Постанова № 72223973, 07.02.2018, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 159/4851/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Бойчук П.Ю. Провадження № 22-ц/773/50/18 Категорія: 47 Доповідач: Карпук А. К.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 лютого 2018 року місто Луцьк

Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Карпук А.К.

суддів - Бовчалюк З.А., Здрилюк О.І.,

секретар Галицька І.П.

з участю представника позивачів - ОСОБА_1,

представника позивачів - ОСОБА_2,

представника позивачів - ОСОБА_3,

представника відповідача - ОСОБА_4,

представника відповідача - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу, Представництва Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів - Тойкутська сільська рада Ковельського району, Управління культури Волинської обласної державної адміністрації до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - ОСОБА_9, Виробничо-комерційне приватне підприємство "Агропромтехцентр" про визнання недійсними наказів Головного управління Держземагенства у Волинській області, свідоцтв про право власності на землю, договору купівлі-продажу земельної ділянки за апеляційною скаргою позивачів Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу, Представництва Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 20 жовтня 2017 року,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2015 року позивачі звернулись в суд з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, Ковельської районної державної адміністрації Волинської області, ОСОБА_7 про визнання недійсними розпоряджень голови Ковельської районної державної адміністрації Волинської області, наказів Головного управління Держземагенства у Волинській області, державних актів на право власності на земельні ділянки покликаючись на такі обставини.

Свої позовні вимоги позивачі обґрунтовували тим, що відповідно до п.п. "А", "Б", "Г" ст. 2А Статуту Об'єднання Комітетів для Євреїв бувшого Радянського Союзу, благочинна організація утворена з метою просвітництва та запобігання дискримінації осіб єврейської національності через віросповідання та національність; визначення поняття "благочинні цілі" наведено у п.п. іі ст. 4А Статуту, та вказано, що це: релігійні, благочинні, наукові, літературні та просвітницькі цілі.

В силу приписів ст. 6 Закону України "Про національні меншини в Україні", держава гарантує всім національним меншинам права на національно-культурну автономію: користування і навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови через національні культурні товариства, розвиток національних культурних традицій, використання національної символіки, відзначення національних свят, сповідування своєї релігії, задоволення потреб у літературі, мистецтві, засобах масової інформації, створення національних культурних і навчальних закладів та будь-яку іншу діяльність, що не суперечить чинному законодавству. Пам'ятки історії і культури національних меншин на території України охороняються законом.

Окрім цього, права громадських організацій на участь в охороні культурної спадщини гарантовані ст. 11 Закону України "Про охорону культурної спадщини".

Реалізовуючи статутні цілі, в межах визначених законодавством України та міжнародними угодами, на протязі кількох років Представництвом Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу замовлялись роботи із документальних досліджень археологічної спадщини - давніх поховань єврейського кладовища в с. Тойкут Ковельського району, як нововиявленої пам'ятки історії місцевого значення та її державної реєстрації. В ході проведення досліджень наявність давніх поховань знайшла своє підтвердження, у зв'язку із чим позивачі звертались до компетентних органів про вжиття заходів з метою збереження об'єкта культурної спадщини. Територіальні органи держземагенства та Ковельська РДА повідомляли про необхідність проведення археологічних досліджень для встановлення чітких меж місць поховань і їх охоронних зон та повідомили, що питання використання даної території знаходиться на постійному контролі, наголосивши при цьому про необхідність дотримання вимог ст. 28 ЗУ "Про поховання та похоронну справу", а саме - про неможливість відчуження будь-яких речових прав на землі, на яких розташовані місця поховань.

Представництву Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу надано дозвіл на збір матеріалів для упорядкування території давнього Єврейського кладовища в с. Тойкут.

На підставі рішення сесії Тойкутської сільської ради 2003 року про встановлення пам'ятного знака на місці масового захоронення євреїв, розстріляних фашистами в 1942 року, на території кладовища у 1987 році була збудована капличка, а у 2005 році - встановлений пам'ятний знак євреям, загиблим у часи Голокосту.

Зважаючи на те, що в національних культурних традиціях єврейського народу велике значення надається місцям поховань, кладовищам, а померлим - велика пошана, використання земель, на яких розташовані давні поховання, впливає на права та охоронювані законом інтереси позивачів, в тому числі й на реалізацію статутних цілей, зокрема проведення діяльності, спрямованої на захист релігійних, наукових та просвітницьких цінностей національної меншини.

Отже, позивачі зацікавлені у тому, щоб місце масових поховань - давнє кладовище на означеній земельній ділянці, було віднесено до переліку об'єктів археологічної спадщини, а земельна ділянка залишалась у державній власності, з цільовим призначенням "землі історико-культурного призначення", оскільки лише таким чином буде забезпечене право національної меншини на збереження національних культурних традицій єврейського народу, вшанування пам'яті загиблих, а також забезпечення прав громадських організацій на участь в охороні культурної спадщини.

Території давнього Єврейського кладовища та давніх поховань були предметом вивчення та дослідження позивачами. З цією метою вивчалися архівні документи, що зберігаються як у вітчизняних, так і в зарубіжних архівах. Дані документи опрацьовувались фахівцями у сфері археології, геодезії, картографії, тощо. В подальшому ці документи стали підставою для виготовлення паспорта об'єкта культурної спадщини "Єврейський цвинтар. Місце масових розстрілів і поховань".

Після тривалої та наполегливої переписки, органи Держземагенства повідомили позивачів про те, що на землях, на яких встановлено наявність давніх поховань, розташована деревообробна дільниця, що належить приватному підприємцю ОСОБА_7, для обслуговування якої Ковельською РДА передано земельну ділянку в користування на умовах оренди. Про перехід прав на зазначені землі до інших осіб, - не повідомлено.

У зв'язку із викладеним, позивачі оскаржили розпорядження та договір оренди в судовому порядку.

В ході розгляду справи апеляційним господарським судом, на підставі поданих відповідачем - Ковельською РДА та ПП ОСОБА_7 документів, а також даних Публічної кадастрової карти України, встановлено, що речові права на іншу частину земель давніх поховань Ковельською РДА та Головним управлінням Держкомзему у Волинській області також відчужено.

За даними публічної кадастрової карти земельна ділянка з кадастровим № НОМЕР_1 має площу 0,2789 га, є у приватній власності, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд, входить у склад земельної ділянки кадастровий НОМЕР_2, та є у державній власності, призначена для комерційного використання. Земельна ділянка кадастровий № НОМЕР_3 має площу 1,3 га, є у приватній власності та передана у власність для ведення особистого селянського господарства.

Оскільки зазначені землі розташовані в межах давніх поховань єврейського кладовища та масових розстрілів років Другої Світової війни, відповідачі не мали правових підстав для відчуження прав на них без проведення археологічних досліджень та отримання позитивних висновків компетентних органів. Тобто, відповідачі, приймаючи спірні рішення, не лише порушили вимоги земельного законодавства, але й вийшли за межі визначених законом повноважень та розпорядилися землями історико-культурного призначення.

Спірні рішення та правочини порушують права та інтереси позивачів - Об'єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу та Представництва Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу, вимоги земельного та цивільного законодавства, а також вимоги міжнародного права з огляду на наступне.

Україна є учасницею Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини від 16 листопада 1972 року, Європейської конвенції про охорону археологічної спадщини від 16 січня 1992 року. На виконання своїх міжнародних зобов'язань прийнято Закони України "Про охорону культурної спадщини" від 8 червня 2000 року, "Про охорону археологічної спадщини" від 18 березня 2004 року, Загальнодержавну програму збереження та використання об'єктів культурної спадщини на 2004 - 2010 роки, затверджену Законом України від 20 квітня 2004 року, тощо.

Об'єктом культурної спадщини Закон визнає місце, споруду, комплекс (ансамбль), їх частини, пов'язані з ними території, інші природні, природні упорядковані чи створені людиною об'єкти, незалежно від стану схоронності, що донесли до нашого часу цінність з антропологічної, археологічної, естетичної, етнографічної, історичної, наукової та ін. точки зору, і зберегли свою автентичність.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 ЗУ "Про охорону культурної спадщини", до історичних об'єктів культурної спадщини відносяться окремі поховання та некрополі, місця масових поховань померлих, визначні місця, пов'язані з важливими історичними подіями, з життям та діяльністю відомих осіб, культурою та побутом народів.

Розпорядженням КМУ від 20 липня 1998 р. № 604-р органи місцевого самоврядування та державної влади зобов'язано: взяти на облік місця, де залишилися сліди давніх поховань, організувати їх обстеження та вивчення; провести роботу з вивчення стану закритих кладовищ, у тому числі кладовищ національних меншин; продовжувати здійснювати заходи щодо облаштування цих місць, їх утримання та збереження; не допускати проведення будівельних робіт у місцях, де залишилися сліди давніх поховань, та на території закритих кладовищ.

Європейською конвенцією про охорону археологічної спадщини від 16 січня 1992 року, ратифікованою Законом України № 1369 від 10.12.2003 року, держави - учасниці зобов'язані при плануванні та забудові сільських територій виконувати адміністративні, наукові та наглядові процедури з метою визначення необхідності врахування потреб охорони археологічної спадщини.

Міжнародні правові акти, ратифіковані Україною, мають вищу юридичну силу.

Отже, на думку позивачів, Головне управління Держкомзему у Волинській області та Ковельська РДА, перед прийняттям рішень про надання земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, будівель та споруд та ведення особистого селянського господарства, зобов'язані були замовити проведення археологічних досліджень на предмет наявності археологічних пам'яток, обстежити та вивчити земельну ділянку, що планувалася для передачі у власність для потреб, не визначених ст. 54 ЗК України.

Відповідачі зазначених вимог не виконали, чим порушили права та охоронювані законом інтереси позивачів у справі, як представників національної меншини в Україні.

Не виконавши згаданих вимог міжнародного права, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, відповідачі прийняли рішення про передачу земельних ділянок у власність, покликаючись на те, що об'єкт культурної спадщини не занесений до Реєстру об'єктів культурної спадщини.

Викладене свідчить про порушення вказаними відповідачами вимог земельного та цивільного законодавства, а також вимог міжнародного права, при прийнятті спірних рішень та надання земельних ділянок у власність, що відповідно до вимог ст. 211 Земельного Кодексу України, ч. 1 ст. 215 ЦК України, є безумовною підставою для визнання недійсними та скасування рішень відповідачів, що стали підставою для передачі земельних ділянок з кадастровим НОМЕР_1 та кадастровим № НОМЕР_3 у власність.

Враховуючи наведене, покликаючись на норми чинного та міжнародного законодавства, позивачі просили суд: визнати недійсним розпорядження голови Ковельської РДА, що стали підставою для передачі у власність земельної ділянки з кадастровим НОМЕР_1; визнати недійсними накази Головного управління Держкомзему у Волинській області від 16.07.2014 № 3-209/15-14-СГ та від 12.09.2014 № 3-580/15-14-СГ; визнати недійсними свідоцтва про право власності на земельні ділянки кадастровий НОМЕР_1, кадастровий № НОМЕР_3 (т. 1 а.с. 2-7).

Ухвалою суду від 16.10.2015 року, в зв'язку з утворенням територіальних органів Державного агентства земельних ресурсів, визнано, що відповідачем в даній справі є Головне управління Держземагенства у Волинській області, а не Головне управління Держкомзему у Волинській області (т. 1 а.с. 117).

В січні 2016 року позивачами подано заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої, з підстав, зазначених вище та в зв'язку з відчуженням спірної земельної ділянки з кадастровим № НОМЕР_3 відповідачем ОСОБА_7 - ОСОБА_8, просили суд: визнати недійсними накази Головного управління Держкомзему у Волинській області від 16.07.2014 № 3-209/15-14-СГ та від 12.09.2014 № 3-580/15-14-СГ; свідоцтво про право власності на земельну ділянку від 18.09.2014 року, інд. № 27004789, видане на ім'я ОСОБА_7; договір (реєстраційний № 2406) купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим № НОМЕР_3, укладений 01.10.2015 року між ОСОБА_7 і ОСОБА_8; визнати недійсним свідоцтво про право власності на земельну ділянку з кадастровим № НОМЕР_3, видане на ім'я ОСОБА_8 (т. 2 а.с. 19-27, 34-38).

Крім цього, в січні 2016 року позивачі подали заяву про залишення частини позовних вимог без розгляду (т. 2 а.с. 28-29, 32-33).

У поданій в лютому 2016 року заяві про доповнення підстав позову зазначили, що Управлінням Держземагенства у Волинській області не виконано жодних обов'язків щодо проведення робіт із землеустрою на спірній земельній ділянці та порушено порядок встановлення цільового призначення земельної ділянки, що, в свою чергу, тягне за собою визнання недійсними рішень органів державної влади про надання земельних ділянок громадянам, а також визнання недійсними угод щодо відповідних земельних ділянок (т. 2 а.с. 52-57, 72-74).

Ухвалою суду від 22.02.2016 року позовна заява позивачів в частині позовної вимоги до Ковельської райдержадміністрації Волинської області про визнання недійсним розпорядження голови Ковельської РДА, що стали підставою для передачі у власність земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 та позовної вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку з цим же кадастровим номером залишена без розгляду (т. 2 а.с. 58).

В березні 2016 року позивачами подано заяву про уточнення позовних вимог, в якій вказали належного відповідача - Управління Держгеокадастру у Волинській області, як правонаступника Управління Держземагенства у Волинській області (т. 2 а.с. 84-98, 111-117).

З урахуванням підстав первісної позовної заяви, заяв про доповнення підстав позову, ухвали суду про залишення частини позовних вимог без розгляду, просили суд:

1)визнати недійсними накази Головного управління Держкомзему у Волинській області від 16.07.2014 № 3-209/15-14-СГ та від 12.09.2014 № 3-580/15-14-СГ;

2)визнати недійсним свідоцтво про право власності на земельну ділянку від 18.09.2014 року, інд. № 27004789, видане на ім'я ОСОБА_7;

3)визнати недійсним договір (реєстраційний № 2406) купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим № НОМЕР_3, укладений 01.10.2015 року між ОСОБА_7 і ОСОБА_8;

4)визнати недійсним свідоцтво про право власності на земельну ділянку з кадастровим № НОМЕР_3, видане на ім'я ОСОБА_8

Рішенням Ковельського міськрайонного суду від 20.10.2017 року відмовлено в задоволенні позову Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу, Представництва Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу, з участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів - Тойкутської сільської ради Ковельського району, Управління культури Волинської обласної державної адміністрації, до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, ОСОБА_7, ОСОБА_8, з участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог, на стороні відповідачів - ОСОБА_9 та Виробничо-комерційного приватного підприємства "Агропромтехцентр", про визнання незаконними наказів Головного управління Держземагенства у Волинській області, свідоцтв про право власності на землю, договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивачі подали апеляційну скаргу, у якій покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просили рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Зазначають про наявність підстав для застосування статті 21 Земельного Кодексу України , невиконання відповідачем вимог частин 1, 2 статті 21 Закону України «Про державний земельний кадастр», посилаються на порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель, неврахування судом положень міжнародних правових актів щодо охорони культурної спадщини.

У запереченні на апеляційну скаргу Головне управління Держгеокадастру у Волинській області зазначає про дотримання при наданні земельної ділянки у власність ОСОБА_7 приписів статтей 20,22,54, 122 Земельного Кодексу України, указує на недоведеність віднесення спірної земельної ділянки де переліку об'єктів культурної спадщини.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_7 посилається на дотримання порядку складання проекту землеустрою щодо відведення йому спірної земельної ділянки та відсутність доказів про надання земельній ділянці іншого, ніж землі сільськогосподарського призначення, цільового призначення, зазначає про відсутність встановлених меж колишнього єврейського кладовища, відсутність статусу щойно виявленого об'єкта культурної спадщини, невнесення земельної ділянки до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких мотивів.

Судом першої інстанції встановлено, що наказом Головного управління Держземагенства у Волинській області від 16.07.2014 року № 3-209/15-14-СГ, ОСОБА_7 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою (т. 1 а.с. 134).

Наказом Головного управління Держземагенства у Волинській області № 3-580/15-14-СГ від 12.09.2014 року, проект землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки було затверджено та надано у власність ОСОБА_7 земельну ділянку площею 1,3 га (кадастровий номер НОМЕР_3) для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану за межами населених пунктів Тойкутської сільської ради (т. 1 а.с. 162).

18.09.2014 року ОСОБА_7 видане Свідоцтво серії СТА 164377 (індексний номер 27004789) від 18.09.2014 року про право власності на нерухоме майно - земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 1.3 га з кадастровим номером НОМЕР_3 та здійснено реєстрацію права власності на земельну ділянку, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності серії ЕЕК 487687 (індексний номер 27004914) від 18.09.2014 року (т. 1 а.с. 163, 164).

Згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 01.10.2015 року, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_8, останній придбав у ОСОБА_7 спірну земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_3) (т. 1 а.с. 222).

ОСОБА_8 надав вказану земельну ділянку в оренду ВКПП "Агропромтехцентр" строком на 7 років на підставі договору оренди землі № б/н від 16.12.2015 року, зареєстрований у Державного реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 17.12.2015 року (т. 2 а.с. 214-216).

За договором купівлі-продажу земельної ділянки від 18.01.2016 року ОСОБА_8 продав спірну земельну ділянку ОСОБА_9, повідомивши нового власника, що земельна ділянка перебуває в оренді (т. 2 а.с. 199-200, т. 2 а.с. 201 (зворот)).

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що на час видачі оскаржених наказів Головне управління Держземагенства у Волинській області (на даний час - Головне управління Держгеокадастру у Волинській області) діяло на підставі та в межах повноважень, передбачених Конституцією та Законами України. Судом зроблено висновок, що відсутність правових підстав для скасування оскаржених наказів слугує підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 та свідоцтва про право власності на ім'я ОСОБА_8

Такі висновки суду ґрунтуються на повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та відповідають вимогам матеріального права.

Відповідно до ст. 116 ЗК України ( тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - ЗК України) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Встановлено, що земельна ділянка, яка надавалась у власність ОСОБА_7, знаходиться за межами населеного пункту з цільовим призначенням землі сільськогосподарського призначення, не перебувала у власності чи в користуванні ( т. 1 а.с.143, 147, т.4 а.с.121).

Повноваження органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування чітко визначені ст. 122 ЗК України. Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин (Держземагентство) та його територіальні органи відповідно до ч. 4 цієї статті мають право розпоряджатися землями сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів.

Таким чином, з аналізу наведених норм законодавства можна зробити висновок, що Головне управління Держземагенства у Волинській області на час прийняття оскаржених наказів було розпорядником спірної земельної ділянки та діяло у межах наданих законом повноважень.

У поданих заявах про уточнення позовних вимог позивачі оскаржують накази, Головного управління Держкомзему у Волинській області від 16.07.2014 за № 3-209/15-14-СГ та від 12.09.2014 № 3-580/15-14-СГ.

Надаючи правову оцінку цим наказам, суд керується положеннями законів у редакції, чинній на час їх прийняття.

Приписами статті 19 ЗК України визначено основні категорії земель, серед яких - землі сільськогосподарського призначення.

Згідно з частиною 2 цієї статті, земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Земельна ділянка, щодо відведення якої ОСОБА_7 звернувся з заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, знаходиться за межами населеного пункту та не перебувала у власності чи в користуванні, отже вона відносилась до земель запасу.

Помилково вважаючи, що землі запасу є окремою категорією земель, апелянти безпідставно стверджують, що компетентним органам слід було прийняти рішення про переведення земель запасу до земель сільськогосподарського призначення. Такі доводи суперечать ст.19 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

У статті 1 Закону України "Про землеустрій"(тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено поняття документації із землеустрою. Згідно з наведеною нормою права документація із землеустрою це - затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель, авторського нагляду за виконанням проектів тощо;

Пунктом «д» статті 25 Закону України «Про землеустрій» передбачено такий вид документації землеустрою, як проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Статтею 50 Закону України «Про землеустрій» передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання) або зміни цільового призначення земельної ділянки.

Згідно з положеннями статті 79-1 Земельного Кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав, визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Оскільки раніше спірна земельна ділянка не перебувала у власності чи в користуванні, відомості про цю земельну ділянку не були внесені до Державного земельного кадастру, відбувалося визначення її площі, меж, тощо, слід дійти висновку, що у даному випадку відбувалось формування нової земельної ділянки, що передбачає складання документації землеустрою у вигляді проекту відведення земельної ділянки.

Статтею 50 Закону України «Про землеустрій» визначено порядок і умови складання проекту землеустрою, відомості, які має містити проект землеустрою.

Виготовлений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_7 цим вимогам відповідає.

Зокрема серед інших документів, проект містить довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями (т.1 а.с.132,136).

Слід відмітити, ця довідка є документом, який підтверджує вже встановлене цільове призначення спірної земельної ділянки, тому апелянти безпідставно вказують, що Головне управління Держземагенства у Волинській області встановило цільове призначення.

Доводи апеляційної скарги про порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення спірної земельної ділянки, визначеного ст. 20 ЗК України та наявність підстав для застосування у зв'язку з цим наслідків, визначених статтею 21 цього кодексу у вигляді визнання недійсним рішень, угод, грунтуються на помилковому тлумаченні закону, яким визначено порядок складання проекту землеустрою, та матеріалів справи, які стосуються цього питання, тому не можуть бути прийняті судом.

Доводи апеляційної скарги про недотримання органами Держземагенства вимог частин 1, 2 статті 21 Закону України «Про державний земельний кадастр» спростовуються таким.

Статтею 21 Закону України «Про державний земельний кадастр» (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначені підстави та основні вимоги щодо внесення відомостей до Державного земельного кадастру.

Згідно з ч. 1 цієї статті, відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру:

на підставі відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок у випадках, визначених статтею 79 1 Земельного кодексу України, при їх формуванні;

Як зазначено вище, за наслідками розгляду заяви ОСОБА_7 відбувалось формування спірної земельної ділянки як об'єкта цивільних прав.

Відповідно до приписів частини 2 статті 21 Закону України «Про державний земельний кадастр», відомості про цільове призначення земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру:

а) щодо категорії земель:

на підставі відповідної документації із землеустрою, яка розробляється при формуванні земельних ділянок, - щодо земельних ділянок, які формуються;

на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яким передбачена зміна її цільового призначення;

б) щодо виду використання земельної ділянки в межах певної категорії земель:

на підставі відповідної документації із землеустрою, яка розробляється при формуванні земельних ділянок, - щодо земельних ділянок, які формуються;

на підставі письмової заяви власника (користувача) земельної ділянки державної чи комунальної власності, - у разі зміни виду використання земельної ділянки (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони);

на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яким передбачена зміна її цільового призначення.

Таким чином, органами Дергеокадастру вимоги частин 1, 2 статті 21 «Про державний земельний кадастр» були виконані, оскільки складений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_7 відноситься до документації із землеустрою (пункт «д» статті 25 Закону України «Про землеустрій»).

В апеляційній скарзі позивачі зауважують «про відсутність документації із землеустрою щодо встановлення цільового призначення земель». Однак стаття 25 Закону України "Про землеустрій", якою визначено види документації із землеустрою, не передбачала і не передбачає на даний час названого апелянтом виду документації.

Виходячи з викладеного, давши правильну оцінку обставинам справи, суд дійшов обґрунтованого висновку, що Головне управління Держземагенства у Волинській області, видаючи накази від 16.07.2014 № 3-209/15-14-СГ та від 12.09.2014 № 3-580/15-14-СГ діяло в межах повноважень та на підставі Закону.

В апеляційній скарзі містяться посиланняя про неврахування судом законів України «Про охорону культурної спадщини», «Про охорону археологічної спадщини», які були прийняті Україною на виконання своїх міжнародних зобов'язань як учасниці Конвенції про охорону всесвітньої культурної спадщини від 16 листопада 1972 року, Європейської конвенції про охорону археологічної с спадщини від 16 січня 1992 року.

Однак із змісту рішення вбачається, що судом першої інстанції вимоги зазначених законів при вирішенні спору враховані а доводи апеляційної скарги у цій частині спростовуються наступним.

У статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» (далі - Закону) надано визначення термінів, де культурна спадщина - сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об'єктів культурної спадщини.

Об'єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти (об'єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Аналогічні за своїм змістом поняття об'єкта культурної спадщини містяться і в Рамковій конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства від 19.02.2013 року.

У статті 2 Закону визначено класифікацію об'єктів культурної спадщини та передбачено такий вид культурної спадщини, як археологічна. Серед іншого, до цього виду відносяться - будинки, споруди, їх комплекси (ансамблі), окремі поховання та некрополі, місця масових поховань померлих та померлих (загиблих) військовослужбовців (у тому числі іноземців), які загинули у війнах, внаслідок депортації та політичних репресій на території України, місця бойових дій, місця загибелі бойових кораблів, морських та річкових суден, у тому числі із залишками бойової техніки, озброєння, амуніції тощо, визначні місця, пов'язані з важливими історичними подіями, з життям та діяльністю відомих осіб, культурою та побутом народів.

Статтею 13 Закону передбачено ведення реєстру об'єктів культурної спадщини (далі - Реєстр).

Згідно з приписами статі 14 цього Закону, занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам'ятки) провадяться відповідно до категорії пам'ятки:

а) пам'ятки національного значення - постановою Кабінету Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, протягом одного року з дня одержання подання;

б) пам'ятки місцевого значення - рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання.

Об'єкт культурної спадщини до вирішення питання про його реєстрацію як пам'ятки вноситься до Переліку об'єктів культурної спадщини (далі - Перелік) і набуває правового статусу щойно виявленого об'єкта культурної спадщини, про що відповідний орган охорони культурної спадщини в письмовій формі повідомляє власника цього об'єкта або уповноважений ним орган (особу).

Переліки об'єктів культурної спадщини затверджуються рішеннями відповідних органів охорони культурної спадщини.

Порядок обліку об'єктів культурної спадщини визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

Із системного аналізу положень статей 13, 14 Закону слідує висновок, що об'єкт культурної спадщини набуває статусу пам'ятки культурної спадщини після внесення до Реєстр, а статус нововиявленого об'єкта культурної спадщини пов'язаний із внесенням об'єкта до Переліку.

Давнє єврейське кладовище у с. Тойкут Ковельського району не внесене ні до Реєстру, ні до Переліку, тому відсутні підстави стверджувати про існування на час розгляду цієї справи такої пам'ятки культурної спадщини чи щойно виявленого об'єкта культурної спадщини - як давнє єврейське кладовище в селі Тойкут Ковельського району.

Статтею 53 Земельного Кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин визначено склад земель історико-культурного призначення.

У цій нормі вказано, що до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам'ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби. Тобто закон передбачає можливість віднесення земель до земель історико-культурного призначення у разі розташування на земельній ділянці не просто об'єкта культурної спадщини, а такого об'єкта, який визнаний пам'яткою культурної спадщини.

Постанова Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року № 1094 передбачає виготовлення та складання проекту землеустрою з організації та встановлення меж територій історико-культурного призначення на підставі: рішення сільської, селищної, міської ради, обласної, районної, Київської або Севастопольської міської держадміністрації, до повноважень якої належить надання у користування або передача у власність земельних ділянок, договору, укладеного між землевласником, землекористувачем та розробником проекту землеустрою, судового рішення. Однак розроблення такого проекту щодо спірної ділянки не ініціювалось.

У зв'язку з тим, що на час розгляду справи не встановлено розташування об'єктів, зазначених у статті 53 Земельного Кодексу, не розроблявся відповідний проект землеустрою, позивачі безпідставно указують про належність спірної земельної ділянки до земель історико-культурного призначення.

Вірним є твердження позивачів, що об'єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою, незалежно від того, чи визнані вони пам'яткою або щойно виявленим об'єктом культурної спадщини.

Разом з тим, виходячи з предмета спору, доказуванню у цій справі підлягають не тільки обставини існування давнього єврейського кладовища на території Тойкутської сільської ради Ковельського району, але й та обставина, що конкретним його місцем розташування є земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_3, надана у власність ОСОБА_7, та в подальшому неодноразово відчужена ОСОБА_8, ОСОБА_9

Таких доказів позивачами не надано.

В апеляційній скарзі позивачі, посилаючись на розпорядження Кабінету Міністрів України від 2.07.1998 року № 604 зазначають про те, що відповідач Головне управління Держземагенства у Волинській області не виконав покладеного на нього цим Розпорядженням обов'язку та не замовив проведення археологічних досліджень для виявлення археологічних пам'яток, обстеження спірної земельної ділянки, яка планувалась для передачі у власність не для потреб, передбачених статтею 54 ЗК України.

Зазначені аргументи позивача суд відхиляє враховуючи такі обставини. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 року № 604-р затверджено додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України.

Виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 № 604-р, а саме віднесення об'єктів (в тому числі кладовищ) до історичних об'єктів культурної спадщини проводиться в порядку, визначеному Законом та відповідно до «Порядку обліку об'єктів культурної спадщин» затвердженого наказом Міністерства культури України від 11.03.2013 № 158.

Приписами статті 6 Закону та ст. 2 «Порядку обліку об'єктів культурної спадщини» затвердженого наказом Міністерства культури України від 11.03.2013 р. № 158 визначено, що тільки органи охорони культурної спадщини обласних, районних адміністрацій та виконкомів міських, селищних рад населених пунктів, занесених до Списку історичних населених місць України, виконують функції замовника та укладають з цією метою контракти на виявлення, дослідження об'єктів культурної спадщини з метою визначення наявності та культурної цінності об'єкта культурної спадщини, а також одержання нової інформації про ці об'єкти.

Головне управління Держземагенства у Волинській області не відноситься до суб'єктів, які зобов'язані проводити зазначені вище дії.

Таким чином, саме на Волинську обласну державну адміністрацію відповідно до зазначених норм закону та розпорядження КМ України, покладено обов'язок виконувати функції замовника та укладати з цією метою контракти на виявлення, дослідження об'єктів культурної спадщини з метою визначення наявності та культурної цінності об'єкта культурної спадщини, а також одержання нової інформації про ці об'єкти.

В апеляційній скарзі позивачі посилаються на Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 березня 2017 року у справі № 813/3160/16, якою визнано протиправною бездіяльність Волинської обласної державної адміністрації щодо невиконання вимог розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 № 604-р "Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України"-(далі - Розпорядження КМ України), в частині п.п. 2, 3, 4, щодо місць давніх поховань - "Єврейський цвинтар. Місце масових розстрілів і поховань", що знаходиться на території Тойкутської сільської ради Ковельського району Волинської області.

Зобов'язано Волинську обласну державну адміністрацію виконати вимоги розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 № 604-р " в частині п.п. 2, 3, 4, щодо місць давніх поховань - "Єврейський цвинтар. Місце масових розстрілів і поховань", що знаходиться на території Тойкутської сільської ради Ковельського району Волинської області (т.4 а.с.228-238).

Це судове рішення додатково підтверджує, що обов'язок дослідження об'єктів культурної спадщини з метою визначення наявності та культурної цінності об'єкта культурної спадщини, а також одержання нової інформації про ці об'єкти, а отже, і замовлення проведення археологічних досліджень покладено не на Головне управління Держгеокадастру у Волинській області, а на Волинську обласну державну адміністрацію.

Також необхідно звернути увагу на те, що при розгляді справи № 813/3160/16 Львівським окружним адміністративним судом від 27 березня 2017 року надавалась правова оцінка дій органів державної влади при прийнятті рішень щодо надання ОСОБА_7 в оренду земельної ділянки, яка є відмінною від земельної ділянки, переданої у власність ОСОБА_7, є суміжними, відрізняються за своєю площею та місцем розташування.

Також з цієї постанови суду вбачається, що на час розгляду справи судом компетентними органами не було встановлено меж розташування давнього єврейського кладовища та місця масових розстрілів і поховань.

У справі, що розглядається, спірною є земельна ділянка, надана у приватну власність ОСОБА_7, вільна від забудови ( т.І, а.с. 142,145-147), у той час як при розгляді справи господарськими судами предметом оскарження був договір оренди земельної ділянки із розміщеними на ній об"єктами нерухомост, які піддавались реконструкції.

Також суди господарської юрисдикції при розгляді справи № 903/32/15 надавали оцінку правомірності укладеного договору оренди та прийнятого головою Ковельської районної державної адміністрації з огляду на положення Закону України «Про основи містобудування» в редакції, чинній на час укладення договору та прийняття розпорядження, нормами ст. 3 якого передбачалось, що земельна ділянка є об'єктом містобудування. На час передачі у власність ОСОБА_7 земельної ділянки з кадастровим номером № НОМЕР_3 стаття 3 Закону України «Про основи містобудування» виключена, а чинною на час прийняття оскаржених рішень статтею 4 Закону України «Про основи містобудування» земельні ділянки не віднесені до об'єктів містобудування, відтак цей закон не підлягає до застосування у спірних правовідносинах.

Виходячи з наведеного апеляційний суд дійшов висновку, що у справах № 903/32/15, № 813/3160/16 не встановлено обставин, які мають значення для вирішення даної справи - місця розташування давнього єврейського кладовища у межах наданої ОСОБА_7 у власність земельної ділянки) та не встановлено, що на цій земельній ділянці знаходиться місце масових розстрілів, а тому помилковими є доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції положень ч.3 ст. 61 ЦПК України в редакції, чинній на час постановлення рішення судом першої інстанції

З акта технічного стану об'єкта культурної спадщини від 11.08.2004 року, на який посилаються позивачі, вбачається, що предметом дослідження була земельна ділянка, яка пропонується Представництвом американського об»єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу для занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, як пам'ятка історії місцевого значення, площею 43128 кв.м. Тобто саме позивач указав? яку конкретно ділянку необхідно досліджувати, і цей доказ не містить підтверджень про те, що на земельній ділянці з кадастровим номером 722182800:06:002:0738, яка передавалась у власність ОСОБА_7, розташоване давнє єврейське кладовище або ж місце масових розстрілів євреїв. З пунктів 2, 4 акта вбачається, що опис стосується земельної ділянки, яка на той час перебувала в оренді відповідача ОСОБА_7, як вказано вище, є відмінною від спірної земельної ділянки. В акті зазначено про втрату зовнішніх ознак кладовища.

Надане позивачами науково-технічне обґрунтування щодо встановлення меж єврейського кладовища біля с.Тойкут Ковельського району з доданими до нього картографічними матеріалами містить відомості, де існувало єврейське кладовище, однак у ньому не має доказів, що давнє єврейське кладовище або давні поховання існують на даний час на земельній ділянці з кадастровим номером № НОМЕР_3.

Виготовлені під час розгляду справи фотознімки земельної ділянки підтверджують лише факт встановлення на земельній ділянці пам'ятного знака та каплички , з цих світлин не вбачається, що пам'ятні знаки розташовані на спірній земельній ділянці, а не на тій, що перебувала в оренді ОСОБА_7 До того ж вони споруджені відповідно у 1987 та 2005 роках, а місце їх розташування зазначених споруд визначалося за погодженням між Тойкутською сільською радою Ковельського району та представником позивача ОСОБА_3 на місцях імовірного кладовища. На спростування доводів позивача відповідачем ОСОБА_7 подано Аналітичний звіт про проведення археологічно-пошукових робіт від 25.04.2016 року на спірній земельній ділянці площею 1.30 га, з якого вбачається, що при обстеженні георадаром по всій території земельної ділянки не було виявлено слідів поховань. Також міститься посилання на свідчення ОСОБА_11 про імовірне перенесення людських останків з кладовища. На даний час зовнішні ознаки кладовища відсутні. У листі від 01.08.2014 року № 189/1-07 йдеться про виявлення людських останків на земельній ділянці, яка перебувала в оренді у ОСОБА_7 , оскільки станом на липень 2014 року спірна земельна ділянка ще не була надана у власність ОСОБА_7 ( т.1 а.с. 70, т.3 а.с. 24-34, 54, 117-121, 248, 239, 172) . Наведені обставини додатково указують на необхідність проведення досліджень спірної ділянки компетентними органами відповідно до вимог Закону.

Також слід відмітити, що лише у разі доведення достатніми і належних доказами про розташування об'єкта культурної спадщини на спірній земельній ділянці, виникнуть правові підстави для застосування практики Європейського суду з прав людини у справах про охорону культурної спадщини, у тому числі встановленого у справі «Багел проти Литви» переважного права публічного інтересу Людства на культурну спадщину порівняно з правом приватної власності.

Апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що давні поховання, місця масових поховань, давнє кладовище відноситься до об'єктів культурної спадщини та підлягає охороні відповідно до вимог Закону та міжнародних угод. Однак до виконання компетентним органом - Волинською обласною державною адміністрацією, вимог пунктів 2,3,4 розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 № 604-р щодо місць давніх поховань - Єврейський цвинтар. Місце масових розстрілів і поховань» на території Тойкутської сільської ради відповідно до вимог статті 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та ст. 2 «Порядку обліку об'єктів культурної спадщини» затвердженого наказом Міністерства культури України від 11.03.2013 № 158 та без отримання результатів досліджень щодо розташування давнього єврейського кладовища на земельній ділянці, переданій у власність ОСОБА_7, проведених органами, визначеними Законом України «Про охорону культурної спадщини» та Порядком обліку об'єктів культурної спадщини, доводи позивачів про розташування об'єкта культурної спадщини на земельній ділянці з кадастровим номером НОМЕР_3 є безпідставними, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами, як того вимагали положення статтей 10, 57, 59, 60 ЦПК України в редакції, чинній на час постановлення рішення судом першої інстанції.

Судом першої інстанції зроблено правильний висновок про те, що відсутність підстав для задоволення вимог про визнання наказів незаконними у свою чергу слугує для відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 та свідоцтва про право власності на ім'я ОСОБА_8

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не містять встановлених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення, ухваленого з додержанням вимог матеріального та процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Керуючись статтями 374, 375, 381, 382, 383, 389-391 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу позивачів Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу, Представництва Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу залишити без задоволення.

Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 20 жовтня 2017 року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту даної постанови.

Головуючий

Судді: