Рішення № 72223638, 07.02.2018, Дружківський міський суд Донецької області

Номер провадження 2-а/229/28/2018

ЄУН 225/5056/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 лютого 2018 року Дружківський міський суд Донецької області

у складі:

головуючого судді Петрова Є.В.

при секретарі Цукаревій К.А.

за участі представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Дружківка адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 Пенсійного фонду України в м. Дружківка Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення про припинення виплати пенсії; зобов'язання поновити виплату, нарахувати пенсію та сплатити заборгованість,

В С Т А Н О В И В :

28 вересня 2017 року позивач ОСОБА_2 звернулася до Слов'янського міськрайонного суду Донецької області із адміністративним позовом до ОСОБА_3 пенсійного фонду України в м.Дзержинську Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення про припинення виплати пенсії; зобов'язання поновити виплату, нарахувати пенсію та сплатити заборгованість.

Ухвалою судді Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 07 вересня 2017 року справу за клопотанням представника позивача передано на розгляд до Дзержинського міського суду Донецької області за підсудністю.

02 листопада 2017 року Дзержинським міським судом Донецької області ухвалено задовольнити клопотання представника позивача, замінити неналежного відповідача - ОСОБА_3 пенсійного фонду України в м.Дзержинську Донецької області, у справі на належного відповідача ОСОБА_3 Пенсійного фонду України в м. Дружківка Донецької області та передати справу на розгляд за підсудністю до Дружківського міського суду Донецької області.

Свій позов позивач мотивувала тим, що з 1994 року здобула право на отримання пенсії. До липня 2014 року вона перебувала на обліку в ОСОБА_3 Пенсійного фонду України в м.Горлівка.

В зв'язку з набрання чинності Постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року №595, якою затверджений Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, у населеному пункті, де мешкав позивач, було припинено здійснення повноважень відповідним органом Пенсійного фонду України, а також зупинені до моменту повернення окупованої території під контроль органів державної влади видаткиз державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

З грудня 2014 року позивача поставлено на облік до ОСОБА_3 Пенсійного фонду України в м.Дзержинську Донецької області.

З грудня 2014 року по лютий 2016 року відповідач нараховував пенсійне забезпечення позивачу та перераховував належні до виплати суми на пенсійний рахунок, відкритий на ім'я позивача в ПАТ Ощадбанк.

В лютому 2016 року на пенсійний рахунок позивача не було зараховано щомісячну пенсію.

Із спілкування з працівниками відповідача та з повідомлень , які містяться на сайті Пенсійного фонду України, позивач з'ясував, що невиплата пенсії могла статися на підставі рішення комісії про призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Вважає такі дії відповідача неправомірними та просить визнати протиправним та скасувати рішення про припинення виплати пенсії; зобов'язати поновити виплату, нарахувати пенсію та сплатити заборгованість.

В судове засідання позивач ОСОБА_2 не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, надала заяву із клопотанням про розгляд справи за її відсутністю.

Представник позивача ОСОБА_4 в судове засідання не прибув, про час та місце розгляду справи його сповіщено належним чином.

Представник відповідача ОСОБА_5 в судове засідання прибула, заперечує проти позову. Заперечення мотивує тим, що відповідно до статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" №1706 внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визначається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.

Позивач перемістився з місця свого проживання за адресою: Україна, Донецька обл., м.Горлівка, тобто з території, на якій органи влади Україи тимчасово не здійснюють своїх повноважень до м. Дружківка, де управління відповідальне за виплату пенсії внутрішньо переміщеним особам.

Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в ст. 1 Закону №1706, на момент їх виникнення.

Частина третя статті 7 цього ж Закону, вказує на те, що громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої особи.

В позові зазначена адреса позивача в м.Горлівка та адреса для листування в м.Горлівка і при цьому ніде не посилається на адресу у м.Дружківці, але позивач крім прав має й обов'язки щодо повідомлення державних органів про своє місце проживання (перебування), які передбачені Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку пенсій) відповідно до ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затверджений постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 року №22-1 (зі змінами) та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 р за №1566/11846 та ч.2 ст. 9 ЗУ №1706.

Позивач на час початку антитерористичної операції був зареєстрований на непідконтрольній українській владі території, а тому на весь час проведення АТО на нього розповсюджуються норми Закону №1706. Для відновлення виплати пенсії позивачу необхідно надати до управління довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи або рішення про відмову у видачі зазначеної довідки з обов'язковим зазначенням підстав відмови.

Як вбачається із матеріалів пенсійної справи, позивач до 06 жовтня 2017 року перебував на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м.Дзержинську та відповідно до рішення №184743 від 24.10.2016 р. позивачу було припинено виплату пенсії на підставі п.5. ч.1 ст. 49 ЗУ №1058.

06.10.2017 року позивач звернулася до управління Пенсійного фонду в м.Дружківці та лише 16 грудня 2017 року розпорядженням №6204 взято на облік пенсійну справу позивача, отже управління ще жодного разу не здійснювало виплату пенсії позивачу, тому твердження позивача щодо припинення виплат є необгрунтованими, а вимоги щодо відновлення виплати пенсії, яка нібито припинена, є ОСОБА_3 не поновлено виплату пенсії з тих підстав, що згідно наявних документів у пенсійній справі позивача є вияг з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат ВПО №37 від 31.10.2017 року, відповідно до якого комісія прийняла рішення про відмову в поновленні виплат.

Також зазначає, що позивачем пропущено строк звернення до суду, поважність причин пропуску цього строку не зазначено, поновити його позивач не просить.

Щодо позовних про утримання від вчинення дій, які спрямовані на припинення виплати пенсії, зазначає, що лише порушене право підлягає захисту, а не ті права та інтереси, які можливо, можуть бути порушені.

Просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні суд встановив наступне.

Спірним у даній справі є правомірність припинення відповідачем пенсії позивачу з лютого 2016 року.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач, ОСОБА_2, перебуває на обліку в ОСОБА_3 Пенсійного фонду України в м. Дружківка Донецької області, це підтверджується матеріалами справи та не заперечується з боку відповідача.

З березня 2016 року позивач перестала отримувати пенсію, оскільки судом встановлено, що у лютому позивачці було нараховано пенсію.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ст. 47 Закону України Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Статтею 49 Закону України Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною ОСОБА_4 України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

За змістом цієї норми вбачається, що припинення виплати пенсії можливе лише з підстав, визначених ст. 49 Закону № 1058.

В даному випадку, підставою для припинення виплати позивачу її пенсії стало те, що комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат вирішено соціальні виплати ОСОБА_6 не призначати у зв'язку з закриттям довідки про взяття на облік ВПО.

Суд зазначає, що рішення комісії носить роз'яснювальний характер та не є нормативно-правовим актом вищої юридичної сили, яким встановлено обов'язок органів Пенсійного фонду України припинити виплати пенсій через скасування довідки, виданої згідно з Порядком № 509, а отже не є і належною підставою для припинення пенсійних виплат в розумінні статті 49 № 1058.

Суд вважає що, припинення виплати позивачу ОСОБА_2 пенсії у зв'язку із скасуванням органами соціального захисту населення довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи суперечить принципам, які закріплені в Конституції України та підставам, наведеним в Законі № 1058-ІV.

Так, за висновками, наведеними в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 07.10.2009 в Україні як соціальній правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Таким чином, зміна пенсіонером місця проживання не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, отримання пенсії.

Згідно ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Право на свободу пересування і вибору місця проживання в межах держави як невідємне право кожної людини закріплено також Загальною Декларацією прав людини 1948 року. Це право, як і інші права і свободи людини, є невідчужуваним, непорушним та не може зазнавати жодних обмежень, зокрема не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками місця мешкання. Отже, відсутність позивачки за місцем проживання не може позбавляти її права на виплату пенсії через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до ст.1 Конституції України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).

За приписами ст. 6 КАС України, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У п.54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 08 липня 2004 року у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-1У «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

За таких обставин, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги позивача в частині визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо припинення виплати пенсії та зобов'язання відповідача відновити виплату пенсії з дня припинення, а саме з березня 2016 року та виплатити виниклу заборгованість підлягають задоволенню. Оскільки з пенсійної справи наданої відповідачем вбачається, що в лютому пенсійне забезпечення було сплачено (а.с. 68). Також судом установлено, що рішення приймалось у жовтні 2016 року саме управлінням Пенсійного фонду України в с. Дзержинську, а позивач перебуває на обліку в ОСОБА_3 Пенсійного фонду України у м. Дружківка Донецької області з 06.10.2017 року (а.с 71).

Щодо позовних вимог про звернення постанови до негайного виконання у межах суми платежу за один місяць, суд зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 371 КАС України, негайно виконуються постанови суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або поза бюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць, у зв'язку з чим, вказана вимога позивача також підлягає задоволенню.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 3, 19, 241-246, 250, 257, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 Пенсійного фонду України в м. Дружківка Донецької про визнання протиправним та скасування рішення про припинення виплати пенсії, зобов`язання поновити виплату, нарахувати пенсію та сплатити заборгованість задовольнити частково.

Зобов`язати ОСОБА_3 Пенсійного фонду України в м. Дружківка Донецької області відновити виплату пенсії та сплатити заборгованість за весь період починаючи з 01 березня 2016 року.

В решті позову відмовити .

Стягнути з ОСОБА_3 Пенсійного фонду України Донецької області в м. Дружківка Донецької області на користь Державного бюджету України суму судового збору у розмірі 640 (шістьсот сорок) грн 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Дружківський міський суд до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя: Є. В. Петров