Постанова № 72226383, 14.02.2018, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 300/790/17

П О С Т А Н О В А

Іменем України

14 лютого 2018 року м. Ужгород

апеляційний суд Закарпатської області у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.

суддів: Кожух О.А., Куштана Б.П.

секретаря судового засідання: Волощук В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Воловецького районного суду ухваленого 22 листопада 2017 року головуючою суддею Софілканич О.А. за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» про визнання недійсним кредитного договору та додаткових угод до нього, -

встановив:

У жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернувся у суд з даним позовом. Позов мотивований тим, що 24.05.2007 року між ВАТ «Електрон Банк», правонаступником якого є ПАТ «ВіЕс Банк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір за №KF 40343, згідно якого банк надав кредит у розмірі 30 000 доларів США строком до 23.05.2014 року та сплатою 13,5% річних. 01.04.2008 року до кредитного договору укладено додаток №2, а 29.07.2010 року - додаткову угоду №3, якими як вважає позивач, фактично викладено кредитний договір у новій редакції. Позивач вважає, що при підписанні даного договору та додатків до нього, відповідачем було порушено законні права позивача як споживача, а сам договір за своїм змістом не відповідає законодавству України. Зокрема, банком було порушено приписи ст.ст. 11, 18 ЗУ «Про захист прав споживачів». За таких обставин просив суд визнати недійсним такий кредитний договір, а відповідно до заяви про збільшення позовних вимог - визнати недійсним також додаток №2 від 01.04.2008 року та додаткову угоду №3 від 29.07.2010 року.

Рішенням Воловецького районного суду від 22.11.2017 року в задоволенні даного позову, відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням представник ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. В обґрунтування скарги посилається на те, що банком перед укладенням кредитного договору не було надано позичальнику інформацію передбачену ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів». Умови договору є несправедливими згідно ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів». Крім того, кредитний договір суперечить Правилам, затвердженим Постановою Правління НБУ від 10.05.2007 року. Вважає, що такими діями банк допустив нечесну підприємницьку діяльність та ввів позичальника в оману. Крім того, судом порушено норми процесуального права, оскільки необґрунтовано відхилено клопотання про призначення експертизи.

Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що така не підлягає задоволенню з огляду на наступні підстави.

Згідно з п.9 Перехідних положень ЦПК України (в редакції чинній з 15 грудня 2017 року) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Встановлено, що 24.05.2007 року між ВАТ «Електрон Банк», правонаступником якого є ПАТ «ВіЕс Банк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір за № KF 40343, згідно якого банк зобов'язався надати кредит у розмірі 30 000 доларів США строком на 7 років - до 23.05.2014 року та сплатою 13,5% річних. Перша частина кредиту у сумі 20000 доларів США, друга частина - 10000 доларів США надається після підтвердження актом перевірки стану майна цільового використання кредитних коштів (а.с.11-13).

01.04.2008 року до кредитного договору укладено додаток №2, згідно якого сторони внесли зміни в пункти 1.1 і 1.2 розділу 1 Кредитного договору та виклали їх у наступній редакції: банк збільшує позичальнику кредит в сумі 30000 доларів США строком на 15 років - до 23.05.2022 року та сплатою 13,5% річних; у випадку виникнення простроченої заборгованості за кредитом, процент за користування кредитом встановлюється у розмірі 18,5%. (а.с.15).

29.07.2010 року між сторонами укладено додаткову угоду №3, відповідно до якої змінено розмір процентів за користування кредитом, отриманого згідно умов Кредитного договору № KF 40343 від 24.05.2007 року, а саме: на період з 01.07.2010 року по 31.12.2010 року включно, процент за користування кредитом встановлюється у розмірі 8% річних; з 01.01.2011 року - 13,5 % (а.с.19).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд мотивував це відсутністю підстав для визнання недійсними кредитного договору та додаткових угод до нього.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи.

Так, відповідно до ч.2 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» (тут і надалі в редакції чинній на момент укладення кредитного договору - 24.05.2007 р.). Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про:

1) особу та місцезнаходження кредитодавця;

2) кредитні умови, зокрема:

а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений;

б) форми його забезпечення;

в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача;

г) тип відсоткової ставки;

ґ) суму, на яку кредит може бути виданий;

д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо);

е) строк, на який кредит може бути одержаний;

є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги;

ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови;

з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється;

и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію;

і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються:

1) сума кредиту;

2) детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача;

3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту;

4) право дострокового повернення кредиту;

5) річна відсоткова ставка за кредитом;

6) інші умови, визначені законодавством.

Апеляційний суд відхиляє посилання апелянта на порушення банком ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживача» через ненадання йому повної інформації про умови кредитування, оскільки відповідно до п.10.5 Кредитного договору підписанням даного договору Позичальником підтвердив, що перед його укладенням Банк повідомив Позичальника у письмовій формі про умови кредитування у банку. Також, згідно п.16 Заяви про надання кредиту ОСОБА_2 підписуючи її підтвердив, що з умовами кредитування у ВАТ «Електрон Банк» ознайомлений письмово та згідний.

Вказане спростовує посилання ОСОБА_2 на недотримання банком приписів ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» на момент укладення кредитного договору.

З приводу твердження апелянта про несправедливість умов кредитного договору відповідно до ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Обґрунтовуючи в позовній заяві несправедливість умов договору ОСОБА_2, вказував, що такими є п.п.6.2, 6.3 кредитного договору оскільки: ним встановлена відповідальність у вигляді пені за кожен день прострочення, тоді як аналогічної відповідальності банку не передбачено.

Однак, апеляційний суд не вбачає вказані умови договору несправедливими, позаяк встановлена відповідальність у вигляді пені за кожен день прострочення відповідає правовій природі пені згідно ч. 3 ст. 549 ЦК України. Розмір такої пені визначено у вигляді подвійної облікової ставки НБУ, що не може вважатися несправедливим.

Посилання ж ОСОБА_2 на те, що аналогічної відповідальності банку не передбачено є безпідставним, оскільки, така відповідальність банку встановлена п.6.1. Кредитного договору.

Загалом, усі твердження позивача про несправедливість умов кредитного договору є необґрунтованими та підлягають відхиленню.

Стосовно посилання апелянта на Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженим Постановою Правління НБУ від 10.05.2007 року, то згідно з п.4 вказаної Постанови така набирає чинності через 10 днів після державної реєстрації в Міністерстві юстиції України. Державна реєстрація Постанови здійснена 25.05.2007 року, а відтак, вона набрала чинності з 05.06.2007 року. Тобто, зазначені Правила набули чинності вже після укладення спірного кредитного договору, а тому їх дія на нього не поширюється.

Щодо доводів апеляційної скарги стосовно відхилення судом клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, апеляційний суд зазначає наступне.

Так, під час розгляду справи судом першої інстанції позивачем подано клопотання про призначення почеркознавчої експертизи Додаткової угоди №3 до кредитного договору, з посиланням на те, що ОСОБА_2 таку Додаткову угоду не підписував.

Разом з тим у заяві про збільшення позовних вимог, де ОСОБА_2 просив визнати недійсною Додаткову угоду №3, позивач не вказував таку підставу для визнання недійсним зазначеного правочину, як його не підписання, а відтак, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, позаяк таке виходило за межі підстав позову, та не стосується обставин справи.

Таким чином, перевіривши дану апеляційну скаргу в межах її доводів, апеляційний суд вважає, що вона відповідно до ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

А звідси, керуючись нормами статей 367, 374, 375, 381, 382 і 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_2, залишити без задоволення.

Рішення Воловецького районного суду від 22 листопада 2017 року, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 16 лютого 2018 року.

Суддя-доповідач

Судді