.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини перша, третя статті 549 ЦК України).

За положеннями ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналіз указаних норм матеріального права дає підстави для висновку, що за змістом частини третьої статті 551 ЦК України під розміром збитків слід розуміти суму, на яку нараховано неустойку, а не будь-яку іншу суму збитків, а суд має право зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.

Розмір неустойки в сумі 177 872, 56 грн. значно більший від розміру боргу, що стягується, у зв'язку з чим колегія суддів вважає необхідним застосувати до спірних правовідносин норму ч.3 ст.551 ЦК України, зменшивши розмір пені та стягнувши суму, яка дорівнює сумі заборгованості відповідача по відсотках - 79 524,00 грн.

Зважаючи на викладене, рішення суду першої інстанції, через невідповідність висновків обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, слід скасувати з підстав, передбачених п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог Товариства.

Згідно ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У разі якщо суд на підставі частини третьої статті 551 ЦК зменшує розмір неустойки, витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено (п. 39 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, від 17.10.2014, № 10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах").

Отже, розмір судових витрат слід визначити пропорційно розміру задоволених позовних вимог - позов у цій частині задоволено на 87,86%). Позивачем у суді першої інстанції сплачено 6776,58 грн. судового збору (а.с. 4), а отже у відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, з відповідача стягненню підлягає 5953,90 грн. До суду апеляційної інстанції апелянтом належало сплатити 7454,23 грн., проте було сплачено 12175,90 грн.(а.с.153) на 4721,67 грн. більше. Відповідно до розміру задоволених позовних вимог з відповідача на користь позивача слід стягнути 6549,29 грн. у відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Сума судового збору, внесена в більшому розмірі, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

Керуючись ст. 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п.п. 3,4 ч. 1 ст. 376 ст. 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

постановив :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» - задовольнити частково.

Рішення Рахівського районного суду від 31 січня 2017 року - скасувати й ухвалити нове рішення.

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, паспорт НОМЕР_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (04655, м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, 21, код ЄДРПОУ 35326253) заборгованість за кредитним договором № 2182 від 30 листопада 2007 року в розмірі 159 048,00 грн., з яких: 79 524,00 грн. - за відсотками; 79 524,00 грн. - за пенею.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» 12503,39 грн. у відшкодування судових витрат, з яких 5053,90 грн. - за розгляд справи у суді першої інстанції, та 6549,29 грн. - за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційну скаргу на постанову апеляційного суду може бути подано безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 15 лютого 2018 року.

Головуюча:

Судді: